пошук  
версія для друку

Тімотієвич проти України

   

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

Друга секція

Ухвала щодо часткової прийнятності

заяви № 6315899

Тімотієвич Дмитро Дмитрович

проти України

25 березня 2003 року Європейський Суд з прав людини (Друга Секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.П.КОСТА, Голова,

п. А.Б.БАКА,

п. Л.ЛУКАІДЕС,

п. С.БІРСАН,

п. К.ЮНГВЕРТ,

п. В.БУТКЕВИЧ,

пані А.МУЛАРОНІ, судді,

та пані С.ДОЛЛЄ, секретар Секції,

беручи до уваги вищезгадану заяву, подану 29 червня 1998 року;

беручи до уваги статтю 5 § 2 Протоколу 11 до Європейської комісії з прав людини? згідно якої Суд отримав компетенцію щодо розгляду заяви;

після наради постановляє:

ФАКТИ

Заявник, Тімотієвич Дмитро Дмитрович, українець, 1938 р.н., який мешкає у с. Красноярське, Україна.

Обставини справи, як вони були викладені заявником, можуть бути підсумовані таким чином.

А. Перший судовий розгляд.

У вересні 1988 року, заявник звернувся до Добропільського міського суду з позовом до шахти ім. "ХХІ з’їзду КПРС" у м. Добропілля з метою отримання відшкодування шкоди, завданої його будинку у результаті підземних робіт, які проводились комбінатом.

Постановою від 21 листопада 1988 року, суд призупинив процедуру розгляду справи, зобов’язавши провести відповідну експертизу технічного стану будинку. Крім того, суд офіційно визначив другого відповідача у справі, радгосп "Добропільський".

Протягом листопада 1989 року та травня 1994 року справа переглядалась декілька разів судом першої інстанції та в касаційному порядку.

Рішенням від 30 травня 1994 року Добропільський міський суд визнав дії відповідачів такими, що завдали шкоди відповідному будинку, та зобов’язав їх побудувати до 1 липня 1995 року новий будинок, схожий на той, що був пошкоджений, і відшкодувати заявнику завдану моральну шкоду. Ухвалою від 11 липня 1994 року Донецький обласний суд підтвердив рішення від 30 травня 1994 року. Цього ж дня відповідне рішення вступило в законну силу.

З огляду на невиконання судового рішення від 30 травня 1994 року в березні 1996 року заявник знову звернувся до Добропільського міського суду з позовом до шахти ім. "ХХІ з’їзду КПРС" у м. Добропілля та радгоспу з метою змінити процедуру виконання відповідного судового рішення. Рішенням від 8 квітня 1996 року суд зобов’язав відповідачів виплати заявнику суму, еквівалентну вартості робіт для побудування будинку, відповідно до рішення від 30 травня 1994 року та задовольнив право заявника побудувати новий будинок за рахунок коштів відповідачів. Ухвалою від 10 червня 1996 року Донецький обласний суд підтвердив рішення від 8 квітня 1996 року. Цього ж дня відповідне рішення вступило в законну силу.

У жовтні 1996 року шахта та радгосп звернулись до Добропільського міського суду з клопотанням відкласти виконання рішення від 30 травня 1994 року. Рішенням від 14 листопада 1996 року суд відхилив клопотання та підтвердив свої обґрунтування, викладені у рішенні від 30 травня 1994 року та ухвалі від 8 квітня 1996 року. Суд також визначив суму, яку необхідно було виплатити заявнику - еквівалент будівельних робіт, яка становила 70 054, 70 грн., а також визначив кінцеву дату виплати: 14 лютого 1997 року. Ухвалою від 13 січня 1997 року Донецький обласний суд підтвердив рішення від 14 листопада 1996 року. Цього ж дня відповідне рішення вступило в законну силу.

В результаті протесту в порядку нагляду, поданого виконуючим обов’язки прокурора Донецької області, Донецький обласний суд рішенням від 10 вересня 1997 року скасував рішення від 14 листопада 1996 року та ухвалу від 13 січня 1997 року, відправивши справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

У результаті протесту в порядку нагляду, поданого Генеральним прокурором, Верховний Суд України ухвалою від 10 червня 1998 року відмінив рішення від 30 травня 1994 року та ухвалу від 11 липня 1994 року та відправ справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

На сьогоднішній день ця справа все ще знаходиться на розгляді у суді першої інстанції.

В. Другий судовий розгляд.

У жовтні 1999 року заявник звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовом проти компанії "Авто - ЗАЗ Дейву" про відшкодування, а саме: він наполягає на тому, що у 1994 році він придбав автомобіль, вироблений компанією - відповідачем, і цей автомобіль виявився бракованим. Таким чином, він звернувся до суду з проханням зобов’язати компанію - відповідача замінити йому бракований автомобіль та відшкодувати завдану моральну шкоду. Рішенням від 10 листопада 1999 року суд відхилив позов з огляду на його необґрунтованість. Ухвалою від 14 грудня 1999 року Запорізький обласний суд підтвердив рішення від 10 листопада 1999 року.

СКАРГИ

Стосовно першої судової процедури заявник, посилаючись на статтю 6 § 1 Конвенції, скаржиться на довготривалість судової процедури. Він також скаржиться на те, що судовий розгляд мав несправедливий характер в сенсі того, що рішення, винесені на його користь, були скасовані та не було прийнято жодного остаточного рішення. Посилаючись на статтю 1 Протоколу 1, заявник скаржиться на скасування рішення від 30 травня 1994 року та ухвали від 14 листопада 1996 року, якими було визнано його право на отримання компенсації, еквівалентної вартості робіт для побудування нового будинку, і вважає, що таким чином було порушено його право на мирне володіння його майном.

Стосовно другої судової процедури заявник із посиланням на статтю 6 § 1 Конвенції скаржиться на те, що судова процедура була несправедливою, оскільки внутрішні судові органи відхили його претензії.

ЩОДО ПРАВА

1.Стосовно першої судової процедури

1) Щодо скарг із посиланням на статтю 6 § 1 Конвенції

Посилаючись на статтю 6 § 1 Конвенції, заявник скаржиться на довготривалість судової процедури. Він також скаржиться на те, що судовий розгляд мав несправедливий характер, в сенсі того, що рішення, винесені на його користь, були скасовані та не було винесеного жодного остаточного рішення.

Стаття 6 § 1 Конвенції у своїй відповідній частині передбачає таке:

"1. Кожна особа при визначені її цивільних прав і обов’язків має право на справедливий розгляд (…) впродовж розумного строку (..) незалежним і неупередженим судом."

Враховуючи наявні документи, Суд не вбачає можливості прийняти будь-яке рішення щодо прийнятності цієї частини заяви із посиланням на статтю 6 § 1 Конвенції - та вважає за необхідне надіслати заяву Уряду-відповідачу для надання зауважень відповідно до статті 54 § 3 б) Регламенту Суду.

2) Щодо скарг із посиланням на статтю 1 Протоколу 1

Посилаючись на статтю 1 Протоколу 1, заявник скаржиться на скасування рішення від 30 травня 1994 року та постанови від 14 листопада 1996 року, згідно яких було визнано його право на отримання компенсації, еквівалентної вартості робіт щодо побудови нового будинку, і вважає, що таким чином було порушено його право на мирне володіння його майном.

Стаття 1 Протоколу 1 передбачає таке:

"Кожна особа (…) має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права."

Враховуючи наявні документи у справі, Суд не вбачає можливості прийняти будь-яке рішення щодо прийнятності цієї частині заяви із посиланням на статтю 1 Протоколу 1 та вважає за необхідне надіслати заяву Уряду-відповідачу для надання зауважень відповідно до статті 54 § 3 б) Регламенту Суду.

2. Щодо другої судової процедури

Посилаючись на статтю 6 § 1 Конвенції, заявник скаржиться на те, що судова процедура була несправедливою, оскільки внутрішні судові органи відхили його претензії.

Суд вважає, що застосування та тлумачення внутрішнього законодавства належить виключно до компетенції внутрішніх судових органів та в рамках статті 19 Конвенції, його єдиним обов’язком є забезпечення дотримання зобов’язань Договірних Держав в рамках Конвенції. А саме, до його компетенції не належить визнання правових помилок або фактів внутрішнього законодавства, вчинених внутрішнім судовим органом, за винятком випадків, коли ці помилки можуть призвести до порушення прав та основних свобод людини, гарантованих Конвенцією. (див. Руіз проти Іспанії, № 30544, § 28, ЄСПЛ 1999-1)

У цій справі Суд вбачає, що заявник скаржаться на результати судового розгляду у загальному плані, не надаючи при цьому жодних конкретних зауважень. Він констатує, що у цьому випадку заявник скористався правовим захистом він мав змогу представити свої аргументи в рамках цивільного судового процесу відносно іншої сторони щодо прав, гарантованих статтею 6 § 1 Конвенції. У свою чергу, судовий орган відповів на ці аргументи, прийнявши вмотивоване рішення. Крім цього, це рішення було підтверджене касаційною інстанцією.

Таким чином, ця частина скарги заявника повинна бути відхилена як явно необґрунтована із посиланням на статті 35 §§ 3 та 4 Конвенції.

На цих підставах Суд одноголосно

Відкладає розгляд скарг заявника із посиланням на статтю 6 § 1 Конвенції щодо тривалості та несправедливості першої судової процедури та на статтю 1 Протоколу 1;

Визнає неприйнятними всі інші.

Саллє Доллє  Ж.П.Коста

Секретар  Голова

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори