пошук  
версія для друку
09.05.2005

Свобода слова чи теревені

   

Нині, після зміни влади, всенародного обрання Президента України, стають відомими шокуючі факти злочинів колишніх можновладців. За “кучмократії” народ довідувався про злодіяння її представників з незалежних (опозиційних) ЗМІ або з каналів “Бі-Бі-Сі”. Мається на увазі не так приватна телерадіокомпанія Великої Британії, як принцип “баба бабі сказала”, з перших літер якого й складається абревіатура-омонім.

Чому працює “Бі-Бі-Сі”?

Як відомо, Верховна Рада ухвалила чимало законів, які цілком можна назвати неробочими через те, що їх не дотримувалася жодна гілка влади. Є серед них недолугі, некваліфіковано виписані, що й створює лазівки для зловживань, а то й просто злочинних дій. На часі, приміром, потреба ґрунтовних змін до Земельного кодексу, що в рамках чинного законодавства допустив “роздавання земель у заповідній Пущі-Водиці”, Криму. Та й хіба тільки там? Персоналії ж тих високопосадовців та “народних обранців” досі достеменно не відомі народові, бо їх список засекречено. У ЗМІ називають прізвища, роздобуті фактично незаконно, або, як заведено казати, з “утаємничених джерел” чи за горезвісним принципом “Бі-Бі-Сі”.

Це лише останній приклад безпідставної засекречуваності відомствами документів, зміст яких має суспільно важливе значення. Посилаючись на Закон України “Про інформацію”, зокрема, на положення про “конфіденційність і таємність”, казенні та приватні установи цим добряче зловживають. Передусім же це стосується урядових структур. Так, за даними Харківської правозахисної групи на чолі з Євгеном Захаровим, манією засекречування відзначався Кабінет Міністрів України: 2000 року були оповиті таємницею 2 387, а в 2001-му – 2 372 документи. І навіть такий, як розпорядження про нарахування і виплату пенсій №411-р від 13 вересня минулого року. До речі, чи не дивина, що раніше було засекречено й постанову про порядок застосування ідентифікаційних номерів (№709/94)? Вражає також кількість офіційних паперів, приховуваних від народу колишньою Адміністрацією Президента: 1 636 у 2000 році та 1 461 – у 2001-му. Чому подаємо такі “несвіжі” дані? Саме тому, що нові, як, зрештою, і наведені… досі засекречені!

Накладання на нормативно-правові акти грифів “цілком таємно”, “не для преси”, “опублікуванню не підлягає”, “для службового користування” тощо й породжує в суспільстві чутки, плітки та пересуди. А ми ж, український народ, лише обурюємося. Свіженький приклад – надання колишнім віце-прем’єром Азаровим невмотивовано великих бюджетних пільг і привілеїв екс-президентові Кучмі саме за рахунок платників податків. Тим самим, як і раніше, було порушено Закон України “Про державну таємницю”, яким заборонено приховувати інформацію, що стосується прав і свобод громадян, тим паче суспільно значущу.

Три категорії й “туман”

Законодавство і юриспруденція цивілізованих країн поділяють інформацію лише на три категорії – таємну, відкриту і приватну. З першою, здається, все зрозуміло: з огляду на держбезпеку або з комерційною метою такою інформацією користується нормативно визначене коло офіційних осіб, і її поширення обмежене. Що ж до відкритої, то, хоч як дивно, не вся інформація цієї категорії підлягає публікації, а з приватної дозволяється оприлюднювати лише ту, що не завдасть моральної та матеріальної шкоди конкретній особі. Наприклад, не розголошуються дані з адміністративних досьє, про банківські рахунки, надані кредити, комерційні угоди, сексуальну орієнтацію, деяка статистика з оподаткування, щодо національних меншин. Навіть списки членів приватних клубів зберігаються в таємниці.

У нашій же країні можна натрапити на перепони, намагаючись одержати, здавалося б, найдоступнішу відкриту інформацію. Приміром, якщо  випадково стає відомо, що затримано серйозних злочинців, зазвичай пов’язаних з корумпованою владою, то їхні прізвища ніколи не оприлюднювали буцімто “в інтересах слідства”.

Громадяни “з обмеженим доступом” до інформації завзято виловлюють її саме зі ЗМІ. Усталеною була практика, коли служби міністерств і відомств із зв’язків з громадськістю та ЗМІ, як і прес-секретарі окремих держслужбовців, народних депутатів, інших публічних осіб, не інформують правдиво про їхню діяльність, а навпаки, – “напускають туману”, а то й просто вводять громадськість в оману. Тобто порушують наше право на інформацію.

То що ж має дати нам довгоочікувана свобода слова? По-перше, гарантований законом захист від репресій за суспільно корисну інформацію, опубліковану чи усну, а по-друге, дієві заходи з боку влади щодо усунення недоліків, їх причин та покарання тих хто чинить тиск на будь-яке джерело інформації. Інакше свобода слова перетвориться на пустопорожні теревені, а суспільство втратить контроль над владою, що зможе ним маніпулювати.

(“Вечірній Київ”, №30, 18 лютого 2005 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори