пошук  
версія для друку
04.11.2004

Скарга на бездіяльність генеральної прокуратури України, що порушує права громадян

   

 

На прохання читачів ПЛ на додаток до матеріалу “Суд визнав бездіяльність Генеральної прокуратури” друкуємо тексти скарги на бездіяльність та рішення Печерського районного суду щодо її задоволення.

Печерський районний суд

м. Києва

01601 Київ, вул. Хрещатик, 42-а

Заявник:

Захаров Євген Юхимович

[домашня адреса]

Суб`єкт оскарження:

Генеральна прокуратура України

01011, вул. Різницька, 13/15

СКАРГА

на бездіяльність Генеральної прокуратури України,

що порушує права громадян

Я є співголовою об’єднання громадян “Харківська правозахисна група”. Готуючи аналітичний випуск нашого друкованого органу – бюлетеня “Права людини”, – я наприкінці 2003 року звернувся з інформаційним запитом до Генеральної прокуратури України, в якому просив надати наступну інформацію:

У доповідях Держдепартаменту США про становище з правами людини в Україні за 2000, 2001 та 2002 роки стверджується, на мою думку, помилково, що “міліція й працівники пенітенціарної системи катували й били затриманих і ув’язнених” (переклад з англійської мій). За моїми спостереженнями, свідчення про побиття обвинувачених і засуджених працівниками СІЗО та установ виконання покарань доволі рідкі, а свідчення про побиття затриманих працівниками органів дізнання – доволі часті. Відповідно до ст. 40 Конституції України, ст.ст. 28, 29, 32, 33 Закону України “Про інформацію”, ст. ст. 34, 35 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” прошу надати письмово такі відомості.

1. Кількість працівників органів МВС України та Державного департаменту з питань виконання покарань України, які були засуджені за статтями 365 та 373 Кримінального кодексу України в 2001 (ст.ст. 166 та 175 в редакції КК 1960 року), 2002 та першій половині 2003 року, якщо факти засудження мали місце – за роками і статтями окремо. Прошу також надати дані про кількість працівників органів МВС, яких було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за неправомірні дії стосовно затриманих та про кількість працівників системи УВП, яких було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за неправомірні дії стосовно засуджених та утримуваних в СІЗО в 2001, 2002 та першій половині 2003 року.

2. Кількість скарг на неправомірні дії працівників органів внутрішніх справ та установ Державного департаменту з питань виконання покарань, кількість задоволених скарг, кількість працівників, притягнутих до дисциплінарної та кримінальної відповідальності, кількість засуджених.

3. Кількість випадків, коли стаття 127 застосовувалася щодо осіб, які перебували на державній службі. (За даними оприлюдненої судової статистики у першій половині 2003 року судами винесено 15 вироків за статтею 127 КК України (катування).

4. Кількість санкцій, що надані прокурорами відповідно до частини третьої статті 263 КУАП на адміністративне затримання на строк понад три доби, а також кількість випадків адміністративного затримання, коли прокурору повідомлялось про затримання на строк понад три години. (Відповідно до статті 263 КУАП “осіб, які порушили правила обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, може бути затримано на строк до трьох годин для складання протоколу, а в необхідних випадках для встановлення особи, проведення медичного огляду, з’ясування обставин придбання вилучених наркотичних засобів і психотропних речовин та їх дослідження – до трьох діб з повідомленням про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання або на строк до десяти діб з санкції прокурора, якщо правопорушники не мають документів, що посвідчують їх особу”.)

Проте, ніякої відповіді Генеральною прокуратурою не було надано.

Тоді я звернувся з таким самим запитом повторно. Відповідно до повідомлення про вручення (додається), Генеральна прокуратура України отримала мій запит 19 березня 2004. Результат той самий – ніякої відповіді.

Хоча відповідно до ст. 33 Закону України “Про інформацію”, задоволення запиту здійснюється протягом місяця (тобто до 19 квітня 2002 р.), якщо інше не передбачено законом.

Вважаю, що бездіяльність Генеральної прокуратури України є неконституційною та незаконною, ненадання відповіді на запит порушує конституційне право на інформацію як моє, так і інших громадян, які є читачами редагованого мною правозахисного бюлетеня, тому що:

1. Відповідно до ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення до органів державної влади та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані дати обґрунтовану відповідь. Згідно зі ст. 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб. Не надавши відповідь на мій запит, прокуратура м. Севастополя порушила моє конституційне право на отримання обґрунтованої відповіді на запит.

А за ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

2. Відповідно до Указу Президента України “Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади” № 683/2002 від 01.08.2002 р. забезпечення відкритості формування та державної політики є пріоритетним завданням центральних та місцевих органів виконавчої влади, які зобов’язані забезпечити недопущення обмеження права на одержання відкритої інформації, зокрема шляхом необґрунтованої відмови в її наданні.

Генеральна прокуратура України знехтувала цим Указом.

3. За ст. 9 Закону України “Про інформацію”, всі громадяни України, юридичні особи державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. Відповідно до ст. 33 зазначеного Закону, Генеральна прокуратура України зобов’язана була протягом 10 днів письмово довести до відома запитувача, що запит буде задоволено або у наданні інформації буде відмовлено із зазначенням причин. Проте, своєю бездіяльністю Генеральна прокуратура України порушила моє право та права читачів редагованого мною правозахисного бюлетеня на інформацію, адже за ст. 45 Закону України “Про інформацію”, ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Громадянин має право звернутися до державних органів і вимагати надання будь-якого офіційного документа, незалежно від того, стосується цей документ його особисто чи ні, крім випадків обмеження доступу, прямо передбачених названим Законом.

4. Відповідно до ст. 34 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на оперативне одержання через друковані засоби масової інформації публічно поширюваної інформації про діяльність державних органів. Бюлетень “Права людини” через бездіяльність Генеральної прокуратури України не зміг забезпечити своїм читачам реалізацію цього права.

5. За ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згоду на обов`язковість яких дала Верховна Рада, є частиною національного законодавства України. За ст. 4 Закону “Про інформацію”, міжнародні договори та угоди, ратифіковані Україною, є частиною законодавства України про інформацію. Європейська конвенція про права людини та основні свободи ратифікована Україною і набула для неї чинності. За ст. 10 Конвенції, кожен має право на одержання та поширення інформації.

Відповідно до Рекомендації Комітету міністрів державам-членам Ради Європи № R (81) 19 стосовно доступу до інформації, право доступу до інформації надається будь-якій особі, без будь-яких обмежень.

Таким чином, відмовивши мені у праві на отримання обґрунтованої відповіді на запит, Генеральна прокуратура України порушує конституційне право заявника (ст. 34, 40 Конституції України), який користується переважним правом на одержання інформації, позаяк йому ця інформація необхідна для виконання своїх професійних обов’язків (ст. 29 Закону України “Про інформацію”).

Один з напрямів діяльності Харківської правозахисної групи – моніторинг порушень прав людини. Як зазначено в Основному Законі, держава відповідальна перед людиною за свою діяльність (ст. 3). Перевищення посадовими особами правоохоронних органів їхніх повноважень та правова оцінка цього явища з боку держави є двома сторонами однієї проблеми – брутальності та застосування недозволених методів слідства під час розслідування кримінальних справ щодо людини і поваги прав особи на нормальне поводження, свободу від тортур і катувань, а також повагу презумпції невинуватості особи.

Органи прокуратури дійсно мають інформацію, про яку йшлося в запиті. Про це свідчить, зокрема, відповідь, отримана на такий самий запит з прокуратури Миколаївської області (копія додається). Але отримати інформацію про стан справ у всій державі так і не вдалося – через антиконституційну бездіяльність Генеральної прокуратури.

Зважаючи на вищевикладене, керуючись ст. ст. 19, 34, 40, 55 ч. 2 Конституції України, ст. ст. 5, 6 п. 5 Закону України “Про прокуратуру”, ст. ст. 29, 33, 45 Закону України “Про інформацію”, ст. 34 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, Указом Президента України “Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади” № 683/2002 від 01.08.2002 р., ст. 10 Європейської конвенції про права людини та основні свободи, ст. ст. 248 1, 2488 ЦПК, Рішенням КСУ № 6-рп/2001 від 23.05.2001 р.,

ПРОШУ:

1. Визнати неправомірною бездіяльність Генеральної прокуратури України, яка виявилася у ненаданні відповіді на запит гр. Захарова Є.Ю.

2. Зобов`язати Генеральну прокуратуру надати обґрунтовану відповідь на запит гр. Захарова Є.Ю., задовольнивши інформаційний запит.

3. Стягнути з Генеральної прокуратури України на користь заявника Захарова Євгена Юхимовича сплачене державне мито в розмірі 3 грн. 40 коп.

Додаток:

1. Запит № 1 Захарова Є.Ю. до Генеральної прокуратури України.

2. Запит № 2 Захарова Є.Ю. до Генеральної прокуратури України.

3. Копії повідомлень про вручення адресату запиту Захарова Є.Ю.

4. Копія даної скарги.

5. Квитанція про сплату державного мита.

19.06.2004 р. Захаров Є.Ю.

КОПІЯ

Справа №2-3665

РІШЕННЯ

І м е н е м У к р а ї н и

2 серпня 2004 року

Печерським районним м. Києва

в складі:

головуючого – судді Бернацької Ж.О.,

при секретарі – Александровій Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві справу за скаргою Захарова Євгенія Юхимовича на бездіяльність Генеральної прокуратури України, суд –

ВСТАНОВИВ:

19.06.2004 року через поштове відділення зв’язку заявник Захаров Є.Ю. надіслав до суду скаргу на бездіяльність Генеральної прокуратури України, свої вимоги мотивував тим, що він є співголовою об’єднання громадян “Харківська правозахисна група”. Готуючи аналітичний випуск друкованого органу – бюлетеня “Права людини”, він наприкінці 2003 року, 19.03.2004 року надав звернення до Генеральної прокуратури України. Заявник Захаров Є.Ю. просив визнати незаконною бездіяльність Генеральної прокуратури України і зобов’язати Генеральну прокуратуру України надати відповідь на його звернення.

В судовому засіданні заявник Захаров Є.Ю. та його представник Якубенко В.М. скаргу підтримали, посилаючись на обставини викладені в ній.

Представник суб’єкта оскарження Генеральної прокуратури України – Ґудзь О.М. скаргу не визнав, посилаючись на те, що скарга Захарова Є.Ю. є необґрунтованою.

Вислухавши пояснення заявника Захаров Є.Ю. та його представник Якубенко В.М., представника суб’єкта оскарження Генеральної прокуратури України Ґудзя О.М., дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що скарга підлягає задоволенню за такими підставами.

Судом встановлено, що 30.12.2003 року, 22.03.2004 року Генеральна прокуратура України отримала звернення Захарова Є.Ю. на які не надано відповіді.

За таких обставин суд вважає, що скарга Захарова Є.Ю. є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, на підставі ст.ст. 55, 64, 124 Конституції України, ст.ст. 248-1 – 248-7 ЦПК України, керуючись ст.ст. 15, 15-1, 30, 62, 202, 202-1, 203 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Задовольнити скаргу Захарова Євгенія Юхимовича на бездіяльність Генеральної прокуратури України.

Визнати незаконною бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо ненадання відповіді на звернення Захарова Євгенія Юхимовича від 30.12.2003 року та 22.03.2004 року.

Зобов’язати Генеральну прокуратуру України надати відповідь на звернення Захарова Євгенія Юхимовича від 30.12.2003 року та 22.03.2004 року.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва протягом місяця, з наступного дня після проголошення.

Головуючий - суддя:

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори