пошук  
версія для друку

Бондарчук проти України

   

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД 3 ПРАВ ЛЮДИНИ

ЧЕТВЕРТА СЕКЦІЯ

УХВАЛА ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

заяви № 47602/99

Валентини Іванівни Бондарчук

проти України

16 березня 2000 року Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли судді:

п. М. Пеллонпя, голова,

п. Г. Ресс,

п. І. Кабраль Баррето,

п. В. Буткевич,

пані Н. Важич,

п. Д. Хедіган,

пані С. Ботучарова,

а також п. В. Берже, секретар секції,

беручи до уваги заяву, подану до Європейської комісії з прав людини 22 жовтня 1998 року і зареєстровану 20 квітня 1999 року,

беручи до уваги пункт 2 статті 5 Протоколу № 11 до Конвенції, за яким Суду надається право розглядати заяви,

беручи до уваги ухвалу Суду від 22 червня 1999 року повідомити про заяву,

беручи до уваги зауваження, подані Урядом-відповідачем, та зауваження, подані заявником у відповідь,

після наради

виносить таке рішення:

ФАКТИ

Заявниця є громадянкою України, 1950 року народження, мешкає в с. Великі Дедеркали (Україна).

Факти справи, викладені сторонами, можна навести таким чином.

У лютому 1998 року заявниця подала до суду першої інстанції м. Шумськ позов проти обласної клініки № 2 Великих Дедеркал (державна установа) з вимогою виплатити їй повністю заробітну плату за період, що перевищував шість місяців.

Рішенням від 27 лютого 1998 року суд постановив, що клініка має сплатити заявниці суму в 2939 гривень, що дорівнювала розміру її зарплати за період, що перевищував шість місяців.

9 березня 1998 року суд надіслав у клініку розпорядження про виконання винесеного рішення.

Своїми листами до заявниці від 11 травня 1998 року та від 31 серпня 1998 року голова суду підтвердив, що клініка заборгувала їй суму в 2734 гривні. Він також повідомив їй, що загальна заборгованість клініки становить 288 000 гривень і що винесене на її користь рішення не виконується через те, що обласне управління Державного казначейства нерегулярно оплачує поточні витрати клініки.

У період з травня по вересень 1998 року заявниця подала кілька скарг до Міністерства фінансів, до Міністерства юстиції та до Міністерства охорони здоров’я України.

Рішення суду першої інстанції м. Шумськ від 27 лютого 1998 року було виконано 28 липня ати, до складу якої увійшли судді:

п. Ж.-П. Коста, голова,

п. А.Б. Бака,

п. Гаукура Йорундссон,

п. К. Юнґвірт,

п. В. Буткевич,

пані В. Томассен,

п. М. Уґрехелідзе,

а також пані С. Доллє, секретар секції,

розглянувши вищевказану заяву, подану 10 березня 2000 року,

розглянувши зауваження Уряду держави-відповідача та зауваження, надані заявником у відповідь,

після обговорення, виносить таке рішення:

ФАКТИ

Заявник, Володимир Феодосійович Макаров, – громадянин України, 1936 року народження, який проживає в м. Дніпропетровську, Україна.

А. КОНКРЕТНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Факти справи, як вони були викладені сторонами, можуть бути підсумовані таким чином.

З 1984 по 1997 рік заявник працював на державній шахті у Горлівці. Захворівши, 29 травня 1997 року заявник звернувся до адміністрації шахти про визнання професійного характеру цього захворювання. Сума виплат за інвалідністю, встановлена для виплати заявнику, становила 11 111,5 грн.

У грудні 1997 року шахта припинила діяльність і була передана державній компанії з реструктуризації вуглевидобувних підприємств.

Оскільки виплати за інвалідністю не були відшкодовані заявнику за браком коштів, у травні 1999 року він звернувся до Центрально-міського районного суду міста Горлівки з позовом до відповідного товариства, вимагаючи відшкодування всієї суми виплат за інвалідністю.

Рішенням від 21 травня 1999 року суд задовольнив позов заявника і зобов’язав відповідне товариство виплатити йому заборговані суми виплат за інвалідністю.

10 серпня 1999 року суд надіслав підприємству-боржнику виконавчий лист за винесеним рішенням.

З вересня 1999 року до квітня 2000 року заявник надіслав численні скарги в Донецьке обласне управління юстиції з метою примусового виконання рішення суду від 21 травня 1999 року.

Листами від 13 грудня 1999 року, 25 лютого та 14 квітня 2000 року начальник Донецького обласного управління юстиції підтвердив заявнику, що відповідне товариство заборгувало йому суму, на яку він претендує. Він також повідомив заявника, що загальна заборгованість товариства становить 2 330 000 грн. і що рішення суду, винесене на його користь, не виконується через нерегулярність фінансування державним казначейством поточних видатків товариства.

8 листопада 2000 року Донецьке обласне управління Державного казначейства видало на ім’я заявника чек на суму 11 111,5 грн., що відповідає загальній сумі виплат за інвалідністю відповідно до рішення суду від 21 травня 1999 року.

В. ЗАКОНОДАВСТВО

1. Цивільний кодекс від 1 січня 1964 року (зі змінами)

Відповідно до статті 214 кодексу у випадку недотримання боржником терміну, передбаченого для виконання своїх фінансових зобов’язань, кредитор має право вимагати відшкодування боргу, збільшеного на величину інфляції.

2. Закон № 202/98-ВР стосовно діяльності державної виконавчої служби (зі змінами)

Відповідно до статті 1 Закону державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України. Ця стаття визначає завдання виконавчої служби, яке полягає в належному, повному та своєчасному виконанні судових рішень.

Відповідно до статті 11 діяльність державного виконавця, що не відповідає закону, може тягнути за собою дисциплінарну, адміністративну чи кримінальну відповідальність. Ця стаття передбачає, що кожен має право на відшкодування шкоди, завданої діями державного виконавця в ході виконання рішення суду.

Відповідно до статті 13 кожна заінтересована особа має право в адміністративному або судовому порядку оскаржити дії чи бездіяльність державного виконавця під час виконання рішення суду.

3. Закон № 606-XIV від 21 квітня 1999 року стосовно процедури виконання рішень судів (зі змінами)

Відповідно до статті 2 Закону примусове виконання судових рішень покладається на державну виконавчу службу.

Стаття 85 Закону передбачає можливість кожної заінтересованої особи оскаржити дії або бездіяльність державного виконавця під час виконання рішення суду в адміністративному або судовому порядку. Відповідно до статті 86 кожен має право на відшкодування шкоди, завданої діяльністю державного виконавця в ході виконання рішення суду.

ОСКАРЖЕННЯ

Посилаючись на статтю 6 п. 1 Конвенції та статтю 1 Протоколу № 1 заявник скаржиться на невиконання рішення Центрально-міського районного суду міста Горлівки від 21 травня 1999 року, яким було визнане його право на отримання виплат за інвалідністю. Він також скаржиться у своєму листі від 10 листопада 2000 року на невідповідність процедури виконання рішення суду від 21 травня 1999 року закону. У зв’язку з цим заявник вимагає відшкодування шкоди.

ПРАВО

В світлі статті 6 п. 1 Конвенції та статті 1 Протоколу № 1 заявник скаржиться на невиконання Центрально-міського районного суду міста Горлівки від 21 травня 1999 року, яким було ви1999 року.

ОСКАРЖЕННЯ

Заявниця скаржиться на невиконання рішення, винесеного на її користь судом першої інстанції м. Шумськ, стосовно повної виплати їй суми заробітної плати. При цьому вона посилається на статтю 6 Конвенції та на статтю 1 Протоколу №1.

ПРОЦЕДУРА

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 22 жовтня 1998 року.

Починаючи з 1 листопада 1998 року, дати набуття чинності Протоколом №11, заяву розглядає Європейський суд з прав людини. Дата реєстрації заяви в Суді – 20 квітня 1999 року.

22 червня 1999 року Суд вирішив довести заяву до відома Уряду-відповідача, запропонувавши подати свої письмові зауваження щодо прийнятності та обґрунтованості цієї заяви, 22 вересня 1999 року Уряд поінформував Суд, що рішення суду першої інстанції м. Шумськ від 27 лютого 1998 року було виконано 28 липня 1999 року.

Листом від 3 листопада 1999 року заявниця підтвердила виконання рішення від 27 лютого 1998 року.

Листом від 21 січня 2000 року заявниця підтвердила своє бажання відкликати свою заяву.

ПРАВО

Посилаючись на статтю 6 Конвенції та на статтю 1 Протоколу № 1, заявниця скаржилася на невиконання рішення, винесеного на її користь судом першої інстанції м. Шумська, стосовно повної виплати їй суми заробітної плати.

Суд зауважує, що своїми листами від 22 вересня та 3 листопада 1999 року відповідно, Уряд і заявниця підтвердили виконання цього рішення. Він зазначає також, що 21 січня 2000 року заявниця повідомила про своє бажання відкликати свою заяву.

Суд вважає, що спір, пов’язаний з питанням порушення Конвенції, на якому ґрунтувалася заява, було вирішено в сенсі пункту (b) статті 37 Конвенції. Водночас він не вбачає жодних підстав загального характеру, які б змушували його продовжити розгляд заяви через вимогу поваги до прав людини, гарантованих Конвенцією, на підставі пункту 1 статті 37 іn fіnе Конвенції.

На цих підставах Суд одноголосно

постановляє вилучити заяву з реєстру.

Матті Пеллонпя, голова

Вінсен Берже, секретар

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори