пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200419
27.07.2004 | Інна Сухорукова, Ольга Багалій, м. Харків

“Рожевий рецепт” для інваліда армії

   

Служба Олександра була дуже нелегкою. Потрапивши у конвойні війська в дисбат, що недалеко від Києва, він повинен був весь час проводити з засудженими. Не тільки охороняти їх – тобто територію дисбату – а й керувати деморалізованими, часто не врівноваженими хлопцями, деякі з них були з явними психічними порушеннями. Від них можна було чекати весь час якихось несподіваних вчинків. Сашко звикав до своїх обов’язків поступово, і в першій рік був у постійній напрузі. Потім знайшов з засудженими спільну мову, навчився домагатися від них виконання правил дисбату не бійкою й лайкою, а спокійно, пояснюючи, як і що потрібно зробити. Командування було задоволено його службою, і Сашко на другому році став сержантом.

Новачок засуджений кинувся йому в очі відразу. Досвід більш ніж півторарічної служби підказав, що засуджений за спробу втечі і бійку хлопець, як кажуть – не сповна розуму. Тобто має наявні психічні порушення. Як такі хлопці потрапляють на службу в армію? Це питання часто спадало на думку і Сашкові, і його співслужбовцям. Хто і навіщо призвав до армії, тобто допустив до зброї, неврівноважених, з нестабільною психікою, а інколи й розумовою відсталістю хлопців, які і у звичайному побуті не могли дати собі ладу?

На це питання не було відповіді... Але саме через таких військовослужбовців найчастіше і трапляються в армії різні НП. Тому, коли командир батальйону, подивившись на знервованого, агресивного хлопця, наказав Олександрові ночувати не в кімнаті охорони, а в казармі з підлеглими, – він не здивувався. Бо від хлопця можна було чекати будь-чого. Після відбою Олександр перевірив, чи всі засуджені лягли спати, потім ліг сам. Зазвичай у таких випадках він не міг заснути, але цього разу мабуть звичка і втомленість дали себе знати – Олександр заснув.

Прокинувся він в ту мить, коли його ліжко хтось сильно штовхнув. Над ним стояв новачок із залізною трубою в руках. Олександр намагався підвестися , але не встиг. Отримав сильний удар по голові і втратив свідомість. Надовго...

Потім була палата в нейрохірургічному відділенні Київського військового шпиталю, одній з найкращих нейрохірургічних клінік України. Сашку пощастило, саме тут лікарі повернули його до життя. Якби він не потрапив сюди, невідомо чи вижив би.

Судомні напади почалися ще в лікарні. Підчас нападів він втрачав свідомість, падав, отримував синці та травми.

Батьки, забравши сина додому, робили все можливе, щоб вилікувати його. За 13 років – з 1990 до 2003 – він переніс декілька нейрохірургічних втручань, зроблених вже в Харкові, в обласній лікарні.

Напади продовжуються і до сьогодні. Під час нападів Олександр дуже часто б’ється обличчям, розбиває голову, травмує руки. Єдине, що полегшує його стан в останні роки, це ін’єкції сібазону. Всі роки Сашкові виписували ліки в районній поліклініці, де він був на диспансерному обліку у невропатолога. Отримавши по “рожевому” спеціальному рецепту сібазон, батьки застосовували ці ліки, коли починався судомний напад, і той поступово проходив.

Якщо вчасно не зробити потрібну ін’єкцію, напад затягувався, а це вже загрожувало життю хворого. Сашко вже декілька разів переніс такі напади, після яких опинився в нейрохірургічній лікарні.

Нещодавно батькам інваліда армії 2-ої групи Олександру Г. зовсім відмовили в життєво необхідних ліках, посилаючись на те, що сібазон належить до наркотичних препаратів, тому поліклініки не мають права виписувати рецепти на ці ліки.

Ми отримали таку відповідь від заступника головного лікаря з медичної частини міської клінічної лікарні № 27 м. Харкова О.И. Ломакіной “В связи с Вашим обращением по вопросу выписки ампулированного сибазона больному Г. Александру, ИСА 2-й группы, сообщаем, что Г. А. состоит под наблюдением невропатолога поликлиники городской клинической больницы № 27 с 1990 года с диагнозом: “Последствия тяжелой открытой черепно–мозговой травмы с размозжением вещества мозга с выраженным синдромом ликворно-сосудистой дистензии, частыми развернутыми эпиприступами”.

До проверки прокуратурой Киевского района в феврале 2004 года состояния выполнения требований приказа № 356 от 08.12.1997 года поликлиникой выписывались льготные рецепты на приобретение сибазона в ампулах для купирования эпиприступов, что являлось, по оценке прокуратуры, грубейшим нарушением вышеуказанного приказа.

Согласно рекомендациям, указанным в выписке из истории болезни после стационарного лечения в нейрохирургическом отделении Харьковской ОКБ в период с 18.11.2003 года по 03.12.2003 года, также клиническим проявлениям заболевания больному будет выписан после осмотра, при необходимости, сибазон в драже для перорального применения, оптимальная форма приема в амбулаторных условиях.

В случае развития эпиприступа больному (и его родственникам) рекомендован немедленный вызов бригады СМП для оказания квалифицированной медицинской помощи.”

І лікарям, і хворим відомо, що лікувальний препарат в вигляді драже (точніше – пігулок) значно слабкіший, ніж ампулірований.

На жаль, на відміну від онкохворих, яким наркотичні ліки вводять патронажні медсестри, ані Олександр, ані його батьки не можуть знати, коли чекати наступного нападу.

Крім того, дати пігулку Олександру, коли вже судомний напад розпочався практично неможливо, бо судоми зводять щелепи так сильно, що треба, перш за все, намагатися не дати прикусити йому язика. Так й проковтнути що-небудь під час нападу хворому неможливо. Що стосується поради зам.головного лікаря міської клінічної лікарні № 27 м. Харкова О.И. Ломакіной викликати швидку допомогу, то мати Олександра тільки розводить руками – не було випадку, щоб за викликом приїхала швидка, і лікарі мали ампулірований сібазон. Лікарі змушені вводити Сашку магнезію з платифіліном, які тільки полегшують напад, але не знімають його. Батьки не можуть вивезти Сашка з Харкова, бо бояться, що, наприклад, у селі він зовсім не отримає медичної допомоги. Але й вижити їм без власного городу теж дуже важко, бо Сашко отримує мізерну пенсію.

Що робити нещасним батькам, які віддали державі здорового, красивого хлопця, а держава повернула їм інваліда, якого страшно залишити одного навіть на мить. Та й ще бачити його муки під час нападу, не маючи змоги йому допомогти.

Таким чином, штучно прирівняний до наркотиків протисудомний засіб – сібазон, або його аналоги реланіум і седуксен, які необхідні багатьом хворим, і є дієвим засобом лікування, за рішенням прокуратури, всупереч тому, що лікарі розуміють необхідність застосування саме цього препарату, стають для хворих недосяжними. І не потрібно нікому тішитися мислями, що такі заборони сприяють зменшенню кількості наркоманів. Ні, наркомани все рівно отримають наркоту у тому чи іншому вигляді. На нашу думку, такі заборони тільки створюють умови для спекуляцій ліками – і це приносить неабиякий грошовий доход. Бо, на превеликий жаль, всім відомо, що на ринках ці ліки продаються. І ми не маємо сумнівів, що і прокуратурі, і міліції це добре відомо. І від того, що хтось заробляє на цьому великі гроші, страждають, перш за все, хворі та їх рідні. Це і громадяни, які страждають на неврози, епілептики, невротики. Тих, у кого є гроші, змушують звертатися до ділків “чорного ринку”. А тих, у кого немає грошей, змушують страждати.

А такі хворі, як Олександр, потрапляють в ситуацію, коли з’являється пряма загроза їхньому життю.

Не в одній цивілізованій країні світу транквілізатори не є проблемою, їх виписують звичайні лікарі на звичайних рецептах. Головне при цьому – якщо лікар вважає, що це необхідно хворому.

В “ПЛ” вже неодноразово публікувалися статті на цю тему, і наша думка читачам відома – спроба боротися з наркоманією шляхом заборони лікарям виписувати хворим необхідні ліки – злочинна та зовсім безрезультатна. Ми впевнені, що такі спроби йдуть на користь тільки ділкам, які “тримають” чорні ринки медпрепаратів, і наживають на цьому великі кошти. На нашу думку, і міліція чітко знає, де, хто і коли розповсюджує наркоту. Дійсно, це явище поширюються дуже швидко і всі заплющують на це очі. Нам відомий випадок, коли у дуже престижному харківському ВУЗі, незважаючи на те, що викладачам було відомо, що студент Н. не тільки не відвідує занять, не виконує учбовий план, а й вживає наркотики, ще й намагається втягнути до цього своїх согрупників, ректорат відмовлявся його виключити тільки тому, що він навчався на комерційній основі, і його батьки акуратно вносили плату.

Наркоманія – це проблема багатьох країн, але ніде не борються з нею таким дурним способом – забороняти лікарям виписувати ліки, що необхідні мільйонам хворих. Якби це допомагало знищити наркоманію як явище, мабуть, людство відмовилося від розробки таких ліків.

Наші чиновники від медицини найбільш рішучі, навіть, у Росії виписують довготермінові рецепти на такі ліки (на чотири або, навіть, шість місяців), якщо хронічно хворий потребує такого лікування. Наші же горе-керівники вибирають шляхи подолання наркоманії саме такі, щоб нічого не змінювати, зберегти ґрунт для “чорних” ділків, але щоб були показники для звіту про “велику” їх роботу. Тільки цим можна пояснити нещодавно проведену медичну перевірку всіх лікарів, які мають виписувати “рожеві” рецепти, на вживання наркотиків. І проводилася ця перевірка (читай – навмисне принижування лікарів) коштом самих лікарів! Все це нагадує найгірші радянські витівки...

Можливо, проблема ця колись буде вирішена, коли ми змінімо систему влади, коли в медицині дійсно здійсняться реформи, а поки що потрібно якось допомогти Олександрові. Харківська обласна спілка солдатських матерів звернулася до Уповноваженої з прав людини Ніни Карпачової, до Комітету Верховної Ради з прав людини з проханням не тільки допомогти у цьому конкретному випадку, а й перевірити відповідні накази Міністерства охорони здоров’я на відповідність міжнародним нормам.

На нашу думку, у батьків Олександра є ще один шлях – звернутися до суду і згідно із новим Цивільним кодексом оскаржити наказ № 356 от 08.12.1997, як незаконне адміністративне рішення.

Навіть, якщо український суд не в змозі захистити права хворих, то є надія, що при зверненні до Європейського суду, держава Україна буде визнана винною в порушення права на життя таких хворих як Олександр. Невже необхідно доводити людей до цього?

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори