Суд визнав бездіяльність Генеральної прокуратури

Наприкінці 2003 року я звернувся з інформаційним запитом до  Генеральної прокуратури України (ГПУ), в якому просив надати наступну інформацію:

У доповідях Держдепартаменту США про становище з правами людини в Україні за 2000, 2001 та 2002 роки стверджується, на мою думку, помилково, що «міліція й працівники пенітенціарної системи катували й били затриманих і ув’язнених» (переклад з англійської мій). За моїми спостереженнями, свідчення про побиття обвинувачених і засуджених працівниками СІЗО та установ виконання покарань доволі рідкі, а свідчення про побиття затриманих працівниками органів дізнання – доволі часті. Відповідно до ст. 40 Конституції України, ст.ст. 28, 29, 32, 33 Закону України «Про інформацію», ст. ст. 34, 35 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» прошу надати письмово такі відомості.

1. Кількість працівників органів МВС України та Державного департаменту з питань виконання покарань України, які були засуджені за статтями 365 та 373 Кримінального кодексу України в 2001 (ст.ст. 166 та 175 в редакції КК 1960 року), 2002  та першій половині 2003 року, якщо факти засудження мали місце – за роками і статтями окремо. Прошу також надати дані про кількість працівників органів МВС, яких було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за неправомірні дії стосовно затриманих та про кількість працівників системи УВП, яких було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за неправомірні дії стосовно засуджених та утримуваних в СІЗО в 2001, 2002 та першій половині 2003 року.

2. Кількість скарг на неправомірні дії працівників органів внутрішніх справ та установ Державного департаменту з питань виконання покарань, кількість задоволених скарг,  кількість працівників, притягнутих до дисциплінарної та кримінальної відповідальності, кількість засуджених.

3. Кількість випадків, коли стаття 127 застосовувалася щодо осіб, які перебували на державній службі. (За даними оприлюдненої судової статистики у першій половині 2003 року судами винесено 15 вироків за статтею 127 КК України (катування).

  4. Кількість санкцій, що надані прокурорами відповідно до частини третьої статті 263 КУАП на адміністративне затримання на строк понад три доби, а також кількість випадків адміністративного затримання, коли прокурору повідомлялось про затримання на строк понад три години. (Відповідно до статті 263 КУАП «осіб, які порушили правила обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, може бути затримано на строк до трьох годин для складання протоколу, а в необхідних випадках для вста­новлення особи, проведення медичного огляду, з’ясування обставин придбання вилучених наркотичних засобів і психотропних речовин та їх дослідження – до трьох діб з повідомленням про це письмово про­­курора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання або на строк до десяти діб з санкції прокурора, якщо правопорушники не мають документів, що посвідчують їх особу».)

Рекомендоване зворотне повідомлення повернулося з відміткою 8 січня 2004 р. Не отримавши відповіді протягом 1.5 місяців, я 19 березня знову звернувся до Генерального прокурора з таким листом:

Відповідно до ст.ст. 32, 33, 34 Закону України «Про інформацію» прошу письмово повідомити, чи будете Ви задовольняти мій інформаційний запит, копію якого додаю, і якщо ні, то з яких причин. Письмова відповідь необхідна для оскарження відмови згідно чинного законодавства.

Рекомендоване зворотне повідомлення повернулося з відміткою 19 березня 2004 р. Відповіді знову не було. Прочекавши три місяці, я був змушений 19 червня звернутися до Печерського районного суду зі скаргою в порядку глави 31-А ЦПК на бездіяльність Генеральної прокуратури України.

Розгляд в суді був призначений на 2 серпня, про що я був повідомлений повісткою, надісланою рекомендованим листом із зворотнім повідомленням. Представник ГПУ в суді стверджував, що перший запит ГПУ не отримала, а другий кудись загубився, і вони зараз проводять службове розслідування з метою його розшуку. Я продемонстрував два зворотних повідомлення, підписаних однією рукою. Після цього суддя Жанна Бернацька задовольнила мою скаргу і зобов’язала ГПУ відповісти на запит.

Слід зауважити, що запит подавався не на бланку ХПГ, а на звичайному папірці, оскільки наш суд розрізняє запити, подані фізичними та посадовими особами. Якби я звертався на бланку організації як посадова особа, суд вважав би, що моє право на інформацію як фізичної особи не є порушеним. З цим я стикнувся ще три роки тому, і усі судові інстанції – Печерський суд, Київський Апеляційний суд, Верховний Суд України – відмовилися розглядати мене як цілісну особу, і, отже, так і не розглянули справу по суті. Мені не залишили нічого, як звертатися до Європейського суду з прав людини, що я змушений буду зробити. Отже, наші судді вважають, що суб’єктом права на інформацію можуть бути тільки фізичні особи. Сподіваюсь, що хоча б Європейський суд їх переконає.