Дембельський акорд полковника Шкапоїда. Командир військової частини МінНС “дiдував” на будiвництвi власної сауни: один солдат захворiв i помер
Певно, для людей необізнаних слід із самого початку розкрити значення жаргонізму “дембельський акорд”. Вираз народився в радянському війську й стосувався солдатів строкової служби, які готувалися до звільнення в запас і рахували кожну годину, щодня закреслюючи по цифрі в кишеньковому календарику. На службу вони фактично вже махнули рукою, тому командири винайшли ефективний спосіб боротися з переддемобілізаційним пофігізмом: групі воїнів виділявся певний “акордний” обсяг робіт (наприклад, будівельних, ремонтних тощо), після виконання якого обіцяли звільнити відразу.
А от щодо офіцерів — та ще й на впливових посадах! — то вираз набуває дещо іншого значення. Передчуваючи швидше прощання зі службою, вони розвивають дивовижну гіперактивність, готуючи плацдарми для гідної старості, а тут уже, зрозуміло, не йдеться про ретельне дотримання вимог законів, підзаконних актів чи й просто неписаних норм людського співжиття.
Стратегічна сауна
Про те, що у вересні 2002 року полковника Олега Шкапоїда призначили на посаду командира рятувальної військової частини Міністерства з питань надзвичайних ситуацій, дислокованої біля села Якушинці, у Вінниці знало хіба що обмежене коло осіб — як-не-як, родом він не місцевий, та й служив досі на Східній Україні. Можливо, не довідались би про нього ще довго, якби через лічені місяці очолюваний полковником аварійно-рятувальний загін не прогримів на всю Україну своєю власною, “рукотворною” надзвичайною подією: в лютому 2003 року у Військово-медичному центрі ВПС помирає вісімнадцятирічний рядовий Володимир Крижанівський, який проходив службу під началом Шкапоїда. Лікарі засвідчують, що причина смерті — гостре запалення легенів, причому хлопця привезли з частини до реанімаційного відділення у настільки важкому стані, що медики виявились безсилі. З аналогічним діагнозом і перебігом захворювання до центру потрапляє ще один солдат із Якушинець, але його пощастило врятувати.
Подія надзвичайна для всіх, у тому числі й столичному керівництву. Проте знаходиться “стрілочник” — співробітник медико-санітарного підрозділу частини, який нібито через недбальство вчасно не надав допомогу хворому. Кримінальну справу направляють до суду. Ну, а другий винуватець — сам померлий. Офіцерів частини розсилають у мікрорайон, де жив Крижанівський, у школу, де він учився, та в місцеву лікарню з єдиною метою: — зібрати “компромат”. Мовляв, він з дитинства був хворобливим хлопчиком, мав слабкий імунітет, тому й не витримав звичайної застуди. Версіявельми зручна для офіційного трактування події.
Однак, у цей же час батьки Крижанівського отримують із частини анонімний лист, у якому розповідається про справжні обставини, які призвели до смерті солдата. Вони звертаються з ним до народного депутата Володимира Скомаровського, згодом лист потрапляє в газети. З’ясувалося, що взимку “командир частини коло озера будував сауну, і всі засоби і сили, а також особовий склад були задіяні на цьому, “стратегічному”, об’єкті... Все було готово до відкриття об’єкта, і вирішили провести випробування. З містечка подали воду, все було відмінно. Але на ранок залишена в трубах вода замерзла. Відкопували екскаватором, але техніка проти мерзлого грунту безсила. І щоб цю трубу розігріти, кинули на прорив нас, з ломами і лопатами. Хворий — не хворий — гнали всіх. Довбали кілька діб. А в суботу “відзначились” більше всього. Адже строки тиснули, готувались до 23 лютого! Після миття нас, просто з лазні, в 19 градусів морозу примусили довбати все ті ж ями коло КПП. Там були і здорові, і хворі, в тому числі і Ваш син з температурою, і довбали допізна... Всі ми, хто працював там, були мокрі, сильно замерзлі, і в основному всі захворіли”.
Нам невідомо, чи потрапили описані факти у звіт комісії з військово-медичної служби Міністерства, яка вивчала ситуацію. Проте відомо інше: жодних серйозних оргвисновків не зроблено. Залишився на посаді Олег Шкапоїд. Залишилась біля озера неподалік від частини новенька сауна. Тоді ще ніхто не здогадувався, що вона виявиться тільки однією ланкою в стратегії дембельського акорду пана полковника.
“До свиней на службу кроком руш!”
Новий скандал спалахнув через рік, причому з не меншим резонансом, ніж попередній. За цинічним збігом обставин, у ті самі хвилини, коли в клубі військової частини йшов урочистий концерт, присвячений Міжнародному жіночому дню, у районній лікарні помирав рядовий Василь Морозовський. Його привезли туди з важкою травмою, отриманою у лісництві неподалік від частини: під час рубання дерев хлопець опинився в небезпечній зоні, і його вдарило окоренком стовбура.
Але що робив солдат поза місцем дислокації аварійно-рятувального загону? Пояснення, отримані з уст посадових осіб, виглядали плутано-суперечливими: чи то він ішов дорогою повз і заглянув у небезпечну зону з цікавості, чи то його спеціально послали назбирати гілляччя для віників...
Вичерпні відповіді на всі питання дав співробітникам правоохоронних органів, які вивчали ситуацію, командир роти капітан Сергій Дев’ятий. З’ясувалося, що іще з травня 2003 року командир частини розпорядився щодня виділяти трьох солдатів для роботи у лісництві. Двоє працювали на розчистці лісу, на посадці та складуванні дров, а Морозовський трудився при особистому господарстві лісника: доглядав худобу, свиней, виконував інші доручення. Як правило, ішли з казарми після підйому і поверталися перед відбоєм, нерідко залишались у лісника ночувати, не показуючись у частині тижнями. На вихідні лісник іноді брав у частині цілі маленькі загони по вісім-десять чоловік для своїх потреб.
Сумніваємось, щоб нормативними документами передбачалось використання особового складу як робочої сили на сусідніх підприємствах. Утім армійський фольклор пояснює картину досить влучно: “У нас немає рабів — у нас є солдати”. І якщо самі вони не отримують за працю ні копійки, це не означає, що вельми красномовно не дякують їхнім командирам. Бо все-таки лісництво — це лісоматеріали, далеко не зайві при спорудженні будиночків: гарненького особнячка де-небудь у приміському селі Зарванці, сауни чи й іншого “дембельського” об’єкта...
Все навкруг військове — все навкруг моє?
Якими ж такими геніальними діловими якостями відзначається полковник Шкапоїд, коли навіть після двох важких надзвичайних подій (“УМ” свого часу писала про обидві), що сталися в підлеглій йому частині — та ще й за причетності командування! — профільний департамент Міністерства і далі залишає його на посаді? Відповіді на питання про спрямованість якостей старшого офіцера можна знайти в інших матеріалах, зокрема — в протоколі про вчинення корупційного діяння, складеному оперативниками Управління СБУ у Вiнницькiй області і розглянутому Ленінським районним судом Вінниці у серпні 2004 року.
Річ у тім, що частина має кілька пересувних вагончиків. Командир вирішив, що наразі вони не дуже потрібні, а отже, їх можна вигідно здати в оренду і ще й якусь копійку для війська заробити. Та й орендар тут як тут знайшовся — ВАТ “Південьзахідшляхбуд”. І от уже три вагончики (дві їдальні та одна спальня) за договорами, підписаними Шкапоїдом, передаються у розпорядження орендаря.
Здавалося б, що ж тут поганого? Хай користуються на здоров’я і гроші платять. Але давайте перегорнемо Постанову Кабміну №778 від 11 травня 2000 року, яка визначає порядок передачі військовими частинами рухомого та нерухомого майна в оренду. Згідно з цим документом, передача означених об’єктів має здійснюватись “винятково за результатами конкурсів” (пункт 5), їм має передувати “оцінка вартості майна” (пункт 7), а повідомлення про проведення конкурсів “підлягають опублікуванню в засобах масової інформації” (пункт 9). Ні першого, ні другого, ні третього полковник Шкапоїд не зробив, обравши суто військовий спосіб прийняття рішень: “Ми тут подумали, і я вирішив”. Сума орендної плати теж була, схоже, висмоктана з пальця.
Суд підтвердив, що в діях Олега Володимировича є ознаки корупції (тобто командир надав незаконну переваги одному суб’єкту господарювання і фактично позбавив можливості взяти участь у конкурсі інші підприємства) та 11 серпня оштрафував його на 255 гривень.
Сума загалом невелика, але судове рішення б’є по кишені набагато істотніше: пункт 4.6 наказу міністра №534 від 30 грудня 2003 року передбачає, що в разі винесення судом “корупційного” рішення винуватець протягом півроку не має права отримувати надбавку за безперервну службу (для полковника Шкапоїда вона становить 514 гривень щомісяця). Нелегко, ой як нелегко такі гроші втрачати, тож і наш герой відмовитись від них не зміг: згідно з поданням у прокуратуру, яке підготувало Управління СБУ в області, за наступні місяці він безпідставно одержав близько трьох тисяч гривень згаданої надбавки.
“А Васька слухає та їсть”...
У ході перевірок виявили й інші факти діяльності полковника Шкапоїда, які чудово вписуються в єдиний план дембельського акорду і по-новому — уже значно ширше — висвітлюють описане. Мається на увазі насамперед “озеро”, на березі якого ударними темпами споруджувалася “стратегічна” сауна. Насправді це невеликий оточений лісом ставочок, який офіційно називається урочищем Костецького. Колись тут дислокувалась ракетна частина стратегічного призначення. Військове містечко успадкував від неї аварійно-рятувальний загін, у відання місцевих органів влади перейшла решта території — колишнє стрільбище із занехаяним двоповерховим будиночком для чергового, поруч на березі — затишна впорядкована зона відпочинку iз шашличницею, криницею, альтанкою на воді і навіть фонтаном. І хоч формально землі військовим уже не належали, за традицією їх продовжували використовувати. Цей комплекс відпочинку і доповнив сауною полковник Шкапоїд.
Затим настає черга наступного ходу: в лютому 2004-го в Якушинецьку сільську раду звертається із заявою про надання їй в оренду водойми в урочищі Костецького Галина Дмитрівна Шкапоїд — мати Олега Володимировича. А сам полковник, не чекаючи рішення сесії, заганяє на береги ставка спецтехніку, заправлену пальним за рахунок частини, щоб поглибити дно і розчистити береги. Роботами він керує особисто. Тоді ж привозить два бідони малька, зарибнює ставок і регулярно відряджає до озера двох солдатів, в обов’язки яких входить топити лазню, годувати та охороняти рибу. Тож коли 25 травня сесія сільської ради дала добро на виготовлення проектної документації з наступним укладанням договору оренди, господарське використання водойми ішло вже повним ходом, задовго до отримання законного дозволу.
Полковник Шкапоїд мусить поспішати, аби не випустити з рук ласий шматочок: треба ж такому статись, щоб саме торік уряд прийняв рішення про переформування цивільних сил Міністерства з питань надзвичайних ситуацій, і в липні 2005 року військову частину під Якушинцями, найвірогідніше, ліквідують, передавши окремі підрозділи Управлінню МінНС в області. Чому б не докласти якомога більше зусиль — і власних, і особового складу, щоб підготувати на майбутнє можливий маленький бізнес: тут і грибні місця, тут і риболовля, тут і міні-готельчик на чотири-п’ять номерів, під який можна переобладнати запущений будиночок чергового, тут і чудова дорога від Вінниці, до якої всього вісім кілометрів (так що клієнти завжди будуть), тут і сауна з шашликами. З сауною, правда, трішки не пощастило — у вересні минулого року вона згоріла, причому пожежа просто дивовижним чином збіглася з датою професійного свята співробітників Міністерства з надзвичайних ситуацій...
Звісно, нічого поганого у таких планах немає. Якби ж тільки вони реалізовувались у передбаченому законом порядку, якби для них не використовувались державні матеріальні і людські ресурси та вплив посади і якби вони не тягнули за собою протоколи про вчинення корупційних діянь, складені співробітниками УСБУ.
Здавалось би, прихід нового уряду і його лінія на очищення державних структур від людей, схильних до корупційних діянь, повинна зупинити пана полковника, але де там! Чергова перевірка правоохоронних органів виявила нові, не менш показові факти. 10 лютого цього року за особистої присутності полковника на будівництві згаданого вище шкапоїдівського приватного особняка в селі Зарванцях трудились одразу п’ятеро його підлеглих — військовий-контрактник і четверо вільнонайманих цивільних. Вони зазначили в поясненнях, що працюють на “стратегічному об’єкті” вже кілька тижнів.
Серед військових віддавна побутує приказка: “Дембель невідворотний”. Вона уповні стосується і полковника Олега Шкапоїда
Рік за два
Після скорочення терміну військової служби вдвічі армія стане кращою, а “дідуватимуть” у ній менше?
Міністр оборони Анатолій Гриценко підписав офіційне розпорядження про перехід на однорічну обов’язкову військову службу. Але нового сплеску “дідівщини” це спричинити не повинно, адже, згідно з новововведенням, по року служитимуть усі, і молоді, які потрапили під призов восени 2004-го, будуть звільнені восени 2005-го.
Нагадаємо, що “дідівщина” в Радянській армії була започаткована тоді, коли після схожого указу про скорочення строкової служби з трьох років до двох “трирічники” добували своє і відповідним чином муштрували “салаг”-дворічників. “Дідівщина” триває й досі. Зокрема, нахабніють старші офіцери. Саме ті, з якими пообіцяв боротися Президент Ющенко, представляючи міністра Гриценка. “На ваших дачах солдат не повинен працювати... Якщо я стану свідком такого факту — то й фундамент цієї дачі розкидаємо”, — заявив Віктор Ющенко.
(“Україна молода”, №33, 22.02.2005)