пошук  
версія для друку
22.02.2005 | Василь Кізка, наш власкор

“Менти” викрали чоловіка і вивезли за кордон

   

Стаття 25 Конституції України: “Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі”. Отож, у Конституції написано гарно. Поглянемо, що ж відбувається насправді...

Розповідає громадянин України В.М. Максименко, житель села Придністрянського Ямпільського району:

– Я собі лежу на ліжку в своїй хаті 31 грудня. Нагодував телицю, свиней і новорічні телепередачі дивлюся. Вривається він...

– Хто?!..

– Куртка на ньому з написом “ГАИ”.

– А хіба хата була відкрита?

– Так. Хто ж у нас в селі вдень замикається?.. “Документи!!!” Наручники мені на руки — і пішов шукати по хаті. Вдарив: “Негайно документи!”. А ті, в цивільному, що були з ним, стояли на подвір’ї і на дорозі.

– Вітю, а чого ти йому одразу, тут таки, здачі не давав?.. Залетів же в твою хату.., робить незаконний обшук, б’є...

– А як я йому буду здачі давати?.. Навіть дочка подумала, що це наша міліція... Він же не сказав, що з Молдови... Вдарив ще. Дочка і жінка почали кричати... Знайшли мій паспорт, дали йому. Він паспорт забирає, виводить мене в наручниках з хати і вже надворі: “Де ти взяв масло?!!” Я кажу, що о третій годині ночі до мене приїхали на тракторі: “Дай десять літрів солярки”. Я дав десять літрів солярки, а вони дали мені взамін каністру дволітрову масла, і воно так і стояло тут, на порозі. Він цим маслом мене по голові. Вийшла дочка, він на неї: “Зайди до хати!”. Коли вивів мене з подвір’я, я вже здогадався, що це не наша міліція. Ті, що були з ним, стали казати, що вони з Молдови. Кажуть: “Ми їдемо за вашою міліцією, в Ямпіль”. Згодом приїхав наш міліціонер, з Ямполя. Сказав, що з карного розшуку, запропонував, щоб я розповів все, як було.

Розказав я їм, що ті, які на тракторі поїхали, вже дзвонили аж з Могилева-Подільського. Сказали, що пробили камеру, і просили ще й камеру дати, приїдуть, мовляв, за нею після одинадцятої. Але їх тут не стали чекати. Матом до мене, щоб я їм дав камеру. Садять у свій “бобик” і везуть у Могилів-Подільський. У Могилеві-Подільському, біля консервного заводу, знайшли того трактора. Стали вони розшукувати тих, хто його вкрав, опитувати людей, проводити розслідування. Зняли наручники і наказали допомагати придністровському трактористові монтувати мою камеру в їхнє колесо. А перед тим, як їхали у Могилів-Подільський, наш ямпільський міліціонер сказав, щоб я приготував гроші і могорич. Я кажу: “Скільки?”. А він: “П’ятсот доларів”. З Могилева-Подільського мене посадили з трактористом, а самі їдуть у “бобику”. Перед Ямполем закінчується солярка. Кажуть, щоб я заправив трактора і їхню машину. Потім мене завезли в ямпільську міліцію. Це вже ввечері було, першого січня, люди святкували... Я думав, що почнуть офіційно відбирати показання і, нарешті, напишу все, як було. Але... Наказали сісти в “Жигулі” і повезли.

– А як було з доларами?..

– Я дав йому ці гроші в купюрах по п’ятдесят доларів і пляшку дволітрову горілки. Коли ми від’їхали від моєї хати, придністровець мене запитав, де, мовляв, гроші? Я сказав, що віддав нашому. На заправці з “Жигулів” мене знову пересадили в “бобик”. Не сказали, що мають везти у Придністров’я. А я ж був лише в калошах і в кофті... Їдемо через Велику Кісницю до кордону. Той їхній міліціонер каже: “Зараз приїдемо до нас, і ти нам все скажеш”. Приїхали на наш прикордонний пропускний пункт. Вони вийшли з машини, з митниками і прикордонниками щось говорили, а мене з “бобика” не випускають. Правда, митники сказали, що трактора не пропустять без документів.

– А як тебе такого... наші прикордонники через кордон пропускали? Вони тебе особисто просили хоч паспорт показати?

– У мене ж паспорта не було.

– ?!..

– Придністровці ж мій паспорт ще дома забрали.

Тут ми перервемо діалог з викраденим придністровською міліцією Віктором Максименком для уточнення, адресованого особисто начальнику Могилів-Подільського прикордонного загону Олегу Ігоровичу Вальківу. Зверніть увагу, пане полковнику, 31 грудня 2004 року вночі через кордон з Придністров’я невідомі перегнали в село Придністрянське Ямпільського району старий трактор МТЗ-80. Це ж не велосипед. За ним, по сліду, пройшла група, певне, озброєних придністровців, бо хто ж піде без зброї на таке переслідування?.. І цього не помітили керовані Вами прикордонники... Вони і вусом не повели, коли іноземна група захоплення насильно вивозила, по суті — викрадала, за межі нашої держави побитого, в якого незаконно відібрали паспорт, громадянина. Отож запитується: керовані Вами прикордонники кордон бережуть чи сприяють викрадачам наших людей, як і наша міліція?..

Продовжує свою розповідь постраждалий:

– Привозять мене у придністровську міліцію в місто Кам’янку... Я їм сказав, що мені потрібно випити ліки, бо в мене виразка шлунку, буде кровотеча. Вони кажуть: “Зараз тобі будуть ліки і кровотеча...” Один з них підходить і одразу мене ногою з розмаху б’є. І кулаком — у голову.

Били мене раз, другий, третій, четвертий, щоб я признався, що крав трактора в їхньому селі Грушка. Завели мене на другий поверх і знову почали бити. Я зробився мокрий. Дали води. Дали таблетку: “Будеш давати показання?! До ранку все одно скажеш. Ми в тобі все повідбиваємо, ти вже не жилець”. Били мене до третьої години ночі. І сказали, що заведуть у таку камеру, де до ранку я стану голубим, а в другу камеру — ще добавлять. І я вирішив давати свідчення, які їм треба. Вони пишуть, а я лише кажу “так”. У кінці розписався. Наказали, щоб написав відмову від адвоката. Я й це зробив. Другого січня мене повезли в тракторну бригаду, звідки вкрали трактора. Почали знімати на відеокамеру. Потім знову привели в камеру, в підвал. Там стіни всі в крові... Страшна картина... Поїдьте туди, подивіться, вам все стане зрозуміло... Це десята камера, в підвалі їхньої міліції.

Отож я у Кам’янському райвідділі міліції Придністров’я бесідую з начальником Валерієм Євгеновичем Євдокимовим:

– Валерію Євгеновичу, громадянин України Віктор Максименко стверджує, що його били тут, в камері номер десять, що ця камера в крові вся, у підвалі міліції, що там жахливо... Ви можете зараз показати окривавлену камеру номер десять?..

– У камері ніхто його не бив... Сам я не можу вам показати ту камеру...

– Я зрозумів, що ви не хочете показувати мені ту камеру?..

– Добре, вийдіть з кабінету. Після узгодження з своїм керівництвом я вам покажу ту камеру.

Я вийшов, довго чекав за дверима, потім він вийшов і... провів мене на вулицю. Очевидно, його високе начальство не дозволило показати журналісту ту камеру. То як після цього не повірити Максименку про побиття і інші знущання?..

– Дві доби не давали їсти. Третього числа їздили вони до мене додому, ще показання відбирали. Дружина передала передачу — харчі і куртку. Дивіться, як вони її на мені порвали, б’ючи... Четвертого числа мене в наручниках, під автоматом, привели в суд. Суддя зачитала мої права, запитала, які в мене є заяви і клопотання. Я розказав, що мене дуже били і змусили написати все, що їм треба і на відеокамеру я демонстрував те, що вони мені перед тим наказали... І... суд виніс рішення звільнити мене негайно. Але мене привели в їхню міліцію, завели знову в камеру: “Якщо протягом п’яти хвилин не скажеш, хто твої спільники!..” Беруть скотч, заліплюють ним рота і носа... Шланга... І гриф від гітари... Б’ють... Один ногою б’є в голову, інший — грифом в живіт. Били палицею по пальцях. Нарешті о десятій годині вечора дали мені паспорт — йди додому. Виходжу, темно, куртка подерта... Як тільки їде яка машина — ховаюся на узбіччі. Кілька разів повз мене проїздила їхня міліцейська машина. Я зрозумів, що вони мене чекали біля кордону, хотіли там... добити. Всю ніч йшов і ховався. Вранці добрався до нашої митниці... Я не думав, що наша така міліція, що дасть мене на розтерзання в Придністров’я, м’ясо з мене робити... Чого було мене в ямпільській міліції не залишити і не проводити допити, а віддати туди?.. Без будь-якого ордера віддали — нате, везіть, бийте, добивайте.

(Між іншим, я запитував придністровського начальника міліції, яке мали право його підлеглі нелегально, за пунктом пропуску, переходити кордон, за що їм, за нашими законами, належить до трьох років ув’язнення, на яких законних підставах вони вривалися в помешкання українського громадянина і насильно вивозили його за кордон, за що їм, також за нашими законами, світить ще по кілька років... Він відповів, що першого січня, вже після того, як вони, по суті, викрали Максименка і він сидів у них в РВС у камері, придністровська міліція відвезла ямпільській папір, де, згідно з так званими Мінськими домовленостями правоохоронні органи повинні сприяти одні одним... Я ж уточнив в СБУ і, виявилося, що і цей сумнівний папір нашій міліції прийшов не першого, а аж п’ятого січня!.. Як кажуть, замітали сліди... — В.К.).

– А придністровський суддя не запитував тебе про те, яким чином ти опинився у Придністров’ї? – запитував я у Віктора.

– Ні. Той, який бив мене, казав: “Тебе, сука, б.., в нас ніхто не знайде, ти тут і зогниєш, вважай, що ти вже не існуєш. Ти на кордоні не зафіксований”.

Начальник Ямпільського райвідділу міліції А.О. Кислий категорично відмовився визнати, що до цієї справи якось причетний його підлеглий. “Я нікому не давав такого завдання”,– сказав він. Зате головний інженер колгоспу імені Фрунзе села Грушки Кам’янського району Придністров’я В’ячеслав Григорович Сталпа, який був разом з придністровськими “ментами”, розповідав, що Максименка затримували і перевозили через кордон з відома і за участю української міліції...

За словами придністровського прокурора і начальника міліції, кримінальна справа по Максименку там продовжує розкручуватися, і якщо доведуть, що він таки винен — звернуться в Україну за видачею його для осудження. А чи порушена кримінальна справа проти них за незаконні дії на кордоні і на території України?.. Чому досі не чуємо про хоча б ноту протесту МЗС України?..

Злочинні дії у прикордонній зоні трапляються нерідко. І, схоже, міліція по обидва боки кордону уклала якийсь свій неписаний закон і діє своїми, несумісними з загальнодержавним законодавством, методами, користуючись тим, що прикордонна служба вкрай погано виконує свої обов’язки і кордон нагадує прохідний двір для всякого роду порушників.

Тим часом СБУ порушила кримінальну справу і проводить допити осіб, причетних до цієї історії, в тому числі і міліціонерів, а викрадачі придністровського трактора, який вже давно знаходиться у його власників, за словами прокурора Кам’янського району пана Іордатія, і досі не знайдені. Віктор Максименко лікується в Ямпільській лікарні і збирається після одужання подавати до суду міліціонерів за нанесені моральні збитки. При існуючому законодавстві, міліцейській практиці зовсім немає впевненості, що завтра придністровські “менти” когось із нас не викрадуть і не вивезуть за кордон при потуранні своїх українських соратників та прикордонників... До речі, придністровський начальник міліції сказав мені, що лише в Кам’янському районі Придністров’я вже осуджений не один український громадянин. А скільки всього наших співвітчизників сидять у придністровських в’язницях? Чи знає про це наше консульство в Молдові? Як свідчать обставини справи Максименка — певно, що ні... Як я зрозумів із розмови з представниками силових структур Придністров’я, Максименку просто пощастило, що вчасно його адвокат став слати телеграми в Київ, Кишинів, Тирасполь, Кам’янку, подав відповідні документи “33-му каналу”, а так би він сидів там, як і інші наші співгромадяни, про яких мало хто знає... Коли ж Україна захищатиме свої кордони, права своїх громадян у повному обсязі?.. Ясна річ, із злочинністю, яка не знає кордонів, треба суворо боротися, але законним чином...

(“33-й канал”, м. Вінниця, №4, 19 січня 2005 p)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори