пошук  
версія для друку
15.06.2004
джерело:
("Молодь України", 20 травня 2004 р.)

На жаль, на сучасному етапі розвитку української державності ми не можемо похвалитися ідеальними законами та постановами. Приклад - статті Цивільного кодексу, які стосуються розповсюдження інформації та користування нею

   

Голова Національної спілки журналістів України Ігор Лубченко вважає, що в законодавчому плані інформаційний простір нашої держави дедалі більше перетворюється на мінне поле національної журналістики.

Саме так він прокоментував відмову Верховної Ради змінити редакцію статей 277 та 302 Цивільного кодексу України. Одна з них передбачає недостовірність будь-якої негативної інформації про особу, а друга - достовірність офіційних заяв посадових та службових осіб.

Напевно, мало хто зрозуміє, чому саме в пункті 3 статті 277 Цивільного кодексу України "вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною". Виходить, що таким чином законодавчо замовчується негативна правда. У пункті 5 цієї ж статті йдеться: "якщо недостовірна інформація міститься в документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний". Тобто, юридичні документи з негативною інформацією про особу (якщо така дійсно є) просто не повинні існувати.

У статті 302 йдеться: "вважається, що інформація, яка подається посадовою, службовою особою при виконанні нею своїх службових обов’язків, а також інформація, яка міститься в офіційних джерелах (звіти, стенограми, повідомлення засобів масової інформації, засновниками яких є відповідні державні органи або органи місцевого самоврядування), є достовірною.

Фізична особа, яка поширює таку інформацію, не зобов’язана перевіряти її достовірність і не відповідає в разі її спростування". І тут виходить, що будь-яка посадова та службова особа спроможна подавати тільки достовірну інформацію і ця достовірність не потребує ніякої перевірки.

Абсурд! Що ж робити нам, журналістам, коли закон фактично забороняє нам виконувати свої обов’язки, обмежує можливості друкувати правду лише тому, що це може бути негатив, отже, законодавчо недостовірна інформація.

За наявності таких статей, вважає голова НСЖУ, втрачається сенс існування журналістики, на пустопорожні балачки перетворюються розмови про свободу слова, адже ЗМІ і журналісти позбавлені можливості об’єктивно показувати діяльність чиновників, ставити під сумнів їхні реляції про нібито досягнуті успіхи.

Парламент, не зважаючи на неодноразові звернення Національної спілки журналістів, журналістських колективів і громадських організацій, досі не відновив пільги із сплати податку на додану вартість з передплати і розповсюдження друкованих ЗМІ, що вже призвело до зменшення в другому кварталі цього року на 253 тис. примірників передплатних накладів газет і журналів всеукраїнської сфери розповсюдження.

Ігор Лубченко вважає, що Верховна Рада має якнайшвидше виправити вищезгадані статті Цивільного кодексу України та прийняти законопроект №4486 про відновлення для преси пільг з ПДВ.

Голова НСЖУ також заявив, що Спілка готова закликати колег до інформаційного бойкоту діяльності тих народних депутатів, які своїми невиваженими діями хочуть задушити свободу слова та право журналіста на професійну діяльність.

Можливо, це дуже гострі заходи, але що робити хірургові, якщо в нього забрали скальпель. Що робити журналістові, якщо йому не можна говорити правду?

Див. також — «Україна молода», №89, 19 травня 2004 р.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль