пошук  
версія для друку
22.12.2004 | Влад Ісаєв

Сина катували струмом, вважає мати хлопця, якого правоохоронці звинувачують у вбивстві вчителя

   

Про жорстоке вбивство у власній квартирі 35-річного викладача географії Рівненської української гімназії Тараса Приведенця, що сталося 17 червня цього року на вул. Соборній 275, вже неодноразово писалося на шпальтах місцевих видань. Саме тоді через нашу газету працівники міліції зверталися до громадян, які щось знають про подробиці цього випадку, з проханням допомогти слідству. Та, як виявилося згодом, така допомога їм була непотрібна. Вже за тиждень міліцейські зведення розповсюдили інформацію про те, що правоохоронцям вдалося затримати кількох підозрюваних. Підозри міліціонерів підтвердилися зізнаннями двох затриманих, і справу було передано до прокуратури. Таким чином, двоє молодих рівнян Володимир Г. та Андрій П. опинилися під слідством.

Батьки затриманих не погоджуються з обвинуваченням і говорять про зізнання своїх дітей як результат тортур, що були до них застосовані правоохоронцями в ході слідства. Зокрема, пані Світлана, мати затриманого Андрія, стверджує, що справа проти її сина була з самого початку сфабрикованою. Вона переконана, що син немає відношення до цього вбивства, оскільки тоді, як і завжди, ночував вдома.

За кілька днів після вбивства викладача Світлана разом із сином на прохання правоохоронців прийшли дати свідчення, бо Андрій був другом одного з сусідів загиблого. З того моменту все і почалося. Замість обіцяного «нетривалого спілкування», Андрія протримали в міськвідділі з 11-ї години аж до пізнього вечора. Лише після цього сповістили матері, що змушені його затримати до ранку, щоб з’ясувати подробиці. Наступного дня до обіду Андрія і ще трьох підозрюваних відвезли до прокуратури, щоб отримати дозвіл на тримання під вартою їх на сім діб за… вчинений при затриманні опір працівникам міліції. Пізніше, за словами матері, у справі написали, що Андрій не сам прийшов до міліції, а його в цей час разом з іншими хлопцями затримали в центрі міста.

— Я навіть уявити собі не могла, каже пані Світлана, витираючи сльози, — чим може закінчитися той наш візит до міліції. Коли мені сповістили про затримання сина, стало очевидно, що без допомоги адвоката не обійтися. Тому за порадою знайомих я найняла захисника для сина.

Того ж вечора мати принесла своєму сину передачу, та черговий міліціонер сказав їй, що через брак місць у Рівному її сина перевезли до Костопільського ізолятору тимчасового утримання.

Пізніше, зі слів свого сина, Світлана дізналася, що один із затриманих товаришів Андрія розповів правоохоронцям, ніби випадково бачив його тієї ночі разом із Володимиром і потерпілим біля під’їзду будинку на вул. Соборній, 275, де сталося вбивство.

— Андрій мені розповів, — каже мати, знову дістаючи носову хустинку, — як його три доби поспіль катували, вибиваючи свідчення. Розповів, як через кожні півгодини витягали з камери і били ногами, як підключали електрострум до пальців, що ледь серце не зупинялося. Коли ж клеми з рук спадали, то один з полковників з обласного управління міліції, який був присутній при цих тортурах, змушував мого сина зчепити руки. В іншому випадку він погрожував під’єднати клеми до його геніталій. (Прізвище цього полковника п. Світлана назвала у скаргах, які надіслала в Генеральну прокуратуру України та у міжнародні правозахисні організації — ред.) Не витримавши таких знущань, мій син погодився розповісти те, що від нього вимагалося.

Світлана каже, що про тортури, які застосовували до його сина, вона дізналася не лише зі слів Андрія, а й від одного з костопільських адвокатів, який на той час провадив захист затриманого. Перетелефонувавши до неї додому, адвокат сказав, що її сина зламали — він визнав себе винним і погодився на відтворенні подій вбивства перед відеокамерою підтвердити це. Після цих слів адвокат попросив вибачення, що не зможе взятися за цю справу через велику завантаженість і порадив найняти когось з рівенських колег.

— За його порадою, — каже мати Андрія, — я уклала договір з іншим адвокатом, але навіть це не допомогло. Коли ми разом із ним приїхали до Костополя, слідчі не допустили його на відтворення вбивства, порадивши прийти наступного дня. А тим часом відвезли сина до Рівного на місце злочину. Після цього мого Андрія протримали ще приблизно два тижні, поки зійдуть синці, після чого 10 липня випустили на підписку про невиїзд.

Ввесь цей час, каже мати, намагалися звернутися по допомогу до лікарів, та марно. Всі вони тільки розводили руками, мовляв, це кримінальна справа, тому лізти в неї ми не хочемо. Так нічого і не добилися. Майже через півроку Андрію частину статті, яку попередньо інкримінували, перекваліфікували на більш тяжку і знову взяли під варту. Нині хлопець очікує вироку суду в слідчому ізоляторі.

Ми спробували з’ясувати подробиці цієї справи у представників правоохоронних органів. Та жоден з них, посилаючись на таємницю слідства, не був багатослівним.

Коментуючи звинувачення пані Світлани у тортурах її сина, начальник карного розшуку області Михайло Гаврильчик сказав:

— Він живий, здоровий, не вбили? То які ще можуть бути претензії! Треба було матері думати тоді, коли вона виховувала свого сина, а не шукати тепер крайніх.

Якщо хлопець сидить у СІЗО, значить, він винен, а вам раджу не сунути свого носа туди, куди не треба.

Більш толерантно пояснив ситуацію прокурор Рівного Леонід Ореховський, який переконаний, що такі, як Андрій повинні зустрічати Новий рік не біля ялинки, а за гратами.

Іншого обвинуваченого у цій справі — Володимира — захищає адвокат Олександр Бражніков. Але спроби представника захисту довести, що до його клієнта застосовувались тортури, були також безуспішними. Пан адвокат отримав офіційні відповіді, що таких фактів встановлено не було. Залишається лише сподіватись, що суд об’єктивно розгляне цю справу (зі звіту МТПЛ-УС).

(“Рівне вечірнє”, №93, 16 грудня 2004 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори