пошук  
версія для друку
10.09.2004 | Олексій Свєтіков, Луганське обласне відділення КВУ

Моніторинг проблеми доступу до інформації друкованих засобів масової інформації Луганської області

   

Моніторинг проблеми доступу до інформації друкованих ЗМІ Луганської області проведено у березні 2004 року шляхом телефонного опитування керівників 34 газет. З них видань, що розповсюджуються в межах області – 16, що розповсюджуються в межах міст та районів – 18. Засновниками 18 видань, щодо яких проводився моніторинг, є органи державної влади та місцевого самоврядування, 3 газети партійні, 1 – профспілкова, 1 – НДО, 11 – засновані суб‘єктами підприємницької діяльності.

Завданням моніторингу було з‘ясувати:

– наявність проблем щодо акредитації ЗМІ в органах державної влади та місцевого самоврядування;

– наявність проблем із наданням інформації за інформаційними запитами;

– наявність проблем із доступом кореспондентів до органів влади та місцевого самоврядування;

– наявність інших проблем, які можна розцінювати як порушення права доступу до інформації.

АКРЕДИТАЦІЯ

На сьогодні використовують акредитацію лише видання, редакції яких розташовані в Луганську, системно проводить роботу щодо акредитації ЗМІ лише прес-служби облдержадміністрації та Луганської міської ради. Прес-служби УМВС та облпрокуратури акредитацію не практикують, з редакціями газет співпрацюють, так би мовити, на «неформальній основі». В тому числі з газетами, що виходять поза межами Луганська.

Про наявність акредитації не повідомило жодне видання, що виходять у містах та районах, редактори кажуть, що це у них не прийнято.

Можна зробити висновок, що акредитація, як засіб забезпечення рівності інформаційних стосунків з владою для ЗМІ різних форм власності, в Луганській області фактично не використовується. На наш погляд, це є результатом дій місцевих влад, пов’я­заних з обмеженням доступу до інформації про їх діяльність для незалежних видань та створення преференцій для видань, що цими органами засновані.

З іншого боку акредитацію як механізм забезпечення більш ефективного доступу до інформації про діяльність органів влади не використовують навіть ті ЗМІ, що мають проблеми з доступом до інформації у відповідних місцевих органах влади та органах місцевого самоврядування.

Вважаємо, що для загалу ЗМІ Луганської області та для журналістських об’єднань є доречним ініціювати поширення практики використання в Луганській області інституту акредитації, що могло б бути неконфліктним шляхом в напрямку покращення як доступу, так і рівності доступу до інформації.

На наш погляд, саме відсутністю уваги самих журналістів до використання інституту акредитації пояснюється достатньо мала кількість конфліктів, пов’язаних із порушенням права на акредитацію.

Про відмову в акредитації при прес–службі обласного управління СБУ повідомила редакція газети «Вечерний Луганск», але її редактор О. Блюмі­нов не вважає це особливою проблемою: «Вони не надають нам інформацію, а ми про них не пишемо. Хто програє?»

Є інформація про відмову в акредитації усіх журналістів при міській раді Красного Луча – після припинення повноважень міського голови Сергія Лук’яненка.

Нам відомо лише про один судовий спор щодо оскарження відмови в акредитації журналіста ЗМІ: скаргу на такі дії Кремінської райдержадміністрації за юридичної підтримки Луганського відділення КВУ подавала редактор газети «Міські новини» Ірина Чорнобай.

У скарзі на неправомірні дії райдержадміністрації вказувалося: «У відповідності до ст. 3 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» акредитація журналістів і технічних працівників ЗМІ при органах державної влади і місцевого самоврядування здійснюється в цих органах шляхом реєстрації на підставі офіційного представлення засобу масової інформації у відповідний орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, чи за заявою жур­наліста і технічного працівника з пред’явленням ними відповідних документів, що підтверджують їхню професійну спеціальність, чи рекомендації професійного об’єднання журналістів. Таким чином, процедура акредитація є повідомною, а не дозвільною, і відмова в наданні згоди на акредитацію є незаконною».

Під час судового розгляду представник райадміністрації скаргу визнав, журналіста газети акредитовано.

ІНФОРМАЦІЙНІ ЗАПИТИ

Редактори провідних друкований ЗМІ області, що виходять регулярно і мають обмежений час для перевірки інформації, достатньо критично ставляться до такої форми інформаційних стосунків, як інформаційні запити. Наприклад, не використовують її газети «Луганчани», «Новий Ракурс». Редактори пов’я­зують це із занадто великим строком, що надається згідно з законом на підготовку відповіді на інформаційний запит, і надають перевагу отриманню інформації шляхом інтерв’ю чи за власними джерелами.

«Не прийнята», за свідченнями редакторів, така форма роботи в районах та містах, особливо для комунальних ЗМІ.

У той же час редакторами було висловлено чимало скарг на порушення з боку органів влади та місцевого самоврядування передбаченого законом порядку надання відповідей на інформаційні запити.

Так, за інформацією редакції газети «ХХІ век» на запити часто не відповідають в Луганській облдержадміністрації, особливо, коли запитуються кількісні данні. За досвідом газети «Советская Луганщина» на інформаційні запити відповідь часто надається з пропуском встановленого строку, чи не надається зовсім. Редактор газети «Новий Ракурс» М. Се­верін свідчіть, що трапляються випадки ненадання чи невчасного надання відповіді на інформаційні запити, що він пов’язує з наплювацьким відношенням до запитів. За його словами, у разі висловлення претензій чиновники вибачаються. Навіть представник газети обласної ради «Наша газета» визнав, що не завжди чиновники витримують строки надання інформації за запитами.

У випадках, коли органи державної влади чи місцевого самоврядування відповідали на інформаційні запити, але саму інформацію не надавали, найчастіше це відбувалося через такі чинники:

—  надання іншої інформації, ніж та, що запитувалася;

—  відмовлялося в наданні інформації з про­позицією звернутися по неї в інший орган, який має її надати (хоча ця інформація і є в наявності в органі, до якого було подано інформаційний запит);

—  відмовлялося в наданні інформації на підставі, що вона є власністю відповідного органу;

—  відмовлялося в наданні інформації на підставі, що відсутні можливості для виготовлення копій.

Усі перелічені приводи ненадання інформації (що найчастіше використовують посадовці) суперечать чинному законодавству і можуть бути оскаржені, проте жодного випадку такого оскарження нам не відомо.

В регіоні була спроба редакції ЗМІ притягнути до адміністративної відповідальності службовця органу самоорганізації населення за безпідставну відмову надати інформації за інформаційним запитом. 13 черв­ня 2003 року редакція газети «Третій сектор» зверталася до прокуратури Новоайдарського району із заявою про притягнення до адмінвідповідальності згідно ст. 212(3) Кодексу про адмінпорушення заступника голови Новоайдарської районної ради – за безпідставне ненадання інформації за інформаційним запитом. Спроба не була успішною. Райпрокуратура відмовила у задоволенні заяви. Після оскарження цього рішення до прокуратури Луганської області дії посадовців райради були визнані неправомірними, на адресу райради прокуратура області внесла припис про припинення порушення та про притягнення винних до дисциплінарної відповідальності. Але це відбулося вже після закінчення двомісячного терміну притягнення до адмінвідповідальності.

Цей досвід свідчіть, що захист права на отримання інформації шляхом адміністративної процедури може бути неефективним взагалі – через невідповідність терміну розгляду скарг та терміну притягнення до адміністративної відповідальності.

Інформаційний запит хоча й є в умовах чинного законодавства недостатньо оперативним засобом отримання інформації для ЗМІ, але може бути найефективнішим для потреб журналістських розслідувань. А подання інформаційного запиту перед оприлюдненням інформації, щодо якої можуть бути судові позови, може бути доказом її належної перевірки, що відповідно до закону звільняє ЗМІ від відповідальності.

Тому журналістська спільнота має бути зацікавлена у забезпечені належного використання цієї передбаченої законом форми інформаційних стосунків.

На наш погляд, сьогодні є нагальна потреба внесення змін до Закону України «Про інформацію», якою б було врегульовано терміни надання відповіді на інформаційні запити ЗМІ, які не можуть бути такими ж, які передбачені для розгляду звернень громадян.[1]

ОБМЕЖЕННЯ ДОСТУПУ НА ЗАХОДИ

Результати моніторингу свідчать, що для створення преференцій обмеженому колу ЗМІ (власних, залежних чи «дружніх») органами влади чи місцевого самоврядування часто використовується вибірковість запрошення журналістів на заходи, які проводяться саме для медіа чи спільно з медіа.

Проте скарги на це висловлювали лише представники обласних газет. І переважно щодо дій облдержадміністрації, де усі ці видання акредитовані.

Редактори газет «ХХІ век», «Новий Ракурс», «Луганчани» стверджували, що журналістів їх видань часто не запрошують на заходи облдержадміністрації. Редактор газети «Гривня плюс» повідомив, що трапляються випадки, коли влада забуває запросити на заходи, які влаштовує, але заперечує, що то є системою.

Щодо міських та районних видань, то кілька редакторів комунальних газет повідомляли про порядок, при якому присутність кореспондента на заходах відповідних рад чи адміністрацій є обов’яз­ко­вою. Непоодинокими є випадки, коли редактори таких газет включені до складу колегій і присутні на заходах у такій якості.

«Ексклюзивну» систему комутації з визначеним колом ЗМІ, як правило, застосовує у своїй роботі голова Луганської ОДА Олександр Єфремов.

Таким чином, відбувається регулювання тональності висвітлювання діяльності органів влади та місцевого самоврядування: штучно обмежується кількість інформаційних приводів для видань, які висвітлюють цю діяльність критично, і надається максимальна кількість приводів для висвітлювання її виданнями, налаштованими позитивно.

Під час моніторингу були зафіксовані і більш радикальні засоби подібного регулювання. Так, за інформацією редакції «Нового Ракурсу», цього року два тижні у приміщення облдержадміністрації не допускалися журналісти за журналістськими посвідченнями. Навіть – акредитовані. Після колективної скарги керівництву ОДА ці (незаконні згідно Закону України «Про друковані засоби масової інформації») дії були припинені.

Значно частіше такі випадки трапляються в містах та районах області.

Так, газета «Ровенківські вісті» має відеозапис з однієї із сесій (жовтень–листопад 2003 року), на якій міський голова М.Єфремов заявив: «А зараз преса може бути вільною…». Питання про вилучення журналістів з сесійного приміщення на голосування ради не ставилося.

25 листопада 2003 р. під час сесії міської ради, на якій вирішувалося питання припинення повноважень міського голови С. Лук’яненка, секретар ради Пономарьов скомандував: «Всім журналістам покинути зал!» С того дня на жодну сесію журналісти не допускалися. У тому ж Красному Лучі 11 березня усі кореспонденти були видалені із засідання територіальної виборчої комісії – без пояснення причин.

У Сватові кореспонденти газети «Голос громади» не допускалися на сесії районної ради. Зауважимо, що в усіх цих випадках посадовці прямо порушували норми чинного закону, який гарантує представникам ЗМІ бути присутніми на сесіях рад та на засіданнях виборчих комісій.

У місті Кремінна кореспондент газети «Міські вісті» не був допущений у приміщення, де проводилася апаратна нарада, при цьому кореспондент газети «Кремінщина», засновником якої є райрада, на нараді був присутній.

ІНШІ ПРОБЛЕМИ, ПОВ’ЯЗАНІ
З ДОСТУПОМ ДО ІНФОРМАЦІЇ

Під час моніторингу були зафіксовані випадки, які можуть бути класифіковані як навмисне перешкоджання ЗМІ у можливості збору інформації про діяльність органів місцевої державної влади та місцевого самоврядування. Звичайно це відбувається через особисте негативне ставлення чи до видання, чи до його засновників.

Журналісти газета «Ровенківські вісті» повідомили, що після кількох критичних публікацій міський голова М.Єфремов заборонив пускати журналістів на засідання депутатських комісій.

Тривалу інформаційну блокаду витримала газета сватівської міськради «Голос громади» за часи, голи головою райдержадміністрації був Володимир Просін (сьогоднішній заступник голови облдержадміністрації, який відповідає тут, до речі, і за взаємовідносини зі ЗМІ). З кореспондентами цього видання відмовлялися спілкуватися більшість керівників районних підприємств, не надавали інформацію бюджетні установи. Після виходу у світ першого номера газети сватівська прокуратура здійснила перевірку законності друку її в Рубіжанській типографії.

Показовою є історія, яка трапилася після оприлюднення газетою кремінської міської ради «Міські вісті» інформації про те, що кореспондента не було допущено на апаратну нараду в райдержадміністрації, з редакторською оцінкою цієї події. У зв’язку з публікацією газета отримала листа від начальника управління у справах інформації та преси Луганської облдержадміністрації Вадима Желєзного, який виклав свою оцінку щодо законності дій РДА і вимагав від редакції користуватися саме такою оцінкою. Що, на наш погляд, може бути розцінено як здійснення цензури.

Про факти, що можуть розцінюватися як цензура, повідомляли редактори кількох комунальних міських та районних газет. Наприклад, відповідальна особа виконкому давала вказівки редактору однієї з таких газет не писати на деякі теми, зокрема, дитячу смертність. Редактор іншої районної газети повідомляв про вимоги місцевого райвідділу внутрішніх справ надавати інформацію про роботу відділення, яка не була цікавою для журналістів.

ВИСНОВКИ

1. Місцеві державні влади та органи місцевого самоврядування на Луганщині системно обмежують права ЗМІ на доступ до інформації про діяльність цих органів. Таке обмеження відбувається вибірково і стосується видань, які надають критичні матеріали щодо цієї діяльності. Таким чином відбувається неправомірне регулювання інформаційного простору.

2. В містах та районах області оперативний доступ незалежних видань до новостійної інформації, пов’язаної з діяльністю органів влади і місцевого самоврядування, не є достатнім, що суттєво знижує конкурентноздатність таких видань громадсько–політичного та інформаційного спрямування у порівнянні з тими, що засновані органами влади.

Обмеження доступу до інформації й створення преференцій для деяких видань спотворює конкурентне середовище ЗМІ не в меншому ступені, ніж бюджетні дотації для визначених ЗМІ.

3. Місцеві ЗМІ поки що недостатньо наполегливо захищають своє право на вільний доступ до інформації, а державні інституції, які мають це право захищати згідно з законом, часто займаються прямо протилежним.



[1] На нашу думку, термін має бути однаковим для всіх, але меншим, ніж один місяць. – Прим. ред.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори