пошук  
версія для друку

Лєщенко та Толюпа проти України

   

Європейський Суд з прав людини

Друга секція

РІШЕННЯ  ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

заяви № 56918/00, поданої

Валентиною ЛЄЩЕНКО та Сергієм ТОЛЮПОЮ проти України

Неофіційний переклад

Європейський суд з прав людини (Друга Секція) 6 квітня 2004 року під час засідання палати, до складу якої увійшли:

п. Й.-П. Коста, Президент,

п. А.Б. Бака,

п. Л. Лукайдес,

п. К. Юнгвірт,

п. В. Буткевич,

пані В. Томассен,

п. М. Угрехелідзе, судді,

та пані С. Доллє, Секретар Секції,

беручи до уваги зазначену заяву, подану 7 березня 2000 року,

беручи до уваги зауваження, надані Урядом-відповідачем та зауваження, надані у відповідь заявником,

після обговорення виносить таке рішення:

ФАКТИ

Заявники, Валентина Лєщенко та Сергій Толюпа, громадяни України, народилися відповідно у 1957 та 1977 роках. Вони проживають у селі Нижня Кринка, Україна. Пані Лєщенко була опікуном другого заявника до досягнення ним повноліття. У Суді їх представляє Ігор Воскобойніков, координатор українського комітету “Хельсінкі - 90”.

 

 

А. Обставини справи

Обставини справи, викладені сторонами, можуть бути підсумовані таким чином.

18 січня 1993 року автобус, що належав Харцизькому транспортному товариству № 11414 (ХТТ), в якому другий заявник прямував на роботу, потратив у дорожньо-транспортну пригоду (ДТП), внаслідок якої він отримав численні ушкодження і медичною комісією був визнаний повністю непрацездатним.

1 листопада 1993 року Радянський райсуд м. Макіївка засудив водія автобуса, винного в ДТП, до восьми років позбавлення волі за порушення правил дорожнього руху, які потягли тяжкі наслідки. Національний суд не розглядав позови заявників про відшкодування матеріальних збитків, поданих в межах кримінального провадження, та порадив їм звертатись до судів в окремому провадженні.

У травні 1994 року перша заявниця, мати та одночасно офіційний представник другого заявника, подала від його імені до Радянського райсуду м. Макіївки позов до ХТТ, вимагаючи відшкодування за тілесні ушкодження, завдані в результаті ДТП другому заявникові.

7 червня 1994 року суд задовольнив позови заявників та зобов’язав ХТТ сплатити їм 29 325 933 карбованців[1], як відшкодування. Пізніше Донецький обласний суд скасував це рішення та передав справу на новий розгляд до іншого суду.

У листопаді 1996 року другий заявник, по досягненні ним повноліття, подав свої позови до Радянського райсуду м. Макіївки проти ХТТ, вимагаючи відшкодування за заподіяну йому ДТП шкоду. 26 грудня 1996 року суд розглянув його позови та зобов’язав ХТТ сплатити йому 36 232 грн.[2], як компенсацію за моральну шкоду. Більше того, він встановив щомісячну пенсію у розмірі 254 грн.[3], що мали виплачуватись йому у період з 1 грудня 1996 до 1 вересня 1997 року. Це рішення не оскаржувалось і стало остаточним.

У лютому 1997 року заявник звернувся до Прокуратури Донецької області з проханням про внесення протесту на рішення від 26 грудня 1996 року.

У квітні 1997 року заступник прокурора Донецької області подав до Президії Донецького обласного суду протест щодо скасування рішення від 26 грудня 1996 року. 9 квітня 1997 року Президія скасувала це рішення та направила справу на новий розгляд до Радянського райсуду м. Макіївка.

27 серпня 1997 року другий заявник був визнаний інвалідом першої групи.

19 вересня 1997 року Радянський райсуд м. Макіївка задовольнив клопотання заявника про призначення судово-медичної експертизи і призупинив провадження у справі.

7 жовтня 1997 року судово-медична експертиза встановила втрату другим заявником 100% працездатності.

У жовтні 1997 року Радянський райсуд м. Макіївка переглянув клопотання другого заявника на підставі скарг першої заявниці щодо перерахунку розміру компенсації. 29 жовтня 1997 року суд частково задовольнив клопотання другого заявника та зобов’язав ХТТ сплатити йому 2 965,26 грн.[4] як додаткову компенсацію. Суд також зобов’язав ХТТ сплачувати другому заявникові  щомісячну пенсію у розмірі 148 грн., починаючи з 6 жовтня 1997 року до 1 вересня 1999 року. Ухвала не оскаржувалась в касаційному порядку і стала остаточною. Скарги першого заявника щодо матеріальної та нематеріальної шкоди були відхилені як необґрунтовані.

4 грудня 1998 року адвокат заявника звернувся до Радянського райсуду м. Макіївка з заявою про відновлення строку на подання касаційної скарги на рішення від 29 жовтня 1997 року. 18 грудня 1998 року суд відхилив цю заяву. Потім заявники звернулись до Донецького обласного суду, який 19 січня 1999 року виніс ухвалу про залишення скарги без руху до виправлення недоліків. Заявникам був наданий час до 1 лютого 1999 року для виправлення помилок, чого вони не зробили відповідно до рішення Радянського райсуду м. Макіївка від 8 лютого 1999 року, залишеного в силі Донецьким обласним судом 18 березня 1999 року.

17 липня 1999 року заявники подали скаргу до Прокуратури Донецької області, вимагаючи перегляду справи в порядку нагляду. У вересні 1999 року заступник прокурора Донецької області вніс до Президії Донецького обласного суду протест щодо скасування рішення від 29 жовтня 1997 року. Постановою від 22 вересня 1999 року Президія скасувала рішення від 29 жовтня 1997 року та направила справу на новий розгляд.

25 квітня 2000 року Радянський райсуд м. Макіївка задовольнив скаргу другого заявника та зобов’язав ХТТ сплатити йому 23 130, 06 грн.[5] як компенсацію за моральну шкоду. Суд також зобов’язав ХТТ сплачувати заявникові щомісячну пенсію у розмірі 249, 96 грн.[6] за період з 6 жовтня 1997 року до 1 вересня 1999 року. Скаргу першої заявниці щодо матеріальної та моральної шкоди суд відхилив. Заявники оскаржили це рішення до Донецького обласного суду.

4 травня 2000 року Радянський райсуд м. Макіївка продовжив строк для касаційного оскарження до Донецького обласного суду з огляду на те, що протокол судового засідання від 25 квітня 2000 року був недоступний сторонам.

15 травня 2000 року заявники подали до Донецького обласного суду касаційну скаргу.

8 червня 2000 року Донецький обласний суд з формальних підстав відхилив касаційну скаргу, як таку, що не відповідала вимогам статті 292 Цивільно-процесуального Кодексу. Заявники виправили недоліки і Донецький обласний суд розглянув касаційну скаргу по суті.

10 серпня 2000 року суд скасував рішення Радянського райсуду м. Макіївка від 25 квітня 2000 року і направив справу на новий розгляд. Суд також виніс окрему ухвалу щодо нерозумності строку тривалості провадження, який був, як було встановлено, спричинений направленням справи на новий судовий розгляд двічі. Він також наголосив на бездіяльності суддів, які розглядали справу. 

12 вересня 2000 року Донецький обласний суд вирішив прийняти цю справу до свого провадження як суд першої інстанції. Зокрема, він врахував численні відкладення справи та тривалість її розгляду. Сторони були запрошені на попереднє засідання 15 вересня 2000 року.

16 вересня 2000 року Донецький обласний суд вирішив розглянути справу 26 вересня 2000 року.

У ході слухань заявники заявили клопотання про відвід судді, який мав розглядати справу, вважаючи його упередженим. Ці клопотання були відхилені як безпідставні 21 вересня і 7 червня 2000 року Головою Донецького обласного суду.

12 грудня 2000 року Донецький обласний суд призначив судово-медичну експертизу стосовно стану здоров’я другого заявника.

25 травня 2001 року представник заявників заявив клопотання про відстрочку  слухання справи заявників у зв’язку з його обов’язками у інших справах. Він також висловив незадоволення тим, що дати слухання були незручними для нього, і через це він не був присутнім на слуханнях між 23 квітня та 22 травня 2000 року. Щодо своєї відсутності на слуханні 16 січня 2001 року, представник стверджує, що його про це засідання не поінформували.

25 червня 2001 року Апеляційний суд Донецької області відхилив клопотання заявника про проведення додаткової судово-медичної експертизи стану здоров’я другого заявника, визнавши таке клопотання необґрунтованим.

9 липня 2001 року Апеляційний суд Донецької області частково задовольнив позов заявників і зобов’язав ХТТ та державне підприємство “Макіїввантажтранс” солідарно виплатити на користь другого заявника компенсацію у розмірі 1967,91 грн. Суд також зобов’язав їх сплачувати другому заявникові 60 грн. щомісячну пенсію на майбутнє (за період від 10 липня до 1 вересня 2001 року) у розмірі 25,5 грн. за здійснення догляду за ним, а також 14320 грн. для придбання автомобіля “Таврія” (спеціальний транспортний засіб для інвалідів) і 996 грн. на санаторно-курортного лікування, плюс 1275 грн. для придбання інвалідної коляски та милиць. Суд відмовив у задоволенні вимог першого заявника про відшкодування йому матеріальної і моральної шкоди.

7 серпня 2001 року представник заявників подав скаргу до Верховного Суду України. 8 серпня 2001 року один із співвідповідачів у цій справі також подав касаційну скаргу до Верховного Суду України.

1 жовтня 2001 року Верховний Суд України вирішив призначити розгляд касаційної скарги заявників Палатою у складі 15 суддів. 5 грудня 2001 року Верховний Суд України відмовив  заявникам у проханні про зміну складу Палати. Він також відмовив у розгляді скарги заявників щодо суті оскільки має юрисдикцію розглядати касаційні скарги на предмет вірного застосування законодавства. Матеріали справи були направлені до апеляційного суду Донецької області для визначення можливості розгляду апеляційної скарги заявників по суті.

21 січня 2002 апеляційний суд Донецької області видав виконавчий лист відповідно до рішення суду від 9 липня 2001 року.

21 січня 2002 року апеляційний суд Донецької області надав заявникам час до 11 лютого 2002 року для виправлення помилок у скарзі.

 25 лютого 2002 року апеляційний суд Донецької області повернув скаргу заявників, подану до Верховного Суду України, без розгляду для виправлення заявниками помилок у ній.

24 квітня 2002 року  відділ виконавчої служби Гірничого району відкрив виконавче провадження відповідно до рішення суду від 9 липня 2001 року.

11 травня 2002 року державне підприємство “Макіїввантажтранс” подав скаргу до Гірничого районного суду м. Макіївка, вимагаючи призупинити виконавче провадження, доки справа знаходиться на розгляді у Верховному Суді України.

24 травня 2002 року Гірничий районний суд м. Макіївка надав дозвіл на призупинення виконавчого провадження у відповідності до статті 35 Закону України “Про виконавче провадження”. 17 липня 2002 року суд відхилив скарги державного підприємства “Макіїввантажтранс” як необґрунтовані.

17 червня 2002 року, після виправлення помилок у касаційній скарзі, апеляційний суд Донецької області направив касаційну скаргу заявників для виявлення порушень матеріального та процесуального характеру до Верховного Суду України.

Ця справа досі розглядається Верховним Судом України. 

 

 

Б. Внутрішнє законодавство.

1.  Конституція України 1996 р.

 

 Стаття 129

… Основними засадами судочинства є:

1)  законність;

8)  забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;

9)  обов’язковість рішень суду;

Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій.

2.  Закон України “Про внесення змін до цивільного процесуального кодексу України” від 21 червня 2001 року

Перехідні положення

 

1. Цей Закон набуває чинності з 29 червня 2001 року.

3. Цивільні справи, які до 29 червня 2001 року надійшли для касаційного розгляду, вирішуються в порядку, визначеному для розгляду апеляційних скарг.

4. Справи з протестами на судові рішення, внесені до 29 червня 2001 року, направляються до Верховного Суду України для розгляду в касаційному порядку.

5. Рішення, які станом на 29 червня 2001 року набрали чинності, можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом трьох місяців (до Верховного Суду України).

СКАРГИ

Заявники скаржаться на занадто довгу тривалість розгляду справи з приводу відшкодування майнової та немайнової шкоди, завданої їм внаслідок ДТП, що сталася 18 січня 1993 року. Вони стверджують, що мало місце порушення статті 6 § 1 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

ПРАВО

А.  Попередні зауваження Уряду

Уряд зауважив, що компетенція Суду у даній справі поширюється лише на події, що сталися після 11 вересня 1997 року – дати набрання чинності в Україні Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Заявники не погоджуються.

Суд зазначає, що судове провадження у цій справі почалося у листопаді 1993 року і частину, отже, під юрисдикцію Суду, згідно з ratione temporis, не підпадає лише частина судового провадження, на яку скаржаться заявники. Тим не менше, Суд може прийняти до уваги події, які відбувались до 11 вересня 1997 року, коли розглядатиме скаргу в цілому (див., mutatis mutandis, Bagetta v. Italy, 25 June 1987, Series A no. 119, p. 32, § 20).

Б. Суть скарг заявників

Заявники скаржаться, що тривалість судового провадження в їх справі перевищила вимоги “розумного строку”, закладеного у статті 6 § 1 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, яка у відповідній частині передбачає:

“ Кожен при вирішенні питання щодо своїх цивільних прав та обов’язків, ... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним та безстороннім  судом, встановленим законом. ...”

Уряд України стверджує, що судове провадження було складним і проходило без значних періодів затримок, які могли б ставитися у вину національним органам державної влади. Зокрема, Уряд аргументував, що за затримки у розгляді даної справи були відповідальні саме заявники.

Заявники не погоджуються.

Суд, в світлі наданих сторонами доказів, вважає, що скарга порушує серйозні питання фактів та права за Конвенцією, визначення яких вимагає розгляду справи по суті. Таким чином, Суд вважає, що заява не є явно необґрунтованою в сенсі статті 35 §3 Конвенції. Ніяких інших підстав для визнання заяви неприйнятною не встановлено.

З цих підстав, Суд одностайно

Визнає заяву прийнятною без попереднього розгляду справи по суті.

С.Доллє                Ж.-П.Коста

Секретар                Голова


[1] Перехідна валюта України, яка діяла до 1996 року.

[2] 6 138.41 євро.

[3] 43.03 євро.

[4] 502.33 євро.

[5] 3 198.68 євро.

[6] 42.19 євро.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори