А віз і нині там?
Стаття підготовлена Українською Асоціацією Міжнародної Амністії до дати підписання Україною Римського Статуту Міжнародного Кримінального Суду.
У другій половині ХХ століття, незважаючи на мільйони жертв геноциду, злочинів проти людства та військових злочинів, держави світу переважно не виконували власних зобов’язань щодо притягнення винних у таких злочинах до відповідальності. Внаслідок цього злочинці діють у впевненості, що навряд чи вони будуть покарані, а жертви ніколи не дочекаються справедливості. Тому було створено міжнародну угоду для подолання цієї безкарності. 1 липня 2002 року Римський Статут Міжнародного Кримінального Суду набув чинності.
Історичне значення цієї міжнародної угоди полягає в тому, що вперше було покладено початок створенню постійно діючого, справді міжнародного суду, який увібрав у себе найбільші правові системи усіх географічних регіонів світу, і який має повноваження притягати до відповідальності конкретних осіб за злочини проти людяності, військові злочини та геноцид. Ніколи раніше історія не знала таких величезних міжнародних зусиль, спрямованих на те, щоб ері безкарності за порушення прав людини було покладено край. Створення цього Суду, який є незалежним органом, розташованим у Гаазі, Нідерланди, отримало широку та значну підтримку серед більшості урядів світу, за такими винятками, як Сполучені Штати, Китай та Ізраїль.
Держави, які ратифікували Римський статут, зобов’язалися дотримуватися нової системи міжнародної справедливості, згідно з якою національні суди цих країн мають першочерговий обов’язок переслідувати людей, звинувачених у найгірших у світі злочинах за міжнародним правом. Якщо ж держави не можуть або не бажають цього зробити, це зробить Міжнародний Кримінальний Суд.
Україна відіграла важливу роль у підтримці створення Міжнародного Кримінального Суду, підписавши Римський статут 20 січня 2000 року, тобто рівно 5 років тому. Цей підпис означає намір ратифікувати цей документ. Станом на 1 січня 2005 року його ратифікували 97 держав (фактично половина держав світу), і зараз Міжнародний кримінальний суд має ще більшу підтримку країн з усіх регіонів світу. Необхідна якнайшвидша ратифікація статуту усіма країнами, які його підписали, щоб дія документу поширилася на ці країни.
В Україні спочатку велася підготовча робота по ратифікації Римського Статуту. Наприкінці 2000 року Римський Статут пройшов перше читання у Верховній Раді, і була створена Робоча Група з кількох міністерств і відомств, які мали вивчати Статут на предмет відповідності до Конституції України та готувати Закон про Ратифікацію. До цієї Робочої Групи увійшли Міністерство Юстиції, Міністерство Закордонних Справ, Міністерство Оборони, Міністерство Фінансів, тощо. Під час вивчення учасники Робочої Групи розкололися.
Одна частина, об’єднана навколо Міністерства Юстиції, вважала Римський Статут таким, що суперечить Конституції України, і щоб його ратифікувати, потрібно внести зміни у Конституцію. Інша група, солідарна з позицією МЗС, вважала що жодних суперечностей немає, і Закон про ратифікацію можна приймати.
Після тривалих суперечок, Робочою групою було розроблене конституційне подання у вигляді листа до Президента Кучми як гаранта Конституції, і вирішено було чекати його найвищого вердикту.
Президент тримав це подання у себе ще місяців зо три, очевидно будучи стурбованим іншими проблемами, і нарешті, так нічого і не вирішивши, у лютому 2001 р. подав цей документ на розгляд Конституційного Суду.
Фактично, найбільшими противниками ратифікації Римського Статуту в Україні були працівники Мінюсту, оскільки саме їм доведеться у разі ратифікації міняти існуюче в Україні законодавство і правозастосовчу практику таким чином, щоб вони відповідали міжнародним нормам та Римському Статуту.
13. 02. 2001 року Леонід Кучма виступив з конституційним поданням, де він вказав на суперечності між Римським Статутом та Конституцією України. У своєму поданні Президент України висловив сумнів щодо відповідності положень статті 27 Статуту частинам першій і третій статті 80, частині першій статті 105, частинам першій і третій статті 126 Конституції України, які наділяють народних депутатів України, Президента України і суддів на час виконання ними своїх повноважень правом недоторканності. Виходячи з того, що норми Статуту зобов’язують державу-учасницю беззаперечно виконувати вимоги Суду про арешт і передачу осіб, Президент зробив висновок, що ці норми позбавляють Україну можливості відмовити у знятті недоторканності з осіб, наділених за національним законодавством імунітетом.
У червні 2001 року Конституційний Суд України приступив до розгляду цього питання і прийняв Висновок, згідно з яким Преамбула та Стаття 1 Статуту Міжнародного Кримінального Суду, (де говориться про те, що він є органом, доповнюючим органи національної юстиції), суперечать Конституції України, і тому для ратифікації Україною Римського Статуту повинні бути внесені зміни до Конституції України. У серпні 2001 року Президент України дав доручення Міністерству Юстиції та Міністерству закордонних справ України підготувати узгоджений проект змін до Конституції України, для того щоб Україна могла уповні співпрацювати з Судом. Після узгодження тексту з Адміністрацією Президента, Римський Статут разом з пропонованими змінами до Конституції мав надійти до Конституційного Суду, а потім до Верховної Ради для голосування. На період березня 2002 року за офіційною інформацією Мінюсту та МЗС України такий проект був готовий і надісланий до Адміністрації Президента. Проте ситуація не міняється, Адміністрація Президента не відповідає на письмові запити з цього питання, а усно повідомляє, що такий проект у них не зареєстрований.
У 2003 році, у ході конституційної реформи в Україні, жоден з законопроектів щодо змін до Конституції України, поданих до Верховної Ради України, у тому числі і той, за який проголосувала конституційна більшість, не містив положень, які б дозволяли Україні ратифікувати Римський Статут Міжнародного Кримінального Суду.
Залишається сподіватися, що помаранчева революція, легалізувавши громадянське суспільство в Україні, внесе зміни і до ставлення влади щодо питання подолання безкарності і встановлення універсальної системи справедливості. Якщо конституційна реформа буде проведена, то варто до її системної конструкції включити певний контрольний елемент – елемент відповідальності влади за свої дії, і не лише перед власним народом, але й перед міжнародним співтовариством.
Саме таким елементом може бути офіційно підготовлений спеціалістами і експертами і узгоджений між двома міністерствами – Міністерством Юстиції і Міністерством закордонних справ - законопроект щодо змін до Конституції України та інших законодавчих актів стосовно можливості співпраці з Міжнародним Кримінальним Судом, поданий до Адміністрації Президента ще у 2002 році.
Ми сподіваємося, що нова Адміністрація Президента віднайде нарешті цей законопроект, і він буде поданий у якості конкретної пропозиції змін до Конституції у контексті конституційної реформи.