пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200413
28.05.2004 | Інна Сухорукова, м.Харків

Хроніка поточних подій

   

Першотравнева демонстрація в Харкові завершилася гучним скандалом. І якщо 1-ого травня не було жодного натяку на це, то вже 5 травня скандал вибухнув.

Якщо ретельно дотримуватися хронології, то все відбувалося таким чином: після завершення мітингу опозиції, проведення якого було погоджено з міськвиконкомом, і відбувся цей мітинг у дуже почесному місці – біля пам’ятника Шевченку, невеличка група молодих опозиціонерів, серед яких були голова Харківського комітету «За правду!» – Євген Золотарьов і голова обласного партійного осередку партії «Реформи і порядок» – Іван Варченко, віднесли щит-плакат «Останню сорочку Януковичу» до обласної держадміністрації. Відстань від пам’ятника Шевченку до облдержадміністрації становить не більш 300 метрів. Йшла група молодих людей по тротуару, ніякого ажіотажу навколо їхньої групи не було. Перед облдержадміністрацією молоді люди зняли ще й свої сорочки, поклали їх на плакат і акуратно перенесли до тротуару перед будинком облдержадміністрації. За їх діями спостерігали міліціонери, які чергували біля облдержадміністрації, ніяких зауважень вони не робили, і взагалі все це дійство пройшло тихо. Вже через п’ять хвилин нікого перед облдержадміністрацією не залишилось, а плакат міліціонери швиденько віднесли за дерева і там дуже швидко знищили (про що потім, мабуть, самі ж дуже шкодували).

А ось 5-го травня, раптово розвернулися «бойові дії». До офісів, де працюють Євген Золотарьов та Іван Варченко приїхали міліціонери і запросили молодих людей «для беседы» до Київського райвідділу міліції. Вже у відділі склали протокол про порушення громадського порядку 1-го травня, і не зважаючи на те, що і Євген Золотарьов, і Іван Варченко є помічниками народного депутата Володимира Філенка, їх негайно затримали, брутально заштовхали в «воронок» і швиденько відвезли до Київського районного суду. Суддя цього суду Володимир Плетньов не гаяв часу, миттєво розглянув справу. До залу не допустили знімальні групи телебачення. Хлопцям було пред’явлено звинувачення у порушенні правил проведення публічних акцій, тобто суд вирішив, що п’ятеро хлопців вчинили стихійну ходу і провели незареєстрований пікет, за що суддя Плетньов дуже швидко оголосив вирок першому обвинуваченому – Євгену Золотарьову – 15 діб адміністративного арешту. Тим часом на розгляд справи другого обвинуваченого вже встиг прибути юрист «Нашої України», який просив представника міліції надати які-небудь докази порушення порядку. І нічого крім оперативних відеозаписів, зроблених представниками міліції, не було представлено для розгляду у суді. Цікавою рисою цієї справи було те, що виконком Харківської міської ради, який дав дозвіл на мітинг 1-го травня, не тільки не звертався до суду або міліції з заявою, а взагалі про те, що був порушений порядок в місті 1-го травня, і це розглядалося в суді, представники міськвиконкому узнали пост фактум майже останніми.

Мабуть, присутність юриста все ж таки вплинула на хід розгляду справи у суді, тому І.Варченко отримав 10 діб адміністративного арешту. Тут же у залі суду І.Варченко оголосив голодовку. Суддя Плетньов не тільки не взяв до уваги, того, що хлопці є помічниками народного депутата, якого міліція навіть не повідомила про арешт, а  й те, що у Євгена Золотарьова вагітна жінка, а Іван Варченко має малу дитину, і вони є єдиними годувальниками своїх родин.

6 травня в офісі «Нашої України» відбулася прес-конференція, на якій представники майже всіх опозиційних партій та об’єднань м.Харкова заявили, що не будуть миритися із свавіллям правоохоронних органів і з 7 травня починають нові акції – безстрокове пікетування облдержадміністрації.

7 травня о 14-й годині почався мітинг – пікет в центрі м.Харкова. Крім того, тут же відбувалися індивідуальні акції протесту – декілька опозиціонерів поставили стільці на тротуарі біля облдержадміністрації, сіли й заявили, що в такий спосіб вони будуть проявляти солідарність з Євгеном Золотарьовим і Іваном Варченком, які знаходяться під вартою. Цього ж дня юристи від «Нашої України» звернулися зі скаргами на вирок суду до голови апеляційного суду Харківської області та прокурора Київського району м.Харкова.

Того ж дня в вечірній передачі місцевого телебачення виступив губернатор Харківської області Євген Кушнарьов, який сказав, що він здивований жорстокістю адмінпокарання, бо, як на його думку, ніяких наслідків і порушень громадського порядку дії молодих опозиціонерів не спричинили. Цього ж дня прокурор Київського району вніс протест на вирок суду, і суддя Плетньов негайно переглянув справу і змінив термін покарання Є.Золотарьову та І.Варченку – три доби відбування під вартою.

Наступного дня 8-го травня об 11-й годині 20 хвилин затриманих хлопців звільнили з-під варти. Біля виходу їх зустрічав пікет представників опозиції, хоч і без оркестру, але з квітами та прапорами.

Спробую дати правову оцінку діям правоохоронців і суду.

Можливо, харків’яни пам’ятають події початку 2001 року, коли в Харкові були встановлені намети опозиції, біля яких чергували пікети. Тоді правоохоронці вночі знесли намети, а після цього начальник УВД міста був змушений публічно визнати, що при знесенні наметів було порушено ст.39 Конституції України. Але в порівнянні з тим, що ми побачили зараз, це були весняні квіточки. Можна сказати, що арешт двох помічників народного депутата, здійснений з порушенням п.5 ст.34 Закону України «Про статус народного депутата України», є однією з брутальніших політичних подій останнього часу. І цю подію, так же як і вибори в Мукачеві, можна вважати репетицією дій влади під час виборів.

Які ж саме закони порушені правоохоронцями, що повинні стояти на сторожі законів?

Якщо правоохоронці бачили 1 травня порушення громадського порядку, яке здійснили п.Золотарьов та п.Варченко, чому вони не зробили попередження порушникам, як передбачає закон «Про міліцію», чому не склали протокол про правопорушення безпосередньо 1-го травня на місці порушення?

Запрошуючи Золотарьова та Варченка до райвідділу міліції, правоохоронці порушили порядок затримання.

Незважаючи на те, що працівникам міліції були надані документи про те, що Є.Золотарьов та І.Варченко є помічниками народного депутата В.Філенка, він не був поінформований про це, як передбачає Закон України «Про статус народного депутата України».

Без всякої мотивації пресі заборонили проводити зйомки в судовому засіданні.

Як заявили юристи «Нашої України», суддя Плетньов надав їм для ознайомлення з матеріалами справи всього 15 хвилин, хоча матеріали, що розглядалися в судовому засідання, складали 6 томів (а звідки вони взялися?!)

Судові слухання відбувалися у шаленому темпі, свідки були тільки зі сторони обвинувачення. Суддя взагалі відмовив викликати і заслухати свідків з боку затриманих, чим грубо порушив принцип рівності сторін у судовому процесі.

Адмінарешт був накладений нібито за несанкціоновану ходу, але хлопці йшли по тротуару, нікому не заважали – ні пішоходам, ні тим паче транспорту, проїзд якого по центральній вулиці у святковий день був закритий. Плакат, який вони несли, виражав їхню власну думку, отже, це не потребувало попереднього погодження в заявах на мітинг. І тут знову порушені ст.ст. 34, 39 Конституції України і ст. 11 Європейської Конвенції з прав людини. Стаття 39 Конституції України визначає:

«Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити зібрання, мітинги, ходи і демонстрації, про проведення яких заздалегідь повідомляються органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування.

Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно із законом і тільки в інтересах національної безпеки, упередження безладдя чи злочинів, для охорони здоров’я населення чи захисту прав і свобод інших людей.»

Природно, ані мітингом, ані ходою визнати рух по тротуару декількох молодих людей не можна (або ми повертаємось до принципу «більше трьох не збиратися»?), тим більш у святковий день. Це була просто частина першотравневої акції, і ніяк інакше і не могло бути кваліфіковане, у будь-якому разі не порушувало ані громадський порядок, ані права громадян.

І навпаки, саме порушення ст.39 Конституції України – стало найулюбленішим дійством наших правоохоронців. Вони це робили під час громадянських акцій у 2001 році, вони це роблять і зараз, і саме в рік виборів.

Звісно, читачу може спасти на думку, що суддя Плетньов має недостатню кваліфікацію, незважаючи на свій великий стаж роботи у суді. Невже він не мав жодного законного обґрунтування, щоб справедливо і кваліфіковано вирішити цю справу? На жаль, мав, хоча упередженість цього судді і політичний підтекст його рішення не викликає жодних сумнівів, але є і деякі прогалини в законодавстві, які дозволили йому це зробити.

Верховна Рада вже давно повинна була б прийняти закон, що регламентує мирні зібрання громадян. Взявши за головний принцип відповідність Конституції України та Європейській Конвенції з захисту прав людини, закон повинен встановити такий порядок дозволу мирних зборів громадян, згідно з яким органи влади тільки повідомлялися б про наступну мирну акцію, а не дозволяли як зараз.

Але такий закон і досі не прийнятий. Чому? Звісно, за це відповідальна Верховна Рада, депутати як попередніх, так і діючого скликань. На жаль, ми не маємо ще багатьох законів, які захищали б права громадян і відповідали міжнародним стандартам. І такі недоробки у законодавстві може використовувати кожна з гілок влади, незважаючи на те, що перш за все влада повинна спиратися на Конституцію України, яка є найвищим законодавчим актом прямої дії. А всі нормативні акти, що суперечать Конституції, мають бути скасовані.

Ось як тлумачить Конституційний Суд ст.39 Конституції України в рішенні від 19 квітня 2001 року №4-рп/2001: «Право громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги і, походи і демонстрації, закріплене в статті 39 Конституції України, є їх невідчужуваним і непорушним правом, гарантованим Основним Законом України».

Таким чином, хоча закон про мирні збори досі відсутній – це не може бути перешкодою у проведенні мирних акцій, бо ця норма закладена в Конституції України. Крім того, органи влади та суди повинні керуватися 11 статтею Європейської Конвенції, яка є частиною внутрішнього законодавства. Прогалина в національному законодавстві якраз є підставою застосування міжнародного договору, який регулює відповідні правовідносини.. Проте органи влади і суди порушують міжнародний договір. Нормативні документи, які сьогодні використовують органи влади і суди – це Указ Президії ВР СРСР від 28 липня 1988 року і Указ ВР України від 12.09.91 «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 року. Проте Указ від 12.09.91 передбачає, що норми старого права не повинні суперечити законам України і, головне, Конституції України.

В даному випадку застосування дозвільних норм на проведення мирних акцій громадян, які використовують харківські правоохоронці, явно суперечить Основному Закону. І це вже багато разів обговорювалось і в різних інстанціях, і в пресі протягом останніх років.

Але наша влада, та й ми самі, звикли наступати по сорок разів на одні й ті ж граблі. Що й робимо, витрачаючи при цьому нерви, гроші і час. Можливо, це значно простіше, ніж приймати демократичні закони і рухатися вперед?

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори