пошук  
версія для друку
09.05.2005

Вік... зони не бачити? Суд над можливими вбивцями Ігоря Александрова гальмують з невідомих причин

   

Восени минулого року розпочався судовий процес над особами, яких звинувачують у вбивстві журналіста Ігоря Александрова. Всупереч майже афористичній фразі, цей процес... не пішов. Чому? Як це часто буває у нашій країні, що лишається країною недомовок та напівнатяків, чіткої відповіді на це питання наразі немає. 

Ігоря, керівника Слов’янської телекомпанії ТОР, убивали, як мінімум, двічі. Так у всякому разі вважають усі ті, хто більш-менш обізнаний із перебігом подій навколо розправи над тележурналістом. Тобто почалося все ще того кривавого липневого ранку 2001 року, коли на вході до приміщення телекомпанії йому влаштували засідку нападники з бейсбольними битками, після якої він невдовзі помер у лікарні. А продовжилося в кабінетах посадових «правопохоронців», котрі взялися не так розслідувати злочин, як вдаватися до відвертої фальсифікації.

Першою жертвою фальсифікації став Юрій Вередюк — людина без конкретного роду занять, «бомж», той «асоціальний типаж», який цілковито підходив на роль головного антигероя злочину, скоєного буцімто на побутовому грунті. Пізніше виправданий судом Вередюк несподівано помер від серцевого нападу. І його співмешканка згадувала, що він ніколи не розповідав про свою роль у цій справі, однак в останні дні свого життя дуже часто плакав...

Минув іще час — і про вбивство Александрова заговорили як про злочин, причиною якого стала професійна діяльність покійного. Тоді ж до карної відповідальності було притягнуто 12 осіб, 11 із яких заарештовані, а один на даний момент перебуває на підписці про невиїзд. Звинувачення у безпосередньому вбивстві Ігоря Александрова були висунуті п’ятьом особам. Замовником злочину слідство назвало слов’янського бізнесмена Олександра Рибака, організатором — його брата Дмитра, виконавцями — Корицького, Онишка та Турсунова. І вже існувало припущення, що під час суду Генпрокуратура вимагатиме для винних вищої міри покарання у вигляді довічного позбавлення волі...

Водночас продовжувалися й намагання дати відповідну оцінку правоохоронцям, причетним до фальсифікації справи. У липні минулого року, тобто через три роки після загибелі журналіста, Генпрокуратура України на чолі з Геннадієм Васильєвим порушила карну справу стосовно прокурора, який розслідував справу про вбивсто Ігоря Александрова. Його прізвище ГП не оприлюднювала, хоча було відомо, що слідчо-оперативну групу у справі Александрова очолював Володимир Голік, а організацією розслідування й прокурорським наглядом займався заступник Генпрокурора Сергій Винокуров. (Той самий Винокуров, якого звільнив Васильєв і поновив на посаді Піскун).

Тодi як відбувалися арешти учасників рибаківської банди, не раз робились заяви про те, що слідство назвало тільки рядових виконавців і приховало причетність до злочину керівників донецьких правоохоронних органів. У цьому були впевнені колишні співробітники УБОЗу обласної міліції Михайло Сербін та Олег Солодун. А народний депутат Володимир Стретович вважав, що розслідування Генпрокуратури залишило поза увагою багатьох причетних до справи осіб. Тих, «які носили міліцейські погони», та «їхніх високих покровителів у керівництві УМВС, прокуратури Донецької області й Донецької облдержадміністрації».

Так чи інакше, але наприкінці літа минулого року Генпрокуратура України повідомила, що слідство закінчено та справу передано до суду. «З метою об’єктивного, неупередженого розгляду справи Верховним Судом визначена підсудність справи Апеляційному суду Луганської області», — говорилось у відповідній постанові. Потерпілі — дружина та діти Ігоря Александрова — були не у захваті від такого рішення і клопотали про перенесення справи на Донеччину. Однак суд мав розпочатися на початку вересня таки в Луганську. Потім початок слухань перенесли на 27 вересня.

Про це розповідала вдова Ігоря Александрова Людмила, яка брала участь у попередньому засіданні в Луганському апеляційному суді. Тут же були присутні й адвокати братів Рибаків, звинувачуваних у замовленні та організації вбивства. Адвокати заявили про порушення прав підслідних і висунули клопотання про відхилення кандидатури судді. Суд відхилив клопотання, однак 27 вересня перше судове засідання так і не відбулося, а відтак було перенесено на 19 жовтня. Причиною цього стала неявка одного зі звинувачуваних — Дмитра Рибака, який проходить у справі як організатор убивства журналіста, із невідомих причин його не доставили до суду.

19 жовтня Луганський суд нарешті таки розпочав слухання резонансної карної справи, що на той час нараховувала 66 томів, а звинувачувальний висновок її складав понад 600 сторінок. Суд устиг задовольнити клопотання доньки покійного тележурналіста Анни і визнав її потерпілою. А ще до матеріалів справи долучили заяву звинувачуваного Дмитра Рибака про те, що досудове розслідування велося із певним звинувачувальним нахилом і на нього особисто здійснювали моральні та фізичні методи впливу.

А вже у листопаді, як повідомила Людмила Александрова, суд вирішив не викликати потерпілих на всі судові засідання. Тобто їх присутність вважають доцільною тільки під час слухання конкретних епізодів справи. Коли ж саме йтиметься про загибель чоловіка та батька, потерпіла сторона могла тільки здогадуватися. За тодішніми найоптимістичнішими прогнозами, мабуть, аж на початку 2005 року. Однак цьогорічний січень уже добіг кінця, а Людмила Александрова досі так і не отримала повістки до суду...

Неофіційна версія такого зволікання буцімто пов’язана з хворобою судді, але не залишає враження, що знову й знову до суду тягнуть дрібну «тюльку». Велика ж «риба», подейкують, залишається на волі і нині вже метушливо прилаштовується до нинішніх реалій. Може, саме тому поки й не видно кінця-краю цій резонансній і досить заплутаній справі.

(“Україна молода”, №20, 3 лютого 2005 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори