пошук  
версія для друку
21.09.2004 | Богдан Мазур
джерело:
(“Львівська газета”, 17 червня 2004 р.)

Життя колишніх правоохоронців висить на волосині

   

У редакцію “Газети” звернувся колишній заступник начальника слідчого управління УВС у Львівській області полковник міліції Сергій Калмиков. Цього чоловіка та його чотирьох товаришів-правоохоронців несправедливо звільнили з роботи. А зараз їхньому життю та здоров’ю загрожує безпосередня небезпека. І найстрашніше те, що нікому захистити цих людей...

А все почалося після того фатального суботнього дня – 9 листопада 2002 року... Здавалося б, нічого не віщувало біди, все розпочиналося надзвичайно спокійно та мирно. “За декілька місяців до цього дня прийняли на роботу молодого слідчого Руслана С., який прийшов до нас із районного центру, де працював у службі боротьби з економічними злочинами, – розповів пан Калмиков. – Тієї суботи в нього був день народження, і він вирішив відсвяткувати його разом із нами. Руслан запросив нас у кафе “Орхідея” в селі Давидів на шосту годину вечора”.

Разом із Сергієм Калмиковим у Давидів поїхав і його заступник Володимир Н. Окрім львівських правоохоронців, Руслан С. запросив у Давидів чотирьох своїх колишніх колег-міліціонерів із райцентру. Разом – семеро. Не всі запрошені були знайомі між собою, своїх колег із району С. Калмиков бачив уперше, але познайомилися швидко.

“Близько 10-ї вечора ми з Володимиром Н. вирішили повертатися до Львова, – продовжує пан Сергій. – Попрощавшись з усіма, поїхали. Це було все, що я бачив того вечора. Близько пів на одинадцяту вже був удома. Лише в понеділок уранці, прийшовши на роботу, я дізнався про таємниче зникнення одного хлопчини з тієї компанії – 22-річного Тараса О., одного з чотирьох міліціонерів, запрошених Русланом із райцентру”.

Що ж трапилося після того, як двоє львів’ян покинули кафе “Орхідея”? Через півгодини після їхнього від’їзду Петро І., інший міліціонер із району, також поїхав додому у власному авто. А ще через півгодини Тарас О. теж заявив, що йому треба бути у Львові у своїх справах. Тараса на роботу і з роботи постійно підвозив на машині його батько. Того дня він також відвіз сина на день народження. Однак коли юнак виявив бажання покинути компанію, то батько за ним ще не приїхав, тому Тарас О. попросив свого товариша Андрія Ю. – старшого з присутніх районних міліціонерів – підвезти його до кінцевої зупинки тролейбуса №11, що на вулиці Зеленій у Львові. Вони поїхали. У кафе залишилися іменинник Руслан С. і його колега Віктор Н. “До речі, Тарас О. на мене взагалі справив враження мовчазного, скромного хлопця, який чомусь був сумним”, – зауважив пан Калмиков.

Далі, згідно з показами міліціонера Андрія Ю., які йому потім довелося повторювати безліч разів, він довіз Тараса до зупинки, де й залишив його близько 11-ї вечора. Приблизно в цей час із Тарасом востаннє спілкувалися по мобільному телефону. Дещо пізніше у слухавці вже постійно було чути голос автовідповідача: “Зараз відсутній контакт із вашим абонентом”. Більше Тараса О. ніхто не бачив. Його доля не відома до цього часу, а таємниця зникнення молодого лейтенанта міліції так і залишилася нерозкритою...

Згідно з показами, Андрій Ю., який підвозив Тараса до Львова та бачив його останнім, через півгодини повернувся в кафе “Орхідея”, де продовжив святкування зі своїми друзями, яке тривало ще 2-3 години. Це підтвердили офіціанти закладу.

Далі починається друга частина цієї таємничої та трагічної історії... “Після зникнення єдиного сина батьки Тараса вдарили на сполох, – продовжує пан Калмиков. – Насамперед вони звернулися до керівництва міліції. Розпочалися службові розслідування та перевірки. Порушили кримінальну справу, яку передали в Сихівську районну прокуратуру. Нас безліч разів змушували повторювати всі подробиці того вечора, навіть перевіряли на “детекторі брехні”. Допитували й офіціантів кафе “Орхідея”. Однак усе це не пролило жодного світла на таємницю зникнення Тараса О. До кінця минулого року все трохи стихло”.

Із січня цього року події почали розвиватися дещо по-іншому. Всіх міліціонерів, які того дня були в кафе “Орхідея”, знову почали допитувати, постійно намагаючись з’ясувати, чи не відбулося між ними сварки за столом.

“Однак жодних підстав стверджувати, що в кафе трапився якийсь конфлікт у слідства не було, – продовжив колишній полковник міліції. – Там були й інші відвідувачі, які могли це підтвердити. Наприклад, у зал зайшов якийсь чоловік, і Руслан С. кивнув йому головою. Потім виявилося, що це – міліціонер Сихівського райвідділу, мешканець Давидова. Він був із двома колегами. Їх особи встановили. Ці люди також підтвердили, що за столом іменинника не було жодних сварок чи непорозумінь. Але з того часу нас почали звинувачувати в тому, що ми не відразу згадали про появу в залі цього правоохоронця. Однак це було настільки епізодично, що ніхто навіть не звернув уваги. Лише згодом хтось про це випадково пригадав. Але зачіпку знайшли. Нам раптом почали інкримінувати те, що ми начебто приховали факт і під цим приводом почали звільняти всіх з органів внутрішніх справ”.

Двоє районних правоохоронців – Андрій Ю. та Петро І. – звільнилися добровільно. Вони не витримали тиску. “Горе дуже вплинуло на психіку батьків Тараса О., – продовжив мій співрозмовник. – Їх можна зрозуміти, адже зник єдиний син. Вони об’їздили всіх ворожок. І одна з них заявила, що про місцеперебування хлопця знають ті, хто був із ним. Якось двоє з них виходили з управління міліції, і нещасна жінка кинулася до них зі словами: “Віддайте мого сина!” Після того випадку Андрій Ю. відразу звільнився з роботи”.

Далі розпочався процес звільнення й інших працівників міліції, які були присутніми на тому фатальному святі. Однак звільнили не всіх. На посаді залишився заступник Сергія Калмикова Володимир Н. “Він власноруч підписав документи на моє звільнення, а також Руслана С. і Романа К., – міліціонера, який випадково опинився в кафе, – каже пан Калмиков. – На тій підставі, що ми нещиро поводилися під час перевірки. 13 березня Володимир Н. підписав всі три накази за умови, що його ніхто не буде чіпати. І дійсно, він єдиний залишився працювати в міліції”.

Далі до колишніх працівників міліції почали застосовувати жорстокі та цинічні фізичні розправи. 27 травня один із колишніх районних міліціонерів Віктор Н. повертався додому близько 13-ї години. В селі неподалік районного центру в його машину ззаду раптом вдарилася інша. Це була імітація ДТП. “Віктор Н. вийшов із салону автомобіля й побачив, що в нього вдарилися звичайні “Жигулі”, — розповів Сергій Калмиков. – Водій також вийшов. “Що сталося?” – запитав колишній міліціонер. У відповідь він отримав різкий удар в обличчя, після чого впав. У цей момент із машини вискочили ще двоє чоловіків і почали його бити”.

Несподівано з’явився місцевий дільничний: “Хлопці, що ви робите?!” Однак нападники заявили, що вони також із міліції і затримують убивцю. “Якщо хочеш, то ми й тебе затримаємо, йди сюди!” – почув від них спантеличений сільський правоохоронець. І, злякавшись, відступив...

Віктора Н. заштовхали в автомобіль, вивезли за межі села, в ліс. Там стояло інше авто. Колишнього правоохоронця зв’язали, закрили очі, посадили в салон і кудись повезли. По дорозі машину зупинили працівники ДАІ. Затриманому пригрозили негайною смертю, якщо він подасть найменший звук. Цікаво, що водії та “даішники” перекинулися лише декількома словами, і автомобіль рушив далі...

Віктора привезли в якусь хату. Спочатку його прив’язали догори ногами і почали бити. Питання було одне:

– Хто вбив Тараса О.?! Де тіло?!

І знову били. Віктора Н. настільки сильно катували, що з нього вибили “зізнання” про те, що Тараса начебто вбив Андрій Ю., який його підвозив до міста, а тіло знаходиться десь в кар’єрі. Всі відповіді, “вирвані” з жертви, бандити записували на диктофон. “Хлопцеві поламали ребра, відбили нирки й печінку, – продовжує співрозмовник. – Тому не дивно, що він мусив говорити все, що завгодно, тільки би перестали його катувати. Коли нападники вибили з хлопця всі дані, то вивезли за село, залишили в лісі та пригрозили в разі розголосу поховати всіх членів його родини живими. Після цього напівживого Віктора відпустили.

Його батьки написали заяву у внутрішні органи, прокуратуру та Генеральну прокуратуру. Вони офіційно просили захисту для себе та свого сина – колишнього правоохоронця (згідно зі статтею 52-1 Кримінально-процесуального кодексу) та відкриття кримінальної справи. Однак всі їхні прохання наштовхнулися на глуху стіну байдужості. Один із високих міліцейських чинів тільки пообіцяв поговорити з батьками Тараса О.”.

Але це ще не все. Пан Калмиков розповів, що минулої п’ятниці, 11 червня, в цьому ж селі на машині переслідували Андрія Ю. У нього почали стріляти, поранили та зупинили машину. Нападники затягнули його в авто. Андрія Ю. ніхто не бачив упродовж доби. Потім, як і першу жертву нападників, покаліченого Андрія з обома простреленими ногами знайшли в лісі.

“Мабуть, нині черга за третім колишнім районним міліціонером Петром І., – зауважив мій співрозмовник. – Ще працюючи в міліції, хлопці дізналися, що свого часу батьки Тараса зверталися до криміналітету з проханням віднайти зниклого сина. Однак ті відмовилися, мовляв, нехай “мєнти” самі між собою розбираються. Але коли всі учасники цього процесу перестали бути міліціонерами, в бандитів розв’язалися руки. Мене особисто дуже вразила цинічність обвинувачень, через яку нас масово звільняли з роботи. В цій ситуації або криміналітет перехоплює на себе функції правоохоронних органів, або хтось їх добровільно віддає... Питань, на які наразі немає відповідей, дуже багато”.

Учора репортер “Газети” намагався отримати коментар від слідчого обласної прокуратури пана Віктора Мисяка, який займається цією справою. Однак він відмовився спілкуватися без присутності прес-секретаря Мар’яни Гайовської. Репортер десятки разів телефонував пані Гайовській, але, на жаль, зв’язатися з нею не пощастило.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори