пошук  
версія для друку
02.06.2005 | Мар’яна Мигаль

Журналістів на волю випускають... Перед виборами

   

Мар’яна Мигаль

Не встигли українські журналісти оговтатися від екстремальних умов, у яких проходили вибори Президента України, як на носі чергові вагомі політичні події – парламентські вибори. Проблеми, які мали місце під час минулої президентської виборчої кампанії, стали для багатьох повчальним уроком. Відповідно вже сьогодні журналісти й медіа-експерти почали замислюватися над тим, як уникнути помилок минулого та забезпечити ЗМІ нормальну роботу. Принаймні це активно обговорювали під час круглого столу “Державні й комунальні ЗМІ під час президентської 2004 року та майбутніх виборчих кампаній”, проведеного Інститутом політики.

“Державні та комунальні ЗМІ житимуть добре, але недовго”

Такі проблеми й дискусії у нас виникають напередодні кожних виборів. Останні три роки досить часто відбуваються публічні обговорення, конференції, круглі столи на тему, як убезпечити журналістів під час виборчої кампанії від тиску влади на місцях. Але чим більше про це ведеться мова, тим більше порушують права працівників ЗМІ під час виборів. У чому ж причина?

Тут є кілька моментів. По-перше, фінансовий чинник. Ні для кого не секрет, що журналісти регіональних та обласних ЗМІ отримують мізерну зарплатню – 200–400 гривень. Тому спокуса підзаробити, попрацювавши на користь тієї чи іншої політичної сили, є надто великою. Від ласої кістки, яка часто стає поперек горла сторожовим псам демократії, відмовляються одиниці. Коли мова заходить про гроші, кудись зникають поняття журналістської етики, моралі та й узагалі основні принципи журналістської роботи.

Як зазначав колись голова Комісії із журналістської етики Володимир Мостовий: “У регіонах до нас підходить чимало журналістів, які висловлюють готовність підписатися під документом (Етичний кодекс журналіста. – Авт.), але кожен готовий це зробити лише після виборів”.

Другий вагомий чинник, який уже глибоко вкоренився в нашому суспільстві, – це ставлення чиновників до ЗМІ. Українські медіа багато хто ще сприймає не як засіб висловлення незалежної думки, інформації, а як засіб пропаганди. І часткова вина в цьому журналістів, які певним чином дозволили собі сісти на голову й зробили себе залежними від когось.

Проте, із другого боку, як може не бути цієї залежності, коли більшість регіональної преси є державною та комунальною. Тобто напряму вони фінансово залежать від держави. Тому так склалося, що вони служили не людям, а чиновникам на місцях. Свого часу віце-прем’єр Микола Томенко із цього приводу наголошував, що цей рік має стати перехідним для державних і комунальних ЗМІ. Перефразовуючи білоруського “класика” Лукашенка, український віце-прем’єр сказав: “Державні та комунальні ЗМІ житимуть добре, але недовго... Важливо прийти до того, щоб державні ЗМІ були не для губернаторів, а для тих людей, що живуть у регіонах”.

Гарний закон – новий закон

Іще одне питання, яке порушили учасники обговорення, – це виборче законодавство в агітаційній та медійній сферах. Зокрема, присутній на круглому столі віце-прем’єр Микола Томенко сказав, що треба законодавчо виписати норми та вимоги до розміщення реклами суб’єкта виборчого процесу. “Зараз, наприклад, ніхто не має права втручатися в зміст рекламних роликів. Через це ми й спостерігали так багато неправдивої та наклепницької інформації в ЗМІ щодо кандидатів на пост Президента України”, – переконаний Микола Томенко. Віце-прем’єр-міністр вважає, що для розв’язання цієї проблеми можна залучити до складу ЦВК спеціальну робочу групу, яка здійснюватиме експертизу змісту рекламних виборчих роликів. Також можна надати такі повноваження Національній експертній комісії з питань суспільної моралі, яка складатиметься з фахівців соціології, психології, права тощо. Звучали пропозиції виписати в законі заборону на те, щоб у політичній рекламі звучала негативна інформація про конкурента.

Однак більшість учасників столу зійшлися на тому, що найефективнішим у боротьбі з адміністративним тиском на журналістів буде зміна статусу державних і комунальних ЗМІ. Ідеться про підписання угод співпраці між власниками та редакцією (колективом), як це робив свого часу 5-й канал. Таким чином мінімально можна буде забезпечити й гарантувати невтручання власника чи засновника видання у творчий процес, змістове наповнення газети або телеканалу.

Отож, чи зможуть українські ЗМІ повернути собі статус “четвертої влади” й наскільки вони здатні перетворитися з беззубого цуценяти на сторожового пса демократії, мають продемонструвати наступні вибори.

(“Без цензури”, №18, 26 травня 2005 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори