пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200417
10.07.2004

Позиція Харківської правозахисної групи щодо змін до законодавства про реабілітацію політичних в’язнів

   

ЗАГАЛЬНІ ЗАУВАЖЕННЯ

Ситуація, що склалася на сьогоднішній день в Україні стосовно реабілітації жертв політичних репресій, є неврегульованою і несправедливою щодо жертв репресій і, навіть, викликає порушення Конституції України. Про необхідність змін в цій царині говорить і те, що до Верховної Ради вже вносилось багато різних проектів змін до Закону про реабілітацію, запропоновані Кабміном України; народними депутатами Л.Лук’яненком; Л.Танюком; П.Качуром; С.Сташевським, Р.Ткачем та В.Лебедівським; М.Круцем та Р.Ткачем; М.Оніщуком; С.Гавришем; Всеукраїнським об’єднанням політв’язнів та репресованих.

Закон від 17.04.91 р. до честі України був першим законом про реабілітацію, прийнятим на території республік колишнього СРСР. Тому у зв’язку з цим у ньому виявилися певні недоліки: доволі розпливчасті і звужені формулювання щодо політичних мотивів репресій, невизначений статус багатьох категорій жертв репресій, включаючи представників депортованих народів тощо.

Деякі недоліки цього Закону були враховані іншими республіками, наприклад, у Росії в тому ж 1991 р., і надалі у міру застосування Закону і виявлення в ньому нових недоліків Росія внесла в Закон цілий ряд істотних виправлень і доповнень, зокрема, в російському законі більш чітко визначені статті і формулювання, які варто віднести до політичних мотивів осуду, виділена категорія осіб, що постраждали від репресій, стосовно до членів родин реабілітованих. І, нарешті, рішенням Конституційного суду Росії, репресованим і підлягаючим реабілітації визнані неповнолітні діти реабілітованих, що залишилися без опіки батьків внаслідок репресій.

На захист всіх реабілітованих громадян України відповідно до Постанови ВР України від 09.11.92 за № 2803-ХІІ громадяни України, які були репресовані поза межами України і згодом реабілітовані, мають право отримати в Україні пільги, передбачені Законом України від 17.04.91. Але наш Закон, на відміну від російського закону, не передбачає правовий статус для членів родин реабілітованих і тому не поширюється на них. Це суттєво вплинуло на стан жертв політичних репресій і в Україні. Склалася дискримінаційна ситуація, коли одні громадяни України, реабілітовані за законами про реабілітацію інших країн СНД, мають право на пільги (Комісії з питань поновлення прав реабілітованих отримують заяви цих громадян з посиланням на згадану вище Постанову ВР), а інші громадяни України, члени родин репресованих в Україні, не мають ані статусу реабілітованих, ані пільг. Ми вбачаємо в цьому порушення ст.ст. 24 і 46 Конституції України.

КАТЕГОРІЇ ЖЕРТВ ПОЛІТИЧНИХ РЕПРЕСІЙ, ЯКІ МАЮТЬ БУТИ РЕАБІЛІТОВАНІ

На наш погляд, конче потрібно внести доповнення до чинного Закону про реабілітацію, за яким передбачити реабілітацію наступних категорій жертв репресій:

1. громадяни України, що засуджені з політичних мотивів, за якими в Україні передбачена реабілітація, але репресовані у країнах СНД, де не існує законів про реабілітацію (наприклад, відомий громадський діяч Мустафа Джемілєв, був репресований в Узбекистані і досі не реабілітований);

2. діти реабілітованих, які внаслідок репресій були поміщені до спецприймальників НКВС та дитячих будинків, де вони утримувались як діти “ворогів народу”;

3. діти, що народились чи знаходились з батьками в місцях позбавлення волі чи у засланні;

4. діти, що залишилися без опіки обох батьків (наприклад, батько репресований, а згодом померла мати, і дитина залишилась на самоті, без коштів на життя;

5. депортовані громадяни. На жаль, Закон про реабілітацію не розглядає цю категорію репресованих. Коли його обговорювали, йшлося про прийняття пізніше спеціального закону про реабілітацію репресованих народів. Але цей закон так і не був прийнятий, хоча до Верховної Ради вже тричі подавався відповідний проект. Перший законопроект “Про реабілітацію та забезпечення прав осіб з числа етнічних груп, що зазнали репресій та були депортовані з території України” був підготовлений депутатом О.Кучеренком і поданий 23 лютого 1999 р. Проект був розглянутий Верховною Радою 2 листопада 1999 р. і відхилений. Другий проект закону з тою ж назвою, поданий депутатом П.Мовчаном 11 грудня 2000 р., так і не був розглянутий. Слід зауважити, що йдеться не тільки про депортації з Криму в кінці Другої світової війни (болгари, вірмени, греки, кримські татари та інші), а й про депортації представників інших етнічних груп у 1944-1947 рр. – німців, яких депортували з Південної України, угорців Закарпаття, румунів Буковини, українців Холмщини, зокрема, бойків та інших. На жаль у травні 2004 р. відхилений Верховною Радою і законопроект “Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою”, внесений КМ України. До речі проекти і Л.Лук’яненка, і Л.Танюка передбачають реабілітацію та відновлення прав громадян, депортованих за національною ознакою;

6. засуджені судами України за 72 статтею КК УРСР за відмову від строкової служби з релігійних переконань (до введення інституту альтернативної служби в грудні 1991 року). Йдеться про віруючих протестантських церков – баптистів, п’ятидесятників, адвентистів сьомого дня, свідків Єгови та інших. Ці релігії забороняють брати в руки зброю, а інститут альтернативної служби тоді не існував. Юнаки, які відмовлялися від служби в армії іноді встигали до 28 років отримати два вироки по 72 статті КК, міра покарання по якій сягала трьох років позбавлення волі. На нашу думку, ці засуджені були, безперечно, в’язнями сумління, оскільки були позбавлені волі за свої переконання. Але реабілітація цієї категорії репресованих законом про реабілітацію не передбачена;

7. вояки УПА. Слід зауважити, що справи бійців УПА переглядалися органами прокуратури в індивідуальному порядку, і були реабілітовані ті, хто не брав участь в насильстві відносно мирного населення. Але бійці УПА незадоволені тим, що їх не визнають учасниками бойових дій у Другій світовій війні, а досі вважають кримінальними злочинцями.

8. громадяни, що утримувались під вартою з політичних мотивів в СІЗО, спеціальних та перевірочно-фільтраціонних таборах, перебували в трударміях, штрафних військових формуваннях.

9. так звані соціально-небезпечні елементи, яких репресували або за несплату завищених податків, або за найману робочу силу.

Слід також ввести статус потерпілих від репресій членів сімей реабілітованих (дружина чи чоловік, діти, батьки, брати і сестри тощо), які проживали разом з ними на момент репресій, оскільки, як правило, членів сімей виганяли з роботи, виключали з ВУЗів, виселяли з квартир, забороняли проживання у певних містах і т. ін.

ПІЛЬГИ РЕАБІЛІТОВАНИМ – ЦЕ БОРГ ДЕРЖАВИ

Що стосується наслідків реабілітації, тут перш за все треба визначитись із концепцією пільг. Про тягар пільг для держави та їх доцільність останнім часом багато розмірковують чиновники. На наш погляд, обговоренню і скасуванню можуть піддаватися пільги професійні і відомчі (силовики, чиновники і ін.) Пільги реабілітованих громадян повинні розглядатися державою і суспільством винятково як своєрідне покаяння, відшкодування моральних і матеріальних збитків, нанесених державою при фактичній мовчазній згоді суспільства. До речі, власне саме це стверджується в преамбулі Закону України від 17.04.91 р. Тобто, компенсації та пільги реабілітованим громадянам – це державний борг, який треба повернути безвинно постраждалим. Але навіть, деякі народні депутати розглядають це як благодійність, тому у проекті Закону у новій редакції депутатів С.Сташевського, Р.Ткача, В.Лебедівського введений термін – державна допомога, яка до того ж надається у випадку, коли реабілітований живе поза межею прожиткового мінімуму.

Пільги, що передбачені реабілітованим, повинні надаватися також удовам чи вдівцям реабілітованих, якщо вони не склали нової сім’ї.

Що стосується розмов про відсутність грошей у держави на відшкодування моральної і матеріальної шкоди і покаяння, що само по собі дуже красномовне, то навіть поверхове ознайомлення, наприклад, з держбюджетом на 2003 р., в якому не виділені зовсім кошти на забезпечення діючого Закону про реабілітацію, вражає витратами на утримання самої влади (Адміністрація Президента, будівництво нових будинків для ВР, обслуговування санаторно-курортних комплексів і т. ін., – на відміну від витрат на медицину, науку та освіту). На наш погляд, Українська держава повинна віддати борг своїм громадянам.

ЗАПРОПОНОВАНІ ПРОЕКТИ ЗМІН ТА ДОПОВНЕНЬ ДО ЗАКОНУ ПРО РЕАБІЛІТАЦІЮ

Законопроекти про зміни до Закону про реабілітацію можна поділити на дві групи: законопроекти, що торкаються тільки окремих аспектів реабілітації, та законопроекти, які подають Закон у новій редакції. Враховуючи вищевикладене, Харківська правозахисна група виступає категорично проти напівзаходів, закладених у проектах першої групи, зокрема, Закону України “Про внесення змін до закону “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” (щодо статусу малолітніх в’язнів), поданий до ВР України 18.06.2003 р. Кабінетом Міністрів України, який не вирішує основних проблем і порушень Конституції. Проект Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”, поданий до ВР депутатами М.Круцем та Р.Ткачем 30.09.2003 р. за №4205 відрізняється тим, що передбачає реабілітацію учасників УПА та тих, хто їм сприяв, а також тих, хто виборював самостійність України, що вирішує дуже вузьке питання і не сприяє гармонізації Закону в цілому. Зараз на розгляді у Верховній Раді знаходиться проект змін до чинного Закону депутата П.Качура, який теж не відповідає нагальним потребам у врегулюванні всіх недоліків існуючого законодавства про реабілітацію. Цей проект прирівняв реабілітованих згідно зі ст.3 чинного Закону (засланих і висланих з постійного місця проживання, щодо яких не діють пільги) до тих, що реабілітовані згідно із ст.1 цього ж Закону (засуджені судами або позасудовими органами до позбавлення волі або життя). Всі інші питання залишаються невирішеними.

На розгляді Верховної Ради знаходиться також проект Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про пенсійне забезпечення”, поданий депутатом С.Гавришем, щодо підвищення пенсій реабілітованим громадянам до 150% мінімальної пенсії за віком, а членам їх сімей, яких було примусово переселено – на 100% мінімальної пенсії за віком. Це можна цілком підтримати, але спочатку треба врешті решт визначитися, кого вважати реабілітованими та членами їх сімей, про що йшлося вище.

Проекти Закону про реабілітацію у новій редакції, подані депутатами Л.Лук’яненком та Л.Танюком обидва, на наш погляд, враховують майже всі недоліки чинного Закону від 17.04.91 р.

Проект Л.Лук’яненка, поданий 18.03.2003 р. відрізняється ретельним і чітким визначенням всіх термінів і положень, якими оперує закон, що зменшує можливість різноманітної трактовки статей цього закону. Крім того, на відміну від попереднього проекту Л.Лук’яненка від 29.07.2002 р., в цьому проекті більш ретельно опрацьовані статті про наслідки реабілітації, знижені витрати на їх реалізацію.

Проект Закону Л.Танюка, який Комітет ВР рекомендував взяти за основу при розгляді змін і доповнень до закону про реабілітацію на засіданнях Верховної Ради, може бути підтриманий, але тільки після виправлення суттєвих помилок :

1. В проекті немає визначення терміну “потерпілі від репресій”, – хоча Закон оперує ним (ст.10).

2. Посилання в цьому проекті на статті “цього Закону” в дійсності відсилають до статей діючого Закону, що приводить до повної плутанини:

Крім того, вносимо такі пропозиції:

Ст.1 п.3. На наш погляд повна компенсація того жаху неможлива, тому краще компенсувати матеріальну та моральну шкоду.

п.4. – виключити “за національною ознакою, або з інших причин”.

п.7. – додати “виселення з місця проживання, переселення з погіршенням умов проживання

Ст.6. Чи не дублюють п.1 і п.4 одне?

п.8. Чим відрізняється насильницьке виселення від депортації?

Ст.10 ч.1 “реабілітованим відповідно до ст.6 (а не ст.1) цього Закону

ч.2. вперше з’явилась категорія “потерпілі від репресій”, а визначення немає

ч.5. треба записати “реабілітовані та потерпілі від репресій...”, інакше реабілітованим не передбачається підвищення пенсій (тільки у випадку їх інвалідності, про що йдеться окремо), що нелогічно і несправедливо

ч. 6. Додати “Кошти, передбачені на пільги реабілітованим та потерпілим від репресій, належать до захищеної частини Державного бюджету”.

ч.11. Виправити “чинність статей 8, 9, 10 (а не 4, 5, 6)”.

Крім згаданих вище проектів існують ще два проекти змін до Закону, які, на наш погляд, не пропонують безумовно необхідні зміни, які викладені вище.

Що стосується проекту Закону “Про внесення змін до Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”, поданого до ВР депутатами С.Сташевським, Р.Ткачем та В.Лебедівським 13.05.2003 р. за №2040-2, то, на наш погляд, він не відповідає нагальним потребам змін до існуючого Закону, про які йшлося вище.

Основний недолік цього проекту концептуальний – термін “державна допомога” не можна відносити до реабілітованих, бо виплата компенсацій – це борг держави, який вона винна репресованим.

Ст.4 передбачає реабілітацію засланих, висланих і виселених за межі України, але відомо, що примусово переселяли, наприклад, цілими сім’ями та навіть селами із західних регіонів України до Донбасу і Слобожанщини, із Херсонської області до Криму тощо.

І якщо держава насправді, як це сказано в преамбулі і цього проекту, засуджує практику репресій і прагне компенсувати матеріальну та моральну шкоду, то не з’явились би у ст.7 умови виплати компенсацій, пов’язані з доходами сім’ї. За таких умов державну допомогу повинна одержувати будь-яка незабезпечена сім’я, але при чому тут реабілітація? Насправді це означає, що держава не визнає ані матеріальної, ані тим паче моральної шкоди, заподіяної своїм громадянам внаслідок репресій. Від чого тоді відмежовується держава? При такому погляді можна встановити замість державної допомоги грошову допомогу (ст.8 ч.19), а то і зняти її зовсім.

Ст.8 передбачає підвищення пенсій інвалідам внаслідок репресій і тим, хто реабілітований за ст.3 чинного Закону (вислані, заслані). А реабілітовані за ст.1 Закону, які відсиділи у таборах і, на щастя, не стали інвалідами, не підлягають підвищенню пенсій, що зовсім незрозуміло.

Харківська правозахисна група пропонує внести у порядок денний на розгляд Верховної Ради України в якомога короткий строк проект Закону у новій редакції, побудований на законопроектах Л.Лук’яненка або Л.Танюка з урахуванням наших пропозицій.

РЕАБІЛІТАЦІЯ ДЕПОРТОВАНИХ

Враховуючи що депортація громадян за національною ознакою, незалежно від віку та родинних зв’язків, стосується цілих народів і досі залишається дуже болючою проблемою, здається доцільним прийняття окремого закону щодо реабілітації осіб, депортованих за національною ознакою. Три законопроекти, внесені Кабміном, народними депутатами П.Мовчаном і О.Кучеренком, із пропонованих чотирьох – не визначають конкретних, хоча б мінімальних, кроків та об’єму поновлення прав та відшкодувань жертвам депортації. Все це передбачається регулювати спеціальними постановами Кабміну з урахуванням можливостей держави. Це може привести до того, що процес фактичного поновлення прав цієї категорії реабілітованих громадян може і не початися в найближчі часи. Тому, на наш погляд, слід прийняти законопроект, внесений Кабінетом міністрів України, де чітко прописані всі терміни, порядок, умови і конкретні заходи, щодо поновлення прав депортованих громадян.

P.S. Закон України “Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою” прийнятий Верховною Радою 24 червня 2004 року, але ще не підписаний Президентом України.

Євген Захаров, Ірина Рапп,
співголови Харківської правозахисної групи

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори