Душу й тіло ми положим за нашу свободу?
З маленького села Білка Радомишльського району на Житомирщині надійшла вістка: під час підрахунку голосів у приміщенні дільниці стався інцидент. Спостережник від Партії регіонів Шкабара Олексій Аркадійович, землевпорядник району, прикрившись двома жінками–членами комісії, проставив додаткові позначки на 30 бюлетенях за Віктора Ющенка. Інші члени комісії зауважили цей злочин і зчинили крик, у відповідь на що районний начальник напустився на них з лайкою, залякував і шантажував членів комісії, що складалися переважно з жінок, і переконав їх, що нічого вони не доведуть, що як вони не перепишуть протокол, то це буде зроблено по дорозі в лісі. Він примусив розірвати вже запечатаний пакет з п’ятьма бюлетенями, які були визнані недійсними, та доплюсувати цих 30, які він зіпсував.
Через кілька днів до Білки приїхали представники районного штабу Віктора Ющенка, щоби члени комісії подали заяви про злочинні дії О.Шкабари. Але ніхто не зважився написати таку заяву: мене поб’ють, мені хату спалять, корову або криницю отруять...
Ще 1895 року Михайло Драгоманов у статті “Відповідь” написав таке:
“Лишень тоді, коли ми покажемо свою силу хоч на частині своєї землі, зверне на нас увагу і Європа. Наївно ждати, щоб загал людей, навіть найгуманніших, турбовався з-за других лишень того, що їх б’ють. Мало хіба кого б’ють на земній кулі?! Люди інтересуються звичайно лишень тими, хто одбивається – і таким лишень звичайно і помагають”. (Літературно-публіцистичні праці у двох томах. Том другий, К.: Наукова думка. – 1970. – с. 441).
Справді, як допомогти людям, які самі не відбиваються?
Я добре розумію, що страхи сільських жіночок небезпідставні. Сміливості в них додалося б, якби невідворотно діяв Закон. Якби проти Шкабари та співучасниць злочину негайно була порушена кримінальна справа за ст. 158, яка за “підлог виборчих документів” передбачає ув’язнення від 3 до 8 років, то й сільські жіночки посміливішали б. Інакше їх важко переконати, що вибори – це той момент, коли слова національного гімну “Душу й тіло ми положим за нашу свободу” треба сприймати буквально. Або ж – свободи нам не бачити.
9 листопада 2004 року