пошук  
версія для друку
09.05.2005 | Наталія Лебідь

Віталій Шевченко: Протрухлий режим посипався. Нацрада має стати тепер боєздатним органом. Член Національної ради з питань телебачення та радіомовлення — про старі «гріхи» та нові обрії своєї структури

   

Починається розмова з важливої для Нацради новини. Леонід Кучма підписав указ про звільнення з посади члена Нацради Бориса Холода. Відтак Холод не буде також і головою цієї структури (про бажання піти як з керівного крісла Нацради, так і з нацрадівської вісімки Холод заявив ще в грудні минулого року). Замість Холода за президентською квотою Кучма ввів до складу Національної ради Олександра Бутка. До свого нового призначення Бутко працював у Національній телекомпанії України, був у 1999—2002 роках першим віце-президентом, а у 1997—2002 рр. — директором «УТН». Це ті офіційні дані, які відомі про нового колегу Віталія Шевченка. Решту характеристик ми залишаємо за нашим співрозмовником.

— Пане Віталію, що ще відомо про Олександра Бутка?

— Це фахівець високого гатунку. Щодо його професійних якостей у мене немає жодних застережень. Інша річ — це поспішність рішення Кучми. Цікаво було б відстежити механізм появи такої ідеї у Президента, адже ось-ось Національна Рада попаде під ротацію. Новообраний Президент, напевне, замінить склад «своєї» четвірки, Верховна Рада, можливо, зробить так само. Я не знаю, чому саме Бутка обрав Кучма. Якісь версії висувати не хотілось би, бо навряд чи це буде коректно по відношенню до мого колеги. Хоча те, що приймається Президентом або кимось іще з високопосадовців «під пожежу», завжди викликає багато питань. 

— Крок, насправді, доволі дивний. Леонід Кучма, якому лишилось «правити» країною лічені дні, затіває кадрові ігри...

— Так, уся ця каша заварена на кухні нашого шановного Леоніда Даниловича. Я не знаю, кому це першому прийшло в голову запустити такий механізм формування державних органів, коли частину чиновників призначає Президент, частину — Верховна Рада або Колегія суддів, якщо це стосується, приміром, Вищої ради юстиції... Врешті-решт, такий принцип робить усі структури — від Нацради до ЦВК — гостро політичними, з прямими установками лобіювати ті чи інші політичні інтереси. Так от, мало того, що цей принцип ніхто не хоче кардинально ламати (хоча в контексті Національної ради вже скільки разів говорили про нові засади її створення!), так ще й при прийнятті політичної реформи ніхто не зініціював зміни до тих статей Конституції, які торкаються роботи Нацради. І це при тому, що необхідно позбутися тої старої, скомпрометованої норми, яка «відповідає» за формування Нацради. Всі ж знають, які проблеми виникали з нашою структурою! Варто було заговорити про свободу преси, як незлим тихим словом згадували Нацраду... Відтак це невирішене питання тяжітиме над нами й далі. Або ж матимемо надію, що до конституційних змін країна ще повернеться...

— Але, поки ми всі живемо за чинними законами, давайте детальніше поговоримо про президентську четвірку Нацради. При Президентові Ющенку вона має обов’язково пройти ротацію?

— За законом, і Президент, І Верховна Рада один раз на час своєї каденції (тобто Президент раз на п’ять років, а парламент — раз на чотири роки) мають право повністю змінити склад своєї частини Національної ради. Окрім цього, Верховна Рада може робити певні кадрові заміни в разі відхилення нею річного звіту Нацради. Для Президента процедура ротації не розписана так детально, як для Верховної Ради. Він у будь-який час, не прив’язуючи ротації до розгляду річного звіту, може замінити одного чи двох членів Нацради (бо одночасна ротація може торкатися не більш ніж двох осіб — так говорить закон). Я особисто переконаний, що Ющенко має робити це негайно — раніше навіть, ніж формувати уряд. І, вочевидь, для нього це буде найгостріше кадрове питання. Хочеться думати, що новий Президент саме з цих позицій і підійде до ротації своєї четвірки. Ну, а коли Верховна Рада виконає свою частину роботи — це вже невідомо... Звіт парламентаріям ми подали, причому встигли зробити це до 1 листопада, як цього вимагає закон, але, природно, що через виборчі катаклізми його ніхто не розглядав... Коли парламент повернеться до звичного ритму роботи та ознайомиться з нашим звітом, тоді, цілком ймовірно, й з боку Верховної Ради так само надійдуть пропозиції відносно замін у складі Національної ради.

— Але теоретично Віктор Ющенко може залишити при владі й четвірку свого попередника?

— Звичайно. Закон це дозволяє. В такому разі членами Нацради лишатимуться Віктор Павленко, Віктор Лешик (його, до речі, Кучма двічі вводив до складу президентської четвірки) та Микола Фартушний...

— І чому ви вважаєте, що Ющенкові обов’язково слід замінити цих людей?

— Тому, що нинішня Нацрада — дуже неблагополучний орган. Тому, що його роботу треба поставити на нові рейки. Особливо з огляду на те, що відбувалось останнім часом — наприклад, як телерадіокомпанії отримували свої частоти у судах замість того, щоб мати ліцензію від Національної ради. Приміром, таким шляхом пішли донецькі — телекомпанія «Київська Русь» (вона ж — «Астра-ТБ») — без рішення Нацради вирвала в суді право на розміщення своїх програм у резерві кабельних мереж України, після чого вибила собі ліцензію (іншого слова я й не підберу!) всякими хитрощами та трюками... І такі приклади можна ще наводити й наводити! Тому в своєму оновленому складі Нацрада має бути боєздатним органом, який би сприяв нормальному розгляду питань ліцензування, а те, що було одержано телекомпаніями незаконним шляхом, зумів би «відмотати» назад і все розставити по своїх місцях...

— А я якраз хотіла зауважити, що під час виборів діяльність Нацради втратила той відтінок скандальності, який був притаманний цьому органу певний час. Ба навіть навпаки: замість позбавляти ліцензій опозиційні теле- й радіокомпанії Нацрада ставала на захист, приміром, «Ери» та «5-го каналу», яких місцева влада східних регіонів намагалася «вирізати» з ефіру...

— Знаєте, як би там не було, але нинішній склад Нацради — це професіонали, яким завжди було неприємно ухвалювати рішення з неприємним політичним «душком»...

— Професіонали, яким усе-таки не вистачає бійцівських якостей?

— Можливо... В останній час, коли посипався цей протрухлий режим, Нацрада змогла дещо розправити плечі й ухвалювати рішення без політичного підтексту, не боячись, що того ж вечора над тобою зависне каральний меч, який відсіче тобі голову.

— Якщо трохи відхилитись від теми Нацради і поговорити про ЗМІ та вибори загалом, то як би ви могли оцінити роботу преси в цей період?

— Можу сказати одне: у період передвиборчої кампанії всі ЗМІ вели себе просто гидко. Настільки гидко вони не вели себе ще ніколи. Це була повна девальвація якихось загальнолюдських цінностей та принципів журналістської роботи. Дивуватися нічому — до такого фіналу ми йшли протягом двох термінів президентства Кучми. У чому проблема українських ЗМІ? Кажу як фаховий журналіст: українські засоби масової інформації не стали самодостатніми, такими, що виробляють якісний самоокупний продукт, за який одержують гідну матеріальну винагороду. Іншими словами, наші ЗМІ не стали такими, якими є їхні колеги в інших демократичних суспільствах. Ми й досі продовжуємо виробляти продукт, що відігравав і відіграє роль «угноєння» для політичного середовища. Цим процесом українські журналісти аж надто захопилися, і все тому, що в медіа-царині за такі послуги давали великі гроші, тому наша преса готова була грати будь-якого вар’ята, і це загнивання тривало й тривало... А потім в одній точці зійшлася деградація політичного суспільства та деградація преси. Цією точкою був другий тур президентських виборів. І от тоді стався обвал. Почалися журналістські бунти, протести, журналісти стали збиратися і говорити про те, що більше вони так не будуть працювати. Проте цього не достатньо. Нині вже два роки діє новий Кримінальний кодекс, в якому передбачена відповідальність за запровадження цензури. Тож поки ми не покараємо за кримінальною статтею всіх, хто змушував журналістів прогинатись під власні потреби, усі оці стихійні спротиви журналістського цеху будуть відбуватися циклічно і ні до чого конкретного не призведуть. А ми всі стоятимемо й чухатимемо потилицю, дивуючись, чому в нас усе так погано. Потрібні гарантії з боку держави, тому хотілось би, щоб нова влада показала, що за кожний злочин має бути покарання.

— Пане Віталію, я хочу трохи вступитися за тележурналістів, до яких я не належу, тож моя репліка не буде реплікою заангажованої людини. Їхня революція — якщо під нею розуміти демонстративні звільнення з телеканалів з оприлюдненням відповідних заяв — почалася іще до другого туру виборів, тобто раніше, ніж ви про це говорите... Тепер до іншої теми: як будемо карати порушників закону про цензуру? Дехто вважає, що власникам телеканалів треба публічно вибачитись перед глядацькою аудиторією та своїми підлеглими. Дехто говорить про повну люстрацію... А ви, я так розумію, за те, щоб відправити цензорів за грати?

— Про вибачення я однозначно не говорю. Я говорю про тих, хто відіграв роль церберів щодо тележурналістів і тележурналістики, про тих, хто привносив ідеологічні ноти туди, де вони не повинні були звучати. Це, власне, невелика група людей, які контролюють фактично увесь телепродукт. Їхні діяння мають усі ознаки карного злочину, тому й реагування на них має бути як на карний злочин.

— Є й друга група порушників. Йдеться вже не про медіа-магнатів, а про можновладців на місцях, які влізали з умовними ножицями в ефір того чи іншого ЗМІ й шматували той ефір, як хотіли. Що робити з ними?

— Так, ідеться про кількох операторів кабельного мовлення, які абсолютно не реагували на зауваження Нацради. Їх коло ми звели до кількох компаній, де взагалі не може бути жодного пояснення, як люди могли так зухвало поводитись — нехтувати ліцензійними умовами, договірними стосунками зі своїми партнерами, не реагувати на наші листи, не прибувати на зустріч із нами, коли ми їх викликали. Думаю, що такі компанії як мінімум заслуговують на попередження чи на інші адміністративні санкції.

— Насамкінець традиційний після пережиття будь-яких суспільних потрясінь прогноз: якими надалі будуть (чи мають бути) українські ЗМІ? Чи варто очікувати швидких позитивних змін при новій владі в державі?

— Якщо буде проведено роздержавлення ЗМІ, якщо буде запроваджено суспільне мовлення, якщо буде переглянуто створені під вибори інформаційні мережі, тоді розвиток журналістики піде в нормальному руслі. І тоді, я думаю, до парламентських виборів 2006 року журналісти згадають усі ті принципи, за якими вони мають працювати.

(“Україна молода”, №4, 12 січня 2005 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори