пошук  
версія для друку
15.06.2004

Кризові менеджери Медведчука оголосили війну "Українській правді"

   

Протягом трьох із половиною років влада не наважувалася вживати якихось серйозних заходів тиску на "Українську правду". Навпаки, ми відчували себе до певної міри безпечно, розуміючи – ми потрібні Банковій, щоб самим фактом нашого існування Кучма міг би демонструвати Заходу начебто наявність демократії. Це був час, коли ми працювали в спокійних умовах не завдяки, а всупереч.

Тепер взялися за нас. Радіо "Свобода", радіо "Континент", "5 канал", "Сільські вісті"... Проблеми, які виникали у цих ЗМІ, були різні, і майже ніколи влада не діяла напряму. Однак скрізь проглядав почерк антикризових менеджерів. Зараз зачистка інформаційного поля перед президентськими виборами логічно дісталася "Української правди".

За два тижні до того ми були попереджені про певні проблеми, які силами влади чекають на нас у майбутньому. У чому конкретно вони будуть проявлятися, сказано не було.

За кілька днів після попередження проблеми матеріалізувалися. 23 квітня проти "Української правди" було подано судовий позов двома особами, яких прийнято вважати агентами Медведчука у інформаційній сфері.

"Кризові журналісти" проти "Української правди"

Очевидне замовлення Медведчука стосовно "Української правди" виконують двоє – Валерій Воротнік і Марія Самбур. Смішно, але ці люди водночас претендують на правозахисну діяльність, створивши організацію з назвою "Центр кризової журналістики".

Редактор черкаської газети "Антена" Воротнік є – і він це сам визнавав – помічником депутата Нестора Шуфрича, заступника голови СДПУ(о). Самбур працювала юристом Інституту масової інформації. За словами президента ІМІ Алли Лазарєвої, причиною звільнення Самбур були незрозумілі маніпуляції з листами Гончарова влітку 2003 року.

Самбур була рупором листів Гончарова, вони оприлюднювалися від її імені. В той час як Лазарєва, яка постійно мешкає в Парижі, побачила листи Гончарова уже прямо на сайті ІМІ. Вони були надруковані без узгодження або бодай попередження з боку підлеглих.

Згодом Лазарєва виявила, що Самбур викинула із листів Гончарова слова, де стверджувалося, що до вбивства Георгія Гонгадзе причетний президент Леонід Кучма.

В листі, датованому 24 лютого 2003, Гончаров сказав: "Эти преступления (як випливає із контексту, "викрадення Гонгадзе" та "інші вбивства та викрадення") совершались по прямому указанию министра МВД Кравченко, а впоследствии министра Смирнова. К этим похищениям и убийствам причастны высшие должностные лица нашего государства и наш президент".

У матеріалі, який був оприлюднений Самбур на сайті ІМІ, слів про Президента не було. Водночас, у радіоефірі "Свободи" 7 серпня 2003 Самбур сказала, що в листах Гончарова не було згадки про причетність Кучми. "В тих матеріалах, які отримав ІМІ від Гончарова, ніде не зазначено, що організатором убивства Гонгадзе виступав Президент України Леонід Кучма", – сказала вона.

Водночас, колишній директор ІМІ в Києві Леонід Звєрєв наполегливо пропонував Лазаревій призначити Самбур замість себе керувати ІМІ та навіть закрити організацію. Таким чином, ІМІ в умовах, коли його президент Лазарєва постійно перебуває за кордоном, було поставлено на межу чи то зникнення, чи то переходу під контроль СДПУ(о).

Зв’язок між вказаними особами і СДПУ(о) простежується під час їх переговорів із власником знищеного радіо "Континент" Сергієм Шолохом. Шолох, який зараз переховується за кордоном, стверджував, що Самбур і Воротнік пропонували розв’язати його проблеми з ліцензією в обмін на перехід радіо під контроль СДПУ(о).

Минулого року, за словами Шолоха, Воротнік і Самбур пропонували оприлюднити за посередництва радіо "Континент" версію вбивства Гонгадзе, у якій крайнім визнавалися спочатку Кравченко з Волковим, потім – Марчук. Автором цієї версії, яка мала відвести тінь підозри від Кучми, мала бути структура, створена нашими нинішніми позивачами.

Самбур також безуспішно номінувалася на посаду уповноваженого омбудсмена з питань свободи слова. Вона намагалася налагодити прямі контакти з "Репортерами без кордонів", користуючись зв’язками, встановленими під час роботи в ІМІ. Спроби, в результаті яких люди СДПУ(о) могли б отримати нарешті свій рупор у правозахисних структурах, провалилися.

Власне, оці факти, викладені у попередніх матеріалах "Української правди", і оскаржують Самбур і Воротнік. Ми впевнені, що істина на нашому боці. Крім того, ми знаємо, що оприлюднювали суспільно значиму інформацію, яка була підтверджена третіми особами.

Печерський суд – найоперативніший у світі?

Позов проти "Української правди" подано до Печерського райсуду Києва, який має безнадійну репутацію установи, підконтрольної Медведчуку. Самбур і Воротнік вимагають спростування відомостей з відповідно чотирьох і трьох статей, оприлюднених "УП". Там ідеться про їх відносини з Шолохом, зв’язки із СДПУ(о) та роль у справі Гончарова. До речі, в одному з матеріалів, який вони хочуть спростувати, жодного разу (!) не згадуються їхні прізвища.

Самбур і Воротнік хочуть оприлюднення спростування цих чотирьох текстів:

Радіо "Континент" закрили. Перед цим Шолоху погрожували люди Медведчука,

Сергій Шолох: Люди Медведчука спочатку планували повісити вбивство Гонгадзе на Волкова й Кравченка. Потім – на Марчука,

Як ми із Шолохом ледь не знайшли убивць Гонгадзе,

Боротися з темниками буде ставлениця СДПУ(о)?

Процес проти "Української правди" має яскраво політичне забарвлення. Перше й очевидне – наше видання заважає владі, і проблеми чи навіть закриття "УП" є мрією Банкової. У переддень президентських виборів уже немає часу думати, якою буде реакція як в Україні, так і на Заході. І, можливо, ініціаторам навіть потрібно, щоб вона була якнайжорсткішою.

У позові до "Української правди" позивачі вимагають не тільки спростування викладеного у статтях, але і компенсації моральної шкоди у розмірі 10 000 гривень на кожного. Крім того, у їхніх позовних заявах вказано ключову, на нашу думку, вимогу: "З метою забезпечення позову, в процесі досудової підготовки, накласти арешт на майно та грошові вклади, які належать відповідачу і знаходяться в нього або в інших осіб".

Очевидно, що виконання цієї досудової вимоги здатне на тривалий час заблокувати роботу "Української правди", створити нам серйозні проблеми. Враховуючи історію вердиктів Печерського суду, жоден із опитаних "УП" юристів не виключив, що суддя може винести таку ухвалу. Хоча сама вимога в цьому випадку є необґрунтованою.

Уже зараз помітно, що судовий процес проти "Української правди" має високих покровителів, які зацікавлені у створенні нам проблем. Очевидно, що цим покровителем може бути як Шуфрич, так і його начальник Медведчук. Їм навіть не треба було особисто телефонувати до суду – могли задзвонити "за дорученням".

Є дуже проста ознака, яка вказує на те, що справу проти "Української правди" хтось впливовий проштовхнув по Печерському суду. Так, суддя ухвалила рішення про початок судового процесу проти "УП" майже відразу, протягом 1 дня з моменту отримання позову.

Позов проти "Української правди" було подано 23 квітня, у п’ятницю. Відповідно до вимог Цивільно-процесуального кодексу, після прийняття позовної заяви суддя має підготувати справу до слуханні: опитати позивачів і відповідачів, з’ясувати у відповідача, якими доказами він може підтвердити свої заперечення, вирішити питання про притягнення до справи співучасників або третіх осіб, вирішує питання про виклик свідків та витребування доказів.

Але найголовніше – під час підготовки справи до слухання суддя має встановити, чи відповідає позовна заява вимогам закону, і лише після цього може порушуватися цивільна справа та призначатися до розгляду.

Але нічого такого суддя Печерського райсуду Остапчук робити не стала. А вже наступного робочого дня, в понеділок, 26 квітня суддя ухвалила призначити розгляд позову Воротніка й Самбур на 27 травня.

Оскільки Печерський суд переобтяжений справами, не можуть не викликати здивування такі миттєві дії. При цьому суддя почала судовий процес, навіть не звернувши увагу на явну невідповідність змісту позовної заяви вимогам, встановленим у статті 137 Цивільно-процесуального кодексу України.

Зокрема, в позовній заяві не вказано, у чому саме полягала моральна шкода, заподіяна "УП" позивачам, якими доказами це можна довести, немає аргументації, із яких саме міркувань позивачі оцінили свої моральні збитки в 10 000 кожний.

За таких умов позовна заява взагалі не повинна була судом прийматися, а підлягала поверненню для усунення недоліків (що було особливо підкреслено в пункті 4 постанови пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").

Таке демонстративне нехтування з боку судді вимогами закону та вказівками Верховного Суду України навряд чи було б можливим, якби за позивачами не проглядала постать першого адвоката України.

Також позовна заява містить вимогу забезпечити позов шляхом негайного накладання арешту на майно й рахунки "Української правди". Попри те, що статтею 152 ЦПК України встановлено, що забезпечувати позови до підприємств, установ і організацій можна лише шляхом заборони проводити певні дії. Арешт рахунків і майна юридичних осіб для забезпечення позовів не допускається.

Ще один красномовний момент. Позов вимагає від "УП" оприлюднення спростування заяв щодо Самбур і Воротніка – при тому, що самі вони перед цим не зверталися до нас із проханням надрукувати спростування.

Звісно, за законом вони можуть відразу позиватися. Хоча логіка підказує очевидне – якщо ти хочеш відновити своє ім’я, ти в першу чергу намагаєшся заперечити оприлюднене, домовившись мирно. Тим більше, якщо ти – представник начебто правозахисної журналістської організації. Тим більше, якщо у минулому житті ти був адвокатом для ЗМІ (Самбур) чи зазнавав утисків від влади (Воротнік).

Однак вони не зупинилися навіть перед грошима. І не тільки в тому сенсі, що вимагати матеріальної компенсації від мас-медіа є моральним приниженням. Щоб подати позов на 10 000 гривень, кожен із них не пошкодував сплатити по 500 гривень держмита. Хоча якби вони попередньо звернулися до "УП" із викладенням своєї позиції, і це було б нами зроблено, їм не довелося б витрачатися. І тим більше, що у них немає аргументів, що ми б їм відмовили – "Українська правда" двічі протягом тижня (!) оприлюднювала точку зору Воротніка щодо ряду заяв про нього, зроблених Шолохом:

Консультант Шуфрича говорить, що хотів тільки допомогти радіо "Континент",

Помічник Шуфрича називає "свистом" ідею повісити вбивство Гонгадзе на Волкова, Кравченка й Марчука.

Вогонь на ураження

Очевидно, що позов проти "Української правди" несе не тільки небезпеку арешту майна, що може заблокувати нашу роботу. Це багатоходова комбінація, вигідна владі.

Уже сам факт позову проти "УП" змушує нас займатися цією справою, відволікаючи увагу від журналістської діяльності. Крім того, метою позову може бути намагання виявити організаційну структуру "Української правди" із подальшим переслідуванням.

Звісно, втрата 20 000 гривень, які позивачі намагаються отримати від "УП", призведе до підриву фінансування діяльності сайту.

Також судовий позов є зручним механізмом переслідування ЗМІ під час виборів, коли накладено мораторій на перевірку мас-медіа податковими та іншими контролюючими службами. Чи, можливо, влада хоче довести, що інтернет-видання не є засобами масової інформації і на них це ембарго не поширюється? Крім того, очевидно, під час процесу можуть бути з’ясовані методи, якими можна регулярно створювати проблеми інтернет-виданням.

Також цей випадок із "УП" має бути показовим побиттям для інших інтернет-видань. Мовляв, "сидіть і помовкуйте, якщо ми почали війну з "Українською правдою", то знищити інших для нас теж не проблема".

Звичайно, перемога у судовому процесі, за логікою позивачів та їх патронів, має бути публічною індульгенцією у всіх скандалах, пов’язаних із їх причетністю до справи Гончарова й Шолоха. Ми не можемо також виключати, що цей позов має на меті повернути до України керівника радіо "Континент". Який переховується за кордоном саме після слів позивачів, сприйнятих ним як погрози.

І не можна забувати про ще одне. Позов проти "Української правди", тим більше якщо він супроводжуватиметься "маскі-шоу", відразу викличе різку реакцію на Заході. Цей резонанс, очевидно, має стати ще однією цеглиною у стіні, якою Україна відгороджує себе від Європи. Уже давно очевидно, що саме цього послідовно домагається Медведчук на посаді глави адміністрації президента.

Насамкінець можемо лише додати – ми приймаємо цей виклик. І ми впевнені у своїй перемозі. Навіть якщо на шляху до неї доведеться доводити – заблокувати Інтернет не під силу нікому.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори