Чому у Вінницькій області знову змушують передплачувати комунальні газети?

Анатолій Жучинський, уповноважений у Вінницькій області Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації, головний редактор найтиражнішої в області громадсько-політичної газети «33-й канал», член Національної спілки журналістів України з 1985 року

Випадково з комунальних газет дізнався, що відбувся черговий пленум обласної організації Національної спілки журналістів України, де йшлося про роль та місце засобів масової інформації в становленні демократичного суспільства. Дивно, але чомусь пленум пройшов у тісному колі наближених до влади редакторів та чиновників, які ще вчора відверто ігнорували інформаційні інтереси вінничан. Від нашої, однієї з найбільших в області первинних журналістських організацій, на пленум не запросили нікого. Словом, в області як було, так і залишається дві медійних площини. Одна для влади, інша — для народу.

Найбільше здивував виступ на пленумі голови обласної ради Юрія Іванова, який чомусь повчально зосередився на деяких республіканських засобах масової інформації, усвідомленні виняткової відповідальності за долю України та інших риторично-загальних речах. Конкретно ж про роль місцевих ЗМІ у тому самому становленні демократичного суспільства, а точніше, про роль комунальних газет області в ігноруванні демократичними принципами свободи слова, голова облради не сказав нічого.

Певно, тому, що знову ділять обласний бюджет. І, як стало відомо редакції газети «33-й канал», депутатам облради знову буде запропоновано виділити чималу суму на комунальні засоби масової інформації. Ті самі, які тривалий цей час існували всупереч здоровому глузду, годуючи вінницьку громаду ідеологічною тухлятиною про «патріотів»-губернаторів, «славного Кучму», «великомученика Януковича» і так звану любов його уряду до українців. При цьому 84 відсоткам вінничан, які симпатизували Ющенку, ці газети за бюджетні гроші з номера в номер їдюче розповідали, який їхній кандидат у Президенти, пробачте, «поц».

Парадокс з розряду позареально-абсурдної логіки!.. Мало того, що вінничан у значній мірі змусили передплатити ці газети, мало того, що з обласного бюджету за рік у них «вбухали» майже 1 млн. грн., їм за їхні ж гроші ще й створюють моральний дискомфорт, пропонуючи цю брехню читати.

Власне, президентські вибори — це вершина інформаційного лукавства. А що казати про повсякденне життя області, яке в комунальних ЗМІ перекручувалося і подавалося лише так, як вигідно владі. Кому ж потрібні такі газети?

Якщо вищому обласному керівництву, то нехай воно скинеться (не бідні, слава Богу, люди) і організує собі газету з назвою, скажімо, «Ми при владі» і тішить своє самолюбство. Побачимо, скільки у того видання буде читачів. І чи захочуть пани чиновники викидати на таку забаву свої кровні.

Вінницькій громаді потрібні незалежні від влади ЗМІ, як це практикується у всіх демократичних країнах. На цьому потрібно поставити крапку. Бюджетний мільйон є на що тратити. Очевидно, і депутати обласної ради, яким вінничани довірили представляти свої інтереси, мали б теж проявити принциповість у скасуванні таких подвійних стандартів. Звичайно, якщо вони не виношують планів зберегти тоталітарний режим у межах однієї області.

На Західній Україні уже другий рік не виділяють бюджетних грошей на комунальні газети. Там громада обирає найавторитетніше місцеве видання і пропонує владі з ним співпрацювати у межах законодавства. І всі професійні видання вижили, і влада може незаангажовано спілкуватися з людьми!.. Як це впливає на розвиток демократії і громадянського суспільства — очевидно.

Але якщо голова обласної ради пан Іванов хоче мати на Вінниччині, як він каже, «спокійні комунікації», то можна робити висновок, що у нас через збережені підфарбовані, але підконтрольні ЗМІ буде вихолощуватися та присиплятися здобуток «помаранчевої революції».

Певно, пан Іванов і надалі збиратиме своїх комунальних піар-менеджерів на закриті медійні тусовки, де вчитиме їх мистецтву «спокійної журналістики», щоразу не помічаючи незалежну професійну журналістику області, яка вже безліч разів довела, що вінницька громада віддає перевагу їй.

Так, шановний Юрію Івановичу, сьогодні дійсно, як Ви кажете, для порозуміння потрібні правда та об’єктивність. Але і вчора, до того, як комунальні ЗМІ Вінниччини перефарбувалися, так само, а, може, ще більше потрібна була правда та об’єктивність... І кому, як не голові облради, варто було постійно про це дбати і давати реальну оцінку?

Ви, звичайно, можете й надалі робити вигляд, що без Вашого відома збиралися редактори комунальних ЗМІ, де їх «нагинали» піарити за провладного, нав’язувалися вінничанам комунальні газети і штучно стримувалася передплата на «33-й канал». Втім, нехай це буде на вашому сумлінні. Ви ж краще знаєте, якою має бути журналістика і хто з газет та журналістів чого вартий. Однак на прагнення людей жити в цивілізованому суспільстві це вже не вплине. Народ обирає правду.

А ми будемо разом з вінницькою громадою радіти з того, що свободу в області не зупинити. Що за справжню, а не перефарбовану свободу слова на Вінниччині своїми кровними (зважте, не бюджетними) цього року проголосувало на 10 тис. читачів більше, приєднавшись до великої родини нашої газети. Бо вони уже знають, що перефарбоване — рано чи пізно облазить, і усе має бути природним.

Низький уклін Вам, дорогі наші люди, шановні читачі. Разом нас дійсно багато, і нас не подолати. А задуха у коридорах обласної влади, сподіваюсь, скоро вивітриться. Ми ж заради цього посилали туди своїх депутатів. І з них спитаємо.

Від редакції. Коли верстався номер, редакції стало відомо, що в державних установах Вінниччини працівників змушують передплачувати газету «Подолія», погрожуючи звільненням. Ми збираємо всі заяви про подібні факти і передаватимемо їх у прокуратуру, щоб нарешті «перефарбовані начальники» зрозуміли, що в Україні більше не можна порушувати Конституцію і права людини.

(“33-й канал”, м. Вінниця, №2, 5 січня 2005 р.)