пошук  
версія для друку
14.03.2005

Конституційно-правовий аналіз

   

п. 7 Постанови Верховної Ради України «Про стабілізацію політичної та соціально-економічної ситуації в Україні та запобігання антиконституційним діям і сепаратистським проявам, що загрожують суверенітету і територіальній цілісності України» від 1 грудня 2004 року

У зв’язку з прийняттям Верховною Радою України рішення щодо висловлення недовіри Кабінету Міністрів України та у зв’язку з заявою Прем’єр-міністра України про невизнання цього рішення, оскільки, на його думку, воно не відповідає вимогам Конституції України, нами, фахівцями у галузі конституційного права України проведено неупереджений конституційно-правовий аналіз зазначеної Постанови Верховної Ради України і зроблено наступні висновки:

1. Відповідно до частини 2 статті 113 Конституції України «Кабінет Міністрів України підконтрольнийі підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України.» Це конституційне положення означає, що парламент уповноважений здійснювати контроль за діяльністю уряду. Формами такого контролю можуть бути: заслуховування звіту Кабінету Міністрів України про виконання Державного бюджету України (п. 4 ч. 1 ст. 85 Конституції України), обговорення результатів розгляду урядом депутатського запиту до Кабінету Міністрів України (відповідно до ст. 86 Конституції), проведення парламентських слухань з метою вивчення стану виконання Кабінетом Міністрів України Конституції України, законів України, постанов Верховної Ради України (п. 1 Положення про проведення парламентських слухань у Верховні Раді України від 11 грудня 2003 року), проведення слухань у комітетах Верховної Ради України (Положення про слухання у комітетах Верховної Ради України від 11 грудня 2003 року) тощо.

За результатами здійснення парламентського контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України парламент може ухвалити різні рішення, у тому числі, відповідно до ч. 1 ст. 87 Конституції України, парламент має конституційне право прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України, що згідно з ч. 4 ст. 115 Конституції України «має наслідком відставку Кабінету Міністрів».

Тобто парламент має конституційне право відправити уряд у відставку. Зазначене право складає один з головних елементів системи «стримувань і противаг», яка покликана забезпечити ефективність функціонування механізму здійснення державної влади у сучасній демократичній державі, унеможливити «вивищення» однієї гілки влади над іншою, не допустити узурпації влади, забезпечити взаємний контроль між різними гілками державної влади.

Разом з тим з метою забезпечення стабільності діяльності уряду Конституція України не допускає розгляд Верховною Радою України питання про відповідальність уряду «протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України» (ч. 2 ст. 87 Конституції України). Однак співставлення положень ч. 1 та ч. 2 ст. 87 Конституції України та їх змістовний аналіз дозволяють зробити висновок, що Програма діяльності Кабінету Міністрів України, у якій мають визначатися стратегічні напрямки та пріоритети розвитку держави на найближчі роки, може затверджуватися лише один раз на весь період його функціонування, оскільки, по-перше, роль щорічної програми діяльності уряду виконує Державний бюджет України, а по-друге, в іншому разі щорічне ухвалення нової Програми діяльності уряду взагалі унеможливить ухвалення парламентом резолюції недовіри Кабінету міністрів України, тобто фактично призведе до «блокування» дії Конституції України в цій частині, позбавить Верховну Раду України такої важливої форми парламентського контролю.

2. Крім того, відповідно до Тимчасового Регламенту Кабінету Міністрів України, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 р. за № 915 «Планування роботи Кабінету Міністрів здійснюється» на основі пропозицій центральних та місцевих органів виконавчої влади шляхом прийняття Програми діяльності Кабінету Міністрів України на період його повноважень, щорічної Державної програми економічного і соціального розвитку України, інших державних програм та актів Кабінету Міністрів» (п. 1 Розділу 2 Тимчасового Регламенту Кабінету Міністрів України).

Незважаючи на те, що період повноважень Кабінету Міністрів України в Конституції України прямо не визначений, він витікає безпосередньо з цілої низки конституційних норм. Зокрема, відповідно до п. 9 та 10 статті 106 та частин 2 та 3 статті 114 Конституції України, Президент України призначає за згодою Верховної Ради України Прем’єр-міністра України та за поданням Прем’єр-міністра України призначає персональний склад Кабінету Міністрів України. А відповідно до частини 1 статті 115 Конституції України «Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраним Президентом України». Аналіз зазначених положень Конституції України свідчить, що відповідно до Конституції України періодом повноважень Кабінету Міністрів України є період повноважень Президента України, на який власне і формується Кабінет Міністрів України.

Термін же повноважень Президента Українипрямо зазначено у частині першій статті 103 Конституції України, і становить п’ять років. Тобто і Кабінет Міністрів України, за умови, що його повноваження не будуть припинені достроково відповідно до Конституції України, формується строком на п’ять років.

Таким чином, на основі аналізу вищезазначених норм Конституції України та Постанови Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 р. № 915 можна зробити висновок про те, що Програма діяльності Кабінету Міністрів України має прийматися ним один раз на весь термін його повноважень. Це не виключає внесення до неї певних уточнень, змін та доповнень, але їх внесення не може вважатися затвердженням нової Програми діяльності уряду.

3. Порівняльно-правовий аналіз змісту Програми діяльності Кабінету Міністрів України «Відкритість, дієвість, результативність.» затвердженої Верховною Радою України 17 квітня 2003 року та Програми діяльності Кабінету Міністрів України «Послідовність. Ефективність. Відповідальність.», затвердженої Верховною Радою України 16 березня 2004 року свідчить, що і за самою структурою, і за назвами структурних частин, і за їх змістом це практично один і той же план дій уряду, лише з окремими уточненнями та доповненнями, що у своїй сукупності не змінює стратегічних напрямків роботи Кабінету Міністрів України. Про це зазначено у самій Програмі «Послідовність. Ефективність. Відповідальність.»: «...в Програмі конкретизовано головні цілі та завдання щодо формування соціально ефективної, політично відповідальної влади та інститутів громадянського суспільства...,» тощо. Тому затвердження Верховною Радою України 16 березня 2004 року фактично уточненої Програми діяльності Кабінету Міністрів України не позбавляє права Верховної Ради України прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України навіть без попереднього скасування своєї Постанови про її затвердження.

Окрім того, аналіз цілей та змісту останньої Програми діяльності Кабінету Міністрів України з огляду на останні події в політичному, соціальному та економічному житті України свідчать, що уряд не лише не забезпечив їх досягнення, але й зайняв вичікувальну позицію, і, як наслідок, неодноразово продемонстрував свою повну недієздатність.

4. Але головний аргумент на користь визнання Постанови Верховної Ради України про відставку уряду такою, що повністю відповідає Конституції України, полягає у тому, що в умовах глибокої політичної кризи, коли уряд не здійснив належних заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина в процесі підготовки і проведення виборів Президента України 2004 року, допустив значні марні витрати бюджетних коштів (адже витративши величезні кошти платників податків так і не вдалося встановити волевиявлення виборців), проявив повну інертність та бездіяльність у тих випадках, коли був зобов’язаний діяти рішуче і послідовно, чим прямо порушив положення пунктів 1, 2, 3, 7, 9 статті 116 Конституції України. Уряд втратив довіру і з боку парламенту, і з боку суспільства, тобто є усі підстави вважати, що в Україні виникла урядова криза. Тому вимагати від уряду діяти адекватно тій обстановці, що склалася, це все одно, що вимагати від паралізованої людини підвестися з ліжка та більше рухатися. У виключних обставинах, коли переважна більшість органів держави просто уникає виконання покладених на них повноважень, лише парламент ще зберігає здатність та потенційні можливості для здійснення рішучих дій, зокрема, завдяки виваженій позиції Голови Верховної Ради України.

Таким чином, п. 7 Постанови Верховної Ради України «Про стабілізацію політичної та соціально-економічної ситуації в Україні та запобігання антиконституційним діям і сепаратистським проявам, що загрожують суверенітету і територіальній цілісності України» від 1 грудня 2004 року повністю відповідає Конституції України і є обов’язковим до виконання Кабінетом Міністрів України.

Віктор Колісник, доктор юридичних наук

Федір Веніславський, кандидат юридичних наук

Віктор Кичун, кандидат юридичних наук

Павло Любченко, кандидат юридичних наук

3 грудня 2004 року

 

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 грудня 2004 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі

Головуючого

Яреми А.Г.,

суддів:

Балюка М.І.,

Барсукової В.М.,

Гнатенка А.В.,

Григорьєвої Л.І.,

Гуменюка В.І.,

Дідківського А.О.

Домбровського І.П.,

Кривенка В.В.,

Лященко Н.П.,

Маринченка В.Л.,

Панталієнка П.В.,

Патрюка М.В.,

Потильчака О.І.,

Прокопчука Ю.В,

Пшонки М.П.,

Самсіна І.Л.,

Сеніна Ю.Л.,

Терлецького О.О.,

Шабуніна В.М., –

при секретарях Прокопенко І.А. та Скачко В.В.,

за участю Катеринчука М.Д. – довіреної особикандидата на пост Президента України Ющенка В.А. в єдиному загальнодержавному виборчому окрузі по виборах Президента України та представників кандидата на пост Президента України Ющенка В.А.: Кустової С.М., Зварича Р.М., Резнікова О.Ю., Полудьонного М.М., Власенка С.В., Кармазіна Ю.А., Ключковського Ю.Б.,

представників Центральної виборчої комісії: Бондика В.А., Донченка Ю.Г., Качура І.А., Охендовського М.В., представників зацікавленої особи кандидата на пост Президента України Януковича В.Ф.: Лукаш О.Л., Гавриша С.Б., Харченка Б.І., Євграфової Є.П., Абраменко,

розглянувши в судовому засіданнісправу за скаргою довіреної особи кандидата на пост Президента України Ющенка В.А. в єдиному загальнодержавному виборчому окрузі по виборах Президента України Катеринчука Миколи Дмитровича на бездіяльність Центральної виборчої комісії, дії по встановленню результатів повторного голосування з виборів Президента України 24 листопада 2004 року та на рішення про оголошення Президентом України Віктора Федоровича Януковича,

ВСТАНОВИЛА:

Катеринчук М. Д. – довірена особа в єдиному загальнодержавному виборчому окрузі кандидата на пост Президента України Ющенка В.А. звернувся до Верховного Суду України із зазначеною скаргою в якій просив:

1. Визнати дії Центральної виборчої комісії по встановленню результатів повторного голосування з виборів Президента України незаконними, а протокол Центральної виборчої комісії про результати повторного голосування з виборів Президента України від 24 листопада 2004 року недійсним. Скасувати постанову Центральної виборчої комісії від 24 листопада 2004 року № 1264 «Про результати виборів Президента України 21 листопада 2004 року та обрання Президента України» як незаконну.

2. Скасувати постанову Центральної виборчої комісії від 24 листопада 2004 року № 1265 «Про оприлюднення результатів виборів Президента України», як незаконну.

3. Встановити, що факти системного і грубого порушення принципів і засад виборчого процесу при повторному голосуванні з виборів Президента України від 21 листопада 2004 року є такими, що унеможливлюють достовірно встановити результати волевиявлення виборців у єдиному загальнодержавному виборчому окрузі по виборах Президента України.

4. Визнати недійсними результати повторногоголосування з виборів Президента України 21 листопада 2004 року у єдиному загальнодержавному виборчому окрузі по виборах Президента України.

5. Визнати обраним Президентом України кандидата, який за підсумками голосування від 31 жовтня 2004 року набрав найбільшу кількість голосів виборців.
Зазначені вимоги, які заявником та представниками кандидата на пост Президента України Ющенка В.А. підтримані в судовому засіданні, обґрунтовуються посиланнями на системні і грубі порушення принципів і засад виборчого процесу при повторному голосуванні з виборів Президента України 21 листопада 2004 року, а також тим, що Центральною виборчою комісією порушені вимоги Закону України «Про вибори Президента України» при встановленні результатів виборів Президента України.

Представники Центральної виборчої комісії та представники зацікавленої особи, заперечуючи проти заявлених вимог посилалися на те, що порушення виборчого законодавства, які були допущені під час повторного голосування з виборів Президента України, не вплинули і не могли вплинути на результати виборів, а при встановленні результатів виборів Президента України Центральною виборчою комісією не було допущено порушень чинного законодавства.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь усправі, та дослідивши інші докази, суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

21 листопада 2004 року проведено повторне голосування з виборів Президента України.

Центральна виборча комісія 24 листопада 2004року склала протокол про результати повторного голосування з виборів Президента України й ухвалила постанови № 1264 «Про результати виборів Президента України 21 листопада 2004 року та обрання Президента України» та № 1265 «Про оприлюднення результатів виборів Президента України».

При встановленні результатів повторного голосування у день виборів Президента України Центральна виборча комісія на своєму засіданні колегіальним складом не досліджувала протоколи територіальних виборчих комісій про підсумки голосування в межах відповідних територіальних виборчих округів, не перевіряла їх достовірність, правильність та повноту складення та інші документи зазначені у частині 6 статті 83 Закону «Про вибори Президента України».

До встановлення результатів повторного голосування у день виборів Президента України Центральна виборча комісія не розглянула заяви та скарги про порушення територіальними виборчими комісіями порядку встановлення підсумків голосування в межах територіальних виборчих округів і рішення прийняті територіальними виборчими комісіями за результатами їх розгляду.

На час встановлення Центральною виборчою комісією результатів повторного голосування з виборів Президента України у судах не був закінчений розгляд своєчасно поданих скарг на бездіяльність, дії та рішення територіальних виборчих комісій, вчинених при встановленні підсумків голосування в межах територіальних виборчих округів, і термін розгляду цих скарг не закінчився.

За таких обставин дії і рішення Центральної виборчої комісії суперечать вимогам статей 2, 10, 11, 12, 16, 17 Закону України «Про центральну виборчу комісію», статей 25, 28, 83, 84, 86, 93, 94, 96 Закону України «Про вибори Президента України» і є неправомірними. У зв’язку з цим ухвалені Центральною виборчою комісією рішення підлягають скасуванню.

Судом також встановлено, що при проведенніповторного голосування були допущені порушення Закону України «Про вибори Президента України»:

– складання і уточнення списків виборців проводилося з порушеннями вимог статті 34, допускалося включення до списків виборців одного і того ж громадянина декілька разів, осіб, які не мали права голосу;

– виготовлення, облік, видача та використання відкріпних посвідчень відбувалися з порушеннями вимог статті 33, без здійснення належного контролю Центральною виборчою комісією;

– передвиборна агітація з використанням засобів масової інформації проводилася без дотримання принципу рівних умов та всупереч порядку, встановленому цим Законом, не дотримувалися вимоги щодо заборони участі у передвиборній агітації органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, їх посадових і службових особам, мало місце їх незаконне втручання у виборчий процес;

– порушувалися вимоги статей 23, 24, 85 стосовно складу виборчих комісій;

– порушувалися вимоги статей 68, 69, 70 щодо участі у виборчому процесі офіційних спостерігачів;

– порушувалися вимоги статті 77 при здійсненні голосування за межами приміщення для голосування;

– протоколи дільничних виборчих комісій складені за наслідками підрахунку голосів без дотримання вимог статті 79;

– транспортування документів до територіальних виборчих комісії здійснювалося з порушеннями статті 81.

Наведені обставини дають підстави для висновку про порушення принципів виборчого права, передбачених статтями 38, 71, 103 Конституції України, та засад виборчого процесу, визначених частиною 2 статті 11 Закону України «Про вибори Президента України», що виключає можливість достовірно встановити результати дійсного волевиявлення виборців в єдиному загальнодержавному виборчому окрузі.

Визначаючи спосіб поновлення порушених прав та законних інтересів суб’єктів виборчого процесу, суд виходить з того, що відповідно до статті 98 Закону України «Про вибори Президента України» суб’єкт розгляду скарги, встановивши, що рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта оскарження не відповідають законодавству про вибори Президента України, задовольняє скаргу, скасовує рішення повністю або частково, визнає дії чи бездіяльність неправомірними, зобов’язує суб’єкта оскарження задовольнити вимоги заявника або іншим шляхом поновити порушені права та законні інтереси суб’єкта виборчого процесу.

Запропонований заявником спосіб захисту порушених прав шляхом визнання обраним Президентом України кандидата, який за підсумками голосування 31 жовтня 2004 року, набрав найбільшу кількість голосів виборців, не може бути застосований, оскільки відповідно до частини 3 статті 84 Закону України «Про вибори Президента України» обраним у день виборів Президентом України вважається кандидат, який одержав на виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, а жоден з кандидатів не набрав такої кількості голосів.

Враховуючи неможливість достовірно встановитирезультати дійсного волевиявлення виборців у єдиному загальнодержавному виборчому окрузі шляхом повторного встановлення підсумків повторного голосування та враховуючи, що проведене 21 листопада 2004 року повторне голосування не змінило статусу кандидатів, які за підсумками голосування у день виборів 31 жовтня 2004 року одержали найбільшу кількість голосів виборців, суд вважає за необхідне поновити права суб’єктів виборчого процесу шляхом проведення повторного голосування за правилами, визначеними статтею 85 Закону України «Про вибори Президента України».

Керуючись статтями 8, 71, 103, 124 Конституції України, статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, статтею 98 Закону України «Про вибори Президента України», статтями 11, 24310 24320 ЦПК України, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України,

ВИРІШИЛА:

Скаргу Катеринчука Миколи Дмитровича – довіреної особи кандидата на пост Президента України Ющенка Віктора Андрійовича у єдиному загальнодержавному виборчому окрузі по виборах Президента України – на рішення, дії та бездіяльність Центральної виборчої комісії задовольнити частково.

Визнати дії Центральної виборчої комісії по встановленню результатів повторного голосування з виборів Президента України та складанню протоколу про результати повторного голосування з виборів Президента України від 24 листопада 2004 року неправомірними.

Постанову Центральної виборчої комісії від 24листопада 2004 року № 1264 «Про результати виборів Президента України 21 листопада 2004 року та обрання Президента України» скасувати.

Постанову Центральної виборчої комісії від 24листопада 2004 року № 1265 «Про оприлюднення результатів виборів Президента України» скасувати.

Зобов’язати Центральну виборчу комісію призначити повторне голосування по виборах Президента України в строк встановлений частиною 1 статті 85 Закону України «Про вибори Президента України», обчислюючи його з 5 грудня 2004 року. Повторне голосування провести в порядку визначеному статтею 85 Закону України «Про вибори Президента України».

В задоволенні решти заявлених вимог відмовити.

Рішення є остаточним і оскарженню не підлягає.

Головуючий

А.Г. Ярема

Судді:

М.І. Балюк

В.М. Барсукова

А.В. Гнатенко

Л.І. Григор’єва

В.І. Гуменюк

А.О. Дідківський

І.П. Домбровський

В.В. Кривенко

Н.П. Лященко

В.Л. Маринченко

П.В. Панталієнко

М.В. Патрюк

О.І. Потильчак

Ю.В. Прокопчук

М.П. Пшонка

І.Л. Самсін

Ю.Л. Сенін

О.О. Терлецький

В.М. Шабунін

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

 

ОКРЕМА УХВАЛА

3 грудня 2004 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах ВерховногоСуду України у складі:

Головуючого

Яреми А.Г.,

суддів:

Балюка М.І.,

Барсукової В.М.,

Гнатенка А.В.,

Григорьєвої Л.І.,

Гуменюка В.І.,

Дідківського А.О.

Домбровського І.П.,

Кривенка В.В.,

Лященко Н.П.,

Маринченка В.Л.,

Панталієнка П.В.,

Патрюка М.В.,

Потильчака О.І.,

Прокопчука Ю.В,

Пшонки М.П.,

Самсіна І.Л.,

Сеніна Ю.Л.,

Терлецького О.О.,

Шабуніна В.М., –

при секретарях Прокопенко І.А. та Скачко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданнісправу за скаргою Катеринчука Миколи Дмитровича, довіреної особи кандидата на пост Президента України Ющенка Віктора Андрійовича в єдиному загальнодержавному виборчому окрузі, на рішення, дії та бездіяльність Центральної виборчої комісії (далі – ЦВК) по встановленню результатів повторного голосування з виборів Президента України 21 листопада 2004 року,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Верховного Суду України від 3 грудня 2004 року частково задоволено скаргу Катеринчука Миколи Дмитровича, довіреної особи кандидата на пост Президента України Ющенка Віктора Андрійовича в єдиному загальнодержавному виборчому окрузі, на рішення, дії та бездіяльність ЦВК по встановленню результатів повторного голосування з виборів Президента України 21 листопада 2004 року.

Постановлено визнати дії Центральної виборчоїкомісії по встановленню результатів повторного голосування з виборів Президента України та складанню протоколу про результати повторного голосування з виборів Президента України від 24 листопада 2004 року неправомірними.

Скасовано Постанову ЦВК за № 1264 від 24 листопада 2004 року «Про результати виборів Президента України 21 листопада 2004 року та обрання Президента України».

Скасовано Постанову ЦВК за № 1265 від 24 листопада 2004 року «Про оприлюднення результатів виборів Президента України».

Зобов’язано Центральну виборчу комісію призначити повторне голосування по виборах Президента України в строк встановлений ч. 1 ст. 85 Закону України «Про вибори Президента України», обчислюючи його з 5 грудня 2004 року. Повторне голосування провести в порядку визначеному статтею 85 Закону України «Про вибори Президента України».

В задоволенні решти заявлених вимог відмовлено.

Судом встановлено, що під час повторногоголосування з виборів Президента України мали місце численні порушення основних принципів та засад виборчого процесу, визначених ст.ст. 38, 69, 71 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 6, 9, 11 Закону України «Про вибори Президента України», внаслідок чого неможливо достовірно встановити результати волевиявлення виборців в єдиному загальнодержавному виборчому окрузі. Значна частина порушень допущена самою ЦВК, іншими суб’єктами виборчого процесу або владними органами внаслідок пасивної поведінки ЦВК чи окремих її членів.

Зокрема, питання які підлягали колегіальномурозгляду складом ЦВК фактично розглядалися членами ЦВК одноособово і не виносилися на засідання. Саме таким чином 24 листопада 2004 року вирішувалося питання про встановлення результатів повторного голосування з виборів Президента України 21 листопада 2004 року, коли в порушення вимог ч. 1 ст. 84 Закону України «Про вибори Президента України», ЦВК тільки проголосувала про затвердження протоколу, який був складений без належної перевірки даних всіма членами комісії, без ознайомлення їх з протоколами територіальних виборчих комісій.

Встановлено, що під час повторного голосування мали місце масові порушення виборчих прав всіх суб’єктів виборчого процесу шляхом неконтрольованого використання відкріпних посвідчень, примушення працівників підприємств, установ та організацій, в тому числі і державних службовців, до голосування через відкріпні посвідчення; організованими переміщеннями великих груп виборців для проведення голосування з одних регіонів у інші, задіяні у цих переміщеннях та у використанні відкріпних посвідчень органів виконавчої влади. Про наявність таких порушень та їх поширеність під час проведення виборів оперативно інформували ЗМІ, офіційні спостерігачі, виборці. Проблемність цього питання засвідчена прийняттям Верховною Радою України перед повторним голосуванням змін до чинного Закону України «Про вибори Президента України».

Однак всупереч вимогам ст.ст. 16, 17 ЗаконуУкраїни «Про Центральну виборчу комісію» ЦВК фактично усунулася від виконання функцій по контролю за ходом виборчого процесу і забезпеченню реалізації виборчих прав громадян тощо.

Мало місце грубе порушення принципузаконності, яке проявилося у невиконанні ЦВК рішення Верховного Суду України від 16 листопада 2004 року по зобов’язанню ЦВК встановити підсумки голосування в межах територіального виборчого округу № 100.

Зазначене свідчить, що Центральною виборчоюкомісією порушено принципи верховенства права, законності, об’єктивності, компетентності, професійності, колегіальності розгляду і вирішення питань, обґрунтованості прийняття рішень, відкритості і публічності, закріплені у ч. 2 ст. 2 Закону України «Про Центральну виборчу комісію».

Крім того, в процесі розгляду до суду надійшла письмова заява керівника установи, що розробила програмне забезпечення для ЦВК і здійснювала його супровід під час проведення голосування та підрахунку голосів, з якої вбачається, що за розпорядженням голови ЦВК було вилучено коди доступу до системи і передано стороннім особам, що могло сприяти маніпулюванню результатами та їх фальсифікації, з наступним внесенням цих даних до первинних протоколів.

Судова палата вважає за необхідне довести до відома Верховної Ради України, Президента України та Генерального прокурора України про виявлені порушення законодавства для вжиття передбачених законом заходів реагування.

Керуючись ст. 235 ЦПК України, Судова палата –

УХВАЛИЛА:

Копію даної окремої ухвали направити Верховній Раді України, Президенту України та Генеральному прокурору України для відома і відповідного реагування.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий

А.Г. Ярема

Судді:

М.І. Балюк

В.М. Барсукова

А.В. Гнатенко

Л.І. Григор’єва

В.І. Гуменюк

А.О. Дідківський

І.П. Домбровський

В.В. Кривенко

Н.П. Лященко

В.Л. Маринченко

П.В. Панталієнко

М.В. Патрюк

О.І. Потильчак

Ю.В. Прокопчук

М.П. Пшонка

І.Л. Самсін

Ю.Л. Сенін

О.О. Терлецький

В.М. Шабунін

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори