пошук  
версія для друку
21.09.2004
джерело:
(“Львівська газета”, 15 червня 2004 р.)

Роль мас-медіа в політичному та суспільному житті. Чи дотримуються українські ЗМІ журналістських стандартів?

   

“Українська студія “Радіо Свобода”, Київ-Прага, 11 червня 2004 року

Гості “Вечірньої “Свободи”: Юрій Артеменко – заступник голови парламентського комітету з питань свободи слова та інформації, Валерій Іванов – голова Академії української преси, Михайло Погребинський – політолог, ведучий однієї з програм на УТ-1, обговорювали минулої п’ятниці тему дотримання українськими ЗМІ міжнародних стандартів у своїй діяльності. Із ними спілкувалася журналіст Марина Пирожук.

Марина Пирожук: – Учора голова Асоціації української преси Валерій Іванов, який присутній нині в студії, заявив, що найбільші українські телеканали: “Iнтер”, УТ-1, “Студія “1+1”, ICTV, “Новий канал” і СТБ – порушують журналістські стандарти. Валерій Іванов стверджує, що вони подають інформацію суб’єктивно, без альтернативних точок зору.

Шановні гості, чи можна в цьому зв’язку говорити, що споживач інформаційної продукції, іншими словами – телеглядач, не отримує повної інформації, а отже, не знає, що діється в українському політикумі, державі та світі загалом?

Пане Іванов, хто з цих каналів, які ви перелічили, є найбільшим порушником журналістських стандартів?

Валерій Іванов: – Це так звані великі канали. До них ми відносимо УТ-1, “1+1” та “Інтер”. На так званих малих каналах: “Новому”, СТБ й IСTV – позиція дещо змінюється. Зокрема, з’явилося більше інформації про джерела, тобто джерела інформації вказують частіше, ніж на інших каналах.

Узагалі хочу сказати, що ті дані, які я наводжу, – результат контент-аналізу політичних новин провідних українських каналів, тобто це, в принципі, об’єктивні дані.

Щодо стандартів журналістської діяльності, то тут дійсно їх порушують, причому на всіх загальнонаціональних каналах, зокрема стандарт збалансованості новин. Більшість їх подають без альтернативної точки зору, в тому числі й ті новини, які не можуть без неї існувати, тобто новини про внутрішні політичні події. Вже впродовж восьми місяців щомісяця проводимо цей контент-аналіз, і вони залишаються приблизно на рівні 14% (ті новини, коли подають іншу точку зору). Це дуже й дуже мало.

Крім того, є така тенденція: в нас чомусь дуже багато новин стверджувальних, позитивного характеру, й перед виборами ця тенденція зростає. Дуже-дуже небезпечно, що вони створюють єдиний порядок денний. Тобто на каналах, які мали б бути конкурентами, подають одні й ті ж новини. І підходи до більшості з них теж аналогічні, особливо це стосується політичних новин.

Створюється віртуальна картинка, яка дуже відрізняється від тієї, що є в реальному житті, тобто окремо – реальне життя, окремо – віртуальне. Зокрема, коли більший рейтинг, припустимо, в Ющенка, на другому місці – Янукович, то на каналах упродовж останніх місяців перший за рейтингами або Янукович, або Литвин.

Я не маю на увазі президента, бо президент – це вже як політичний інститут, він – безсумнівний лідер за синхронами. Синхрон – це можливість для політика висловити свою точку зору. Так от, Ющенко десь у 7-10 разів має менше можливостей для синхронів за часом, аніж Янукович.

Михайло Погребинський:Давайте я спочатку відреагую на те, що почув від пана Іванова.

Перше. Мені видається, що якщо людина береться оцінювати такі речі, вона має відповідально ставитися до своїх слів. Що означає – взагалі “немає альтернативної позиції щодо новин”? Новини – це факт, і жодної альтернативи тут не може бути.

Інша річ (тут, вважаю, можливо, він це мав на увазі, тоді з ним погоджуся), коли їх інтерпретують, то подають здебільшого одну позицію, а не вистачає альтернативної. Хоча, безумовно, це не є тотальним, у тому числі й на телеканалі “УТ-1”, але з цим я можу погодитися.

Просто вважаю, що це значною мірою пов’язано з тим, що на нашому політичному просторі є дуже багато людей, які можуть і готові інтерпретувати події так, і мало людей, які готові інтерпретувати їх інакше. Думаю, що тут негаразди. На цих каналах є проблеми й професійного характеру, зокрема – на УТ-1. Можна погодитися з тим, що інтерпретації часто бувають односторонніми. З цим я згоден.

А щодо того, як узагалі ставляться люди, то в нас є інформація, ми вивчаємо громадську думку. По-перше, досить високий рівень довіри (в тому числі й до УТ-1) до всіх українських каналів, набагато більший, ніж до російських чи західних, які хто дивиться.

Крім того, за результатами моніторингу, який ми проводимо, на запитання: “Кого частіше бачите, чи сюжети про кого бачите на каналах телебачення?” – перше місце посідає президент (зараз, останніми тижнями), на другому – Янукович, на третьому – Ющенко.

Але там беруть до уваги не лише центральні канали, а й регіональні. Й різниця в тих показниках невелика.

Валерій Іванов:Вибачте, пане Погребинський, я – доктор наук зі спеціальності “журналістика”, достатньо, сподіваюся, компетентний і відповідаю за свої слова. Коли йдеться про політичні новини, то тут завжди виставляється позиція. Гасло News not news уже не діє. І збалансованість новин – це дійсно стандарт журналістської діяльності. Передбачають, що коли подають позицію одної сторони, то обов’язково має бути позиція протилежної. Якщо їх кілька з того чи іншого приводу – то всі ці позиції.

Це просто стандарт журналістської діяльності, за яким працюють журналісти в усьому світі. Із цього починається перший курс журналістики в будь-якому університеті світу.

Юрій Артеменко: – Я вчора, до речі, був на записі передачі УТ-1 “Четверта влада”. Йшлося про роздержавлення газет.

Так вийшло, що мене єдиного запросили з того боку. Я намагався доводити, що вільне суспільство має мати вільну пресу. А з іншого боку сиділи керівники державних організацій, газет, радіо, телебачення. І вони мені та глядачам годину доводили те, що кращого, ніж державна преса, просто бути не може.

Ось тут, ви знаєте, я збоку дивлюся на дискусію між паном Погребинським і паном Івановим. Скажу вам, що більше на боці пана Іванова, бо бачив ці цифри, сам контроль моніторингу, брав участь у розробці цієї програми.

Навіть більше, після того, як пан Іванов провів це, то сказав йому: “Валерію, треба, щоб ці цифри ти сказав не десь там на конференції в Пущі-Водиці чи панові Погребинському. Їх потрібно довести до розуму простого читача, мабуть, навіть газетного, в газетах надрукувати, щоб люди побачили”.

Бо люди в нас, знаєте, дивляться телебачення й не розуміють. Вони розуміють, що їх дурять, вони розуміють, що щось не те. Бо, скажімо, на ринках кажуть: яка погана влада, всюди кажуть. Ми вмикаємо, скажімо, той же УТ-1, а там кажуть, що ви маєте дякувати президентові та прем’єру, що взагалі є на цьому світі.

Річ не в тому, що ми будемо сперечатися щодо термінів: чи це інтерпретація, чи це збалансованість. Справа в двох-трьох речах, якими гребують, насамперед, владні телеканали або, скажімо, провладні власники, які підконтрольні владі.

Марина Пирожук: – Перерахуйте ці складові.

Юрій Артеменко:Будь ласка. Перше – це посилання завжди на невідомі джерела інформації, тобто анонімність. Це одна точка зору. І це нарешті те, що називається замовний характер, а звідти ми можемо розшифровувати темники, вказівки адміністрації. Вже доведений факт. Не хочу зараз про цю тему сперечатися.

І ще я скажу. Ви знаєте, народ дуже чекає на вільну інформацію, він очікує тієї ж “Свободи”, він очікує тих же “Сільських вістей” чи “Континенту”. Скандал відбувся саме через це, оскільки це ті канали, які подають вільне слово.

Валерій Іванов: –Можу сказати про результати дослідження. До речі, його проводили разом із експертами Інституту соціології, провідними експертами в галузі контент-аналізу. Очолював проект доктор соціологічних наук Костенко.

Отже, на жаль, у нас і рік тому проводили “зріз”, моніторинг цих каналів. Позиція “1+1” відтоді дуже змінилася. От у кореспонденс-аналізі, який показує взаємозв’язок інформацій, раніше “1+1” стояв осторонь, то зараз його позиція, тобто висвітлення тем, позиції щодо конкретних тем каналу поставили його фактично в одну точку з “УТ-1” та “Інтером”. Ці три канали займають фактично одну позицію.

І ще я хотів би зреагувати. От на початку було – Погребинський щодо рейтингу довіри до медіа. Ви знаєте, я – член комісії журналістської етики. Рейтинг довіри до медіа падає. Є й відповідні дані: в Києві проводили опитування на замовлення “УНІАН”. Так там узагалі лише 25% беззастережно довіряли медіа.

Марина Пирожук: – А чи відомі причини падіння довіри?

Валерій Іванов: – Мені здається, тут провина, насамперед, журналістів – і телевізійних, і газетних. Причому вони дійсно не дають незалежної інформації. Звичайно, причини...

В Україні незалежних медіа фактично не існує. Тут є різні причини, звичайно, перш за все, економічні. Але наслідок той, що рейтинг довіри дуже впав, особливо порівняно з початком 90-х.

Марина Пирожук:Пане Погребинський, як вважаєте, чи є в самих журналістів бажання виборювати свободу слова, про яку всі так довго говорять?

Михайло Погребинський: – Є спілки журналістів, журналісти звільняються, коли не хочуть слідувати редакційній політиці. Тобто є дуже багато журналістів, які не задоволені тим, що вони не можуть реалізувати свій, на жаль, дуже часто не професійний, а політичний меседж. Вони, як звичайні люди, займають якусь позицію, хочуть її реалізувати. А власники не дозволяють цього зробити. Я їх по-людськи дуже добре розумію. Але все ж таки треба погодитися з тим, що це не суто професійний підхід. Це підхід, зумовлений бажанням реалізувати свої політичні погляди. Я думаю, що це певна “недорослість” українського професійного журналістського середовища.

Але думаю, що ми потроху просуваємося вперед, і журналістські стандарти, на які ми хотіли б рівнятися... Я думаю, що згодом, із часом, у нас буде більше демократії. Дуже сподіваюся на те, що це сильно залежить від конструкції всієї політичної системи.

Юрій Артеменко: –А давайте поговоримо про те, що взагалі відбувається на “плюсах”... Так, про масові порушення. Давайте говорити про те (й не треба ніяких досліджень), що робить програма “Проте” на “плюсах”. Це жах, знаєте. Це вже не журналістика. Це навіть не якесь політичне замовлення. Це взагалі, я не знаю... Ось це, знаєте, болісно мені як журналістові.

А щодо того, хто винуватий у цьому... Ну, знаєте, казати, що винуваті журналісти – можна. Звичайно, вони відповідальні за свою позицію. Але, в першу чергу, винувата влада, яка “затравила” журналістів. Були й Ґонґадзе, й закриття газет, і просто в серцях журналістів прокинувся острах. Як цей острах скасувати, як зробити, щоб журналіст почув себе вільним, щоб він знав, що може казати те, що думає? Влаштуватися потім на іншу роботу. Ось ми думаємо, ми й закони придумуємо в парламентському комітеті (не всі вони проходять), ініціюємо створення профспілок, боремося з тими ж темниками. Але це процес, який, мені хотілось би, щоб ми пройшли дуже швидко, але, на жаль, влада заважає цьому.

Марина Пирожук: – Для продовження сказаного паном Артеменком хотіла б, щоб ми згадали деякі моменти, пов’язані з утисками журналістів в Україні, та реакцію на них міжнародних організацій, які опікуються свободою слова. Факти з цього приводу узагальнював мій колега Сергій Грабовський. Послухаймо його матеріал.

Сергій Грабовський: – Україна після вбивства Георгія Ґонґадзе в 2000 році не полишає списків держав, де свобода преси є тією чи іншою мірою обмеженою, а лідери займають чільні місця серед ворогів свободи слова. Впадає в око, що хоча ці списки складають різні люди та організації, розташовані на різних континентах (скажімо, “Фрідом Хаус” у Нью-Йорку та “Репортери без кордонів” у Парижі), наведені факти та, головне, їхня інтерпретація збігаються ледь не повністю.

Серед головних зауваг міжнародних інституцій на адресу України – не тільки моральний тиск на незалежні засоби масової інформації з боку владних інституцій, не лише використання різноманітних силових важелів впливу на мас-медіа, зрештою, не тільки численні напади на журналістів, які інколи закінчуються трагічно, а й винайдення досить оригінальної системи контролю за формально незалежними ЗМІ.

Із минулого року в міжнародний лексикон, поряд із такими термінами, як sputnik чи KGB, увійшов й український словотвір temnik. Цим терміном позначають так звані “рекомендації” різноманітним мас-медіа, які, за словами голови парламентського комітету з інформаційної політики та свободи слова Миколи Томенка, розсилають через канали президентської адміністрації і є обов‘язковими для виконання.

На сайті інтернет-видання “Української правди” опубліковано результати журналістського розслідування щодо авторства темників. Із нього випливає, що, крім росіянина Ігоря Шувалова, який сам не заперечує цього факту, серед авторів темників фігурують Олександр Качура й Марія Пінчук.

Тим часом із початку цього року лише в Чернівецькій області скоєно напади на журналістів Юхима Гусара, Тараса Колісника й Володимира Финіва, головного редактора газети “Час” Петра Кобевка, а також підпал друкарні газети “Молодий буковинець”. Усіх цих злочинів не розкрито. А Чернівецька облрада днями відмовилася створити спеціальну слідчу комісію із розслідування фактів побиття журналістів на Буковині.

Марина Пирожук: – Шановні гості, негаразди в українських ЗМІ – перманентна й актуальна тема. Західні інституції продовжують висловлювати занепокоєння з цього приводу, українська влада продовжує декларувати, що вона теж не проти свободи слова та преси, проте ситуація реально не змінюється. Леонід Кучма якось сказав, що він не має впливу на мас-медіа, оскільки майже всі вони є приватними, що це проблема власників мас-медіа.

Чи справді глава держави не може впливати на інформаційну політику? Наскільки об’єктивними є такі заяви Кучми з огляду на опубліковані деякими виданнями зразки “темників”, які начебто продукують у АП?

Михайло Погребинський: – Із приводу “темників” нічого не можу сказати, а з приводу того, що президент не має безпосереднього впливу, я думаю, – є підстави йому вірити, оскільки, якби він такий вплив мав, то, на мою думку, інформаційний простір виглядав би інакше.

Валерій Іванов: – Я, по-перше, хотів би сказати з приводу впливу президента. Опосередкований вплив є точно, хоча б тому, що увага до діяльності президента набагато вища, ніж в інших країнах.

Наприклад, ще місяць тому така увага була в кожному четвертому повідомленні, нині дещо знизилася: до кожного п’ятого повідомлення, але все одно це дуже й дуже багато.

Звичайно, це голова держави, звичайно, вирішує більшість питань у цій країні (але не всі), й тут, звичайно, те, що в нього синхрон “зашкалює”, наближається за тиждень до понад 2 годин – це дуже й дуже багато. А з приводу того, наскільки така ситуація небезпечна напередодні виборів. Звичайно, небезпечна, я вже казав, що суспільні настрої розходяться з тим, що бачимо з екрана телевізора.

Тобто, віртуальний світ окремо, а реальний світ – окремо. Хоча, з іншого боку, населення, аудиторія вже звикли пристосовуватися до цього. І це свідчить про те, що вони вже не довіряють журналістам так, як довіряли раніше, й такий вплив мінімізується (Скорочено).

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори