пошук  
версія для друку
07.05.2005

Огляд публікацій української преси за темою «Права людини» (лютий 2005 р.)

   

Вибори

Люстрація яйцями. Лідера закарпатської «Пори» хочуть посадити за громадський протест

В Ужгородському прес-клубі ринкових реформ днями виступили лідери закарпатської організації «Пора» Андрій Шекета та Віктор Щадей. Останній відомий тим, що був серед тих двох протестантів, які вже після приходу нового Президента закидали на сесії яйцями міського голову Ужгорода Віктора Погорєлова.

Молодіжні лідери говорили про зміну тактики «Пори»: тепер вона буде не протидіяти, а діяти. Також «порівці» висловилися за люстрацію законом, а не «яйцекиданням». Свій вчинок Віктор Щадей пояснив емоціями. Адже хотів почути звіт ужгородського мера про поведінку до й під час помаранчевої революції. Натомість пан Погорєлов усіляко ухилявся від звітності, що викликало напругу в залі і врешті-решт завершилося його публічним зганьбленням.

Три дні Віктор Щадей з «колегою» Любомиром Лазаром перебували в слідчому ізоляторі. Зараз вони на волі під підписку про невиїзд. Проти них порушено кримінальну справу.

Віктор, якого знайомі називають «ужгородським Че Геварою», вже вдруге потрапляє за грати. Вперше це сталося перед самими виборами, коли активістів «Пори» хапали по всій Україні за сфабрикованими звинуваченнями. Тоді йому довелося відсидіти у слідчому ізоляторі сім діб. За словами Щадея, та кримінальна справа досі не закрита. Тепер хлопцеві вже шиють іншу. Хоча, за словами протестантів, більшість знайомих однозначно підтримали їхній вчинок.

(“Україна молода”, №24, 9 лютого 2005 р.)

Впровадження норм європейського права

До Європи — з адекватною психікою. Україна приєдналась до Європейської декларації з охорони психічного здоров’я

Відповідний документ міністри 52 країн підписали під час роботи Європейської конференції ВООЗ «Охорона психічного здоров’я — проблеми та шляхи його вирішення» у Гельсінкі, столиці Фінляндії, повідомляє прес-служба Міністерства охорони здоров’я України. Учасники конференції також обговорили ключові питання зміцнення психічного здоров’я, профілактики психічних розладів та медико-санітарної допомоги в цій галузі. Важливим аспектом, на який звертали увагу, було дотримання прав людей з психічними розладами.

У Європейській декларації з охорони психічного здоров’я, підписаній учасниками конференції, зокрема, зазначено: «Ми, міністри охорони здоров’я держав-членів Європейського регіону ВООЗ... визнаємо, що психічне здоров’я та благополуччя є важливою передумовою для високої якості життя та продуктивної діяльності окремих осіб, родин, місцевих спільнот та народів у цілому, бо дозволяють людям сприймати своє життя як повноцінне та значиме, та виступати активними творчими членами суспільства. Ми вважаємо, що найважливішою метою охорони психічного здоров’я є забезпечення більш високого рівня благополуччя та повсякденного функціонування людей, приділення головної уваги ресурсам, які підвищують стійкість людей до зовнішніх негативних впливів та посилюють захисні зовнішні фактори».

Також міністри затвердили план дій, спрямований на укріплення психічного благополуччя всього населення, боротьбу зі стигматизацією та дискримінацією людей з психічними розладами, попередження самогубств, забезпечення доступу людей з психічними розладами до якісної первинної медичної допомоги, забезпечення достатньої кількості кваліфікованого персоналу тощо.

Європейський союз почав розробляти заходи для укріплення психічного здоров’я та піклуватися про профілактику психічних розладів вже у 1990 році. Європейці давно занепокоєні цим питанням ще й тому, що психічні розлади нерідко стають однією з причин смертності в розвинених країнах. Так, щорічно 58 тисяч європейців зводять рахунки з життям. Це більше за кількість загиблих в автокатастрофах за той самий час. Не секрет, що в більшості випадків причиною самогубства є депресія, викликана якимось психічним неблагополуччям.

В Україні права психічно хворих захищає поки що єдиний у цій галузі Закон «Про психіатричну допомогу», прийнятий у 2000 році. Закон, витриманий у рамках правових норм цивілізованих країн, зокрема зобов’язує як державні, так і недержавні заклади задовольняти законні інтереси осіб, які страждають на психічні розлади.

В Україні нараховують до півтора мільйона психічно хворих осіб.

(“Україна молода”, №13, 25 січня 2005 р.)

Право на справедливий суд

Правосудие по понятиям...

Виталий Борзовец, главный редактор газеты «Вышгород»

Общеизвестно, что у диктаторов, главарей банд или крестных отцов мафии всегда имеются некие доверенные лица, которым поручается выполнение особо грязных дел. У отжившего свое режима Кучмы, унаследовавшего наиболее циничные методы преступного мира, эта роль отводилась не только отдельным лицам, но и учреждениям и организациям. В Киевской области одной из таких госструктур в бытность одиозного губернатора Засухи стал Киево-Святошинский районный суд. Послушные служители Фемиды, как свидетельствуют многие факты, вершат здесь правосудие не по закону, а в угоду власть имущим. Вот несколько примеров, подтверждающих это...

Вышгород, что под Киевом, городок хоть и небольшой, но весьма привлекательный в плане проживания там: столица практически рядом, много зелени, в окрестностях — живописные водоемы. Но, как и в других городах, немало у вышгородцев и проблем. Одни из них уже решены, другие еще предстоит решать согласованными усилиями всех ветвей местной власти — исполнительной и законодательной. И, очевидно, этот процесс был бы гораздо успешнее, если бы не затянувшееся противостояние между органом местного самоуправления — городским советом, возглавляемым А. Кимлачем, и районной госадминистрацией в лице В. Мельника. Скорее всего, суть конфликта — в независимой позиции мэра города, уже в третий раз избираемого на этот пост, последовательном отстаивании им интересов своих избирателей, резкой критике, которая неоднократно звучала из его уст в адрес госчиновника.

Именно это и не нравится главе РГА. Каждая из сторон периодически предпринимала какие-то конкретные шаги, чтобы доказать свою правоту. И здесь, кстати, нелишним будет подчеркнуть, что в большинстве своим горожане поддерживают инициативы именно городского головы.

А теперь о том, чему, собственно говоря, и посвящена эта статья — о местной Фемиде...

Где-то в конце февраля 2004 года глава РГА господин Мельник задумал провести встречу с непослушными депутатами горсовета — то ли проинструктировать их, то ли призвать к чему-то, или, может, разъяснить народным избранникам, кто в городе главный. Пришел на эту встречу и автор этих строк. И после первого же вопроса, адресованного В.Мельнику, был на глазах у присутствующих... вытолкан им из зала, где она проходила. Заданный вопрос касался строительства жилого дома, которое курировали Киевская областная и Вышгородская районная госадминистрации.

Все случившееся было описано в статье под названием «Бей первым, Вася!» А в редакционном послесловии сообщено, что редакция располагает информацией о краже на указанном строительстве от 3 до 3,5 миллионов гривен.

Вот это послесловие и стало предметом иска В. Мельника к редакции газеты «Вышгород», органу Вышгородского городского совета. Моральный ущерб был оценен главой райгосадминистрации в 50000 гривен.

Еще 58000 гривен В. Мельник потребовал за моральный ущерб, нанесенный ему фразой: «… Президентская вертикаль, на вершине которой стоит Л. Кучма, а в самом низу — В. Мельник, никакой функциональной нагрузки не несет и создана лишь с одной целью: совершить клановое перераспределение собственности (в том числе и коммунальной) и национальных богатств».

Так вот, Мельник посчитал, что (цитирую): «Написанное вызывает душевные волнения, головную боль, бессонницу, приводит к нервным перегрузкам, повышению артериального давления. Я вынужден обращаться к врачам, восстанавливать свое моральное и физическое состояние…».

И судья Вышгородского районного суда Наталья Медведь иск удовлетворила. Правда, частично, обязав редакцию газеты «Вышгород» не только извиниться за нанесенный Мельнику «моральный ущерб», но и выплатить «пострадавшему» 10000 гривен.

Приведу несколько использованных судьей Медведь аргументов. Цитирую: «Суд вважає, що написане порушує інтереси райдержадміністрації, не відповідає дійсності та завдає шкоди діловій репутації останньої, оскільки з написаного можна дійти висновку, що до «президентської вертикалі» належить і райдержадміністрація...

… Такими, що не відповідають дійсності, ганьблять та підривають ділову репутацію райдержадміністрації та голови райдержадміністрації Мельника В.В. в громадській думці району, є обвинувачення голови адміністрації В. Мельника в клановому перерозподілі власності...

... Автор усвідомлював недостовірність та передбачав суспільно небезпечні наслідки такої публікації, оскільки його твердження: «… президентська вертикаль, на вершині якої знаходиться — Л. Кучма, а в самому низу — В. Мельник… створена лише з однією метою: здійснити клановий перерозподіл власності (у тому числі й комунальної) та національних багатств» направлене на підрив довіри громадян до діяльності органів державної виконавчої влади та їх посадових осіб. Отже, з цієї статті можна зробити висновок — автор статті звинуватив Мельника В.В. в причетності до клану».

Ну как вам эти перлы юриспруденции? Как по мне, подобный суд можно было бы и не проводить, а просто отпечатать требовашееся главе РГА решение и через посыльных направить его ответчику...

А теперь другая история, но на эту же тему

Летом 2003 года правоохранители задержали некоего гражданина Н. Даценко, пожилого и больного человека, по подозрению в уголовном преступлении — посредничестве в реализации фальшивых долларов.

«С момента задержания 17 июля 2003 года, — пишет он, — я испытал не только унижение и пренебрежение со стороны следствия, Киевской областной прокуратуры, Министерства юстиции, но и форменное издевательство со стороны судей Киево-Святошинского суда.

20 июля 2003 года меня привезли на судебное заседание по определению меры пресечения. В жаркий летний день продержали в машине без капли воды с 13.00 до 20.30 — до приезда судьи Т.В. Дубас.

На заседании я обратился к судье с ходатайством о возможности находиться в стационаре: я перенес инфаркт миокарда, болен атеросклеротическим коронарокардиосклерозом, атеросклерозом аорты, гипертонической болезнью 3-й степени, в 2002 году перенес инсульт и операцию на сонной артерии, у меня практически парализована правая сторона тела.

Судья потребовала залог в 50000 гривен. Я попросил выписать платежное поручение, но судья ответила, что залог должен быть внесен до 21.00. А это было воскресенье. Тогда судья просто вынесла решение о взятии меня под стражу.

После суда меня привезли в Боярский изолятор временного содержания, куда ко мне ежедневно приезжала «скорая». Через две недели врачи рекомендовали госпитализацию в стационар, но на это никто не обратил никакого внимания.

5 сентября 2003 г. во время очередного приезда «скорой» врачи зафиксировали инфаркт и меня, наконец, положили в Боярскую районную больницу. Но 1 октября выписали, поскольку, как объяснило милицейское начальство, «у нас нет людей охранять тебя в больнице».

Несмотря на это, 17 сентября 2003 года судья Т. Дубас продлила мне содержание под стражей еще на три месяца. В конечном счете, я оказался в санчасти Лукьяновского СИЗО №13.

Потом был суд, который под председательством судьи Киево-Святошинского суда Г.М. Подольской длился больше года (заседания продолжались от 10 до 30 минут, как правило, в конце рабочего дня). В течение этого времени мною были поданы десятки ходатайств о смене меры пресечения, о назначении независимой медицинской экспертизы, которые поддерживал прокурор, предоставлены суду сотни медицинских документов о том, что с набором моих болезней закон предписывает освобождать даже заключенных, не то, что подозреваемых… И все — напрасно. Судья Г.М. Подольская всячески мешала медицинскому освидетельствованию моего здоровья. Между тем, я с января 2004 г. просто не в состоянии был выезжать в суд.

10 марта 2004 г. мое дело, в конце концов, отправляют на доследование. Прокурор подает протест, апелляционный суд протест поддерживает. В этом же месяце я переживаю еще один инфаркт.

Через пять месяцев дело снова попадает в Киево-Святошинский суд. Назначается новое заседание, я попытался приехать в суд, но пришлось снова вызывать «скорую». Врачи «скорой» настаивали на срочной госпитализации, но судья Г.М. Подольская снова отказала в изменении меры пресечения.

В санчасти СИЗО №13, где я нахожусь, нет специальной аппаратуры для лечения ишемической болезни сердца. Поэтому летом прошлого года его руководство обратилось в клинику Амосова с просьбой помочь в моем лечении. 15 июня 2004 года меня под конвоем доставили в институт и обследовали. Диагноз — ишемическая болезнь сердца. Настаивали на госпитализации, но, тем не менее, меру пресечения судья Г.М. Подольская мне так и не изменила и вряд ли изменит. Так что доживу ли я до суда — неизвестно…».

Подозреваемый Николай Даценко до суда дожил, вопреки стараниям упомянутых судей Киево-Святошинского районного суда.

Мне трудно судить, насколько глубоко разобралась в этом уголовном деле судья Г.М. Подольская и насколько объективен вынесенный ею приговор. По мнению самого Н. Даценко, приговор настолько же справедлив, насколько справедливым было его, тяжело больного подозреваемого, держать полтора года под стражей. Трудно с ним не согласиться. Да и не логично было бы упрятать инвалида с несколькими инфарктами и инсультом на время многомесячного следствия в тюрьму, а потом объявить его невиновным. А то еще отвечать придется…

Кстати, а если апелляционная или кассационная инстанции отменят приговор судьи Г.М. Подольской, понесут ли они с судьей Т.В. Дубас хоть в этом случае какое-то наказание?

В стране, возглавляемой президентом Л.Кучмой, вряд ли понесли бы. В стране, которую возглавил Президент В. Ющенко, понести обязаны. Потому что никакой судья не имеет права «помогать» следствию, которому «колоть» подозреваемого в тюрьме сподручнее, чем под подпиской о невыезде. И никакой суд не имеет права «помогать» государственному чиновнику уничтожать местное самоуправление, а также преследовать журналистов или газету за критику. Тем более — по политическим мотивам. Потому что в наком случае это уже не суд, а судилище, на котором руководствуются не законом, а понятиями.

(“Вечерние вести”, 9 февраля 2005 г.)

Україна у рейтингу країн, де порушуються права людини, – традиційно серед лідерів. Міжнародні правозахисні організації завалені зверненнями українців, а Європейський суд з прав людини неодноразово розглядав позови наших співгромадян

Нещодавно ця інституція винесла вердикт на користь Миколи Мельниченка. Незабаром головний «касетник» країни може розбагатіти на п’ять тисяч євро, якщо Велика палата Європейського суду з прав людини не задовольнить клопотання України. У електронних ЗМІ з’явилася інформація про політичне замовлення на це клопотання. Але Уповноважений у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини, заступник міністра юстиції України Валерія Лутковська спростувала цю інформацію.

До речі. Уповноважений України у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини тричі звертався з клопотанням про перегляд рішення Великою палатою Європейського суду з прав людини. Жодного разу клопотання не було задоволено.

(«Вечірній Київ”, №20, 4 лютого 2005 р.)

Хто відповість за розправу над Ярославом Ващуком?

Олександр Бурмагін

Генеральна прокуратура перевірить всі обставини кримінального переслідування затриманого у грудні, засудженого та звільненого у січні адвоката Ярослава Ващука. Про це повідомив матері адвоката народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Володимир Стретович.

Про перебіг подій, пов’язаних із кримінальним переслідуванням захисника двох незалежних газет, неодноразово повідомляли херсонська преса та телебачення. Дуже багато нісенітниць було в діях правоохоронних і судових органів, починаючи з його затримання 10 грудня в Дніпровському відділі міліції і закінчуючи обвинувальним вироком Дніпровського районного суду в д 25 січня. Із всіх "нюансів" виходило, що Ярослава "просто так" позбавили свободи, що "просто так" його намагаються звинуватити у вчиненні тяжких злочинів. При цьому правоохоронці з вищою юридичною освітою (!) чомусь застосовують "не той" кримінальний закон, допускають купу порушень процесуального законодавства. Прокуратура, де теж працюють фахівці з вищою юридичною освітою (!), все це узгоджує, та ще й підтримує фактично бездоказове, юридично безглузде обвинувачення в суді ! А судді, фахівці-юристи вищої ланки, визнають Ярослава винуватим!

Журналісти двічі збиралися в медіа-клубі "Південь" і запрошували начальника УМВС пана Семківа, прокурора області пана Кузьменка, голову апеляційного суду Херсонської області пана Іваніщука та інших суддів, аби почути коментарі щодо цієї справи... Жоден з них на ці зустрічі не прийшов.

Звертаючись до Генерального прокурора України, пан Стретович після перерахування всіх цих нюансів з посиланням на конкретні норми законів, які порушили правоохоронці, підсумовує: "Зазначені факти дають всі підстави вважати, що притягнення до кримінальної відповідальності Я. Ващука і його арешт були незаконними, здійсненою на замовлення провладних сил розправою..."

Наприкінці звернення він просить Святослава Піскуна: "...організувати перевірку викладених фактів... та вирішити питання про порушення стосовно Херсонського обласного прокурора, Дніпровського районного прокурора м. Херсона, слідчого Паламарчука В. крим нальної справи за ознаками складу злочинів, передбачених ст.ст. 364, 366, 371, 374 КК України". Але, крім справи Ващука, головний антикорупціонер України зацікавився інформацію, яку опублікувала газета "Честное слово" щодо можливої причетності високопосадовців Херсонщини до злочинів: "Крім того, прошу перевірити опубліковані в газеті "Честное слово", №46 від 6-12 грудня 2004 р. факти причетності голови апеляційного суду Херсонської області Іваніщука А.П. і колишнього прокурора Херсонської області Банчука Н. до вчинення злочинів організованими злочинними групами".

Перевірку викладених фактів пан Стретович попросив доручити працівникам апарату Генеральної прокуратури, після чого надати йому ґрунтовну інформацію про це за особистим підписом Генерального прокурора.

Що підтвердиться, а що ні, чи відповість хтось за беззаконня і чи буде це дійсно винний, а не "стрілочник", покаже час і відповідь Генпрокурора.

("Вгору", м. Херсон, 9 лютого 2005 р.)

Свобода совісті

Підсумки минулого релігійного року

Людмила Волга, "Урядовий кур’єр"

Державні гарантії мирного розвитку на наших теренах усіх 27,5 тисячі релігійних громад, що діють в Україні підтвердив голова Держкомрелігій В. Бондаренко.

Помітною тенденцією розвитку релігійного процесу є те, що релігія повертається у світову політику, має потужний вплив на розвиток міждержавних відносин, а також таїть у собі великий конфліктогенний потенціал. Повертається релігія і у внутрішні політичні відносини, що продемонстрували й президентські вибори в Україні, але, на жаль, закон про свободу совісті і релігійні організації в Україні не регламентує роль церкви у політичних процесах.

Про це говорив голова Держкомрелігій В. Бондаренко, відповідаючи на запитання журналістів. Зупинився він також і на підсумках релігійного 2004 року, який був позначений "нормальним і динамічним розвитком релігійного середовища".

Продовжувала зростати кількість релігійних громад — на 1020 одиниць протягом минулого року. Приблизно половина всіх зареєстрованих громад на теренах України належать до трьох православних церков — УПЦ (10,5 тис.), УПЦ-КП (близько 3,5 тис.), УАПЦ (1172 громади). УГКЦ створено 3386 громад. Всеукраїнською радою об’єднань євангельських християн-баптистів — майже 2,4 тисячі. Ці релігійні організації обслуговують 27820 священнослужителів. Упродовж минулого року зросла кількість й інших релігійних організацій. Скажімо, монастирів нині налічується 378, діють також 298 місій, 173 навчальних заклади (9,5 тисячі слухачів навчається на денних відділеннях і майже 10,3 тисячі -здобувають освіту заочно).

Релігійним організаціям належить також 12 тисяч недільних шкіл і 351 періодичне видання. Минулого року в Україні було зведено 366 храмів і молитовних споруд.

Попри ці темпи зведення культових споруд, їх відсутність найчастіше буває причиною релігійних конфліктів (понад 30 зафіксовано протягом минулого року), адже лише 72,3 відсотка громад мають власні культові будівлі.

Україна має значні досягнення у сфері релігійної свободи, які визнаються і міжнародним співтовариством. Однак інституції, які здійснюють моніторинг релігійних прав і свобод людини, вказують на необхідність попередження нетолерантного ставлення до релігійних меншин з боку традиційних церков, а також упередженого ставлення з боку місцевих органів влади до тих чи тих релігійних організацій. Такі факти наводилися на прес-конференції, на що керівництво Держкомрелігій виявило цілковиту готовність сприяти в залагодженні будь-яких непорозумінь.

Динамічна релігійна ситуація в Україні і світі, певна річ, вимагає відповідного наукового осмислення. Цим покликано займатися Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г. Сковороди НАНУ та Української асоціації релігієзнавців, президент якої та заступник Відділення релігієзнавства згаданого інституту доктор філософських наук А. Колодний проінформував присутніх про друковані видання, наукові конференції, міжнародні контакти тощо, присвячені вивченню релігії, відтворенню її історії. Всі ці зусилля спрямовані на утвердження принципів свободи совісті і релігії, толерантні стосунки серед віруючих у нашій країні.

("Урядовий кур’єр", 29 січня 2005 р.)

Свобода мирних зібрань

Заява Інституту ’’Республіка’’ щодо порушення прав громадян на мирні зібрання у Дніпропетровську

У ніч проти 30 січня близько 30-ти працівників Дніпропетровського міськвиконкому та комунальних служб знесли наметове містечко, встановлене прихильниками кандидата у президенти України Віктора Януковича на площі Леніна у місті Дніпропетровську.

Свої дії комунальники аргументували рішенням Бабушкінського районного суду Дніпропетровська, який 17 січня задовольнив заяву Дніпропетровського міськвиконкому про обмеження права обласного комітету Прогресивної соціалістичної партії України на проведення масових заход в "у вигляді виставлення агітаційних постів на площі імені Леніна та у будь-яких інших формах", визначивши" місце проведення подібних заходів у парку імені Лазаря Глоби біля монумента Чкалова.

У своєму рішенні від 17 січня 2004 Бабушкінський райсуд послався на "Положення про проведення масових заходів у м. Дніпропетровську", затверджене рішенням виконкому Дніпропетровської міськради 21.08.03, яке порушує принципи свободи мирних зібрань, свободи совісті та свободи висловлення поглядів, гарантованих низкою міжнародних документів з прав людини, ратифікованих Україною та Конституцією України.

Так стаття 39 Конституції України гарантує право мирних зібрань і не обмежує його ні у просторі, ні у часі. У свою чергу, згадане "Положення" (пункт 9.2.) "виділяє" для проведення загальноміських зборів та мітингів лише одне місце у Дніпропетровську — згаданий парк імені Глоби. У той же час, для того, щоб провести мітинг у місті Дніпропетровську, "організатори зобов’язані:

— забезпечити встановлення металевого огородження навколо сцени та серед натовпу (саме так — натовпу!!!);

— забезпечити встановлення необхідної кількості пересувних санвузл в;

— застрахувати свою відповідальність перед третіми особами (глядачами, запрошеними, учасниками)

— проводити масові заходи не пізніше 23 години.

Організатори масових заходів спільно з представниками

— Дніпропетровського міського управління УМВС України в Дніпропетровській області,

— Дніпропетровського державного комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення "Міськсвітло",

— Дніпропетровських міських електричних мереж ВАТ ЕК "Дніпрообленерго",

— управління транспорту міської ради,

— управління з питань надзвичайних ситуац й та цивільного захисту населення міста,

— вибухотехнічної служби УМВС у Дніпропетровській області,

— 8-го загону державної пожежної охорони міста

повинні за 3 години до початку масового заходу скласти акт обстеження місця проведення масового заходу та надати його виконкому міськради".

Зайве говорити, що за таких умов жоден масовий захід не має шансів бути "законним" за версією "батьків" Дніпропетровська.

Отже, згадане "Положення" встановлює інші, порівняно з Конституцією, норми реалізації права мирних зібрань. Норми, які звужують обсяг гарантованих Конституцією прав.

Окрім того, відповідно статті 92 Конституції, "виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина". Тобто, жоден нормативно-правовий акт, окрім закону України, схваленого Верховною Радою, не може встановлювати норми, які вирішив встановити Дніпропетровський міськвиконком своїм рішенням.

Таким чином рішення Бабушкінського райсуду Дніпропетровська про знесення наметів на площі Леніна базувалося на неконституційних підставах.

Втім, стаття 39 Конституції передбачає, що право мирних зібрань може бути обмежене, але лише судом "і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку — з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей".

Жодної з цих підстав не існувало під час існування наметового містечка прихильників Януковича у Дніпропетровську. Достатньо лиш порівняти його функціонування з функціонуванням великої кількості наметових містечок, які з’явились у багатьох містах України у листопаді-січні. Наметових містечок прихильників як Януковича, так і Ющенка, які мали значно більшу кількість мешканців і щодо яких не було жодних претензій суду ні щодо національної безпеки та громадського порядку, ні щодо охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей. Крім того, за час існування цього наметового містечка жодних насильницьких дій його мешканці не вчиняли.

Окрім того, за нашою інформацією, наметове містечко у Дніпропетровську було знесене не "комунальними працівниками" (ті відмовились виконувати брудну, на їх думку, справу), а людьми, які не мають жодного відношення до міського господарства — за мовчазного схвалення працівників міліції, які були присутні у той час на площі Леніна. Також під час ліквідації містечка було затримано громадянина Ігоря Головковського, якого — без пред’явлень будь-яких звинувачень — було за кілька годин звільнено.

Все це дає нам підстави заявити, що події проти ночі 30 січня у Дніпропетровську були брутальним порушенням Конституції України і, зокрема, порушенням права громадян на мирні зібрання. Аналогічні події — знесення наметового містечка — відбувалися і 2001-го року, під час акції "Україна без Кучми".

Ми констатуємо, що ці події — перший випадок порушення права на мирні зібрання в Україні за президентства Віктора Ющенка. Проте ми розуміємо, що це порушення — намагання представників старої влади, які все ще тримаються за портфелі у Дніпропетровську, "вислужитись" перед новим керівництвом держави.

У зв’язку з цим Інститут "Республіка" звертається до Президента України Ющенка — використати всі надані йому Конституцією повноваження для того, щоб забезпечити українським громадянам одне з основоположних прав людини — право на мирні зібрання, навіть коли цим правом користуються його опоненти.

Ми звертаємось також до виконкому Дніпропетровської міської ради — скасувати неконституційне "Положення про проведення масових заходів у м. Дніпропетровську", затверджене 21.08.03.

Інститут "Республіка" також заявляє про свою готовність і далі надавати всебічну допомогу громадянам, які реалізовують своє конституційне право на мирні зібрання, незалежно від їх політичного "кольору", зокрема і щодо оскарження рішення Бабушкінського районного суду Дніпропетровська від 17 січня 2004 року.

31 січня 2005,Інститут "Республіка"
Контактний телефон — (044)2201136

(ЗМІНА, Mon Jan 31 22:46:17 2005)

Права біженців

На Закарпатті проживає 16 іноземців з офіційним статусом біженців

Закарпатське управління міграційної служби вперше задовольнило клопотання про надання статусу біженців громадянам Росії, вихідцям із Чечні

Такий подарунок до свят отримала багатодітна родина із Грозного. Жінку з дочкою та малолітніми онуками затримали два місяці тому при спробі нелегально потрапити до Європи. Клопотати про статус біженців в Україні вони вирішили переконавшись, що життя тут дуже схоже на європейське. До того ж це єдиний спосіб уникнути депортації на батьківщину, залишити яку вони мріяли щонайменше останні п’ять років.

Шестирічні близнята Мака і Мадіна, як і двоє їхніх братиків, новорічними ласощами смакували вперше в житті. Ніколи не бачили і прикрашеної ялинки. Не тому, що на батьківщині у них інші традиції. Вони із Чечні, а там — війна.

Роза Байтемієва, бабуся онуків, — колишня медсестра — каже, що на батьківщині у них не було ані житла, ані роботи, ані можливості вчитися, лише – постійний тиск і погрози з боку як бойовиків, так і федералів. Терпець увірвався, коли через поганий медичний догляд оглухла маленька Мадіна.

Оскільки у Байтемієвих прийняли клопотання про статус біженця, їх звільнили з-під варти і дозволили самостійно винаймати житло і шукати роботу.

Загалом на Закарпатті проживає 16 іноземців з офіційним статусом біженців. Чеченців серед них поки що немає.

(«Репортер», м. Ужгород, 8 січня 2005 р.)

Міжконфесійні взаємини

Післявиборчі ревнощі в рясах. У Києві зловмисники напали на приміщення патріархії УАПЦ

Марія Остерська

4 лютого надвечір бригада кримінального вигляду на чолі з самозваним предстоятелем Української автокефальної православної церкви Мефодієм (Кудряковим) увірвалася у приміщення патріархії УАПЦ, що на території Михайлівського Золотоверхого собору. Нападники побили людей, які перебували в кабінетах патріархії, зокрема, протоієрея Валерія Копійку та відповідального секретаря газети «Наша віра», колишнього політв’язня Віталія Шевченка, а редактора цієї газети, 75-річного Євгена Сверстюка, також колишнього політв’язня, силою викинули з будівлі. Міліціонери, викликані на місце події, заледве змогли виставити нападників на вулицю та оплом-бувати приміщення.

Будівля, де, окрім патріархії УАПЦ, розміщується ще й Свято-Дмитрівська церква, Український центр візантиністики і патрології, редакція газети «Наша віра», столичний офіс Національної української скаутської організації «Пласт», опечатана ще й досі, отже, священиків, журналістів і працівників Центру туди не пускають

«Від часу проголошення себе «митрополитом Київським і всея України» Валерій Кудряков («Митрополит Мефодій» ) неодноразово заявляв про свої претензії на користування майном Патріархії, йдеться в офіційній заяві владики Ігоря. — Він зумів домовитися про надання для богослужінь Андріївської церкви, ввів в оману або знайшов методи впливу на окремих посадових осіб і активно використовував образ «настоятеля УАПЦ» для участі в білявиборчих інтригах. З усіх церковних діячів України він найбільше відверто підтримував кандидатуру Віктора Януковича, а Президента Леоніда Кучму незадовго до виборів нагородив винайденим з цією метою церковним орденом». Церква Різдва Христова в місті Тернополі, де служить Валерій Кудряков, перетворилася у вересні-жовтні 2004 р. на передвиборчий майданчик. Митрополит виступив у передвиборчий період з відвертою підтримкою кандидата в президенти Віктора Януковича.

Патріархія УАПЦ не розглядає цей інцидент як прояв міжконфесійної боротьби, а розцінює як «звичайний злочин». «Те, що відбулося, — ганебно для духовних осіб, які керували цими діями у день, коли формувався новий український уряд, — каже народний депутат України, отець Юрій Бойко. — Те, що в цій Церкві сьогодні є певний розкол, юридично не оформлений, заводить у тупик, передусім митрополита Тернопільського Мефодія (Кудрякова), який з порушенням пунктів Собору згадується у багатьох церквах як предстоятель УАПЦ». Насилля породжує зворотну реакцію, вважає отець Юрій. Це може призвести до того, що частина парафіян відвернеться від церкви.

(“Україна молода”, №23, 8 лютого 2005 р.)

Микола Томенко має питання до Володимира Сабодана

Голова парламентського Комітету з питань свободи слова, член "Нашої України" Микола Томенко звернувся до митрополита Київського і всієї України Володимира Сабодана з відкритим зверненням, у якому просить його "однозначно і ясно висловитися з приводу заходів, що розпалюють ворожнечу в суспільстві за участю представників УПЦ (МП)".

Він нагадує про факти агітації в стінах церков на користь одного з кандидатів та переховування "брудної поліграфії" в храмах протягом виборчої кампанії. "І сьогодні, попри Ваше благословення Віктора Ющенка як Президента України на труди ради українського народу, окремі священики Вашої церкви продовжують свою діяльність, спрямовану на підтримання вогнища ворожнечі в українському суспільстві. Це, зокрема, стосується ходи, організованої священиками Києво-Печерської Лаври", — наголошує депутат.

"Крім розпалювання ворожнечі між регіонами і конфесіями України, такі заходи поширюють шовіністичні настрої, які не лише спрямовані проти життєвих інтересів українського народу, але й повністю суперечать твердженню Біблії про те, що для християнства всі нації рівні: для Бога "немає ні юдея, ні елліна", — переконаний він.

Томенко закликав Сабодана "пояснити усім віруючим християнам, чи підтримує Ваша церква право українського народу відстоювати з Божою поміччю християнські ідеї моралі, свободи, вільного вибору та протистояти тим, хто вважає, що насильство, брехня, шахрайство, здирництво, хабарництво і аморальність завжди мають бути нормами життя українського народу" та "однозначно і ясно висловитися: чи підтримує УПЦ (МП) право українського народу жити вільно на своїй, Богом даній землі, чи, навпаки, вважає, що таким правом мають користуватися тільки окремі народи".

Народний депутат сподівається, що УПЦ (МП) "надалі спрямовуватиме свої зусилля насамперед на виконання своїх основних функцій зі спасіння душ, а не витрачатиме їх на боротьбу з іншими православними християнами" (razom.org.ua).

(«Український південь», м. Миколаїв, №5, січень 2005 г.)

Правоохоронні органи

Вначале он, один из опытнейших участковых Каховского райотдела милиции, даже не подозревал, какими непредсказуемыми последствиями чреват для него обычный рабочий день. Тот самый день, когда Олег Анатольевич, выполняя свои служебные обязанности, нашел украденный комбайн и начал расследование по факту его хищения

Валентин Ковальский

Стоило участковому лишь "потянуть за ниточку", как на нем (и его начальстве!) моментально захлопнулся своеобразный прокурорско-судебный "капкан", выставленный на милиционеров... людьми, подозреваемыми в преступной деятельности. Сперва облпрокуратура "тормознула" служебное рвение участкового, "ссылаясь на "мнение руководства". А затем за него взялся местный суд в лице... когда-то судимого, а ныне помощника председателя горрайонного суда...

"Джигиты" села Дмитровка

Эта история началась 18 февраля 2004 года, когда к Олегу Мартыненко обратился директор ООО "Агробизнес-2" гражданин Армении Симон Бабаян с заявлением о том, что в селе Дмитровка (Каховский район) пропал его трактор Т-170. Через два дня Олег Анатольевич задержал автомобиль КрАЗ, на котором везли похищенный трактор.

Изъятый Т-170 сразу же передали Симону Бабаяну. Но позже выяснилось, что на самом деле этот трактор принадлежал ЗАО "Нове життя", а господин Бабаян присвоил его себе без каких-либо прав и документов...

Дальше — больше. В начале весны на Симона Бабаяна пало еще одно подозрение. На этот раз на него пожаловался директор ООО "Агро-Партнер" Фиканюк, у которого загадочно исчезли культиваторы, плуги и сеялки. Каково же было удивление Олега Анатольевича, когда Бабаян предоставил ему точно такие же документы на сельхозинвентарь, как и Фиканюк. Из-за отсутствия заводских номеров на технике установить факт кражи не удалось. Однако во время опроса один свидетель заявил участковому прямо в глаза: "Вы ищете несколько сеялок, а украден комбайн". От местных жителей участковый узнал, что, действительно, комбайн "Дон-1500Б" угнали из Дмитровки в соседний Новотроицкий район и спрятали за ангаром возле села Софиевка. По номеру завода-изготовителя (072840) и инвентарному номеру было установлено, что украденный "Дон" принадлежит Дмитровскому ЗАО "Нове життя"

Комбайн за... 264 гривни

Когда найденный комбайн взяли на буксир, к ангару примчался Бабаян и объявил, что... приобрел этот "Дон" "по дешевке" у Виктора Пузанова — председателя ликвидационной комиссии ЗАО "Нове життя" — родного брата и доверенного лица Александра Пузанова, который во время ликвидации своего предприятия пережил обширный инсульт.

Почему брат-ликвидатор так "подставил" брата-инвалида, так и осталось невыясненным до конца. Но одна из версий состоит в том, что Виктора Пузанова запугали настолько, что он был вынужден передать "группе" Бабаяна восемь единиц сельхозтехники, указав в накладной смехотворную сумму — всего 1941 гривню! Вот эту-то накладную Симон Бабаян и предъявил участковому: дескать, купил "Дон" за 264 гривни (при остаточной его стоимости 184 тысячи гривень). Во второй накладной, якобы дублирующей первую, было уже девять единиц техники, приобретенной также за бесценок, почти по стоимости металлолома.

Но смущала участкового не только невероятная бросовость цен. Сами накладные тоже не внушали доверия — это были не оригиналы, а какие-то ксерокопии. Одну из них Симон Бабаян выписал на имя... своей супруги — Бабаян А. М., но при этом подписался сам (!). Подпись главного бухгалтера ЗАО "Нове життя" тоже была подделана, а вся техника (2 автомобиля, 3 комбайна и 4 трактора) выписана, как гвозди или шифер, то есть без указания номеров агрегатов, годов выпуска и номерных знаков. Не оказалось у Бабаяна и других документов: ни договора купли-продажи, ни акта передачи, ни техпаспортов, ни экспертной оценки техники.

Да и как эту технику можно было вообще продавать? Из-за процесса ликвидации ЗАО "Нове життя" она находилась в налоговом залоге...

Главный довод прокурора

Собрав необходимые материалы, Олег Мартыненко передал их начальнику следственного отдела Каховского РО УМВД Ивану Корецкому, который и вынес постановление о возбуждении уголовного дела №160494-04 по 185-й статье (кража) УК Украины, но при этом заметил: "Рано радуешься. Прав будет тот, кто первым добежит до Херсона". Так оно и вышло: через три дня Херсонская областная прокуратура, затребовав "комбайновое дело", вызвала Олега Анатольевича на "ковер".

Старший прокурор Коваленко заявил "непонятливому" участковому, что Симон Бабаян — самый что ни на есть добропорядочный человек, а посему он — вне всяких подозрений! Олег Мартыненко попытался объяснить, что уголовное дело возбуждено не в отношении Симона Бабаяна, а по факту кражи комбайна "Дон-1500Б". Но Коваленко и не собирался выслушивать его аргументы. "А почему вы его так защищаете, что даже дело мгновенно затребовали?", — удивился Олег Анатольевич.

Объяснение оказалось очень простым: Бабаян был на личном приеме у руководства...

Через два дня Мартыненко узнал, что постановление о возбуждении уголовного дела №160494-04, подписанное подполковником милиции Корецким, отменено старшим прокурором Коваленко как... незаконное. Ознакомившись с прокурорским документом, участковый с удивлением обнаружил, что фамилия Бабаян названа в нем пять раз, хотя в постановлении о возбуждении уголовного дела эта личность вообще не упоминалась!

Кого-то другого подобный "окрик" из облпрокуратуры, возможно, и остановил бы. Но не Олега Мартыненко. Тем более, что к тому моменту у него уже были дополнительные материалы, свидетельствующие не просто о краже — о целой преступной схеме, охватывающей не только Каховский район! Потому, наверное, в облпрокуратуре и поспешили "пресечь" уголовное расследование на начальной его стадии, дабы не всплыл в итоге весь айсберг "черного" в прямом и переносном смысле бизнеса...

И все же напрасно собирал участковый дополнительные материалы. Начальник райотдела милиции наотрез отказался их подписывать: "Никаких уголовных дел!.."

Вместо объяснений он беспрерывно курил и пил корвалол. И только позже Мартыненко узнал, почему его шеф так сильно нервничал: заместитель прокурора области вроде бы и ему пригрозил уголовным делом!

Дважды судимый... помощник судьи

Когда участковый находился в кабинете старшего прокурора Коваленко, раздался телефонный звонок: помощник председателя Каховского райсуда Александр Бойко сообщил, что Мартыненко должен срочно прибыть к судье Василию Зубику. Когда Олег Анатольевич прибыл к Василию Васильевичу, тот сразу же поставил ультиматум: "Верните комбайн Бабаяну! Или я начинаю делопроизводство по его жалобе в отношении Вас"...

Ошарашенный таким "соломоновым" решением, Мартыненко заявил, что в подтверждение своих прав на явно незаконно обретенную технику Симон Бабаян предоставил лишь какие-то сомнительные ксерокопии. Смехотворная сумма, обозначенная в кассовом ордере — 1941 гривня, — в ЗАО "Нове життя" не поступала, указанный в накладной налог на добавочную стоимость в сумме 816 гривень в госбюджет не перечислялся (что свидетельствует о подделке документов). Более того, в жалобе Бабаяна не указаны ни марка, ни заводской номер, ни год выпуска "Дона". Именно поэтому майор милиций отказался отбирать комбайн у законного хозяина — ЗАО "Нове життя"...

Но не прошло и месяца, как в райотдел милиции явился госисполнитель и потребовал немедленно передать комбайн Бабаяну: мол, в противном случае... на счет Каховского РО УМВД наложат арест! Оказывается, 21 июля 2004 года Каховский райсуд в лице Василия Зубика признал действия участкового "незаконными" и обязал возвратить бабаяновскому "Агробизнесу-2" изъятый "Дон-1500Б". Для райотдела это стало полнейшей неожиданностью, потому как судебное заседание проводилось в отсутствие и должностных лиц ЗАО "Нове життя", и самого Мартыненко.

В каких-либо личных отношениях с Бабаяном председатель суда Зубик, насколько нам известно, никем и никогда замечен не был. Вот о помощнике председателя Александре Бойко этого не скажешь. Но зато о нем говорят в Каховке другое. В свое время этот служитель Фемиды... был дважды судим. Первый раз в феврале 1995 года — за "неосторожное" убийство учителя физкультуры. Тогда его приговорили к трем годам лишения свободы. Условно. Второй раз было уголовное дело по факту совершения хулиганских действий. Самое примечательное то, что г-н Зубик не мог этого не знать, принимая г-на Бойко на работу в качестве помощника председателя суда (!), поскольку именно он и судил нынешнего своего помощника. В первом случае освободил его из-под стражи в зале суда, во втором, как говорится, просто "похоронил" уголовное дело

Кстати, ни в первом, ни во втором случае судья не отправил в отдел информационных технологий УМВД справку "Ф-6", и тем самым Бойко стал как бы и не судимым!

Стоит ли удивляться, что сейчас загоняют в угол саму каховскую милицию? Против майора Мартыненко уже возбуждено два уголовных дела — "за превышение служебных полномочий", повлекших тяжкие (!) последствия, и за "невыполнение решения суда"...

Обращения майора Мартыненко в Генпрокуратуру, Верховный суд и Верховную Раду, к сожалению, остались без ответа. А ведь "комбайновое дело", которое расследовал участковый из Каховки, является той ниточкой, способной привести к преступному клубку. Речь идет о хорошо организованной группировке (около полсотни "штыков"), вырезавшей на Херсонщине более шести тысяч тонн труб оросительной системы, чем нанесен ущерб на миллионы гривень. Подтверждением тому является один любопытный документ, который удалось добыть корреспонденту "КР", — акт приема-передачи тонкостенных и чугунных труб длиной... около 60 километров (!), заключенный между ЧП "Агроинвест" и ООО "Маяк".

Но и это еще не все. Отслеживая ряд "деловых" связей лиц упомянутой группы, удалось установить, что она контролирует так называемый Новокаховский "пятачок" — в первую очередь, торговые точки в Казацком. Именно с ним были связаны многочисленные кровавые разборки с применением оружия. И не мудрено: "пятачок" представляет собой мощное "предприятие" с миллионными оборотами по продаже соленой и копченой рыбы, поддельных коньяков а-ля "Таврия" и даже широкой сети сексуслуг. О проверках соблюдения законности на этом "пятачке" речь пока не идет: ни "опера", ни налоговая милиция туда и нос не кажут — боятся попасть в  какой-либо "капкан"...

Майора Мартыненко тоже ведь предупреждали. Но он пренебрег...

("Киевский регион", 9-15 декабря 2004 г.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори