пошук  
версія для друку
06.07.2004
джерело:
(«Час», м. Чернівці, № 24, 10 червня 2004 р.)

Петро Кобевко, заслужений журналіст України: „Ніби з примхи лихої долі чи завдяки їй мені довелося зустріти професійне свято День журналіста на лікарняному ліжку”

   

За тиждень перед тим на мене, головного редактора газети „Час”, вчинено безпрецедентно зухвалий напад. 28 травня біля 14.00 до редакції зайшов молодий хлопець спортивної статури, відповідної зачіски та одягу. Запитав, чи я є головним редактором газети „Час”. Одержавши позитивну відповідь, таємниче прошепотів: „У мене для вас є цікавий компрометуючий матеріал на одного народного депутата України. А говорити в кабінеті не буду. Бо можуть підслухати. Вийдіть на вулицю”.

Нічого не підозрюючи, я пішов з незнайомцем. Біля вхідних дверей стояв ще один молодий хлопець віку і статури, подібної до того, що йшов зі мною. Ми вийшли у двір редакції. До нас підійшов ще один молодик, що мене на мить насторожило. Але той, хто говорив про нардепа, сказав: „Цей зі мною!” — і я заспокоївся. Далі розмова точилася навколо тих матеріалів, які нібито мають хлопці. У цей час той, хто був старшим у них, назвав прізвище народного депутата (правоохоронців я повідомив про „засвічене” прізвище — П. К.). Розрахунок молодиків був стовідсотковий: прізвище зацікавило мене. Адже не більш як два тижні до того мені довелося спілкуватися з цим нардепом. Тому я цілковито втратив пильність і вже довірливо розмовляв з хлопцями. Один з них щось говорив про те, що він методом, як у майора Мельниченка нібито, здобув якісь компрометуючі дані. Насамкінець, перейшов на утаємничений шепіт. Я навіть нахилився до свого нападника, аби краще чути. Один раз перепитав „Що? Що?” „А нічого!” — відповів хлопець і швидким технічно відпрацьованим ударом в перенісся майже нокаутував мене.

По-перше, удар наніс несподівано, а по-друге — майстерно. Тому ніякого супротиву я не міг вчинити. Тим паче, що два його поплічники стояли з обох боків, відрізаючи й відступ, і були готові наносити удари у разі наступу. Після першого удару в перенісся нападник взяв мене за голову і коліном наніс удар у верхню губу. Далі нападники швидко втікли. Їх або хтось налякав, або їхня брудна справа була завершена.

Коли співробітники газети викликали „швидку” і „міліцію”, нападників і слід пропав. Тим паче, що на відміну від „швидкої”, міліція не дуже поспішала. Отож, по гарячих слідах зловмисників затримати не вдалося через непрофесіоналізм правоохоронців або через їхню байдужість до того, що відбулося в редакції газети „Час” 28 травня 2004 року.

Інша версія, яка не дає мені спокою з того часу, — це те, що нападники були надійно захищені. Бо на подібну операцію посеред білого дня можуть піти тільки безумці або ті, хто має надійне і міцне прикриття.

Про безумців говорити не доводиться. Як засвідчують факти, вони чітко продумали операцію, організували охорону біля дверей і воріт редакції, відрізали будь-які шляхи відступу. Діяли ніби по-написаному у школах бойових мистецтв чи у вишкільних таборах. Це був добре продуманий і організований напад, як на редакцію газети, так і на редактора. А те, що нападники не боялися бути впійманими на місці злочину чи впізнаними і згодом притягнутими до відповідальності, свідчить про їхню захищеність і безкарність.

Тому мені дуже важко говорити тепер про розслідування цього конкретного випадку. Тим паче, що наші правоохоронці досі не можуть розслідувати напад на мене, вчинений групою невідомих 13 вересня 2002 року.

Тут вибудовується ланцюг закономірностей, за яких не розслідуються справи про напади на журналістів. Перше, що кидається у вічі, — це неоперативні дії правоохоронців. Після виклику і до виїзду групи пройшло півгодини і більше. Друге — це прагнення міліції швидко перевести напад, який, можливо, пов’язаний з виконанням професійної діяльності, на просту „хуліганку” чи прикрий випадок. Якщо в 2002 році це ще можливо було зробити, то тепер стаття про дрібне хуліганство ніяк не „ліпиться”. Хоча міліція не звертає на це уваги і карну справу порушила за статтею про хуліганство. Навіть на те, що цього разу було вчинено напад на редакцію серед білого дня, і редактору зловмисники явно перешкоджали виконанню своїх службових обов’язків ( до речі, вже третій тиждень я знаходжуся в лікарні і це перешкоджає моїй професійній діяльності — П. К.). Тим паче, що у новому кримінальному кодексі є спеціальна стаття 171, яка спрямована на захист журналістів. Але правоохоронці її бояться, як дідько ладану. Ні першого, ні другого разу за цією статтею вони не порушують справу.

І, насамкінець: у Чернівецькій області розпочався етап розгулу бандитизму. Ні влада, ні правоохоронці не взмозі йому протиставити нічого. Аби підкорити собі все і всіх, бандити вже діють зверх надцинічно: серед білого дня вчиняють розбійні напади на людей та організації. Першими, як завжди, страждають ті, хто може донести людям правду про ситуацію, яка склалася в краї. Бандитів, у свою чергу, можуть використовувати різні політичні партії та угруповання. Тим більше, що активно розпочалася підготовка до виборів президента України. На виборах у Мукачевому ми були свідками активного використання криміналітету для залякування виборців, журналістів і політиків. Чи не станеться подібна ситуація в Чернівцях? Так колись у 20-30 роках минулого століття зароджувався фашизм у Німеччині та Румунії.

У цей час якось дивно веде себе влада. Дрібні клерки від голови ОДА Романіва розпускають різні чутки, котрі нічого спільного не мають з тим, що сталося. Більше того, ці чутки чомусь приписують самому губернаторові: чи, може, вони ним прикриваються?

На Буковину повзе щось негарне, липке, бридке, противне і небезпечне.

Чи не фашизм це?!

P. S. Поки владні клерки стараються переводити стрілки у випадку з нападом на редакцію „Часу”, а політики прагнуть використати ситуацію кожен на свою користь, Петро Кобевко знаходиться у лікарні, журналісти області — у тривозі, а сім’я головного редактора — у страху за завтрашній день. Адже напад було вчинено з якоюсь метою. Яка вона? Просто залякати? Не дозволити писати статті на якісь конкретні теми і про конкретних людей? Тоді які? І найстрашніше: чи не готується в області вбивство когось із журналістів???

На останні запитання правоохоронці зобов’язані дати відповідь у найкоротші терміни.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори