MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

«Як пресі не підтримати політику уряду?» — запитував Іван Чиж на нараді регіональних ЗМІ. Присутній там же Прем’єр Янукович був, напевне, такої самої думки

15.06.2004    джерело: («Україна молода», №84, 12 травня 2004 р.)
Наталія Лебідь

Яким, власне, був задум?..

Напевне, ініціаторам зустрічі менше за все хотілось би почути про свій захід, що він дуже скидався на роздачу усних «темників». Чи на ненав’язливий інструктаж з приводу того, над чиєю головою і за які заслуги помахувати пальмовим гіллям, прославляючи і вітаючи. Проте бажання улестити когось iз можновладців руками преси надзвичайно складно замаскувати іншими намірами. Для цього, напевне, треба вміти вести дуже тонку гру і мати неабияке почуття міри. Цих якостей декому явно забракло, інакше не з’явився би, скажімо, ось такий проект Ухвали учасників наради, де чорним по білому від імені всієї журналістської братії сказано: «Підтримуємо ініціативи Президента України, Кабінету Міністрів України щодо налагодження тісної взаємодії органів виконавчої влади із засобами масової інформації, встановлення зв’язків і проведення конструктивного діалогу з громадськістю задля реалізації зрозумілої громадянам, стабільної економічної та соціальної політики, формування громадянського демократичного суспільства».

Особисто моє око зупинили слова про зрозумілу громадянам політику, запровадити яку спільними потугами має влада та її преса. Точніше, так: влада буде «робити» свою політику, а мас-медіа — її роз’яснювати…

Прошу дуже зазирнути скептиків у стенограму виступу пана Прем’єра. Сказав він буквально наступне: «ЗМІ недаремно називають четвертою владою, від них багато що залежить. Можна робити багато чого корисного, але не вміти цього сказати. Або так сказати, що образити при цьому людей, які роблять ту корисну справу. До всього треба підходити виважено»…

Правди, правди і тільки щирої правди вимагав Янукович від своїх співрозмовників на нараді, увійшовши в раж, ніби суддя на процесі. «Ми повинні сьогодні поговорити про наше життя, наші стосунки. Всім нам необхідна правда. Всі ми робимо спільну справу, і від того, як ми її робимо, багато чого залежатиме, — говорив він. — Я тут поцікавився думкою людей. Люди кажуть: державні ЗМІ більш зашорені, підіграють владі, не кажуть усе так, як є в житті. Крім того, вони обмежені в ресурсах. На телебаченні — неякісні програми, на телеекранах іде пропаганда порнографії... А де державна політика? Як зробити так, щоб ЗМІ були вільними? От люди порівнюють якість українських програм з російськими і підкреслюють, що російські якісніші. Чому? Бо ми дещо відстали і не вклали вчасно гроші у наші компанії. Потрібен розподіл обов’язків: визначення того, що повинні зробити ЗМІ, а що — влада. От про це сьогодні й повинна йти розмова. Хай буде обмаль звітів і побільше пропозицій. Усе те, про що ми говоримо, має бути щирою правдою. Домовились?.. Не чую!.. Ага, ось тепер трохи почув»…

І що з того задуму вийшло...

Отже, був наказ говорити правду... «А тепер давайте надамо слово, як-то кажуть, хазяїну», — заявив Янукович після свого спічу. Малось на увазі: «губернаторові» області Сергію Рижуку. Що ж до стану справ у мас-медійній царині, то тут Рижук відбувся твердженнями на зразок того, що «наші мас-медіа працюють над прозорістю висвітлення діяльності влади». (Зауважимо в дужках: тут і далі уривки з промов посадовців подаються без купюр і без виправлень русизмів, тобто саме так, як їх озвучили автори). І це дуже важливий відступ від теми, бо третім із черги промовцем на нараді виступив Іван Чиж, який, зокрема, зауважив наступне: «В Україні засоби масової інформації — це посередники між державою і народом. В інформаційній сфері за останній час відбулися істотні позитивні зрушення. Створені умови для безперешкодного функціонування ЗМІ, забезпечено право громадян на отримання інформації. Цьому сприяла і низка указів Президента, і діяльність Кабміну, і Держкомтелерадіо... Уряд і українська влада загалом не просто налаштовані на прозорість, але на партнерські стосунки з пресою. Часи, коли редактори брали під козирок і клацали каблуками, канули у Лету. Президент України оголосив, що «її величність людина» є найвищою цінністю. І теперішній уряд уперше за часи незалежності реалізував цей принцип. Підвищені доходи громадян, підвищені пенсії. Як при цьому пресі не підтримати політику уряду?» — запитував Чиж…

Нинішній уряд не тільки «вперше реалізував» усі людинолюбні наміри нашого Президента стосовно пенсіонерів, він ще й неабияк подбав про журналістів України. (Як відомо, у зв’язку з запровадженням ПДВ на друковану продукцію зросли й ціни на річну передплату на газети та журнали). Тож «Віктор Федорович Янукович особисто наполіг на внесенні змін до бюджету, — підкреслював Чиж. — Маю на увазі пільги на видання книг та друкованої преси. Проте дехто з політичних міркувань навмисно заблокував ці пропозиції. Але саме Віктор Федорович Янукович дав розпорядження вносити до каталогів підписних періодичних видань ЗМІ за старими цінами».

«Freedom House» залишив Україну у списку невільних країн, зазначивши, що у нас погіршився стан справ зі свободою слова, — скаржився голова Держкомтелерадіо. — Вважаю таку оцінку безпідставною. Так і хочеться сказати: лікарю, зцілися сам. Деякі вчителі не годяться нам навіть у майстри. Варто якійсь компанії недооформити документи на отримання ліцензії, як на Заході вже кричать про утиски преси. Ця політика веде до того, щоб усунути Україну як конкурентоспроможну державу з міжнародної арени». — підсумував він. І додав: «Українська влада виділятиме гранти на розвиток ЗМІ. Хай працюють не лише західні гранти, що зумовлюють певну тональність

... І що всіх нас чекатиме попереду

Голова Національної Спілки журналістів України Ігор Лубченко теж передусім торкнувся «розмірів» «журналістської розмови», зазначивши, що щиро здивований складом запрошених на зібрання. Попередніми ораторами наголошувалось, сказав Лубченко, що проблеми роздержавлення ЗМІ в Україні не існує, позаяк суто державні мас-медіа не перебільшують і кількох відсотків від загальної кількості ЗМІ.

«Чому ж тоді до цього обговорення запросили тільки тих керівників ЗМІ, які засновані органами влади? Таких ЗМІ, як було сказано, всього лише 5,6 відсотка. А що, решта — 94,4 відсотка — нам не потрібні?». Мабуть, таки не потрібні...

З державними ЗМІ самій державі обходитись значно простіше. Подумаєш, десь у місцевому «Віснику» якоїсь з облдержадміністрацій змінився головний редактор! Хай навіть це звільнення збiглося з призначенням нового «губернатора» — це іще не кримінал... А те, що перед цим той-таки «губернатор» викликав до себе редактора і сказав: «Знаєш, мені здається, що ми з тобою не спрацюємось. Ба, навіть більше: ми з тобою вже не спрацювались» (такі випадки зафіксовані у звітній доповіді Лубченка до 45-річчя утворення Спілки) — цього Захід не побачить. А якщо і побачить, то такі чиновники, як Іван Чиж, звернуть усе на його (Заходу, тобто) «інвалідність».

«Влада дивиться на «свої» ЗМІ як на власних піарщиків, — наголошував Лубченко. — Але піар і інформація — це різні речі. І від погляду на ці речі залежатиме те, яку країну ми збудуємо — демократичну чи тоталітарну». При цьому, одначе, підкреслив Лубченко, владні ЗМІ почуваються, як не дивно, більш захищеними. Бо знають, що влада не дозволить просто так припинити друк газети, яка її ж, владу, репрезентує перед місцевим населенням. Якщо, звісно, ця газета веде правильну «політику». «Ще значно жорсткіше та брутальніше порушують права журналістів недержавних ЗМІ. Тож ми, Спілка, будемо ініціювати незабаром загальні збори регіональних ЗМІ, незалежно від їхньої форми власності», — сказав Ігор Лубченко. Там зустрінемося і все обговоримо. Можливо, навіть Прем’єра запросимо. Але закликати до правди будемо вже ми…

І ще кілька даних для Прем’єр-міністра Віктора Януковича, який хоче правди: число фізичних нападів на журналістів збільшувалися по всій країні тривожними темпами протягом усього минулого року. У 2003 щонайменше 11 журналістів зазнали агресії після того, як почали розслідувати корупційні справи місцевих представників влади або розкритикували у своїх статтях місцевих політиків. Двоє журналістів загинули за досить дивних обставин, але немає доказів, що йдеться про убивство. Непокараними, як і раніше, залишаються убивці Георгія Гонгадзе, політичного журналіста, який очолював інтернет-видання «Українська правда». Смерть Ігоря Александрова, генерального директора телекомпанії «ТОР» (Слов’янськ, Донецька область), який загинув 7 липня 2001-го, також залишається невiдплаченою по закону. У 2003 році ЗМІ знову зазнавали різноманітних проблем. Місцеві податкові адміністрації підсилили перевірки рахунків мас-медіа, критичних щодо влади. У перспективі президентських виборів, запланованих на 31 жовтня 2004 р., парламентський комітет зі свободи слова закликав уряд заборонити фінансові перевірки ЗМІ з 1 січня до 30 жовтня 2004-го. В країні, де більшість медіа, зокрема телевізійні канали, радіо та інформагентства, контролюються близькими Президента Кучми або олігархами, виборча кампанія може перетворитися на період високого ризику для незалежних журналістів (з висновків «Репортерів без кордонів»).

 Поділитися