Мінздрав України: Наказ № 81

Пані-товариш Вітренко може запросто відпочивати. Соціалістів, прогресівніших за наш уряд, ви не знайдете! Я не маю економічної освіти і тому не візьмусь давати оцінки економічним крокам нашого уряду. Тільки чую, як «плач раздается над великою русской рекой», правда, у даному випадку – українською. Це стогне малий і середній бізнес – надія і опора нашої помаранчевої влади. Тільки і встигаєш умовляти знайомих підприємців, доказуючи їм, що з того коматозного стану, в який загнали нашу країну попередні керманичі, вивести її можна, мабуть, тільки шляхом невідкладної хірургічної допомоги. Хай потім вухо не чує і око не відкривається – аби жива була. Інакше я б сказала, що сваритись з цілою армією середніх і малих бізнесменів дуже нерозумно і небезпечно, особливо у рік парламентських виборів. Принаймні уряд мав би докладніше роз’яснювати всі свої дії, розповідати, чим вони викликані. Бо про 40-міліардну дірку в бюджеті всі вже забули, а свистопляску зі спрощеною системою оподаткування малий бізнес бачить наочно. Мені б дуже хотілося, щоб економічна команда уряду була правою перед собою і перед людьми, а сумніви закрадаються через суто соціалістичні, я б сказала, радянські дії, наприклад, міністра охорони здоров’я, шановного пана Поліщука. Примусове закриття низки медичних спеціальностей – це порушення прав майбутніх лікарів, що обрали саме цей фах. Може, вони, як би не мріяли стати саме гінекологами або нейрохірургами, взагалі обрали б іншу освіту? Можна було б припинити набір на ці відділення, але не забороняти певну кваліфікацію випускникам. А головне – примусове спрямування випускників-бюджетників медичних закладів на село.

Правда ж, знайома до болі картина? У всякому разі, до тих, хто застав повною мірою радянські часи. А що вони будуть робити на селі, шановний пане міністре? Блимати очима від сорому за те, що не можуть зробити людям простіші обстеження: такі як УЗІ, доплерографію, розгорнуту біохімію, алергічні проби і багато чого іншого? А де вони візьмуть сучасні ліки, які і в місті дорого коштують? А на селі їх взагалі ніхто не бачить. Ми знаємо це не по чутках, а тому, що майже кожен місяць висилаємо знайомим, які живуть на селі, гипотензивні і кардіологічні препарати, бо там їх або просто немає, або немає за що купити. І мова йде не про найдорожчі фірмові закордонні пігулки, а про валокардін, енап, анаприлін тощо. Чому від Міністерства охорони здоров’я чутки не чути про систему медичного страхування, яке існує скрізь у світі: і в країнах Балтії, і в Польщі, і на Близькому Сході, принаймні в Туреччині та і Ізраїлі? Адже є позитивні місцеві експерименти і в нас. У Харкові – це Близнюківський район, де через таке медичне страхування хворі отримують сучасну невідкладну медичну допомогу. Такий експеримент проводився і в Житомирській області, і хворі були задоволені. Наскільки я знаю, пенсіонери кожен місяць сплачували по п’ять гривень, а при лікуванні могли одночасно отримати ліки на 350 гривень. Працюючі платили більше, залежно від зарплатні. Це знімало першу фінансову напругу при захворюванні, і люди були задоволені. Тобто в Україні є невеличкий, але достатньо позитивний досвід медичного страхування.

І при цьому, наскільки нам відомо, у Верховні Раді бовтаються вже кілька років внесені депутатами різні законопроекти системи медичного страхування. Їх не розглядали, бо до цього, як завжди, коли мова йде про медицину, не доходили руки. У нас, і в лікарів, і у хворих є одна спільна риса – нехтувати здоров’ям, як своїм, так і чужим. Менш за все мені хотілося б образити тих лікарів, які налаштовані протилежно, в тому числі і пана Поліщука. Але розпад галузі дістав такого рівня, що її треба відбудовувати з самого початку. А якщо відбудовувати з самого початку, то не варто витрачати гроші на ефемерні сільські амбулаторії. Варто створити медичну систему, яка буде сама працювати на людей, і на селян в тому числі.

Я не беру, як приклад, країни Західної Європи. Давайте поглянемо на досвід менш розвинутих країн. Візьмемо Польщу, Туреччину, Ізраїль. В цих країнах давно запроваджено систему медичного страхування. В Туреччині і в Ізраїлі діють страхові кампанії, – і профспілкові, і державні, і приватні. Пенсіонери роблять невеличкі щомісячні внески, вільно обираючи страхову медичну касу. Ті, хто працює, платить залежно від доходів, натомість всі отримують повноцінну медичну допомогу. Так що Україні не треба вигадувати велосипед. Треба тільки уважно подивитись на досвід інших держав. Зрозуміло, що попередній владі було не до цього. Більш того, підозрюю, що так звані корупційні схеми діяли у медицині не гірше, ніж в енергетиці. Інакше з-під пера парламентарів попереднього скликання не вийшло б таке законотворче чудовисько, як «Порядок обігу наркотичних речовин і прекурсорів», де до прекурсорів віднесені всі чи майже всі транквілізатори, такі як феназепам, сібазон, реланіум, клонозепам, навіть рудотель. Частина цих препаратів зникла з аптечного ринку зовсім. Частина виписується хворим за спеціальними рецептами, які мають досить обмежений обіг. Ампульовані форми реланіуму та сібазону не виписують інакше, ніж в районній лікарні. Тільки районна медсестра має право робити заштрики сібазону та реланіуму. Раніше такі перестороги вживались тільки відносно справжніх наркотичних речовин, наприклад, морфіну. Закон підняв ціни на транквілізатори на чорному ринку до цін справжніх наркотиків. Він завдав великої шкоди і лікарям, і особливо неврологічним та психічно хворим. Але цей закон ніхто, в тому числі шановний пан Поліщук, чомусь не вимагає скасувати. Хоч і не медикам зрозуміло: так з наркоманією ніхто в світі не бореться.

Медична галузь у руїнах. Вона завжди фінансувалася за залишковими принципами. Тому в розпорядженні медиків, як правило, старе обладнання, гостра нестача реактивів і сучасних ліків, а міністр охорони здоров’я порушує права студентів, які поступали вчитись на певних умовах, а правила гри по дорозі змінились. Як це здається просто: наказати всім випускникам медичних вузів, що вчаться на бюджеті, зробити кругом марш – і розквітне сільська медицина. Юнаки, які і не думали потрапляти на село, поїдуть туди працювати з-під палки. Які ж лікарі з них вийдуть, якщо лікувати вони будуть не за обраним фахом, примусово, та ще й без відповідної бази? А от страхова медицина вирішила б багато проблем. Бо медичні каси в тих країнах, де вони розвинуті, зацікавлені в розширенні своєї клієнтури. Вони були б в змозі зацікавити лікарів їхати на село, особливо якщо б за це страхова медична каса отримувала пільги від держави.

Мені дуже подобається обличчя міністра Поліщука. Видно, що це щира і гуманна людина. Але доколи нас буде тягнути на узбіччя «совок», з його простенькими рішеннями далеко не простих проблем? Доколи ми будемо думати, що люди, в даному випадку студенти, це звичайні пішки в шахівниці – построїли і вперед? До повної перемоги? А от чого? Капіталізму чи якогось ще невідомого «ізму», де права людини ніщо, а проблеми вирішують таким чином, що на місці однієї одразу виникає низка нових?

Шановний пане міністре! Я знаю, що людина Ви чудова, і нейрохірург, і лікар з великої літери, але не треба так по-радянські діяти, не треба!

P.S. В інтерв’ю з п’ятим каналом міністр охорони здоров’я пан Поліщук запевнив, що студенти просто не розуміють нововведення. Що фахівцями за кордоном становляться через декілька років практики лікаря загального напрямку, а сімейні лікарі будуть працювати на профілактику захворювань. Все це чудово і абсолютно вірно, бо наші медичні дипломи в розвинутих країнах не враховуються, особливо за окремими напрямками галузі. Але постає все те ж питання: чому все це робиться примусово, якщо випускникам медичних вузів ці нововведення вигідні, як запевняє пан Поліщук? І де візьметься база, на якій будуть працювати молоді лікарі? Машина швидкої допомоги, діагностичне обладнання, реактиви для лабораторних досліджень – хай навіть найпростіші. Невже все це буде в сільських амбулаторіях, якщо навіть, припустимо, в Харкові тести на гепатити А, Б і С роблять одна чи дві приватні лабораторії?

Тільки залучення приватного капіталу, причому прозорого і контрольованого, як в медичних системах, де діє система медичного страхування, може дати швидкий ефект у просуванні сучасної медицини як міста, так і села.

Що стосується прав студентів, то запровадивши реформу медичної освіти, на наш погляд, треба починати її з першого курсу, а студенти, які вже вчаться, повинні мати право вибору.