пошук  
версія для друку
Діяльність › Кампанії
16.12.2004

10 грудня – Міжнародний день захисту прав людини

   

На початку поточного року у нашому часописі було подано інформацію про загальнонаціональну «Кампанію проти катувань та жорстокого поводження в Україні», розпочату групою громадських організацій на чолі з Харківською правозахисною групою (ХПГ) за підтримки Європейської Комісії. Маючи на меті довідатися про конкретні результати кампанії, кореспондент «Голосу народу» звернулася із запитаннями до координатора згаданої кампанії у Тернопільській області, п. Олександра Степаненка.

Кор.: Що зроблено Вами та Вашими колегами по цьому проекту за рік?

О.С.: Наша громадська кампанія реалізується на національному та місцевому рівнях. Загалом у ній беруть участь більше 20 організацій, більшість з яких об’єднано в Українську Гельсинську спілку з прав людини (УГС). Я гадаю, що читачам «Голосу народу» цікавіше буде довідатися про наші місцеві справи. Ми намагалися акцентувати увагу на конкретних випадках застосування протиправного насильства, а також створити режим порозуміння та співпраці з керівниками закритих державних установ, у яких найчастіше трапляються такі правопорушення. Це в першу чергу відділи внутрішніх справ, військові частини, місця позбавлення волі і т. ін.

Кор.: Чи вдається досягти такого порозуміння та співпраці?

О.С.: На жаль, не завжди. Один з позитивних прикладів — командування військової частини А-4079 дозволило нам провести серед особового складу анкетування на предмет поширеності випадків катування в армії та ставлення до нього військовослужбовців. Погодилося надати відповідні статистичні дані з порушеної проблеми обласне Управління охорони здоров’я. Найбільш негативний приклад – відмова Прокуратури Тернопільської області надати інформацію про випадки службових правопорушень зі сторони співробітників органів внутрішніх справ, що полягали у протизаконному жорстокому поводженні при затриманні, провадженні слідства та відбуванні покарання на протязі 2002 – 2003 років. З даного приводу ми зверталися з інформаційним запитами до органів прокурорського нагляду п’ять разів, у тому числі до Генеральної прокуратури України. У даний час наша скарга на ненадання інформації прокуратурою розглядається у Тернопільському апеляційному суді.

Кор.: Скільки конкретних випадків катування та жорстокого поводження Вам вдалося виявити у закритих державних установах?

О.С.: Таких випадків нам відомо досить багато. Але далеко не завжди потерпілі погоджуються відкрито заявити про них. Погодьтеся, важко захистити права людини, якщо вона сама не може, або не хоче захистити їх. Найбільш резонансний випадок – протиправний арешт та побиття співробітниками міліції Нагірянського сільського Голови О.С. Барни. Цей випадок стався в грудні 2003 року. Після того, як прокуратура Чортківського району закрила слідство у цій справі, я направив запит до обласної Прокуратури і слідство було відновлено. На жаль, остаточних висновків у цій справі поки що нема.

Кор.: Чи звертаються до Вас по допомогу потерпілі від протиправного насильства з інших міст і чи вдається допомогти їм?

О.С.: Таких випадків було декілька. Наприклад, минулого року до нас звернулася мати Тараса Холодинського, солдата — тернополянина, який загинув за нез’ясованих обставин під час проходження строкової служби у Одеській області. Слідство у цій справі було проведено недбало і закрито з висновком про самогубство. В результаті проведення кампанії звернень до Генеральної Прокуратури та Міністерства оборони України ми домогтися повторного розслідування причин та обставин цієї трагедії. За сприяння харківських та одеських правозахисників вдалося знайти кваліфікованого адвоката, який захищатиме інтереси сім’ї Холодинських.

Кор.: Чи займаються українські правозахисники захистом права на вільне волевиявлення під час виборів?

О.С.: Безперечно. Якщо Ви спостерігали за ходом недавніх історичних засідань Верховного Суду України, то могли зауважити, що основну частину правопорушень під час голосування у східних областях України було зафіксовано саме правозахисниками з ХПГ, УГС та Комітету виборців України. Під час повторного голосування з виборів Президента у нашому краї увагу привернула спеціальна дільниця № 202, яка знаходиться у Чортківському слідчому ізоляторі – вона стала єдиною дільницею в усьому окрузі, що включає Борщівський, Заліщицький та Чортківський райони, у якій переміг кандидат В. Янукович. Що само по собі є досить красномовним фактом. За В. Ющенка тут проголосувало 65 в’язнів, за В. Януковича 187. Цікаво, що винятковою 202-а дільниця стала лише у другому турі виборів. При голосуванні 31 жовтня результат був прямо зворотнім. Виникає запитання – у який спосіб «агітували» в’язнів СІЗО, що змусили їх за три тижні настільки радикально поміняли свої електоральні симпатії? На днях я звернувся до Начальника обласної управи Держдепартаменту з відбування покарань П. Влоси з проханням про анонімне опитування в’язнів ізолятора на предмет застосування до них протизаконних засобів фізичного або психологічного впливу.

Заслуговують також на увагу численні спроби грубого тиску на виборців з метою отримання їхніх відкріпних посвідчень, а отже – позбавлення права голосу. Такі факти мали місце у багатьох державних установах та підприємствах, у тому числі і у Чорткові. З даного приводу група депутатів районної та обласної ради звернулася з запитом до районної Прокуратури. Прошу і Ваш часопис поцікавитися – як іде розслідування?

Кор.: Як Ви вважаєте, у чому криються головні причини порушень прав людини, і зокрема — жорстокості?

О.С.: По-перше – це недостатня правова освіченість людей. По-друге – впевненість злочинців у власній безкарності. Є підстави твердити, що певна «традиція насильства» є досить міцною у вітчизняній історії: тут варто згадати усі ті міжнаціональні та класові конфлікти, що пройшли Україною у давньому і недавньому минулому. Врешті-решт, ще донедавна нас вчили, що сама держава є нічим іншим, як формою насильства панівного класу… А з іншого боку – сучасні електронні ЗМІ просто переповнені сценами жорстокості. Мені здається, що прояви жорстокості у більшості випадків викликані саме соціальними, а не власне індивідуальними причинами. Це — суспільна хвороба, яка має власну історію і сучасні сприятливі передумови.

Цікавилася кореспондент часопису «Голос народу»

Олександра Іванців

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори