пошук  
версія для друку
14.04.2005 | Аладар Адам, Євгенія Навроцька

Гумові палиці, наручники і дактилоскопія

   

Подія, що сталася зимового ранку цього року, збудоражила всіх мешканців ромського мікрорайону Радванка міста Ужгорода. Річ у тім, що 20 січня близько шостої години ранку у Радванці, де компактно проживає населення ромської громади, з’явився наряд міліції разом з представниками "Беркута" у масках, з гумовими палицями. Вони заходили майже в кожну оселю, де мешкали роми, порушуючи спокій сімей, які ще не встигли проснутися, й грубо грюкали у вікна і двері, а якщо їм відразу не відчиняли, то виламували силою. Увірвавшись в оселю, вони наказували дорослим ромам швидко одягатися і сідати в автобус, що стояв поруч будинків, куди збирали усіх чоловіків.

Після перебування у міліції група потерпілих ромів звернулася у правозахисну всеукраїнську ромську організацію "Чачіпе" ("Правдивий захист").

Тиберій Тирпак, вул. Гранітна:

— Рано-вранці, близько 6-ї години, коли ми ще всі спали, хтось постукав у вікно. Дружина Марія швидко схопилася і відчинили двері, не підозрюючи щось лихого. У хату ввірвалися троє осіб у камуфляжному одязі і масках. Побачивши мене, вигукнули: "Ваші документи!" Я їм дав паспорт. Ознайомившись з його даними, наказали: "Негайно вдягайся і йди з нами!" Я попросив пояснити мені причину мого затримання. У відповідь пролунало: "Якщо не встигнеш одягнутися до того часу, поки порахую до 3-х, то отримаєш по заслузі за невиконання наказу". За відведений мені час я не встиг одягнутися і дістав сильний удар у ліве вухо та по спині. Розірвали на мені майку і повели у великий автобус жовтого кольору. Там були вже близько десяти ромських чоловіків. Деякі з них плакали від болю.

Іван Сурмай, вул. Гранітна:

— Вранці мене розбудив наряд "Беркута" у масках, серед яких я упізнав одного з них — Колю. Наказали швидко вдягатися. Гумовими палицями підганяли, начепили наручники. Я не встиг одягнутися у теплий одяг. Загнавши мене в автобус, прикрипіли до поручня сидіння і продовжували бити гумовими палицями, погрожуючи відбити мені ліву нирку і приходити до мене кожного ранку й знущатися. У такому вигляді мене доставили в Ужгородський міський відділ міліції на вул. Гагаріна.

Юрій Йонаш, вул. Ужанська:

— На світанку у хату увірвалися незнайомі мені люди у камуфляжній формі і масках. Наказали мені і 18-річному сину Юрію швидко вдягнутися і йти з ними. Перелякана дружина і діти здійняли плач і галас, бо не знали причини такого поводження з чоловіком, сином і братом. Адже ніякого пояснення ніхто не давав, крім команди: "Пред’явіть паспорти!", "Швидко вдягайтеся!", "Через дві хвилини аби був готовий до виходу!". Я не встигав швидко вдягатися, то вони підганяли гумовими палицями. Мені і сину Юрію дружина кидала теплий одяг в автобус. У салоні вже було близько сорока осіб. Деякі були у наручниках, "беркутівці" продовжували людей бити. Роми всі стояли, а люди в масках сиділи на сидіннях.

Василь Лацко, вул. Погранична:

— Піднявши рано-вранці з теплого ліжка, люди в масках примусили мене зайти у великий жовтий автобус, де були вже ромські чоловіки з сусідніх будинків. Плачучи, моя дружина вибігла за мною і просила відпустити мене, адже я хворий на туберкульоз і маю часті напади задухи. Тіло моє боліло від ударів гумової палиці, бо мене кинули на землю і жорстоко побили. На голові й зараз є кілька гематом.

У міськвідділі правоохоронці вишикувалися у дві шеренги і змусили нас через цей живий коридор зайти у приміщення, заклавши руки за голову.

Іван Іванович Сурмай, вул. Погранична:

— Мене, як й інших ромів, привезли автобусом в Ужгородський міський відділ міліції. Коли я проходив через живий коридор правоохоронців, у руках яких були гумові кийки і ними вони підганяли ромів, то мене кілька разів вдарили по голові і ногах. А для мене ці удари занадто були не бажаними, бо я хворію на виразку шлунка і від цього в мене почалося загострення хвороби. З того часу я почуваю себе дуже погано.

У міськвідділі нас вишикували в шеренгу по одному й по черзі заводили у кабінети, де ми підписували якісь документи. У кабінеті № 6 у всіх брали відбитки пальців і долоні.

Подібний захід відбувався не тільки у мікрорайоні Радванка, а і у в іншому місці компактного проживання ромів в Ужгороді — на вулиці Тельмана.

Йосип Тирпак, вул.Тельмана:

— Живу я зі своєю сім’єю в невеликій хатинці. Коли "беркутівці" намагалися зайти у будинок, то зірвали з петель двері й пошкодили їх. Перекинувши все у хаті й перелякавши всю родину, заламавши мені руки за спину, вивели на вулицю і заштовхали в автобус. Зі мною також, як і з іншими ромами, поводилися брутально і били, а у міськвідділі міліції зняли відбитки пальців. А в чому моя провина, я не знаю.

Вислухавши скарги потерпілих ромів, які звернулися у правозахисний центр "Чачіпе", ми у свою чергу вирішили звернутися до старости табору (бірова) на вул. Тельмана Олександра Михайловича Лацка.

— Мене на світанку розбудила ромка Ольга Косору і повідомила, що її чоловіка Олександра і 15-річного сина Аліка схопили "беркутівці", які раптово увірвалися в хату і, наносячи удари кийками, заламавши руки за спину, вивели з оселі й заштовхали їх в автобус. Разом з ними було взято ще близько сорока чоловіків, навіть осіб похилого віку та хворих. У руках деяких "беркутівців", що приїхали автобусом за ромами, були і дерев’яні кийки.

Я підійшов до автобуса і запитав у одного з прибульців причину таких дій. Мені пояснили, що це є рейд — "обработка циган". Коли я попросив "беркутівців", щоб вони не забирали літніх ромів, то вони мені пригрозили, що заберуть і мене з собою.

Крім того, у Миколи Косору під час рейду вилучили з будинку єдину його втіху — магнітофон.

Вранці я пішов у міськвідділ міліції, щоб з’ясувати причину затримання ромів. Мені там знову підтвердили, що це запланована органами внутрішніх справ акція "обробка ромів". Ті, хто виходив, розповідали мені, що у них брали відбитки пальців, долонь, а деяким заглядали у рот і перевіряли зуби, наче у коней. Магнітофон Миколі Косору не віддали, мотивуючи тим, що він у них залишиться до понеділка.

— Олександре Михайловичу, яка ваша думка щодо подій, які відбулися у таборі 20 січня?

— Це було найбільше приниження ромів за останній період і нехтування їхніми людськими правами.

Зі мною як з біровом говорили непристойно, незважаючи на мій вік, соціальний статус, і не прислухалися до моїх порад. Якби вони звернулися до мене як старости заздалегідь, то можна було б обійтися без такого брутального поводження з ромами.

(“Романі Яг”, м. Ужгород, №1, 27 січня 2005 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори