пошук  
версія для друку
06.07.2004 | Юрій Луканов
джерело:
(“Львівська газета”, 10 червня 2004 р.)

Чому гендиректор “Таких справ” отримав політичний притулок?

   

Серед політичних утікачів з України, виявляється, існують не тільки колишні народні депутати, але й людина, яка не займалася політикою. Тим паче, вона мусила виїхати з країни й отримати політичний притулок. Яким чином могло так статися?

Литовський вигнанець

Уже минуло понад два роки, відколи генеральний директор литовського дочірнього приватного підприємства “Такі справи” Олександр Данилов виїхав з Україні. Тим часом в України податкові органи оголосили його в розшук як особу, проти якої порушено кримінальну справу та яка переховується від слідства. Впродовж року (від 13 травня 2002-го) відтоді, як він залишив країну, Олександр зв’язувався з рідними окремим мобільним телефоном, у спеціально визначений час з уживанням конспіративних заходів, аби неможливо було вирахувати місце його перебування. Ось уже понад рік громадянин України Олександр Данилов має змогу в’їзду до будь-яких країн світу за винятком України. 13 травня минув рік, відколи він отримав політичний притулок у Литовській Республіці. Так пан Данилов приєднався до компанії інших політутікачів: легендарного майора Мельниченка, вдови Георгія Ґонґадзе Мирослави й колишніх народних депутатів Олександра Єльяшкевича та Валерія Івасюка, яким надали політпритулок на Заході. Справа очолюваного Даниловим підприємства 2002 року потрапила до щорічного звіту Держдепартаменту США як приклад порушення демократичних прав. Так само вона фігурувала в офіційному звіті авторитетної міжнародної правозахисної організації Human Rights Watch. Це не кажучи вже про висловлювання стурбованості на цю тему західними політиками та публікації в західній пресі й численні матеріали в українських засобах масової інформації.

– Наша фірма замовила експертизу власної діяльності, Київському НДІ судових експертиз Міністерства юстиції України та аудиторській фірмі, – розповідає Олександр Данилов. – Обидва висновки були ідентичними: немає жодних фінансових порушень. Родичі та знайомі переконували мене, що все гаразд, що нічого боятися. Але мав підстави боятися за життя, я просто хребтом відчув небезпеку й вирішив виїхати з країни. Пізніше життя підтвердило мою правоту.

Діловий партнер Олександра Данилова Валентин Романов і співвідповідач у порушеній кримінальній справі отримав солідний термін, про що йтиметься далі.

Сам факт наявності політичного підгрунтя мав би викликати занепокоєння керівництва країни. Одначе воно вдає, що нічого надзвичайного не сталося.

Замовлення на “невиконане замовлення”

Проблеми видавничо-поліграфічної фірми “Такі справи”, яка минулоріч відзначила своє 15-ліття, почалися ще в період парламентської передвиборної кампанії 2002 року. Підприємство виконало замовлення на друк книжки під назвою “Невиконане замовлення”. Брошура була присвячена “газовій леді” й мала рекламний характер. Через кілька днів після того, як тираж передали замовнику, на “Такі справи” завітала група податківців, у складі з понад десяти осіб. Провели ретельну перевірку документів підприємства. Після цього “Виборчий блок Юлії Тимошенко” звинуватив Державну податкову адміністрацію України в політичному тискові на підприємство.

У відповідь прес-служба ДПА України оприлюднила офіційну заяву, яку передрукували численні газети. В ній відкидали звинувачення в політичному тиску та стверджували, що в Україні викрита “розгалужену мережу “фіктивних” структур, через яку здійснювалось відмивання “тіньових” коштів. Слід зазначити, що лише за період із серпня 2001 року до лютого 2002-го через цю мережу було “відмито” та легалізовано 196,9 млн. грн”. “Такі справи” називали причетними до відмивання брудних коштів й оцінили як “активного учасника протиправної діяльності”. У заяві фірму пов’язували з Юлією Тимошенко.

Видавниче й поліграфічне підприємство “Такі справи” – одне з найбільших підприємств України у своїй галузі. Певний час воно надавало спонсорську допомогу Народному руху України, а також на спонсорських засадах друкувало агітаційні матеріали на підтримку ідеї державної незалежності України. Але на комерційних засадах на кожних виборах, починаючи від 1989 року, фірма виконувала замовлення на друк рекламних матеріалів для політичних сил із різними політичними поглядами. Так було й на виборах 2002 року. Крім книжки про Тимошенко, “Такі справи” надрукували рекламу для кількох провладних угруповань і партій. За словами рідного брата “литовського вигнанця”, голови й засновника фірми Сергія Данилова, його фірма ніколи не зазнавала таких прискіпливих перевірок із такою кількістю тих, хто перевіряв. За його словами, вздовж стіни фабрики стояли автомобілі з мікрофонами спрямованої дії. “Складалося враження, – розповів він, – ніби тут викрили штаб-квартиру “Аль-Каїди”, хіба що гелікоптери не прилітали”. Сергій Данилов стверджує, що ці події пов’язані не лише з прагненням дискредитувати опозицію, а ще й перебрати контроль над його підприємством.

Заснована Георгієм Ґонґадзе інтернет-газета “Українська правда” надрукувала під час усе тієї ж парламентської передвиборної кампанії секретного листа керівника штабу пропрезидентського блоку “За єдину Україну” Івана Кириленка до провідника цього блоку Володимира Литвина. Лист потрапив до журналістів від тодішнього народного депутата, а нині – політичного вигнанця Олександра Єльяшкевича. В документі йшлося про те, що регіональні штаби “За єдину Україну” працювали неефективно, там пропонували низку заходів для забезпечення програшу опозиції на виборах. Особливу увагу приділяли так званій радикальній опозиції, до якої зараховували й Юлію Тимошенко. В листі пропонували “нейтралізувати джерела фінансування виборчих фондів радикальної опозиції, порушити справи про незаконність джерел фінансування. За достатнього обсягу матеріалів ініціювати зняття з виборів”. Відповідальними за це призначали Державну податкову адміністрацію, Міністерство внутрішніх справ і Службу безпеки України.

Олександр Єльяшкевич, який оприлюднив ці матеріали, не був переконаним, що вони достовірні. Печерський районний суд міста Києва визнав дані, наведені в листі Кириченка неправдивими. Але поява листа збіглася з викидом компромату від ДПА на Юлію Тимошенко. Пізніше, 26 червня 2003 року, Апеляційний суд Києва задовольнив позов Юлії Тимошенко до ДПА України, який стосувався зазначеної заяви прес-служби ДПА. Суд визнав відомості, розповсюджені в цій заяві, такими, що не відповідають дійсності, паплюжать честь, гідність і ділову репутацію Юлії Тимошенко. Він запропонував ДПА спростувати пункти заяви, більшість яких стосувалася “Таких справ”. Державна податкова адміністрація не виконала ухвали суду. Однак до цього рішення податківці провели чималу роботу.

Постраждав за політику?

Шість із половиною років має відсидіти київський підприємець Валентин Романов, директор підприємства “Продукт БВО” – того самого, яке замовило друкування брошури “Невиконане замовлення”. Хоча спершу Господарський суд міста Києва став на його бік. Він залишив без розгляду позовну заяву ДПА в Києві, в якій вимагали визнати угоду про друкування брошури недійсною, оскільки її, на думку позивача, укладено всупереч інтересам держави. Але жодного доказу на вимогу суду позивач не надав. Імовірно, довести, що друкування книжки, якщо зміст її не суперечить закону, не відповідає інтересам держави – просто неможливо.

Але податківці таки домоглися свого. 7 листопада 2002 року Солом’янський суд міста Києва засудив Валентина Романова до шести з половиною років ув’язнення. Причому державний обвинувач Сергій Хохлов вимагав для підсудного восьми років. Його засудили за низкою звинувачень, серед яких найвагомішим було звинувачення у злочинній змові з видавничим і поліграфічним центром “Такі справи” з метою ухилення від сплати податків у особливо великих розмірах. Державний обвинувач стверджує, що приховано 952500 гривень податків. На думку слідства і звинувачення, вказаних в угодах між “Такими справами” й іншим очолюваним Романовим підприємством “Рембудпроект” послуг не надавали, відповідно, їх укладали з метою відмивання брудних грошей. Київський НДІ судових експертиз Міністерства юстиції України, провівши експертизу, дійшов висновку, що всі угоди між “Рембудпроектом” і “Такими справами” відповідають чинному законодавству. Романов відкинув звинувачення. Його захисники Валерій Корнілов і Богдан Ференц стверджують, що податківці навмисне прив’язали їхнього підзахисного до “Таких справ”, аби знищити підприємство, і вбачають у цьому політичний підтекст.

“Такі справи” впродовж 2001 року уклали з очолюваним Валентином Романовим “Рембудроектом” шість угод із виконання поліграфічних послуг на загальну суму 381000 гривень. Голова підприємства Сергій Данилов демонстрував продукцію, виконану за цими угодами і просив долучити її до справи як речові докази. Суд відмовився це зробити, не надавши жодних мотивацій.

Оскільки навколо друкування брошури здійняли великий галас, то податковим органам, на думку голови “Таких справ” Сергія Данилова, “кров з носа” когось треба було покарати. От вони й “відігралися” на Романовому. Рішення суду, за словами голови “Таких справ”, має упереджений характер і виглядає, як політичне замовлення. Як уже зазначалося, суд не зміг розглянути справу ділового партнера Романова, гендиректора “Таких справ” Олександра Данилова, оскільки той виїхав за межі України й пізніше отримав політичний притулок. Тим часом Верховний Суд України вирішив залишити оскарження адвокатів Валентина Романова без розгляду.

Як не проковтнули ласий шматок

“... Опальна книжечка – лише одна з причин, чому “Таким справам” влаштували кепські справи... Хтось наклав око на цей ласий шматок. У ДП не має жодних боргів, за ним не стоїть жодний олігарх чи підставна особа, лише брати Данилови. В “Такі справи” вкладено шість мільйонів інвестицій. Вочевидь, бажання “прокрутити” операцію з майновим перерозподілом фірми ще палкіше, ніж податкове завзяття”, – так написав “Голос України” 16 липня 2002 року. На думку голови “Таких справ” Сергія Данилова, податкові органи мали на меті не просто когось посадити, а перебрати майно підприємства у свою власність.

Тим часом начальник головного відділу податкової міліції ДПІ в Солом’янському районі Києва Володимир Фурлет звинувачував Сергія Данилова в перекручуванні фактів і казав: “Ми не хочемо ні відбирати в підприємства майно, ні завдавати йому матеріальних збитків, ані залишати працівників без заробітної плати. Навпаки, наші дії свідчать про те, що ми намагалися зробити все, щоб не паралізувати своєю перевіркою роботу підприємства”.

Податкові органи виставляли “Таким справам” грандіозні штрафи на суму понад 2 мільйони гривень. У разі несплати попереджали, що кошти з рахунків підприємства можуть стягнути примусово, а майно та цінні папери реалізують, тобто продадуть. На фірму впродовж двох днів поспіль приходила група податківців, уповноважена накласти арешт на майно “Таких справ”. Але Сергій Данилов не пустив її далі прохідної. При цьому він послався на те, що документи податківців не оформлено згідно з вимогами чинного законодавства. Коли голова “Таких справ” попросив податківців залишитися до приїзду представника посольства Литовської Республіки для з’ясування правомірності їхнього візиту, вони пішли геть. На майно “Таких справ” таки наклали арешт, який діяв упродовж двох місяців. Пан Данилов вважає, що в податкових органів розроблено цілу схему доведення підприємства до такого стану, коли його майно продають із молотка, а купують його за значно зниженими цінами люди, наближені до податкової. На його думку, саме таку схему прагнули застосувати до “Таких справ”.

Уже згадуваний податковий начальник Володимир Фурлет стверджував, що перевіряючі, яких Данилов не пустив на фірму, діяли в рамках закону, не чинили жодних силових дій. І, відповідно, навпаки – закон порушили представники “Таких справ”. За його словами, намірів зупиняти роботу фірми, або завдавати їй шкоди податківці не мали.

ІКСІД усіх розсудить

Нещодавно в засобах масової інформації промайнула звістка про те, що Міжнародний центр вирішення інвестиційних спорів (International Center for Settlement of Investment Disputes) – ІКСІД – визнав, що позов литовської фірми Tokios Tokeles до держави Україна підпадає під його юрисдикцію. Литовська фірма, дочірнє підприємство якої, “Такі справи”, розташоване в Україні, звернулася до міжнародної судової інстанції з метою довести, що державні органи нашої держави здійснюють неправомірні дії стосовно її українського підрозділу.

Міжнародний центр вирішення інвестиційних спорів створили 1966 року за ініціативою Світового банку на основі Конвенції з вирішення інвестиційних спорів між державами й підданими інших держав, яка набула чинності 14 лютого 1966 року. Нині Конвенцію підписали 153 держави світу. У 136 державах-підписантах вона набула чинності після відповідної ратифікації. Україна підписала цей документ 3 квітня 1998 року, ратифікувала 7 червня 2002-го. В нашій країні він набув чинності 7 липня 2000 року. Згідно з Конвенцією, держави-підписанти зобов’язані відповідати на скарги інвесторів-нерезидентів перед міжнародним арбітражним трибуналом, який формують згідно з правилами ІКСІД. Рішення трибуналу є остаточним і не підлягає оскарженню.

“Після того, як цю справу взяв на розгляд ІКСІД, більшість судових позовів навколо “Таких Справ” припинили, як це належить за відповідними угодами, – розповідає генеральний юрисконсульт литовської фірми Tokios Tokeles Іван Лозовий. – Так само притихли “наїзди” з боку податківців. Від тотального знищення підприємство врятувало винятково те, що уряд України мусить виконувати міжнародні зобов’язання. Якби ця справа була суто українською, то на “Такі справи” чекала б ще сумніша доля”.

За його словами, справу розглядатимуть, імовірно, ще впродовж півтора року. Він переконаний, що перемога неодмінно буде за “Такими справами”, оскільки податкові органи діяли з неймовірними численними порушеннями закону.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори