пошук  
версія для друку
21.09.2004 | Ольга Гладковська
джерело:
("Молодь України", 10 серпня 2004 р.)

Зламане майбутнє. Діти за ґратами: хто вони?

   

Це — діти. Хоча тавро "зек" уже стало поміж ними і світом. Перетворило майбутнє на невидиму стіну недовіри і невизначеності. "Мені немає куди звільнятися. Я не знаю, чи чекає мене хто-небудь. Хочу, щоб мені хоч трішки допомогли. Я сам не справлюсь, мені важко", — уривок з анкети 16-річного злочинця. Як живуть ці діти? Хто допомагає, коли, здавалось би, нікому це зробити? Про це розповіла Тетяна Євгенівна Пітатєлєва, керівник спеціалізованої соціальної служби "Соціальний супровід молоді, що у Київському СІЗО №13, Бориспільській ВК-119".

— З яким "підводним камінням" ви зіткнулися, коли тільки почали працювати з дітьми, що перебувають у виховних колоніях?

 —- Наша служба викликала здивування в працівників колонії. Вони живуть ще тим часом, коли слово "засуджений" — тавро. Виникало питання: навіщо ця служба?

Адже потрібно допомагати літнім людям, інвалідам, а не злочинцеві, який скоїв лихо. Дивувалися, що цю посаду обіймає дівчина. Звикли на моєму місці бачити літнього чоловіка. А перша колонія, яку відвідала, Прилуцька. Мене провели вузьким коридором і двері зачинили. Я злякалася, хоча знала, що за кілька годин для мене ці двері відчиняться. А для них, цих малолітніх злочинців? Вони навіть не схожі на однолітків 15-17 років. Ось подивіться на фотографії — дитячі обличчя. Хоча, коли відкриваєш автобіографію, раптом запитуєш себе: "Чи багато дорослих людей за свої 60 років бачили хоча б частину того життя, яке пройшли ці підлітки?" Думаю, що ні.

 —- Чим конкретно займається ваша служба?

— Спочатку ми пропонуємо анкету, де клієнт має написати, яка допомога йому потрібна під час звільнення і після. Свій супровід намагаємося розпочати тоді, коли людина вже потрапила в слідчий ізолятор. У нас укладена угода з Управлінням державного департаменту України з питань виконання покарань у м. Києві та Київській області. Там зазначено, що в слідчому ізоляторі ми працюємо тільки з молоддю, яка вже засуджена і чекає відправки до колонії.

Саме в цьому консультаційному пункті маємо відстежувати шлях людини, починаючи від моменту потрапляння в слідчий ізолятор. Ми — постійні консультанти як з юридичних, так і соціальних питань. Більшість їх такого типу: яке право в мене на умовно-дострокове звільнення? Чи буде амністія цього року? Найпоширеніше прохання — відшукайте матір. Допомога, яку ми надаємо, добровільна та безкоштовна (направлення на працевлаштування, навчання, допомога в отриманні документів, юридичні та психологічні консультації).

— Тетяно Євгенівно, ви щоденно спілкуєтеся з неповнолітніми злочинцями. І, мабуть, уже давно дійшли висновку, що штовхає їх на такий шлях?

— Щоб зрозуміти дії цих дітей, треба дивитися не на факт злочину, а на дитинство. Можу навести кілька прикладів, як підтвердження цих слів. М. Виріс нібито в благополучній родині. Та після нещасного випадку мати стала психічнохворою, а батько — інвалід без обох ніг, ситуація ще погіршилася: мама померла, тато почав пиячити. Старша сестра раптово вийшла заміж за чоловіка, який недавно повернувся з місць позбавлення волі. Хлопчик пішов жити на вулицю: жебракував, почав нюхати клей, палити цигарки. Потрапив до колонії за крадіжку. Правда, коли вийшов звідти, почав ремонтувати взуття. Ми вели перемовини з батьком. Він (нарешті!) виділив йому окрему кімнату. Зараз юнакові — 17.

Або ще приклад. Хлопчина мешкав з матір’ю, сестрою, вітчимом. Не склалися взаємини з вітчимом — пішов на вулицю. Під впливом алкогольних випарів разом з другом вбили жінку за... 64 гривні. На 13 років позбувся волі. Зараз йому 18. Мати від В. відмовилася. Я надіслала їй 9 листів. На Різдво мати прислала йому передачу. Один раз за три роки! Зараз його відправляють у колонію для дорослих, що його там чекає — невідомо...

Звертався до мене хлопчак 1985 р. н. (навчився писати в колонії): "Мої батьки померли, я круглий сирота. Є брат і сестра, але я їм не потрібний. Хочу, щоб ви мені допомогли, Тетяно Євгенівно. Згадую свою свободу, ті місця, де я мучився, боюся знову до цього повернутись. Хочу мати щось краще у своєму житті. Але як цього досягти? Хотів би мати свою сім`ю, свою дитину. Мати щось своє, рідне..." Цей хлопець кілька років жив у тролейбусному депо. Коли дістався до колонії, спочатку спав під ліжком. Не розумів, як можна їсти виделкою і ложкою, як лягти і спокійно заснути на чистому простирадлі...

Ні, ви не подумайте, що я виправдовую своїх клієнтів. Вони справді скоїли злочин, але ми повинні дати їм шанс стати іншими... Хоча б спробувати...

— Тетяно Євгенівно, яка ситуація сьогодні із злочинністю серед дівчат? Чи відчули ви суттєву різницю при спілкуванні із засудженими жінками і чоловіками?

— Спілкуватися з жінками набагато важче, ніж з чоловіками. Вони потайні, намагаються показати себе кращими, ніж є насправді. У колонії майже немає неповнолітніх дівчат, засуджених за крадіжку. У більшості з них — "тяжкі" статті: за тілесні ушкодження і навіть вбивства. Дівчата також більше вживають наркотики. Одна з них, чотирнадцятирічна, пише: "Боюся, що коли вийду з місця позбавлення волі, знову почну колотися й красти".

— Тетяно Євгенівно, чи можете ви розповісти про зміст тренінгів, які проводять із засудженими?

— Грунтовніше це знає наш психолог — Ганна Юріївна Мамонова.

Ось що розповіла Ганна Юріївна:

— Робота поділяється на два основні етапи: діагностика, а згодом відновлювальна корекція, психологічне розвантаження, тренінги. Підлітки в 14-18 років стоять на роздоріжжі, їм важко розібратися у власних почуттях. У засуджених підлітків все набагато складніше. Часто їх переслідує страх втратити родичів і друзів, страх нічого не досягти в житті. Щоб визначити психологічний стан дитини, вдаємося до різноманітних методик, зокрема тестів на схильність дитини до суїциду, чи притаманні їй дивіантні форми поведінки (відхилення).

На основі результатів тестів проводять різноманітні ігрові тренінги. Це і є одним з найголовніших факторів розвантаження. Саме ті методики, які допоможуть уникнути конфліктних ситуацій і непорозумінь у майбутньому.

P.S. Статистичні дані свідчать, що 2002 р. було звільнено майже 80000 тис. ув’язнених. З них по Києву та області — 2000 осіб. Було досліджено, що кожна третя особа, яка раніше перебувала в місцях позбавлення волі, знову туди згодом повертається.

Виявлено, що 45% від загальної кількості засуджених — це молоді люди віком 18-24 роки. 8,7% — діти 14-17 р., лише 27,8% від загальної кількості засуджених — особи старші 30 років. На жаль, дані за 2004 рік поки що не афішуються. Висновок: кілька десятків тисяч молодих людей перебувають сьогодні за ґратами. Саме той вік, коли потрібно посадити дерево, спорудити будинок, народити сина... Вони — це частина нашого соціуму, нашого менталітету... Чи можемо ми щось змінити? Ми працюємо для Вас та разом з вами!

Адреса: 03057 м. Київ, вул. О.Довженка, буд. 2, каб. 27. Тел: (044) 456-85-54.

Спеціальні пропозиції для всіх та кожного:

Телефон Довіри: 451-5-451 (цілодобово).

Пошта Довіри: м. Київ-54, а/с-5.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори