Права людини в дитячих медичних установах та в ди-тячих психіатричних лікарнях
Шановні читачі!
У цьому році Громадська організація М’АРТ розпочала свою довгострокову програму «Права людини в дитячих медичних установах». Стартовим кроком цієї програми став Моніторинг дотримання прав людини в дитячих медичних установах та в дитячих психіатричних лікарнях, що здійснюється в даний час за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження».
Моніторинг здійснюється з метою вироблення якісних, коректних та своєчасних процедурних механізмів забезпечення, захисту та поновлення прав людини в дитячих медичних установах України.
Дослідження відбуваються у 7-ми регіонах України: Чернігівська, Вінницька, Хмельницька, Луганська, Харківська, Рівненська та Одеська області. Звіт за результатами моніторингу буде видано та розповсюджено в органах державної влади та місцевого самоврядування, ЗМІ, громадських організаціях у жовтні цього року.
Розуміючи багатогранність проблеми прав людини в дитячих медичних установах ми намагаємось дослідити проблему одразу у декількох напрямках: з точки зору прав дитини, з точки зору прав пацієнтів, з точки зору тих умов, в яких працюють медичні працівники та їх ставлення до цих умов праці. В контексті піднятої проблеми найважливішим завданням, яке ми ставимо перед собою, є пошук нових та активізація існуючих процедурних механізмів захисту прав дитини в медичних закладах.
Зараз навколо цієї проблеми нам вдалося об’єднати зусилля представників чотирнадцяти громадських організацій України. Ми й надалі відкриті до співпраці й будемо вдячні всім, хто може поділитись будь-якою інформацією за проблемою моніторингу (судові чи адміністративні рішення, приклади конфліктних ситуацій та грубих порушень прав людини в дитячих медичних установах та в дитячих психіатричних лікарнях, досвід інших країн, матеріали мас-медіа). Готові й самі ділитись власною інформацією та напрацюваннями.
З повагою,
Сергій Буров (Громадська організація М’АРТ).
Права людини в дитячих медичних установах та в дитячих психіатричних лікарнях
Руслана Бурова, Координатор Моніторингу, Громадська організація М’АРТ.
За порушення тиші в палаті під час тихої години, медсестра прив’язує восьмирічного хлопчика до опалювальної батареї…
Дівчинка, в тумбочці якої зібралися всі неприйняті за три дні ліки, боячись покарання, випиває їх в один прийом.…
П’ятнадцятирічній дівчинці лікар повідомляє діагноз: пухлина головного мозку.
Шестирічній дівчинці, яка відмовляється отримати ін’єкцію ввечері, медсестра каже, що до ранку та не доживе… Дитина всю ніч чекає смерті….
Роздягнену дівчинку – підлітка, лікар оглядає в присутності студентів медиків…
…Судмедексперт збирається робити розтин «мертвому» немовляті, і виявляє, що дитина… жива… Лише через добу дитина помирає внаслідок переохолодження…
Підлітків – розбишак з будинку – інтернату, відправляють на «перевиховання» до психіатричної лікарні.
***
Де та межа, яка б не дозволила нам – дорослим – помилятися... Вона існує, вона проста. Це усвідомлення того, що перед нами – ДИТИНА – людська істота, з притаманною їй людською гідністю, але яка внаслідок своєї фізичної, розумової та психічної незрілості потребує у нас захисту, допомоги, розуміння, терпіння, поваги, милосердя, любові. Але, навіть усвідомлення цього, виявляється, замало. Найвищим досягненням людства стало те, що потреби, властиві дитині вже за її людською природою, були записані в юридичних документах, як права дитини – це спеціальні умови та можливості, які необхідні людині віком до 18 років для гідного існування і розвитку. Найголовнішим з таких документів є Конвенція ООН про права дитини. Це означає, що держави, які підписали цю Конвенцію, зокрема Україна, взяли на себе обов’язок виконувати її норми шляхом прийняття відповідних законів, створення і ефективної діяльності відповідних установ, організацій. Отож, умови має створити держава, а всі, хто якимось чином взаємодіє з дитиною, має їх виконувати та дотримуватись.
На жаль, в нашій країні не реалізуються в повному обсязі всі заходи по забезпеченню прав дитини. Це підтверджують і рекомендації Комітету ООН з прав дитини, щодо періодичного звіту України: «Комітет залишається занепокоєним, що державна молодіжна політика, яка охоплює соціальну допомогу, охорону здоров’я… і захист дитини, не базується на основі прав дитини і не охоплює всіх прав, які містить Конвенція».
Однією з найсерйозніших сфер, де відбуваються брутальні порушення прав дитини, – є система охорони здоров’я.
Дитина, яка знаходиться на лікуванні в медичній установі, має право на особливий захист та допомогу держави, оскільки вона, в силу обставин, тимчасово позбавлена сімейного оточення, батьківського піклування, і як людська істота потребує поваги до гідності, індивідуальності, недоторканності приватного та сімейного життя. До того ж, для дитини реалізація права на охорону здоров’я нерозривно пов’язана з невід’ємним правом на життя, оскільки в силу свого фізичного розвитку, дитина потребує послуг медицини, саме від медицини залежить виживання та здоровий розвиток дитини.
На жаль, медичні установи України не відповідають міжнародним стандартам як в галузі безпеки охорони здоров’я, так і в галузі дотримання прав дитини. Так, при реалізації права дитини на охорону здоров’я, гарантованого статтею 24 Конвенції ООН про права дитини, порушується цілий ряд прав, гарантованих цією ж Конвенцією, а саме: право на життя, право на якісну та безпечну медичну допомогу, право на повагу до особистого та сімейного життя, право на якісне та повноцінне харчування, право на захист від всіх форм дискримінації, право на інформацію, що включає в себе доступ до інформації, захист від шкідливої інформації, конфіденційність інформації, право на захист від жорстокого, принижуючого людську гідність поводження з дитиною, право на захист від всіх форм насильства.
Нікому не треба доводити, що основна причина цьому – катастрофічне недофінансування системи охорони здоров’я, а також відсутність добре регулюючої цю сферу законодавчої бази, процедурних механізмів захисту та поновлення прав людини в медичних установах. Частково це відбувається і через відсутність добре розроблених і вдосконалених стандартів надання медичних послуг. Частково через те, що навіть вже існуючі лише формально базуються на міжнародних стандартах надання медичної допомоги. Але дуже багато залежить від так званого «людського фактору», тобто від того, які саме люди працюють з нашими дітьми.
Коли дитина перебуває на лікуванні в медичній установі, повну відповідальність за її життя та здоров’я несе саме медична установа. Свої ж функції медична установа здійснює через медичних працівників, отже, медичні працівники – це представники держави, це влада по відношенню до дитини, і все, що відбувається в медичній дитячій установі, також є або ж реалізацією прав дитини, або ж порушенням прав дитини.
Ми чули багато нарікань від медичних працівників: «Створіть спочатку нам нормальні умови для роботи, та платіть гідну нашої праці зарплатню». Так, беззаперечним фактом є злидарство медичних установ, бо бюджетних коштів вистачає лише на заробітну платню та для розрахунку за енергоносії. Але, погодьтеся, не низька зарплатня дозволяє медсестрі прив’язувати дитину до батареї, лікарю – вживати алкогольні напої, йдучи приймати пологи, залякувати дитину смертю, називати дітей ідіотами, за неслухняність ставити дитину серед палати без штанців. Дозволяє таке робити бездушність, аморальність, халатність, неуцтво та дуже низький рівень правової культури деяких представників самої гуманної в світі професії.
Права людини, права дитини, права пацієнта не вивчаються в медичних вузах та в системі підвищення кваліфікації медичних працівників, недостатньо широко висвітлюються питання медичної етики, деонтології під час навчання.. Медичні працівники необізнані з правовими стандартами надання медичної допомоги. Саме через це, в більшості випадків, при наданні медичної допомоги дітям, вони не керуються ані правовими, ані етичними нормами. Результат – втрата дитиною здоров’я, приниження, а інколи й зовсім сумні наслідки.
Зараз ми ще не можемо говорити про узагальнені та чіткі результати дослідження, але попередня робота дозволяє зробити ряд невтішних висновків.
«Як би жахливо це не звучало, але слідчі констатують, що їм усе частіше доводиться виконувати роботу лікарів – встановлювати справжній діагноз пацієнтів. На жаль, постфактум. А над такою тенденцією пора б задуматися тим, хто в нашій країні відповідає за охорону здоров’я, бо, схоже, скоро співробітники відповідальних органів не зможуть впоратися з кількістю скарг на роботу людей, що начебто давали клятву Гіппократа» (газета «Україна молода» № 63 за 6 квітня 2004 року). Але немає добре розробленого ефективного механізму відшкодування людям, що потерпіли внаслідок неякісного надання медичних послуг, лікарської помилки, принижуючого людську гідність поводження. Відсутні ефективні процедури отримання, моніторингу та розгляду скарг в зв’язку з цими порушеннями. Батьки та опікуни дітей-пацієнтів інколи навіть не знають, що можуть оскаржувати дії лікарів, адміністративні рішення керівників медичних закладів. Немає сталої практики звернень до суду за відновленням прав пацієнтів і відшкодуванням завданої шкоди. Судова практика дуже мала і свідчить про практичну неможливість довести факт помилки чи халатності через нестачу інформації в медичних документах або її невірну фіксацію, фальсифікацію, втрату. Зібрати хоч якісь докази порушень прав, особливо під час «гострої фази» хвороби практично неможливо, бо всі зусилля батьки дитини, звісно, направляють на боротьбу за її життя. І тільки після отримання негативного результату лікування намагаються відновити свої права, або оскаржити дії лікарів, які, в свою чергу, знаючи про можливі негативні наслідки лікування, намагаються вчасно подбати про усунення всіх потенційних доказів їх помилки або ж неправильно призначеного лікування. Таким чином, лікарі дбають не про гуманне ставлення до дитини та батьків, наприклад, в термінальній стадії захворювання, а про те, як унеможливити будь-які докази лікарської помилки. Скористатися ж послугами незалежної медичної експертизи неможливо. За сучасним законодавством України її просто не існує.
До цих пір не визначено, хто, як і яким чином несе відповідальність за помилки лікарів. Під час розслідування справи про лікарську помилку, використовується формулювання: «...зважаючи на фінансовий стан лікувальної установи» – тим самим виправдовується лікарська помилка або неможливість ефективного лікування. Інколи, намагаючись зняти відповідальність з медичного закладу або лікаря, батьків безпідставно винуватять у причині хвороби дитини, намагаючись перекласти відповідальність саме на них. Але ж всі дії, стосовно дитини, мають в повному обсязі враховувати її інтереси. Держава має забезпечувати відповідну турботу про дитину, навіть якщо батьки і інші особи, на яких покладена ця відповідальність цього не роблять. Так, дійсно існують випадки, коли недобросовісні батьки не дбають про здоров’я своєї дитини. Але далеко не в усіх ситуаціях недбалий лікар може прикрити цим свої дії. Достатньо пригадати випадок, висвітлений в пресі: «..в області досі пам’ятають торішній жах, коли в Уманській центральній лікарні після кесаревого розтину медики відправили до моргу новонароджене немовля, бо думали, що воно мертве. І аж судмедексперт, який думав робити розтин, побачив, що дівчинка жива. Дитина ще добу жила, а потім померла від переохолодження» (газета «Україна молода» № 63 від 6 квітня 2004 року). Таке не можна ні виправдати, ні пояснити. Можна лише зробити висновок, що в цьому випадку діяв не один «професіонал», а ціла група.
Право на інформацію – це одне із тих базових прав, порушення якого автоматично має наслідком порушення всіх інших прав людини, прав дитини. Складовою частиною порушення даного права є непоінформованість батьків дітей-пацієнтів про їх права та про механізми захисту своїх прав. Батьки не поінформовані про те, що саме вони мають право вимагати від лікаря під час лікування дитини. Саме медична установа є першою інстанцією, де дитина та її батьки мають в доступній і коректній формі в повному обсязі отримати інформацію про стан здоров’я дитини, методи лікування, призначені препарати, можливі ризики, пов’язані з лікуванням, про можливість вибору лікаря, про можливість контролювати процес лікування, про можливості оскарження дій медичних працівників, альтернативні методи лікування. Від того, що батьки, а також сама дитина, будуть знати про процес лікування, часто залежить сам результат лікування. Але за нашим попереднім аналізом ситуації – ні на законодавчому, ні на процедурному рівнях не розроблений належним чином сам механізм інформування. В зв’язку з цим батьки не тільки не можуть користуватись даними їм правами, але і відновити їх в разі порушення, а значить, не можуть захистити свою дитину від, іноді, свавільних дій медичного працівника. В більшості випадків батьки не можуть ознайомитись з історією хвороби дитини, лікуючий лікар просто не дозволяє це зробити. Для того, щоб отримати доступ до історії хвороби, батьки мусять звернутись за дозволом до головного лікаря медичного закладу. Часто лікарі інформують батьків дитини на недоступній для тих мові, використовуючи професійну термінологію, а батьки не маючи медичної освіти не можуть контролювати дії лікарів, вимагати компетентного лікування, заміни лікаря.
В багатьох дитячих медичних установах внутрішні інструкції часто не відповідають стандартам, які закріплено внутрішнім і міжнародним законодавством. Лікарі штучно звужують коло прав пацієнтів, штучно розширюють коло обов’язків пацієнта. В багатьох медичних закладах відсутні інформаційні стенди, плакати, пам’ятки. В багатьох з них відсутня новітня інформація – плакати застарілі, нецікаві, не несуть ніякої просвітницької користі. Відсутня інформація про професійний рівень лікарів, досвід їх діяльності, ступінь ознайомлення з сучасними технологіями, методами лікування.
При вступі дитини в стаціонар батьки не підписують ніяких документів, щодо лікування дитини. Таким чином, юридично лікарі не беруть на себе жодних зобов’язань. Нема практики «поінформованої згоди батьків» на план лікування – тобто письмової згоди батьків на обстеження та лікування дитини, а також згоди дитини, що досягла 16 років на запропоноване лікування. Не інформуючи дитину та її батьків про рівень надання медичних послуг в даній медичній установі, якість та безпеку медичного втручання, дитину автоматично позбавляють можливості отримати більш якісну та безпечну допомогу в іншій медичній установі. Таким чином, порушується право дитини на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров’я і засобами лікування хвороб, а також принцип спрямованості всіх дій по відношенню до дитини для блага дитини.
З одного боку, існує проблема непоінформованості та відсутності доступу до інформації, а з іншої – відсутність таємниці, тобто конфіденційності інформації, щодо здоров’я дитини. Буває, що про діагноз дитини знає вся школа (педикульоз, фурункульоз, венеричне захворювання, гінекологічні захворювання). Це відбувається внаслідок розголошення медичними працівниками інформації, що стала їм доступна внаслідок виконання службових обов’язків. Наприклад, нам стало відомо про випадок, коли на запит класного керівника лікуючий лікар просто по телефону повідомив про діагноз дитини (венеричне захворювання) і стан її здоров’я. Внаслідок цього про діагноз дитини знала вся школа, і через негативне, упереджене ставлення вчителів та однолітків батьки змушені були перевести дитину до іншої школи. Таким чином, сам факт розголошення інформації стосовно здоров’я дитини стороннім особам є порушенням права дитини на захист від втручання в їх приватне та сімейне життя.
Порушенням прав дитини в дитячих медичних установах також є те, що лікарями порушується принцип рівності при наданні медичної допомоги дітям, частіше за все внаслідок різного соціально-економічного положення їх батьків. Як правило, дітям, батьки яких добре матеріально забезпечені, приділяється більше уваги, їх лікування більш детально сплановане та якісніше, ніж тих дітей, батьки яких не можуть віддячити потім лікарям за допомогу, або в силу своєї неосвіченості, або ж віддаленості від лікарні, не можуть проконтролювати дії лікарів. В таких випадках дитина залишається абсолютно незахищеною і залишається сподіватись лише на людяне ставлення до цієї дитини.
Абсолютно всі батьки підтверджують факт хабарництва в дитячих медичних установах. Якісну медичну допомогу можна отримати лише «через знайомих», або за гроші. Деякі стверджують, що навіть за хабар якісну послугу отримаєш не завжди. Хабарництво набуло просто жахливих масштабів. Навіть йдучи на платне обстеження, наприклад, ультразвукову діагностику, батьки несуть щось лікареві, аби він якісно зробив свою роботу. Навіть медичні працівники підтвердили факт наявності в лікарнях так званих «престижних палат», в яких знаходяться діти, батьки яких багатії, або діти посадовців. Це не платні палати, там просто кращі умови перебування, високопрофесійний ведучий лікар, гарний догляд та більш уважне ставлення з боку медперсоналу даної установи.
Медичні установи вимагають від батьків так звані «добровільні внески» на розвиток лікарні, які ніде не фіксуються, ніхто за них не звітує, ніхто не знає, скільки саме коштів збирається і як саме вони розподіляються. Цей неврегульований процес є наслідком відсутності розробленого та вдосконаленого механізму регулювання надходжень грошей до лікарні та їх перерозподілу. До того ж навіть в ургентній ситуації медичні працівники вимагають від батьків придбати необхідні для допомоги ліки, мотивуючи це тим, що їх немає в лікарні. Одна мама розповідала нам, як її тринадцятирічного хлопчика відправили з травмпункту додому за грошима на гіпсоматеріали з поламаною в двох місцях рукою. Жінка плакала, розповідаючи нам про це, і все ж тоді вона не оскаржила дії лікаря, вважаючи, що все рівно правда буде на боці лікаря.
Діти розповідають, що платити за послуги вимагають навіть без присутності батьків. В разі несплати дитиною 1-2 карбованців дитині можуть відмовити у наданні медичної допомоги у травмпункті, можуть не взяти аналіз крові через відсутність вати, можуть не надати допомогу при гострому зубному болю, можуть не дати довідку про стан здоров’я, вимагаючи сплатити за вартість довідки, що начебто коштує папір та ксерокопія довідок. Медичні працівники вимагають від дітей, які самі вже приходять на процедури, так звані «добровільні внески». Які внески можна вимагати від дитини, яка сама ще потребує утримання? Як розповідали нам діти – вони добре розуміють, що «ці гроші, що вимагають з нас – розподіляються по кишенях», але соромляться щось відповісти, бояться поганого ставлення до себе.. Цей приклад з боку дорослої людини є аморальним, а з боку медичного працівника – просто злочином.
Таким чином, запровадження «лікарських кас» та «добровільних внесків», через відсутність контролю стає ще одним джерелом корумпованості. Про це свідчить і той факт, що, наприклад, в Запорізькій області, після перевірки ініційованої обласною прокуратурою, генеральна прокуратура заборонила діяльність всіх лікарських кас та благодійних фондів при лікарнях, а за фактами правопорушень відкрила низку кримінальних справ. І я не думаю, що в інших регіонах ситуація з цим не така сумна, як в Запоріжжі.
Злочини. Їх багато. Через халатність та непрофесіоналізм медичних працівників діти отримують опіки під час процедур, різноманітні запальні процеси через порушення медичними працівниками санітарно-гігієнічних вимог при наданні медичної допомоги (немиті руки, не простерилізовані інструменти). Часто, через низьку заробітну платню, лікарі, використовуючи своє службове положення, займаються дистрибуцією ліків, які не пройшли достатніх клінічних досліджень та не дозволені Міністерством охорони здоров’я. Існує практика нав’язування лікарями цих медичних препаратів пацієнтам. Та, зазвичай, ці препарати не тільки досить дорого коштують, а й завдають значної шкоди здоров’ю дитини. Це негативне явище також ніким не контролюється і практика нав’язування медпрепаратів дуже поширена. Компенсувати потім збитки за рахунок медичного закладу просто неможливо – нема коштів, з яких ці збитки відшкодовувати. Лікарі, що займаються дистрибуцією медпрепаратів, не несуть ніякої відповідальності за свої дії, оскільки відсутня правова база, механізм несення відповідальності. Адміністрація лікарень не проводить просвітницьку, профілактичну, запобіжну роботу з цього приводу.
Окремим питанням є порушення санітарно-гігієнічних норм при наданні медичної допомоги та санітарно-гігієнічного стану в лікарнях. І батьки, і медичні працівники стверджують те, що такі порушення відбуваються внаслідок відсутності контролю за роботою санітарок, техперсоналу, лікарів, медсестер.
Наприклад, як розповідали нам батьки, ніким не контролюється якість прибирання в палатах. Санітарка може помити 3-4 палати, не міняючи при цьому воду, тим самим розносячи інфекцію з однієї палати в іншу. В деяких лікарнях в жахливому стані заходяться санітарні вузли, навіть, при наявності великої кількості дезинфікуючих засобів.
Під час клінічних обстежень також не дотримуються певні санітарно-гігієнічні норми. Наприклад, як стверджували батьки, медсестра, яка робить аналіз крові, не протирає спиртом руки доти, доки цього не вимагатимуть батьки, якщо вони присутні під час взяття аналізу крові. Але ж більшість батьків не можуть контролювати цей процес, оскільки діти самі йдуть на аналізи. Таким чином, існує пряма небезпека зараження дитини різними інфекціями, небезпечними для життя та здоров’я, що передаються через кров – гепатит, туберкульоз, ВІЛ та ін.
Батьки скаржились на те, що навіть лікуючі лікарі, під час огляду дітей в палатах, не миють руки після огляду кожної дитини. Це дуже обурює батьків, але зробити зауваження вони бояться, остерігаючись поганого ставлення лікарів до лікування дитини.
Ніхто не слідкує за тим, чи дотримуються самі діти гігієнічних норм. Як правило, в медичних установах, батькам дозволяється знаходитися поруч з дитиною лише, якщо дитині не виповнилось три роки, хоча за законом «Про Охорону Здоров’я» можна знаходитись поруч з дитиною, якій не виповнилось шість років. Залишаючись сама, дитина отримує страшну психічну травму, деякі діти не в змозі доглядати себе: не міняють білизну, не проводять особисті гігієнічні процедури. Звичайно і це негативно впливає на здоров’я та психіку дитини. Без допомоги батьків впоратись з хворобою дитини набагато складніше, ніж з батьківською підтримкою. Тільки спільними зусиллями лікарів та батьків можна досягти бажаного ефекту. Частково через високу завантаженість медперсоналу, частково через халатність, часто не контролюється процес прийняття дитиною призначених препаратів – чи дитина відповідно до вимог лікування приймає ліки, чи просто збирає, а потім викидає в сміття. Контролювати могли б батьки. Але розмістити дітей з одним з батьків в лікарні просто неможливо, оскільки, як розповідала начмед однієї з лікарень, в палатах, які розраховані на чотири місця, знаходиться по вісім дітей.
В палатах не здійснюється належним чином кондиціонування повітря, що підвищує ймовірність передачі інфекцій повітряно-крапельним шляхом. Як стверджують батьки – в лікарнях бракує постільної білизни. Якщо дитина місяць знаходиться в лікарні, то місяць їй не міняють постільну білизну. В хірургічних відділеннях – голі матраци, нема подушок, нема пелюшок.
Велику шкоду для здоров’я завдає традиційна практика лікування, відсутність індивідуального підходу до лікування дитини. Перед тим, як призначити лікування, лікарі не завжди запитують батьків дитини про те, які захворювання перенесла дитина раніше, як реагує організм на медпрепарати, які алергічні реакції спостерігались раніше, а тим більш, які особливості її характеру. В медичних закладах не працює психолог, який, визначивши особливості психології дитини, допоміг би більш ефективному лікуванню. Самі ж медичні працівники не вміють і не хочуть спілкуватись з дитиною так, аби знизити її страх та біль перед лікуванням, не знають, як зробити дитину союзником в процесі лікування. Таким чином, можна було б уникнути фізичного, морального та психічного примусу, який, на жаль, практикується при наданні медичної допомоги дітям в дитячих медичних закладах. Психолог в медичній установі потрібен і самим медичним працівникам, оскільки дійсно дуже важко працювати в таких умовах, при такій завантаженості. Можна лише уявити стан психіки медсестри, яка добу відчергувала в реанімаційному відділенні. Батьки розповідали про те, що через відмову приймати ліки, або отримати ін’єкцію дітей закривають в туалетах, принижують, б’ють, роздягають і залишають без білизни в палаті перед іншими дітьми.
Ускладнює перебування дитини в лікарні неякісне харчування. Їжі недостатньо, приготовлена вона неякісно й несмачно. Особливо великою проблемою це є для дітей, батьки яких не можуть відвідати їх щодня, принести свіжу їжу, оскільки живуть у віддалених від лікарні населених пунктах. Діти скаржаться на постійне недоїдання та відчуття голоду.
В більшості лікарень не створені умови для того, щоб діти могли продовжувати перерване хворобою навчання та розвиток. Немає ігрових кімнат, кімнат зі столами, книгами, настільними іграми, кімнат, де діти, хвороба яких дозволяла б це робити, вільно спілкувались між собою. В більшості лікарень технічне обладнання вийшло з ладу. Як розповідала нам начмед однієї з лікарень, якщо дитину з дуже важким небезпечним діагнозом десять років тому вдалося врятувати, то зараз такій же дитині вони б не змогли допомогти, оскільки обладнання вийшло з ладу, а нове не поступило.
Ці факти ставлять в непримиренну опозицію до нашої влади, яка лише декларує стовідсоткове фінансування охорони здоров’я, оскільки за цими брехливими словами – дитяча смерть та каліцтво.
Особливо незахищеною групою є діти, що знаходяться на лікуванні в дитячих психіатричних лікарнях, умови перебування в яких не дозволяють дитині з обмеженими можливостями відчути себе повноцінною особистістю і уникнути психологічного дискомфорту. Відсутні гідні людини умови, які б сприяли впевненості дитини в собі та полегшували б подальшу участь в житті суспільства. В основному діти, а також медичні працівники дитячих психіатричних лікарень (абсолютна більшість) навіть не знають про існування такого поняття як права дитини, права людини. Ми були шоковані, що люди, які працюють з такими дітьми, на запитання «Що ви знаєте про права дитини, права людини?», відповідають «Такі права може і є, але десь там на Заході», або ж «Нам вони не потрібні». Саме через це, через правову безграмотність медичних працівників, особливо молодшого складу, через відсутність контролю за дотриманням прав дитини, прав людини в психіатричних дитячих лікарнях і в лікарнях взагалі, надання медичної допомоги не базується на принципах поваги до людської гідності, не забезпечується захист здоров’я навіть в об’ємі можливих існуючих засобів профілактики та лікування хвороб дітей, відсутнє прагнення до досягнення максимальної якості медико-санітарної допомоги. Висновок такий: через відсутність ефективної державної політики фінансування системи охорони здоров’я, незабезпечення належного рівня матеріально-технічної оснащеності дитячих медичних установ, низький рівень правової культури медичних працівників, батьків (через відсутність механізму інформування), через відсутність контролю за дотриманням прав людини, прав дитини, неповагу до людської гідності під час медичної допомоги дітям, халатність, непрофесійні дії лікарів, не забезпечується захист здоров’я навіть в об’ємі існуючих засобів профілактики та лікування хвороб дітей, відсутнє прагнення до максимальної якості медико-санітарної допомоги.
І те, про що було сказано, – це лише мізерна частина тих порушень, які існують в системі охорони дитячого здоров’я в нашій країні.
Я добре розумію, що все вищезазначене, може викликати образу за професію, за той каторжний труд, що виконують добросовісні, високоморальні професіонали з великої букви – люди в білих халатах. Таких, на щастя, більшість. Але це зовсім не означає, що ми маємо закривати очі на випадкових в медицині людей, яких останнім часом чомусь все більше й більше, і через яких страждають наші діти. І про це Вам скажуть сотні тих, вбитих горем матерів, які внаслідок лікарської помилки, або ж халатності, або ж відсутності необхідних для допомоги умов, втратили своїх дітей, або ж змушені все життя страждати разом зі своїм скаліченим дитям. Про це Вам скажуть і ті, хто хоч раз в житті звертався по допомогу для своєї дитини в звичайну медичну установу. Тому всі разом, консолідувавши зусилля, маємо вимагати як створення належних умов для праці медичного працівника, оскільки від цього залежить життя і здоров’я наших дітей, так і належного виконання ним службових обов’язків, маємо вимагати від держави виконувати свої зобов’язання перед дітьми, перед нами. Але ми мовчимо... Мовчать матері, мовчить лікар...
Моральне ж обличчя суспільства визначається його ставленням до дітей, престарілих, хворих, убогих. На жаль, моральне обличчя нашого суспільства – залишає бажати кращого.
Коментар «ПЛ»: Наше видання неодноразово друкувало статті, в яких йшлося про рівень медичної допомоги в Україні. Громадська організація М’АРТ провела унікальний моніторинг дотримання прав неповнолітніх пацієнтів у медичних закладах. Якщо б нам довелося провести такі дослідження стосовно дорослих пацієнтів (особливо похилого віку та інвалідів) ми б, судячи з тих скарг, що отримує ХПГ, мали б таку ж картину.
Права пацієнтів в Україні порушуються на кожному кроці. До речі, права медичних працівників теж. І ці процеси мають взаємний зв’язок.
Проблеми з правами неповнолітніх і повнолітніх пацієнтів, за великим рахунком, ті ж самі – не інформованість хворих про стан їхнього здоров’я, про методи лікування, про фах лікарів – тобто в наших лікарняних закладах йде суцільне порушення ст.23 Закону України «Про інформацію», яка передбачає повне інформування пацієнтів про методи лікування, результати обстеження тощо. Ст.23 Закону України «Про інформацію» була предметом розгляду Конституційним Судом України за справою К.Устименка. Це рішення є обов’язковим для виконання, і медичний заклад не має права приховувати від пацієнта або його представника (батьків, піклувальників тощо) будь-яку інформацію, що стосується хворого. Але, за нашими спостереженнями, про це рішення Конституційного Суду не мають уяви ані пацієнти, ані медики.
Друге – це так звані «хабарі». Ми не будемо використовувати це слово, бо суб’єктом злочину за хабарництво може бути тільки посадова особа: зав. відділенням, головний лікар тощо. Звичайні лікарі, вимагаючи оплату за процедури чи аналізи, порушують іншу статтю Кримінального Кодексу України – 184 – «Порушення права на безоплатну медичну допомогу». Ця стаття передбачає кримінальну відповідальність, включаючи таке покарання, як арешт на шість місяців. Треба зазначити, що порушення ст.49 Конституції України та ст. 184 КК України медиками далеко не завжди викликане їхньою аморальністю. Держава попри всі гучні заяви стосовно безкоштовної медичної допомоги, виділяє в бюджетах різних рівнів такі мізерні кошти, що медичний заклад просто не в змозі забезпечити найпростіші аналізи і обстеження.
Нещодавно Харківське міське управління охорони здоров’я оприлюднило суму коштів, що виділяється з бюджету на лікування у стаціонарі одного хворого – на одну добу аж 34 копійки. Спробуйте лікувати на таку суму. Я вже не кажу про мізерну зарплатню медичних працівників, про їх залежність від начальників всіх рівнів. Медики у нашій країні, як і взагалі всі працівники бюджетних організацій, просто раби держави, а рабство не тільки не вигідне економічно, але й розбещує. Якщо держава порушує Конституцію і Закони, чому ж їх не порушувати звичайному громадянинові?
Є великі претензії й до законодавців. Здається, нікого у Верховній Раді не хвилює ані надзвичайно висока смертність населення, ані те, що вітчизняна медицина лежить у руїнах. Нічого не робить безпорадний уряд. Мовчить більшість, яка повинна відповідати за стан справ в державі, бо вони самі взяли на себе солідарну відповідальність з урядом, але й у опозиції це питання також не на першому плані. Інакше чим пояснити, чому досить не прийнятий закон «Про обов’язкове медичне страхування», декілька варіантів якого перекладають з місця та місце вже не один рік у Верховній Раді.
Але політикам цікавіше займатися політикою, а життя і здоров’я співвітчизників не входить до сфери їхніх інтересів. В світі вже давно відомо, що безкоштовної медицини не буває. І, коли наші державні діячі проголошують слова «безкоштовна медицина» – це лише популістський витвір радянської епохи. Зрозуміло, що безкоштовною медицина не була, тому що всім громадянам не доплачували зарплатню у грошовому вимірі, а велика частина заробітків йшла на всілякі «безкоштовні» послуги – медицину, освіту, оздоровлення і т.і.
Але зараз у пострадянських країнах, там, де при владі залишилися колишні партноменклатурники, і бал правлять «брудні» гроші та тіньова економіка, насправді і медицина дає великі прибутки, але для невеликої купки чиновників, і «номенклатурні» медичні заклади, на кшталт «Феофанії», забезпечують безкоштовне лікування для цієї ж невеликої купки чиновників. Бо інакше, на нашу думку, не гальмувався би закон «Про обов’язкове медичне страхування», який може зробити прозорим механізм надходження і витрат коштів, створив би здорову конкуренцію між медичними закладами, примусив би лікарів підвищувати свій фах, вчив би їх людяності.
Але, як кажуть, у каламутній воді – риба водиться. В даному випадку не риба, а великі кошти. І хто ж захоче випустити їх з рук?
Інна Сухорукова