пошук  
версія для друку
07.05.2005 | Марина Пєвцова

Військовий суд виніс вирок капітану медслужби

   

Свого часу про цей резонансний випадок в Якушинецькому батальйоні у березні 2003 року писала наша газета. 17 лютого 18-річного солдата строкової служби Володю Крижанівського у вкрай важкому стані доставили у Військово-медичний центр ВПС з частини, де він служив. Реаніматологи констатували відсутність у нього пульсу, тиску, температуру під 40 градусів.

Ці симптоми були на тлі інфекційної пневмонії, спровокованої грипом. Через дві доби Володя помер. Смерть молодої людини від несмертельної, проте запущеної хвороби приголомшила медиків Військово-медичного центру. Кажуть, що мало не тиждень був у лікарів частини, аби звернули увагу на стан хворого солдата, котрий не раз звертався до них за допомогою. Проте, рятувати його почали лише тоді, коли ввечері у їдальні хлопець втратив свідомість...

І хоча мати Володі стверджувала, що віддала в армію цілком здорову дитину, йому, за її словами, приписували надумані діагнози — вроджений імунодефіцит, неіснуючі в нашій країні раптові форми грипу... На суді мама солдата сказала, що люди у погонах додумались шукати щось у документах її сина в підлітковому кабінеті. Так, офіцери рятувального батальйону, за її словами, намагались “захистити честь мундира”. Проте, за словами рідних, за фактом “НП” у частині працювала комісія з Києва, яка виявила, що солдату не було надано належного медичного лікування. Рідні Володі не могли відійти від шоку...

Трагедія сталась у лютому. А у квітні сім’я Володі отримала листа. Такий же лист надійшов і до нашої редакції. І батьки подали до суду.

— В цьому листі говорилось про одну з причин, що призвела до смерті Вови, — розповідає його матір Тамара Дмитрівна. — В ньому було написано, що в роті були хворі. Проте їх ніхто не дивився, не прослуховував. Їм просто давали таблетки та відправляли назад у роту. В казармах було дуже холодно. В цей самий час командир будував біля озера сауну. Цей об’єкт був, за словами солдатів, стратегічним, і на нього, нібито, були кинуті всі сили та задіяний особовий склад. Відкрити сауну планували до 23 лютого. Вже все було готове, подали воду. Проте на ранок вода, котра залишилась у трубах, замерзла. До робіт залучили екскаватор, який проти мерзлого грунту був безсилий. Тоді на прорив кинули солдатів з ломами та лопатами. Гнали нібито всіх, незважаючи на те, хворий чи ні. Судячи з листа, цю мерзлу землю солдати довбали декілька діб. А в суботу, як вони пишуть, особливо “відмітились”: довбали землю допізна, ще й після бані, бо піджимали строки. Всі змокли, а температура на вулиці була -20 градусів. Написали, що і мій Володя був там. Підходив декілька разів до майора, казав, що йому погано. На що той сказав, що всі тут хворі, я, мовляв, також, мені даний наказ — працюйте.

В частині ці факти заперечили, сказали, що до робіт не залучали жодного солдата, там працювали вільнонаймані. Коли був похорон, то чоловік 6-7 приїхало з частини. Тоді один з друзів Вови сказав: “Дайте мені тільки дослужити, я все розповім про цих паразитів”. Проте, з часом все забулось. Щоправда, про те, що рядові були тоді залучені до земляних робіт біля сауни, на суді свідчили деякі солдати та офіцери. Але розслідування, котре велось в перші місяці, замело всі сліди.

А потім, коли Володі не стало, протягом тижня до Військово — медичного центру потрапили ще 29 хворих солдатів. Одного з них відправили на лікування у Київ. Мати Володі каже, що зустрічалась з ним. Після інфекційної пневмонії він мало не став інвалідом... Задихався, казав, що на легенях залишились рубці...

На той час, як сім’я Володі отримала листа, справу закрили за відсутністю складу злочину. Тоді його рідні звернулись до військової прокуратури Західного регіону з проханням поновити розслідування. В ході його у військовій частині, де служив Володя, були виявлені дефекти діагностики, лікування, госпіталізації, які знаходились у прямому причинному зв’язку із смертю солдата. На лаві підсудних опинився капітан, лікар частини, виконуючий на той час обов’язки начальника медичної служби. Судовим слідством військовий суд встановив, що потерпілий Крижанівський помер внаслідок несвоєчасного діагностування захворювання, відсутності адекватного лікування в частині та пізньої госпіталізації. Днями військовий місцевий суд Вінницького гарнізону виніс рішення: службове обмеження капітану медичної служби строком на 2 роки. Він обвинувачувався за статтею “Недбале ставлення до військової служби”.

— Вова звернувся у санчастину ще в суботу, — розповідає Тамара Дмитрівна. — А ввечері заступив у наряд. Мусив, хоча вже був хворий. Говорив: “Нам, молодим, не можна казати, що хворі, бо старші казатимуть, що “шлангуємо”. А в понеділок, 17 лютого, нас повідомили, що він потрапив у реанімацію госпіталю. Лікарі сказали, що лише 10% легенів “живі”. Ми підходили до Вови, питали, куди він звертався. Він сказав, що підходив у неділю до капітана. А той навіть не дивився, дав якісь пігулки, махнув рукою і сказав іти в казарму.

В понеділок зранку він підходив до медичного працівника, котра пройшла якісь тримісячні курси.

Вдячна тим незалежним працівникам прокуратури, котрі вели подальше розслідування і встановили це. Бо про те, що звертався хворий солдат, доповіла капітану черговий фельдшер медичного пункту. За відсутністю вільних місць для стаціонарного лікування у медичному пункті його направили в роту. Там було ще до 10 хворих солдатів, про це Вова писав у листі до коханої дівчини. На суді капітан взагалі казав, що він не “іщейка”, щоб шукати хворих солдатів у казармі. Мовляв, нехай самі приходять. Мені здається, що він так і не зрозумів, що з його вини померла дитина... Своєї вини він не визнає. Чому ж капітан не проводив особисте обстеження особового складу? Якби він був на своєму робочому місці та добросовісно виконував свої безпосередні обов’язки, трагедії не сталося Куди в цей час дивився керівник частини? І якщо правда, що солдати захворіли на цій сауні, то чому не відповідає перед законом командир?

Володя хотів служити в армії. Туди він, першокурсник торгово-економічного інституту, попросився сам. Думки, що армія загартовує, популярні серед молоді. Проте, як виявилось, у рядах Збройних сил захистити його молоде життя було нікому... 20 лютого цього року минуло два роки, як його не стало...

(“33-й канал”, м. Вінниця, №9 23 лютого 2005 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори