«Ми знищимо систему корупції»

Проголосив у інавгураційній промові Президент України В.А.Ющенко. Проте проблема ця не проста. Ще в грудні 1999 р. його попередник на розширеному засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю заявляв, що держава не буде донором корумпованих хапуг. В промові він з обуренням наводив дані судової статистики щодо хабарництва за попередній рік;

- до 42 % звинувачених застосовано менш сувору міру покарання, ніж передбачено нижчою межею;

- кожного третього засуджено умовно або з відстрочкою виконання вироку;

- до 30 % не застосовано конфіскацію майна:

- дві третини викритих хабарників навіть не було позбавлено права займати певні посади чи займатися певною діяльністю.

У квітні 2000 р. Генеральний прокурор України аналогічно зазначав, що у 1999 р. із загальної кількості засуджених за хабарництво при обтяжуючих або при особливо обтяжуючих обставинах осіб реальне позбавлення волі призначено тільки 40,89 %, з них 98% засуджено на термін менший межі, визначеної відповідною статтею Карного кодексу. (Формально можливості для цього в Кримінальному кодексі України є)

Але після цього, у квітні 2001 р. прийнято новий Кримінальний кодекс України, у якому відповідальність за отримання хабара було ... пом’якшено і встановлено у розмірі, меншому від покарання за крадіжку. А у 2003р. (дані за минулий рік ще не опубліковані), за отримання хабара до позбавлення волі було засуджено вже тільки 34 хабарника з 381, або 8,9 % . Інші засуджені без позбавлення волі. І лише до 2 осіб застосовано конфіскацію майна. У той же час за крадіжку до позбавлення волі засуджено 31,5%. І питома вага застосування конфіскації майна щодо всіх злочинів складає 26% . Всього за різні злочини до позбавлення волі на певні терміни у 2003 р. засуджено 60 983 особи. І загальна питома вага серед них із конфіскацією майна – 26%.

Отже, відсоток хабарників серед засуджених складає аж 0,055%. За період з 1998 р. по 2003 р. частка хабарників, яким суд призначив позбавлення волі реально, відносно всіх тих, які були засуджені, зменшилась до 8,9%.

Як бачимо, кримінальна відповідальність за крадіжку в України на порядок більш сувора, ніж за отримання хабара і розрив цей зростає.

Деякі автори вважають, що позбавлення волі не призводить до позитивних наслідків. Але чому ця позиція реалізується тільки відносно хабарників?

Такий підхід видається хибним. Ще у 1764 р. засновник класичної школи кримінального права Чезаре Беккаріа писав, що єдиним мірилом тяжкості злочинів є шкода, яку вони заподіюють суспільству і покарання повинні бути рівними, як для першого, так І для останнього з підданих.

Хабарництво це серце організованої злочинності, яка без нього не існує. Ніщо так не стимулює злочинність, як хабар. Він є злочином злочинів. Навіть суто економічні втрати від корупції, зокрема з урахуванням збитків від втрачених іноземних інвестицій, перевищують втрати від крадіжок.

Крадіжка є злочином народу, її скоюють здебільшого безробітні та нужденні, хабар же є злочином влади. І співвідношення суворості покарань, встановлених за ці злочини, визначає, до кого влада ставиться більш гуманно, до народу, чи до себе, коханої.

У Кримінальних кодексах Республіки Бєларусь і Республіки Молдова відповідальність за хабарі не менша, ніж за крадіжку, а у Росії більш сувора. В Китаї взагалі за корупцію одне покарання – смертна кара.

Отже, карна практика щодо хабарництва є неадекватною, що є одним з чинників зростання корупції.

Враховуючи тривалість, стабільність і непохитність такого відношення до хабарників єдиним вирішенням проблеми може бути тільки скасування в законодавстві норм, які дають можливість призначати такі покарання, законні тільки формально. Пропонується внести зміни до кримінального кодексу, відповідно до яких покарання за отримання хабара незалежно від будь-яких обставин, буде можливе тільки в межах відповідної статті кримінального кодексу, яке необхідно встановити не менш суворими, ніж за крадіжку. Як варіант — не нижче 2/3 мінімальної санкції відповідної статті КК.

Варто також публікувати повну судову статистику не тільки у фахових, а і у інших виданнях, зокрема у газетах Голос України», та «Урядовий кур’єр». У громадянському суспільстві ще більш варта публікації пенітенціарна статистика, інформація про те, які категорії громадян відбувають позбавлення волі на певну дату, оскільки хабарникам властиво не тільки вкрай рідко від цього потерпати, але й ліпше за інших під різними приводами звільнятися.

Частка хабарників, позбавлених волі, у загальній кількості в’язнів і є об’єктивним свідченням рівня демократії.

Не питайте «А судді хто?» Пильнуйте, хто в тюрмах!