пошук  
версія для друку
14.03.2005

На захист молоді

   

Про батьків судять по тому, які у них діти і яке у них ставлення до дітей. Так само і про суспільство.

Що може сказати наша молодь про свою ріднудержаву і владу?

Одні кажуть – «вона ніяка». Другі кажуть – «вона чужа». Треті кажуть – «вона ворожа нам».

Судження молоді гострі і вимогливі. Але правдиві. Молодь хоче жити гідно і чесно заробляти на хліб. Коли навколо беззаконня, хабарництво і злодійство – то це світ, якого не можна поважати і не можна прийняти. Наша молодь окрадена.

Якщо влада не соромиться, якщо вона не вибачається перед молоддю, якій не створила умов для гідного життя, то це влада банкротів і злодюг.

Студентський хід яйцем в Прем’єра, котрий хоче продовжити брудні завоювання злої влади – це велика метафора. Дебелий чолов’яга упав. Чому? Може, він уявив собі, що на нього летять тисячі яєць і тисячі проклять за те, що він хоче продовжувати злочинний шлях насильства, залякування і брехні? Краще зразу впасти, ніж дочекатися, поки весь народ почне обкидати тебе лайкою, як Кучму!

Україна – край контрастів. З одного боку – роботящий і господарний народ, з другого боку – ледача, хамовита і продажна челядь, яку вербують до псевдосоціалістичної партії влади.

І ось ця влада і та челядь ненавидять нашу молодь за те, що вона прагне повернути життя на дорогу честі і закону. Хоче лідера, якого буде поважати народ і світ. Вона не хоче обридлих банкротів, які вже сам собі набридли.

Убивство Георгія Гонгадзе було натяком на державний терор. Багатозначні убивства активних громадян, бандитські вироки без суду, виключення студентів за гідну громадянську поведінку, використання кілерів, інформаційних кілерів і хамовитих «професорів» проти морального опору студентства, арешти, обшуки і побої з залученням молоді, яка служить в міліції, використання засобів масової дезінформації для фальшивих звинувачень, використання судів для розправи з непокірними – яке це розтління, яка це отрута і руйнування народного організму черв’яками, які завтра згинуть безслідно!

Сталін навчив їх обзивати академіків, професорів і поетів терористами. Але він для переконливості міг розстріляти сотні тисяч. А вони можуть тільки «мочить в сортире». Боягузи і негідники, вони збираються застосовувати хімічні засоби...

Якщо студенти проголосили «Пора», то таки справді пора. Вони хочуть скоротити агонію зогнилих від власної злості.

Ми, вчорашні в’язні сумління, радіємо за чесну і сміливу українську молодь. Хто не відстоював своєї честі і гідності, хто не боровся за своє право на порядне життя і не гартувався в нерівній боротьбі, той ніколи не був молодим!

Таких використовують і викидають.

Ми провели свою молодість в боротьбі проти нелюдського комуністичного режиму. Переслідування, тюрми, заслання – це школа, з якої ми вийшли покаліченими, але чесними і вірними Україні. І ми передаємо вам, молодим, естафету обов’язку і честі.

Не падайте духом! Вірте, ваші страждання будутькоротшими. Але єднаймося і будьмо непохитними у відстоюванні закону і принципів правопорядку. На нас наступають потвори вчорашнього кагебізму і сексотів, об’єднані з криміналом, якому мораль чужа. Але військо і міліція їх не підтримає, бо там переважають нормальні люди, які також прагнуть заміни тієї розтлінної влади, що не дає їм чесно жити і працювати.

Правда переможе.

Ви молоді, і вам творити модель нашого майбутнього.

Українські в’язні сумління

Євген Сверстюк, Надія Світлична, Василь Овсієнко, Микола Горбаль, Генріх Алтунян, Зиновій Антонюк, Йосип Зісельс, Левко Лук’яненко, Мирослав Маринович, Левко Горохівський, Зорян Попадюк, Петро Розумний, Олесь Шевченко, Віталій Шевченко, Ігор та Ірина Калинці

22 жовтня 2004 року

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори