пошук  
версія для друку
06.07.2004 | Оксана Соколик
джерело:
(“Поступ”, м. Львів, 27 травня 2004 р.)

Якщо найближчим часом не буде вчинено кардинальних дій, то від держави Україна залишиться тільки назва. Саму її зжере й перемеле у своєму шлунку зголоднілий за період нашої незалежності монстр – вампір, відомий під різними іменами, найдавніше з яких – Московське царство, а найновіше – ЄЕП

   

З преси і коротеньких інформаційних повідомлень у новинах дізнаюся, що українка Руслана після перемоги у конкурсі Євробачення – гіт тижня у країнах тієї самої Європи. Відео із її виступом мало не цілодобово "крутять" провідні європейські телевізійні канали. Вона – перша, найкраща, модна. Перемикаю наші "загальнонаціональні" - анічичирк. Коротке повідомлення у теленовинах – і все. Натомість повно всяких "Аншлагів", "Хароших пєсєн", "Хароших шуток", різноманітних "шоу" для збоченців та ін. І раптом чую знайомий мотив: "Мой а-дрес – нє дом и нє у-лі-ца, мой а-дрєс Са-вє-цкій Саю-ю-юз!" Пісню, із якої сміялися і називали гімном (українською – славнем) волоцюг-космополітів, подають нам як еталон "хароших пєсєн" у концерті (сядьте, аби не впасти) "Наша родіна – есесесер". Московські артисти, серед яких чи не 90 % – українці за походженням, але хохли за духом, в чергу вибудувались, аби вийти і заспівати якусь пісеньку радянських часів.

Усе "шоу" супроводжувалося потужним аудіовізуальним інформаційним пресінгом, де акцент робився на дешевизні товарів і послуг, досягненнях науки, "трудових подвигах" та щасливому житті "простих радянських громадян". Мета концерту – викликати стійку і невиліковну тугу за радянськими часами. Особисто у мене цей концерт викликав стійку… нудоту, бо надто добре пам’ятаю "брєжнєвську демократію" із її лицемірною "турботою про людину", інформаційною блокадою, атеїстичною пропагандою ( шкільні анкети "Чи вірите ви в бога (з маленької літери) ?"), порожніми полицями магазинів ("маргарин – смачний, поживний…"), слоганом "15 республік – 15 сестер", де між рівними Росія була найрівніша та "вєлікім могучім русскім язиком", який, вибачте, заліз в усі сфери життя. А ще я згадала В.Стуса, Ю.Литвина, О.Тихого, В.Марченка, В.Івасюка та багатьох знищених фізично і морально, замовчаних і викреслених із української культури на довгі роки тільки за те, що насмілились бути українцями…

Дуже добре розумію мотиви російської сторони проводити таку політику. Схоже на те, що взята на довгі роки в оренду історія Руси-України мало вкладається у ментальність нації, яка за 13 років потроху почала "очищатися" від "нацменів" і "заспиртовуватися у власному соці". Стало видно, "хто є ху" і що Росії до Русі – як із Москви до Києва рачки. Тому поспішно почали вибудовувати нові ідеали. Копати нікуди, бо де не копни – всюди якась "чудь, лів, водь, ямь, чухна, вєсь, пєрм, мурома, мордва, мокша, мєщєра, югра" і т.д. (див. П.Штепа. "Московство", ВФ "Відродження". Дрогобич). Тому почали задивлятися у нещодавнє минуле, коли дерева були великими, а Ленін – такий молодий, і Путін – рядовий кадебіст, борець із дисидентами. Як не дивно, але цю політику підтримує величезна кількість відомих у Росії людей – від Йосипа Кобзона до силіконових барбоїдів "Блєстящих". Тільки до чого тут Україна? Для чого нашу свідомість ґвалтують чужомовними і низькопробними "піонерськими концертами"? Просто наші сусіди зрозуміли, що слова "канал" і "каналізація" – спільнокореневі. Тому зливають продукти своєї життєдіяльності на наші загальнонаціональні канали як у каналізацію. Дружба-2 : не перетравив сам – дай перетравити товаришу по ЄЕПівському простору. Подвійна вигода виходить: і вуха-очі українцям можна забити всяким… мотлохом, і ще й гроші на цьому заробити. Бо скажіть мені, хто ще у світі буде дивитися серіали про поганих чеченців, хороших російських мєнтів, веселих російських бандитів, добрих російських царів і вгодованих російських кріпаків, слухати всякі "пєсні о главном" із одними і тими ж фізіономіями та сміятися до сліз від "хароших шуток" у виконанні Фіми Шифріна та інших Клар із Карлами?

Україна мені часто нагадує якусь сюрреалістичну каліку із великим горбом. Вона усім його демонструє із якоюсь мазохістичною насолодою, приймає співчуття, жаліється на свою нещасливу долю, гнеться, плаче, але при цьому пильно із-під брів відслідковує реакцію оточення на своє каліцтво. Навіть зігнувшись, свідомо зібгавши всю себе у конвульсивному корчі, вона не набагато нижча від інших. Маючи від природи хороший окомір, бачить: розігнеться, випростається – стане набагато вищою за сусідів. Вона навіть підозрює, що горб – і не горб зовсім, а зібгані, скручені крила… От розправити б їх, розпростерти, змахнути і полинути до омріяних висот. Але за стільки років неповносправного існування вона звикла до думки про своє каліцтво, змирилася з ним. Як у Т.Шевченка: "Не знав, сіромаха, що виросли крила, що неба достане, коли полетить, не знав, нагинався…"

Не став гітом тижня у ЗМІ і сам Т. Шевченко. А нагода була. 22 травня – річниця перепоховання поета на Чернечій горі. Тільки Національне радіо присвятило цій темі кілька передач. УТ-1 – одну півгодинну передачу і фільм "Тарас Шевченко", який демонструвався далеко за північ. А решта "моголів" багатозначно промовчала. А це ж був день усвідомлення українцями своєї єдності:

Йшла вперше Україна по дорозі

У глибину епох і вічних злетів –

Йшла за труною сина і пророка.

За нею по безсмертному шляху

Ішли хохли, русини, малороси,

Щоб зватись українцями віднині.

(Іван Драч)

Цей матеріал задумувався як аналіз преси з "тамтого боку барикад". Я хотіла відслідити, що ж пишуть такі газети як "Комсомольская правда", "Аргументи і факти", "Московский комсомолец", "Факти", "Бульвар" та ін., які зазвичай не читаю. Накупивши цілу купу того мотлоху, я не дізналася для себе нічого нового, а лише зайвий раз переконалася, що це – брудна жовта преса, яку поширюють з метою повної дебілізації українського народу. Аналізувати нема що. Єдине бажання, яке у мене виникло після цього "спілкування", – вимити милом руки. Я мила їх, щедро намилюючи і тручи щіткою, а в раковину стікав жовтий, коричневий і червоний бруд. Більше я не буду купувати цих газет. І вам не раджу. Чисті руки – запорука здоров’я.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори