пошук  
версія для друку
06.07.2004 | Ілько Лемко
джерело:
(„Поступ”, м. Львів, 21 червня 2004 р.)

Журналісти for sale-2

   

Останнім часом деякі журналісти з провладних ЗМІ тікають у опозиційні. Їх небагато, але вони є. Причини для цього можуть бути різними, але все ж таки не можна відкидати й думки про те, що їх як людей порядних дістала клоунада, коли з розумним обличчям треба говорити чи писати всілякі бздури. Хтось іде з інформаційних у шоу-програми, як Іванна Найда на "Новому каналі", а хтось просто в опозицію.

Колишня провідна журналістка телеканалу "Інтер" Ірина Геращенко працює прес-секретарем у Ющенка, а провідний екс-репортер того ж "Інтера" Володимир Ар’єв став затятим опозиціонером і робить не лише програму "Закрита зона" на 5-му каналі, а й пише для "Української правди", "Дзеркала тижня" і "Телекритики". Нещодавно з "Нового каналу" на 5-й перейшов талановитий молодий львів’янин Святослав Цеголко. Побільшало тут у програмі "Час" і дуже відомих українських тележурналістів, які свого часу працювали на "1+1" і в різний час через конфлікти з керівництвом цього каналу пішли з нього. Це Микола Вересень, Ігор Слісаренко, якого звинувачували в антисемітизмі та Данило Яневський.

Схоже на те, що опозиційна тележурналістика, якій закидали низький професійний рівень порівняно з провладною, міцно стає на ноги й має шанс наблизитися до професіоналізму газетної опозиції, яка завжди, без сумніву, давала великої фори провладним друкованим ЗМІ.

Однак опозиційність і провладність — поняття, які за деяких обставин можуть раптово змінитися, і тут найголовніше — не загубити своїх орієнтирів. Припустімо, що 2004 року перемагає Ющенко та його команда, а після виборів 2006 року в парламенті переважатимуть колишні опозиційні партії. Тоді маємо, що ніби автоматично 5-й канал, "Україна молода", "Дзеркало тижня" стають провладними ЗМІ, а "Інтер", "1+1", "Киевские ведомости" і "2000" — опозиційними. Чи не означає це, що перші гнутимуть провладну лінію, а інші одержать дуже привабливий ореол опозиційності? Андрій Шевченко, Роман Скрипін, Сергій Рахманін і Юлія Мостова стануть провладними посіпаками, а Корчинський з Джангіровим вкупі із журналістами "2000" і "Фактів" — борцями з режимом?

Деякий комізм такої навіть гіпотетичної ситуації свідчить про те, що заангажована журналістика має дуже мало спільного із журналістикою справжньою. Ми можемо наводити всім відомі міркування скептиків, що ніде у світі немає незалежних ЗМІ, але ступінь залежності журналіста від будь-чого корелюється з його моральними переконаннями. А коли нема громадянського суспільства, існування незаангажованих медіа просто неможливе -- і те, що сьогоднішні випускники українських журфаків не мають жодного уявлення про незаангажованість, на відміну від їхніх попередників початку 1990-х, коли трохи повіяло духом свободи, є підтвердженням відступу України далеко назад у справі утвердження засад демократії.

Журналісти не хочуть працювати на політику, особливо на ту брудну політику, яка асоціюється з нашою чинною владою. На каналі ICTV у програмі Дмітрія Кісєльова головний редактор газети "Факти" Олександр Швець і голова правління телеканалу "Інтер" Влад Ряшин з великим ентузіазмом говорили про те, що вони та їхні колеги не хочуть бути політично заангажованим, до чого змушують їх сучасні українські реалії. У ідеалі журналіст — творча особистість, а його менеджер — бізнесмен, який повинен дбати лише проте, щоб його канал чи газета заробляли якнайбільше грошей і заробляли ці гроші на своїй власній популярності, а не отримували їх із кишені партій чи олігархів, які переслідують політичні інтереси.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль