пошук  
версія для друку

Марченко проти України

   

Placing patients’ diagnoses on medical certificates serves no use and is undesirable since the diagnosis cannot influence either the right to dismiss an employee or the size of the corresponding social payments.

In our opinion, the claim of Svetlana Poberezhets is well-grounded, and the case has good prospects for success.

We hope that the court will also take into account the precedents from case law of the European Court of Human Rights  which has established that information about an individual’s health is a component of personal identity, which in turn is an aspect of ones private life. So, in the Judgement  “M.S. vs. Sweden” of 27 August 1997, the European Court of Human Rights ruled:  “Protection of personal data, especially medical data, is of fundamental importance for the right to private and family life. Observance of confidentiality of information about health is a basic principle of the legal system of all member states of the Convention. It is important not only in protecting the privacy of the patient, but also in maintaining confidence in medical personnel and the system of healthcare as a whole. National legislation must provide corresponding guarantees in order to make impossible any publication or divul align=center>ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД 3 ПРАВ ЛЮДИНИ

ДРУГА СЕКЦІЯ

УХВАЛА ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

заяви № 63520/01

Марченка Миколи Вікторовича

проти України

17 вересня 2002 року Європейський Суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.П. Коста, голова,

п. А. Бака,

п. Гокур Єрундсон,

п. К. Юнгверт,

п. В. Буткевич,

пані В. Томассен,

п. М. Угрехелідзе,

а також пані Т. Л. Ерлі, помічник секретаря секції,

беручи до уваги вищезгадану заяву, подану 27 листопада 2000 року;

беручи до уваги зауваження, подані Урядом-відповідачем, та зауваження, подані у відповідь заявником,

після наради постановляє:

ФАКТИ

Заявник, Марченко Микола Вікторович, громадянин України, 1960 року народження, мешкає у м. Кіровограді (Україна).

А. КОНКРЕТНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Факти цієї справи, наведені сторонами, можна стисло викласти таким чином.

До 06.09.1999 р. заявник проходив військову службу у військовій частині А-0425. Після звільнення він звернувся з клопотанням про отримання компенсації за речове майно та продовольчий пайок в сумі 2 597, 92 гр., а також середньої заробітної плати, нарахованої при звільненні.

У зв’язку з невиплатою зазначеної суми з причин відсутності коштів в жовтні 1999 р. заявник звернувся до суду м. Кіровограда з позовом до військової частини А-0425 щодо отримання компенсації за речове майно і продовольчий пайок, а також середньої заробітної плати та відшкодування шкоди.

Відповідно до рішення від 29.11.1999 р. суд задовольнив частину вимог заявника і зобов’язав військову частину А-0425 виплатити заявнику зазначену суму, що відповідала компенсації за речове майно та продовольчий пайок. Суд відхилив як необґрунтовану вимогу заявника про відшкодування шкоди, а також вимогу про виплату середньої заробітної плати, констатувавши, що таке право не гарантоване військовослужбовцям. Постановою від 01.06.2000 р. Кіровоградський обласний суд підтвердив рішення від 29.11.1999 р.

У період з липня по листопад 2000 р. заявник направив декілька скарг в Кіровоградське обласне управління юстиції з вимогою примусового виконання вищезгаданого рішення суду від 29.11.1999 р.

У листі від 25.10.2000 р. начальник управління підтвердив, що військова частина А-0425 повинна виплатити заявнику 2 597, 92 грн. Він також повідомив, що оскільки військова частина не має власних коштів, виплату боргу повинна взяти на себе відповідна служба Міністерства оборони України.

27.08.2000 р. заявник направив до Міністерства оборони України скаргу з вимогою примусового виконання рішення суду від 29.11.1999 р.

У листі від 19.09.2000 р. заступник директора департаменту з економічних питань Міністерства оборони України повідомив заявника, що виплата заборгованості неможлива у зв’язку з тим, що Державне казначейство нерегулярно виділяє кошти на покриття поточних витрат Міністерства.

31.07.2001 р. військова частина А-0425 виплатила заявнику відповідно до рішення суду м. Кіровограда від 29.11.1999 року суму 920 грн., що становила компенсацію за продовольчий пайок.

10.09.2001 р. відділ ДВС Кіровоградського обласного управління юстиції перерахувала на банківський рахунок заявника відповідно до рішення суду м. Кіровограда від 29.11.1999 року суму 1 677, 92 грн., що становила компенсацію за речове майно.

У січні 2002 р. заявник звернувся до суду Кіровського району м. Кіровограда зі скаргою на дії співробітників Державної виконавчої служби стосовно виконання рішення суду від 29.11.1999 року як такі, що суперечать закону. А саме, він скаржився на те, що не отримав всю належну йому суму грошей відповідно до рішення від 29.11.1999 року, оскільки сума 50, 34 грн. була утримана як банківські витрати. Він звернувся з клопотанням поновити процедуру виконання судового рішення.

Своїм рішенням від 17.01.2002 року суд Кіровського району м. Кіровограду відмовив у задоволенні скарги як такої, що є недостатньо обґрунтованою. А саме, суд повідомив, що сума 1 677, 92 грн. була перерахована на банківський рахунок заявника за його згодою відповідно до судового рішення від 29.11.1999 року. Суд констатував, що той факт, що банк виплатив заявнику відповідну суму мінус банківські витрати, не може бути підставою для відповідальності працівників Державної виконавчої служби.

В. ЗАКОНОДАВСТВО

1. Закон України від 24.03.1998 gence of personal data concerning health if they do not meet the guarantees stipulated by Article 8 of the Convention”. In another Judgement of the European Court of Human Rights (the case “Z. vs. Finland” of 25 February 1997) the court points out that “disclosure of information can have destructive conclusions for the private and family life of a person, for his/her social and professional status and pose the threat of disgrace and isolation”. Thus, I believe that there are grounds for stating that the provisions of the normative-legal acts under discussion which envisage providing information about a person’s diagnosis to their employers contravene the provisions of Article 8 of the European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms.

Olga Goncharova

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори