пошук  
версія для друку
15.06.2004
джерело:
(«Львівська газета», 5 травня 2004 р.)

Розмова з Володимиром Скачком, головним редактором газети “Київський телеграф”, і Володимиром Бойком, незалежним журналістом із Донецька, на “Вечірній Свободі”, Київ-Прага, 3 травня 2004 року (в День вільної преси)

   

Василь Зілгалов:

– Доброго вечора, шановні слухачі! У прямому ефірі, як завжди в цей час, – “Вечірня Свобода”. З Праги – ведучий Василь Зілгалов...

У нас сьогодні в київській студії гості-журналісти: головний редактор газети “Київській телеграф” Володимир Скачко; незалежний журналіст із донецького “Острова” Володимир Бойко.

– Доброго вечора, шановні гості!

Я хочу почати нашу програму зі слів українського Президента Л. Кучми, як він розцінює ситуацію зі свободою преси в Україні:

“Ви знаєте, що впливати Президент... Які механізми? Просити... Ви знаєте, 99,9% ЗМІ – приватні. Поки не буде сильного середнього класу в нас, в Україні, який обслуговував би ЗМІ... Ви розумієте, що я маю на увазі. А коли кажуть про громадське якесь радіо чи телебачення – це фікція. І коли в парламенті кажуть: “Давайте ми “Перший канал” зробимо громадським”. Хто фінансувати буде? А коли хоче фінансувати чи ВР, чи парламент, чи якась структура, от “Громадське радіо”, припустимо, чи телебачення... Ну, не треба дурити людей, бо це – не громадське, а це чиєсь, і воно обов’язково буде обслуговувати ті інтереси, що б ми на законодавчому рівні не приймали”.

Василь Зілгалов:

– “Що б ми на законодавчому рівні не приймали”. Парадокс, але Президент визнав своє власне безсилля законодавчо забезпечити свободу преси в Україні на всі, як він сам висловився, 99,9%. Я хочу запропонувати нашим гостям і слухачам послухати, як висловився з приводу свободи преси представник президентської адміністрації, керівник управління інформаційної політики адміністрації президента України Сергій Васильєв, з яким розмовляла наша кореспондентка в Києві Марина Пирожук.

Сергій Васильєв:

– Я можу сказати, що я як журналіст особисто для себе бачу всі підстави для того, щоб можна було говорити про те, що в Україні відбувається живий, демократичний процес створення справді вільних, справді незалежних ЗМІ, які притаманні будь-якому демократичному суспільству. У зв’язку з тим, що демократичне суспільство в Україні тільки зароджується, ЗМІ не можуть випереджати цей процес, вони йдуть паралельно.

Марина Пирожук:

– Пане Васильєв, днями неурядова організація “Фрідом хаус” оприлюднила свій щорічний звіт, де Україну визнали державою, в якій ЗМІ є не вільними. Як би ви це прокоментували?

Сергій Васильєв:

– Я залишаюся при своїй точці зору. Залишаю за ними право мати власну точку зору. Вважаю її приватною точкою зору “Фрідом хаус”.

Якщо вони так вважають, якщо в них є на це підстави, якщо самі створили певну систему координат, в яку вписують нашу державу, і для них це є доказовим, о’кей!

Для мене їхні аргументи не є доказовими у зв’язку з проблемою, яка з минулого року так і не вирішилася: ми не знаємо ні методики, ні інших наукових параметрів проведення всіх цих досліджень. Тому вони моляться на своє.

У мене є свої контраргументи. Якби вони захотіли мене послухати, я міг би це їм розповісти. Але сумніваюся, оскільки кожен виконує свою роботу й отримує гроші за ту роботу, яку виконує. В конкретному випадку це приклад щодо України. В самій Україні існує повна свобода точок зору, оцінок, експертних оцінок. “Фрідом хаус” може слугувати як наочний приклад застосування цієї свободи по відношенню до його оцінок.

Василь Зілгалов:

– Шановні гості, чи це свято для вас сьогодні? Почнемо, мабуть, із головного редактора. Пане Скачко, будь ласка!

Володимир Скачко:

– Звичайно, це свято для України, бо з того, що я чув до того, як мені надали слово, можу сказати, що там дуже мало правди, точніше напівправда, що є ще гіршим. Тому це свято, яке Україна має святкувати на повну силу, бо їй до повної свободи слова ще йти і йти.

Василь Зілгалов:

– Дякую. Пане Бойко?

Володимир Бойко:

– Особисто для мене сьогодні – робочий день. Але якщо говорити взагалі, то День вільної преси – це свято втрачених ілюзій. Принаймні за останній рік ті зміни, які відбулися в суспільстві, в журналістському середовищі, дозволяють зробити досить невтішні висновки: свободи все менше і менше, журналістики все менше і менше, піару і пропаганди все більше і більше.

Василь Зілгалов:

– Шановні гості, я хотів би, щоб ви на самому початку все-таки лаконічно, але визначили собі і слухачам, що таке незалежний ЗМІ? Наприклад, візьмемо кожний ЗМІ: чи “Телеграф”, чи “Острів”, чи радіо “Свобода”. Кожен ЗМІ якось фінансується, пов’язаний з якимись власниками: чи державними, чи громадськими, чи приватними, але можна говорити про те, що він є незалежним, що він має якесь своє полісі, де він притримується якоїсь рівноваги, немає на нього якогось тиску, чи є якийсь тиск?

Взагалі, що ви вкладаєте в поняття “незалежний ЗМІ”? Пане Скачко?

Володимир Скачко:

– Незалежний ЗМІ в умовах України – це той ЗМІ, який може однаковою мірою або лаяти, або хвалити всіх суб’єктів політико-економічного життя в Україні, починаючи від президента і закінчуючи якимось олігархом. Це і є об’єктивність в українських умовах. А об’єктивність – це перша ознака незалежного ЗМІ.

Чи є таке в Україні? Я стверджую і погоджуюся з тими, хто каже, що в нас невільні ЗМІ. На жаль, у нас немає таких ЗМІ ні в таборі так званої опозиційної преси, ні в таборі так званої провладної преси чи проолігархічної , яка є біля влади.

Чому це так відбувається? Я думаю, якщо це цікаво, то можна поговорити. Але я стверджую: немає! Це мій погляд такий.

Василь Зілгалов:

– Дякую. Пане Бойко, як ви вважаєте, що таке незалежні ЗМІ?

Володимир Бойко:

– Я думаю, що в нас не вийде дискусії, тому що я точно так дивлюся на цю проблему.

Взагалі видавнича діяльність чи виробництво телерадіопрограм – це бізнес. І про це в нас забувають. І журналістика – складова цього бізнесу, її діяльність спрямована на забезпечення інформаційних потреб читача. На відміну від пропаганди, яка спрямована на задоволення потреб замовника. Журналістика закінчилася в Україні тоді, коли журналіст, редактор, видавець почав орієнтуватися не на інтереси читача, а на інші чинники.

Я повністю згоден із В.Скачком, що у нас з цієї точки зору немає незалежних видань, вони всі є квазінезалежними чи просто незалежними, і приблизно однакова ситуація і там, і там – в таборі опозиції і в таборі влади.

Взагалі, не можна журналістику пов’язувати з опозицією чи зі владою. Коли мені кажуть, що я опозиційний журналіст, то я просто ображаюся.

До речі, я взагалі-то працюю в журналі “Політика і культура”, котрий начебто є трішки провладним, і при всьому тому більша частина публікацій виходить у більш опозиційних виданнях – “Свобода”, “Вечірні вісті” тощо.

Я знову ж таки підкреслюю, що за цей рік я ще раз переконався, що незалежна журналістика, як професійна журналістика, не потрібна в цій країні нікому, на жаль.

Василь Зілгалов:

– А як тоді розуміти слова президента, коли він каже: “Які б ми закони не ухвалювали, все одно ситуація буде такою, що приватні ЗМІ (тобто, 99,9%) будуть залежними від тих, хто платить гроші”? Пане Скачко?..

Володимир Скачко:

– Пам’ятаєте, є такий перифраз російський, що жорстокість російських законів компенсується необов’язковістю їх виконання.

Я ще раз кажу, що президент правий на 50%. Єдине, в чому він помиляється, то в тому, що законодавчо ЗМІ і журналісти в Україні захищені. Якщо почитати наші закони, то з журналістів мають усі пил здувати і мух відганяти, але їх убивають, їх чмирять по-різному в різних ЗМІ. А все тому, що президент злукавив у головному.

ЗМІ у нас, справді, якщо приватні, то вони незалежні. Вони залежні від своїх господарів. А от господарі, їхній бізнес, їхнє становище, їхній статус напряму залежать від влади. І не треба президентові чи органам влади впливати безпосередньо на журналістів.

Є опосередкований, але дуже надійний спосіб впливу: треба притиснути господаря. І тоді ЗМІ автоматично стає в позу і робить те, чого від нього вимагає той, хто платить йому гроші. Якщо це приватний ЗМІ.

Якщо це опозиційний і живе на гроші опозиційних олігархів (чи “пригноблених” олігархів, як сказав один із політологів), то вони роблять те ж.

Якщо це гранти, то це перетворення ЗМІ в агента впливу, і не більше. Але жодної об’єктивності немає.

Василь Зілгалов:

– Я тільки хочу саме інформацію з приводу цього донести до відома слухачів, насамперед. Наприклад, Інститут масової інформації у Києві сьогодні оприлюднив дані за минулий рік, що зареєстрував 146 конфліктів таких значних за участю ЗМІ.

У 106 конфліктах прямо чи опосередковано задіяні владні структури – тобто влада бере безпосередню участь. І насамперед це виконавчі органи влади, які мали б забезпечувати саме базові громадянські свободи. Чому такі явища, пане Бойко?

Володимир Бойко:

– Я хочу, по-перше, підкреслити, що, як не дивно, журналіст – це найзахищеніша професія в цій країні. І коли починається якийсь розголос, що давайте захищати журналістів, я завжди кажу: “А коли ж ми почнемо захищати шахтарів, продавців, підприємців?”

Давайте подумаємо. Варто тільки якомусь журналістові дати, пардон, по фізіономії, або забрати сердечного до в’язниці (я вже не кажу про те, щоб голову відрізати), як одразу ж здіймається гармидер, б’ють на сполох посольства, і навіть президент України захищає, виступаючи публічно, як це було зі мною два роки тому, коли мене забрали до в’язниці прямо з редакції газети в наручниках. А коли те ж саме щодня масово роблять з пересічними громадянами, ніхто на це не звертає уваги. І тому ситуація з журналістами, з пресою – це тільки віддзеркалення загальної ситуації в Україні. Причому віддзеркалення, яке не дає повного уявлення. Насправді, це дуже слабка подоба того, що відбувається в суспільстві взагалі. Тоді, коли припиняться тортури у в’язницях, тоді можна буде говорити про повагу до закону. Отака точка зору.

Василь Зілгалов:

– Так, ясно. Дякую. Я хотів би запитати вас, пане Бойко, користуючись тим, що ви в нас сьогодні в гостях... Здається, в суботу в нас була телепрограма на “5 каналі” “5 копійок”, де ви брали участь разом із Олесем Бузиною. Ви сказали таку фразу, що журналісти тоді тільки будуть солідарними, коли (я так не пам’ятаю дослівно)...

Володимир Бойко:

– Дослівно я сказав так: тоді, коли вони встануть із колін, вони можуть об’єднатися. Але вони не можуть піднятися з колін, бо морди в кориті. Отак це звучало дослівно.

Василь Зілгалов:

– О! Морди в кориті! От як ви це розумієте?

Володимир Бойко:

– Я розумію так: для нас журналістика – це не є громадська діяльність. Ми не є політики. Ми не є владні якісь люди, чи державні люди, чи опозиціонери. Це для нас професія. Ми приходимо на роботу чи працюємо вдома, готуємо матеріали заради того, щоб елементарно отримувати зарплатню, годувати наші сім’ї.

То є звичайнісінька робота, така ж, як і в будь-кого іншого. Ми, звісно, пов’язані з нашими власниками, з нашими редакторами, з тими, хто володіє телеканалами, газетами. І вимагати від нас, щоб ми робили подвиги в ім’я тієї чи іншої політичної сили – це просто наївно, по-перше. Ми всі так чи інакше хочемо їсти й отримувати зарплатню. От що я мав на увазі. Це – по-перше.

По-друге, я мав на увазі те, що значна частина журналістів себе стала відчувати, скажімо так, пропагандистами. Коли дуже сподобалися “дурні гроші”, коли стало зрозуміло, що навіщо готувати інтерв’ю, збирати матеріали, ризикувати тим, що нарвешся на якусь непевну ситуацію, коли можна просто “опльовувати” на сторінках газет опонента власника цих газет – політичного, економічного. І це також є, і це також має місце .

Василь Зілгалов:

– Дякую. У нас є слухач, який має питання до учасників дискусії. Алло, доброго вечора!

Слухачка:

– Добрий вечір! Це вас турбують зі Стрия. Я би хотіла редактора “Київського телеграфу”... Таке питання: для чого вони випускають ту газету? То є профанація, і то є газета Медведчука. Хай вони не напихають нагло на школи! Хай краще випустять дитячу книжку! Там є ціла купа паперу! Вони не думають про те, з чим наші діти вчаться. Тільки сунуть у школи оту підлу газету!

Василь Зілгалов:

– Дякую вам за репліку. Але, наскільки я знаю, пане Скачко, що навпаки видавнича група “Телеграф” (не знаю, наскільки це точна інформація) звернулася до представника ЄС в Україні саме з приводу утисків. Там одним із обвинувачуваних у цих утисках є Віктор Медведчук.

Володимир Скачко:

– Правильно.

Василь Зілгалов:

– А слухачка зі Стрия каже, що газета належить панові Медведчуку.

Володимир Скачко:

– Ну, я ж не можу коментувати і сперечатися з цією шановною слухачкою в її тональності та її лексикою. Я національно стурбованих таких просто боюсь, вони можуть “укусити”. Я думаю, хай вона бореться за розбудову там, у себе в Стрию, і слава Богу.

Я єдине, що хочу сказати: справді, в нас є близько 20 позовів від структур, контрольованих Віктором Медчедуком, які фінансово загрожують існуванню газети саме через те, що є проблеми між нашим власником і, мабуть, Віктором Медведчуком. І, мабуть, у зв’язку з тим, що позиція газети, висвітлення тих чи інших подій якось не задовольняє пана Медведчука. Мабуть... це.

Але я ще раз кажу: ми робимо це. Ми справді звернулися за захистом до міжнародних організацій. Але не робимо галасу в Україні.

Василь Зілгалов:

– Дякую. Я хотів би до наших гостей звернутися з таким питанням. Ось ми чули сьогоднішні оцінки і Freedom House, і Інституту масової інформації, й інші оцінки ситуації зі свободою преси, свободою слова в Україні.

Всі ці незалежні західні, міжнародні експерти сходяться, до речі, ще в одному – ситуація із пресою в Україні сьогодні загострилася до межі ще й тому, що наближаються президентські вибори. І от у мене до вас таке запитання. Не має значення, чи Янукович, чи Віктор Ющенко, чи якийсь пан Н стане президентом в Україні, який внесок (у відсотках, якщо можна) буде в це української преси? Пане Бойко.

Володимир Бойко:

– Я думаю, що в перемогу Віктора Януковича ніяка преса вносити відсотки не стане. Там є інші засоби, як забезпечити ту перемогу. Я, оскільки сам прожив 38 років у Донецьку, собі дуже чітко уявляю, які це засоби. Я їх бачив на власні очі, коли в 2002 році трощили виборчі дільниці.

Я хочу навести тільки приклад. Коли за “За ЄдУ” віддали 40% десь так голосів у Донецьку в 2002 році, то всі ми знали, що реально підтримує приблизно 8-9% населення. Це навіть за провладними оцінками (провладних, так би мовити, соціологічних досліджень).

Василь Зілгалов:

– Пане Скачко, як ви вважаєте? Будь ласка.

Володимир Скачко:

– Чому зараз на ЗМІ так загострюється попит і тиск посилився? Тільки тому, що від них вимагають уже не коментування і не інтерпретації, а чіткого пропагандистсько-агітаційного продукту за того чи іншого кандидата чи політика, який за це платить. Тому ЗМІ виконають той весь обсяг роботи, який потрібно буде виконати, щоб донести ті чи інші точки зору до народу.

Звісно, я думаю, що і Ющенку, і Януковичу, які є головними кандидатами, ЗМІ особливо і не потрібні об’єктивні. Їх поєднує те, що вони і їхнє оточення вже переконані, що вони – переможці. Оскільки переможець буває тільки один, то це зумовить те, про що говорять, що це буде найбрудніша, найжорсткіша і навіть найжорстокіша передвиборна кампанія в історії незалежної України. У це можна повірити, передумови для цього є всі.

Володимир Бойко:

– Що стосується Ющенка, я хотів би додати, що все ж таки з моєї точки зору, елементарної поінформованості в населення немає відносно реальних планів. Я не хочу сказати, що це погано для Ющенка. Можливо, це й добре, що народ якихось деталей не знає.

Але журналісти чекали, що за рік, за два до виборів “Наша Україна”, інші опозиційні сили, дійсно, влаштують якийсь голдинг – буде кілька дійсно незалежних видань, а не пропагандистських. Ми так цього і не дочекалися.

Володимир Скачко:

– Я тут можу тільки погодитись. Я вже так сміявся з того, що війна “темників” зовсім зачмурила журналістів. І жорстокість впровадження “темників” є однаковою що в тому таборі, що в тому. А це губить журналістику з обох боків, і загальним таким пресом на неї тисне.

Василь Зілгалов:

– Шановні гості, ви знаєте, ви мене поставили в дуже скрутну ситуацію. Ви настільки одностайні обидва, що я, мабуть, сам мушу з вами дискутувати.

Я хочу вас запитати: якщо така у вас одностайність і такий односторонній розвиток ситуації зі свободою преси в Україні, то до чого це призведе найближчим часом? Пане Скачко?

Володимир Скачко:

– Ні до чого. Я абсолютно, знову-таки, погоджуюся з тим, що обличчя якщо не в кориті, то десь біля корита. І тому журналісти десь всередині.

У нас зараз відтворюється ситуація зі ЗМІ, журналістами, яка була в період застою, брежнєвської стагнації, коли треба було читати між рядків, в трьох-чотирьох ЗМІ, щоб дізнатися якусь правду, і журналісти змушені писати неправду, вони до цього звикали. І тому журналістська професія знову-таки перетворюються на вірних бійців партії чи партій, і журналісти змушені в таких умовах постійної неправди існувати.

Володимир Бойко:

– А дискутувати нам треба не один з одним, тому що ми все-таки журналісти, а з Васильєвим Сергієм, який також себе називає журналістом, хоча він є державним службовцем, він журналістом просто не може бути за визначенням.

Володимир Скачко:

– І в мене, в принципі, є чотири коментарі, там, де пан Васильєв видав бажане за дійсне. Якщо це когось цікавить, то вони в мене тут є всі, я їх тут написав нашвидкоруч.

Василь Зілгалов:

– Будь ласка.

Володимир Скачко:

– Перше: він сказав, що зараз в Україні триває живий демократичний процес утворення вільних ЗМІ. Як ми бачимо сьогодні, цей процес сьогодні не триває ні з боку влади, ні з боку опозиції. Триває якийсь хаотичний рух, коли одні ЗМІ в плані свободи трошки вириваються вперед, їх потім душать, потім інші, потім треті, а потім цей прес... Як кутографічно можна зобразити – як парова машина: в той і в той бік, і чмихає.

Друге: ЗМІ і демократія в нас розвиваються нібито паралельно. На жаль, це друга така теза, це не так в Україні, Україну взагалі створили дисиденти і журналісти, які їм повірили, якщо взяти 1988, 1989, 1990, 1991 роки.

“Поет в Росії більше, ніж поет”, – так казали. І в Україні це також. Журналісти несли правду про Україну, несли нові погляди, і вони навіть пішли попереду громадської думки, формуючи цю громадську думку.

І я страшенно пишався званням журналіста через те, що був причетний до творення української незалежної держави. Тому не може бути в нас нічого паралельного. Паралельне загнивання в нас відбувається – це правда.

“Фрідом Хауз” – справді, їхня оцінка близька до істини, але не “Фрідом Хауз” мала б про це говорити, бо знову, як кажуть росіяни, чия б мичала корова, а чия б мовчала, бо “Фрідом Хауз” – величезні гроші, які були кинуті на розвиток свободи слова, на них створені грантоїдські організації, які є типовими агентами впливу, а не вільними ЗМІ. Це такі годівнички і корита з американськими доларами, де підгодовуються невільні журналісти.

Пан Васильєв сказав, що у нас є повна свобода думок, висловів, коментарів.

Так, вона в нас справді є. За те, що люди говорять, в нас ще дійсно не саджають. Але немає вільного виходу цієї свободи думок на людей, на споживачів цієї інформації, цих вільних, довільних і будь-яких коментарів.

А що свобода слова? Ви пам’ятаєте цей анекдот: “Я вийду і крикну, що американський президент – дурень”. А він каже, що я теж можу вийти на Червону площу і крикнути, що американський президент – дурень.

У нас можна сказати це не тільки про американського президента, але і про українську владу, але, я повторюся, що свобода слова знову повертається на кухні.

Володимир Бойко:

– По-перше, з приводу коментарів, я думаю, що пан Васильєв себе даремно називає журналістом, принаймні зараз він журналістом не є, він є державним службовцем, який має обстоювати і проводити певну політику.

На жаль, ця політика має мало спільного з інтересами держави, а відображає інтереси тільки дуже невеличкої групи людей.

По-друге: два роки тому пан Васильєв на хвилі конфліктів між журналістами і владою, між журналістами і власниками постійно говорив, що давайте переведемо всі проблеми в правову площину: є проблеми – звертайтеся до суду.

Я дуже довго сміявся над цими гаслами. Але останній рік, думаю, переконав уже остаточно всю державу в тому, що в Україні немає правових механізмів розв’язання конфліктів і розв’язання проблем в інформаційній галузі, і це найжахливіше.

Василь Зілгалов:

– Дякую, пане Бойко. Я хочу тільки нагадати нашим слухачам, що така організація, як “Репортери без кордонів” визначила, наприклад, що Росія не є країною, де є вільні ЗМІ, але її керівник, Володимир Путін, належить до фіктивних демократів.

Що стосується України, то на щабель нижче – український президент – як ворог преси, авторитарний керівник. Леонід Кучма в такому оточенні: Олександр Лукашенко, Ісаяз Феврокі – президент Еритреї, Аль Хоменеї – керівник ісламської республіки Іран, Нурсултан Назарбаєв – президент Казахстану й Іслам Каримов, президент Узбекистану.

У нас є знову слухач. Доброго вечора!

Слухач:

– Добрий вечір! Я хочу звернутися до пана Скачка. Ви тільки-но сказали про Ющенка та Януковича, про журналістів, які висвітлюють їхню діяльність, про те, що у претендентів у президенти однакова технологія, що “темники” є і у Ющенка, і у цього – в цьому саме і підступність.

У Ющенка ніяких “темників” немає. Зрозуміло вам, чи ні? Тобто ваша брехня підступна, ви хочете облити брудом Ющенка так, як Джангіров, як Корчинський. Тобто ви за Ющенка голосувати не будете, ви будете голосувати за Януковича!

Василь Зілгалов:

– Дякую. Це така репліка. Чи є потреба на неї відповідати, пане Скачко, як ви вважаєте?

Володимир Скачко:

– Я думаю, що ні. Я ще раз сказав, що я з такими людьми не спілкуюся, бо то їхні проблеми. Я єдине, що хотів би сказати з приводу того, що, мовляв, свободи слова в Росії більше, ніж у ЗМІ в Україні. Оце і є відверте лукавство теж, бо немає там свободи слова. Чому так видається? Тільки тому, що, по-перше, загальний фаховий рівень російської журналістики набагато вищий за український : чи то якісь шоу, чи новини, чи розважальні програми.

По-друге, звісно, це зумовлено тим, що грошей у російських ЗМІ більше на порядок, ніж в українських ЗМІ, тому російські ЗМІ видаються вільнішими.

А там – ні, там так само триває служіння одній і тій самій ідеї, де є серцевина – великий президент, велика Росія, об’єднання... Я не хочу коментувати, добре це чи погано, але кажу, що роблять вони це професійніше, тому видається, що вони вільніші. Вони – не вільніші.

Володимир Бойко:

– Дозвольте мені репліку. Звісно, я не можу погодитися з тим, коли зіставляють і кажуть, що приблизно одні й ті самі методи роботи у Ющенка і Януковича, тому що я, знову ж таки, не з чужих слів знаю методи роботи Януковича, те, що робилося в Донецькій області, де я жив, і приблизно уявляю, як працюють “ющенківці”.

При всьому цьому треба говорити та критикувати нашу опозицію шановану (може, кимось не шановану, а мною вона шанована), що не зроблено належним чином те, що треба було зробити для розвитку свободи слова.

У Ющенка немає темників, тому що у нього немає преси, і це – жахливо, тому що, по суті, просто віддали на відкуп тим олігархічним структурам, які часто порівнюють із бандитськими, скажімо, небезпідставно.

Василь Зілгалов:

– Але у мене виникає таке запитання, чи є наш народ підготовленим до того, щоб розуміти, що таке незалежна преса, що таке свобода преси? Бо на початку ви сказали, що якщо народ не вільний, якщо народ не має свободи і ніколи її не мав до цього, то як же він взагалі може розумітися на тому, що таке незалежна преса. Дуже коротко, будь ласка, на цю тему ваш коментар. Чи готове наше суспільство до того, щоб розуміти, що таке незалежна преса, і не тільки розуміти, але й боротися за незалежну і вільну пресу, пане Скачко?

Володимир Скачко:

– Боротися як за себе чи за свободу слова, чи за чиїсь права суспільство українське, на жаль, не готове, але сприйняти вільну пресу воно готове, про що є живі згадки тих людей 15-, 16-, 17-літньої давності, коли запанувала так звана гласність, тоді всі сприйняли.

Хоча здавалося, що то було абсолютно задавлене застоєм суспільство. Але як відродилося! Нема проблем, всі до всього готові.

Володимир Бойко:

– Ситуація в Україні така – і політична, і правова, і економічна, – що не народ має захищати свободу слова і журналістів, а навпаки: доки ще журналісти змушені захищати народ і кидатися на ті самі амбразури. Доки ще я іншого виходу не бачу, я не думаю, що в найближчий час ситуація зміниться.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори