пошук  
версія для друку
26.05.2004
джерело:
(“Високий замок”, м. Львів, №17 28.01.2004)

У Львові знову говорили про свободу слова, дискутували про “темники”, цензуру, фаховість журналістики, податкову як елемент тиску на свободу слова, залежність ЗМІ, переслідування журналістів, ринок преси, відносини преси і влади і тому подібне. Це був такий собі семінар, подібний на десятки, а може, і сотні на цю тему

   

Зазвичай на таких семінарах збираються люди, далекі від живої, щоденної журналістики, які мають час і наснагу три-чотири, а то й п’ять годин поспіль говорити, міркувати, давати свої “глибокі” оцінки про те, що вони знають дуже приблизно і поверхово. Іншими словами, говорити, в кращому випадку, ні про що, а в гіршому – це суцільне словоблуддя… Я майже ніколи на такі посиденьки не ходжу – шкода часу, а цього разу смикнув мене дідько. І все б нічого, все, що там говорилося, в принципі, можна було би слухати, зрештою, хоча б для того, щоби вкотре переконатися, що такі семінари робити немає ніякого сенсу, шкода грандівських грошей (краще комп’ютер для якоїсь школи купити). Та здивував мене своєю риторикою філософ з Івано-Франківська (саме так він був представлений у програмці семінару) пан Володимир Єшкілєв. Пан філософ, як, очевидно, і належиться філософам, до проблеми свободи слова в Україні поставився по-філософськи. Він сказав, що свободи слова у нас не бракує, бракує, на його думку, фахових журналістів. Через оцю тотальну, як він висловився, нефаховість, журналісти не можуть подолати таке зло сучасності, як “темники”. Мовляв, справжній професіонал і з “темника” викрутиться… І взагалі, не “темники”, і не “податкова”, і не влада з її специфічним розумінням свободи слова в Україні – найбільші проблеми українських ЗМІ, а “відсутність особистостей серед журналістів”. “Немає яскравих особистостей у пресі, немає таких журналістів, заради статей яких хотілося б купити газету,” – бідкався пан Єшкілєв, який, до речі, час від часу друкується в газеті “Поступ”. А усі інші проблеми, які виникають у ЗМІ, як-то тиск з боку фіскальних органів чи навіть така “неприємність”, як убивство журналіста, він вважає цілком природним явищем, оскільки професія журналіста апріорі пов’язана з ризиком. Ось така цікава філософія у пана філософа з Івано-Франківська.

Не знаю, звідки народилася ця “філософія”: від власного снобізму і самозакоханості (можливо, пан філософ усіх українських журналістів прирівнює до себе і бачить, що нікого яскравішого за нього немає, і це його засмучує), від елементарного незнання реальної ситуації в українській журналістиці (адже, схоже, він не пропрацював жодного дня у редакційному “вулику”). А може, це щось особисте? Зрештою, не будемо гадати, а запропонуємо пану Єшкілєву відкрити власну газету в тому ж Івано-Франківську, де, за його ж словами, немає нормальної преси. Ось нехай спробує створити хоча б одну нормальну газету, знайти яскравих особистостей (йому, до речі, з цим буде простіше, бо як мінімум одна яскрава особистість у цій газеті вже буде – це він сам), і тоді, на власній шкурі нехай переконається, чи відсутність професіоналів – це єдина проблема в українській журналістиці…

А потім нехай з виглядом людини, яка все знає про те, що відбувається в українській журналістиці, прийде на черговий семінар зі свободи слова і розповість, чому люди читають (або не читають) його газету, як йому вдається платити “яскравим особистостям” зарплату, чи не перевіряла його на “вошивість” податкова і з якими втратами він з цієї перевірки вийшов… І, можливо, такий філософський аргумент, що, мовляв, українські журналісти не є професіоналами, бо їхні статті не передруковують московські інтернет-видання, який він наводив на недавньому семінарі, з часом йому видаватиметься смішним і меншовартісним.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль