пошук  
версія для друку
14.04.2005 | Андрій Багнюк

Чуже серце зупинили “свої” офіцери? Від чого насправді померла людина, якій зробили унікальну операцію?

   

У сiчнi 2003-го це була друга спроба вітчизняних кардіохірургів імплантувати донорське серце. 45-річний запоріжанин Володимир Масалов мав патологічно велике серце — результат пошкодження клапанів. Його мiг врятувати тільки донорський орган. Його знайшли, а унікальну операцію професор Ніконенко успішно провiв.

Так, медики виклалися, аби Володимир Масалов жив повноцінним життям. На жаль, українські реалії “епохи Кучми” виявилися для прооперованого нездоланним бар’єром. Уникати стресових ситуацій — одна із головних засторог лікарів. А пану Володимиру доводилося нервувати щодня: десятки порогів оббив у пошуках кредиту. Марно сподівався, що влада забезпечить бодай якимось житлом його сім’ю (мешкати у сирій хатинці рідної Матвіївки заборонили лікарі).

17 квітня 2004 року трапилося найжахливіше: Володимира Масалова не стало. На 445-й день життя чуже серце зупинилося. Офіційна версія — від передозування медикаментів. Гістологічні та токсикологічні обстеження начебто підтвердили попередні висновки.

Родичі ж не вірять експертам і акцентують увагу на стресах, які взяли в лещата смерті серце Володимира Івановича, людини емоційної. До трагедії додали свій внесок “наїзди” на бізнес у Запоріжжі (проблеми з кредитом і реалізацією випічки, викрадення документів на міні-пекарню), далася взнаки побутова невлаштованість у Матвіївці (довелося залишити сиру хатину і переселитися з дружиною Оленою до батьківської оселі). А доконав Масалова, як вважають його родичі, інцидент із сином Олександром. Він був опорою сім’ї, легко уявити реакцію пана Володимира на призов їхнього третьокурсника до армії! Хто ж виконуватиме фізичну роботу?.. Ніякі аргументи не вплинули ні на членів призовної комісії (“Бери документи в інституті, й завтра на дев’яту ранку з речами!”), ні на працівників військкомату. Їздили в Мелітополь до воєнкома Олександра Колесникова, який опікується організацією призовів з Веселівського району. “Ніякого співчуття, розуміння ситуації, — згадує Броніслава, дружина Петра Масалова. — Почуте досі ріже вуха Сашка: “Нехай батько навіть помре, я тебе все одно загребу в армію!”. Було це в четвер, за два дні до смерті Масалова.

У мене була телефонна розмова з полковником Колесниковим. Двічі прослуховував запис — не вірилося, що український офіцер може бути таким цинічним і байдужим до людської долі! Визнавши, що Олександра дійсно викликали на засідання комісії, полковник акцентував: немає законних підстав для відтермінування призову! І почав цинічно запевняти, що “до армії Масалова б не взяли. Не взяли ж?”. Так, проте вже після того, як смерть згорьованого батька стала фактом. Злякалися офіцери, за честь своїх мундирів переживали!

— Знаєте, а Сашка вони ще довго “мордували”, — розповіли мені позавчора Олена і Броніслава Масалови. — Викликали на всілякі комісії-перекомісії! У хлопця ж з дитинства проблеми з нирками, шлунком. Яка армія?

І вдова Масалова Олена тепер з болем у серці згадує січень 2003-го, оптимізм медиків, пана Володимира, родичів. Як гарно все починалося!..

(“Україна молода”, №15, 27 січня 2005 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль