пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200516
15.06.2005 | Олександр Білецький, м.Харків
джерело: maidan.org.ua

Житлово-комунальна проблема – загроза національній безпеці України

   

 «Держава, в якій ми живемо, зробила безправ’я і несправедливість, ігнорування демократичних цінностей нормою суспільного життя. Зрощення влади і бізнесу, корупція і хабарництво стали загрозою національній безпеці. Світоглядний конфлікт між суспільством та владою, між інтересами громадян і реальними діями владних фінансово-політичних груп набув антагоністичних форм. Закритість інститутів влади від громадського контролю, корпоративність у прийнятті нею рішень породили в людей недовіру до влади».

Програма діяльності Кабінету Міністрів України «Назустріч людям»

«Позорное расслоение общества на 95% бедных и 5% богатых является следствием глубочайших деформаций в формировании стоимости товаров на нашем рынке. Цены на продукцию отечественных производителей реально завышены, потому что в них заложены очень высокие нормы теневой прибыли для собственников, очень высокие риски от произвола власти и проверяющих органов, коррупционные платежи».

М. Романюк: «Почистим товары от коррупционно-теневых наценок».

(http://maidan.org.ua/static/mai/1112606256.html)

«Помаранчева революція – це антикримінальна революція. Вона стала цілком природною реакцією народу на криміналізацію держави зокрема. Особливістю українського суспільства було те, що держава, одним з основних завдань якої є протидія злочинності, перетворилася на свою протилежність – на засіб кримінальної експлуатації людей. Однією із форм цієї експлуатації є корупція, яка набула надзвичайного поширення і привела до руйнування основ суспільного життя. Через це суспільство, переставши нормально функціонувати, опинилося в кризі».

Олександр Костенко: «Формула декриміналізації держави»

(http://maidan.org.ua/static/mai/1113900158.html)

Згідно Закону України «Про основи національної безпеки України» (№ 964-ІV від 19 червня 2003 р.) під національною безпекою розуміється захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави (ст. 1). На перше місце серед усіх об’єктів національної безпеки цей Закон ставить людину і громадянина – їхні конституційні права і свободи (ст. 3). Основним принципом національної безпеки визначається пріоритет прав і свобод людини і громадянина (ст. 5). А от найбільшою загрозою у внутрішньополітичній сфері – порушення з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування Конституції і законів України, прав і свобод людини і громадянина, недостатня ефективність контролю за дотриманням вимог Конституції і виконанням законів України (ст. 7).

Наведені вище положення Закону являються основою методологічного підходу, який використовується при написанні цього короткого аналітичного огляду. Не виключено, що цей огляд є першою в Україні спробою побачити та осмислити житлово-комунальну проблему саме як надзвичайно важливий компонент загальної проблеми нашої національної безпеки, а також запропонувати деякі більш-менш адекватні способи її розв’язання.

Суть проблеми

Житлово-комунальну проблему, у найбільш загальному її вигляді, можна було б визначити як цілісний комплекс дуже актуальних питань (завдань) політичного, економічного, соціального, правового, виробничого і т. п. характеру, котрі пов’язані з наданням громадянам України житлово-комунальних послуг і до цього часу належним чином не вирішуються.

Суть цієї проблеми полягає в тому, що переважна більшість громадян України (приблизно 85%), внаслідок своєї малозабезпеченості, виявляється фізично нездатною оплачувати житлово-комунальні послуги в повному обсязі по тих тарифах і цінах, що йому диктують монопольні виробники і постачальники цих послуг. Причиною тому є так звані «ножиці»: з одного боку, дуже низький рівень життя населення країни (він, як відомо, сьогодні є чи не найнижчим у Європі), з іншого боку, вкрай завищені псевдоринкові вимоги монополістів до малозабезпеченого населення.

Ситуація значно ускладнюється тією обставиною, що в даному випадку держава займає сторону не громадян, а житлово-комунальних монополістів. Мало того, є всі підстави стверджувати, що головним винуватцем створення і загострення даної проблеми якраз і була корумпована й криміналізована держава. На протязі останніх десяти років вона, фактично, уникала належного виконання своєї соціальної функції та відповідних конституційних зобов’язань перед нашим суверенним народом. По суті, саме вона й перетворила житлово-комунальну сферу в одне з основних джерел незаконного збагачення відносно невеликої групи привілейованих осіб через «тіньове» отримання величезних надприбутків.

Найважливішим у даній проблемі, що має пряме відношення до проблем національної безпеки, є системне, систематичне та масове порушення конституційних прав і свобод громадян України з боку органів державної влади і місцевого самоврядування, а також підлеглих їм житлово-комунальних служб.

Так, зокрема, до порушення ст. ст. 3, 8, 19, 21, 22, 27, 46, 47, 48, 64, 68 Конституції, ст. 66 Житлового кодексу, ст. ст. 3, 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» призвела передача повноважень щодо встановлення тарифів на водо-, теплопостачання, водовідведення, утримання житла місцевим органам влади. Як наслідок, замість передбаченого законодавством про прожитковий мінімум розміру оплати у 12% від фактичного сукупного доходу сім’ї, громадян незаконно змушують сплачувати завищені суми, що у 3 – 5 і навіть більше разів перевищують ці розміри. Таким чином, на оплату житлово-комунальних послуг із сімейних бюджетів вимиваються вельми значні кошти, які повинні йти на харчування, охорону здоров’я, освіту, культурні та інші цілі. А це ще більше ускладнює тяжкий матеріальний стан малозабезпечених, у переважній своїй більшості, українських родин. Тому, аби не вмерти від голоду та хвороб, багато сімей змушені або взагалі не платити по рахунках «комунальних баронів» (це дуже влучне визначення, до речі, належить екс-президенту Кучмі Л.Д.), або оплачувати лише частину тих сум, що від них протиправно вимагаються. Звідси переважно й виникає так звана «заборгованість», що дає житлово-комунальним монополістам формальний привід переслідувати малозабезпечених «боржників» у судовому порядку.

Значну проблему становить запроваджений Кабінетом Міністрів хибний, неконституційний порядок призначення житлових субсидій, який фактично унеможливив їх отримання більшістю тих, кому вони дійсно потрібні. В той же час, субсидії отримують ті, хто не має на це жодного права. Так, за даними Світового Банку, серед тих, що отримали в Україні житлові субсидії у 2001 році, останніх було аж 88%! («Права людини в Україні – 2004». – Розділ XV. –http://www.rupor.org/index.php?r=18&t=1).

Згідно офіційних повідомлень Антимонопольного комітету, його перевірками підприємств ЖКГ у всіх областях України постійно виявляються масові й типові факти економічно необґрунтованого завищення, у співвідношенні до фактично наданих, норм і об’ємів споживання, якості послуг, встановлених у законному порядку цін і тарифів, численних приписок при нарахуванні оплати, а також інші види незаконних зловживань системного характеру. Однак, на ці факти, що однозначно вказують на наявність у житлово-комунальній сфері організованих і суспільно-небезпечних кримінальних злочинів, ані органи державної влади та місцевого самоврядування, ані компетентні органи належним чином не реагують.

Дуже небезпечною проблемою є масове судове переслідування житлово-комунальними службами малозабезпечених громадян за так звані «борги». Не маючи, як правило, укладених із громадянами договорів про надання послуг (а значить – навіть формальних юридичних підстав звертатися до суду) ці служби, проте, все ж таки домагаються задоволення своїх судових позовів. Дуже численними при цьому є випадки грубого порушення основ судочинства та порядку розгляду справ, що установлений Цивільним процесуальним кодексом України. І в результаті цього уже нанесені колосальні збитки не лише охоронюваним законом інтересам і правам сотень тисяч, якщо не мільйонів, наших громадян, але й моральному обличчю самого правосуддя.

Окремої серйозної уваги, саме з позицій національної безпеки, потребує питання дезорганізації нормальної роботи судів, як органів державної влади, що виникло внаслідок значної їх перевантаженості через надзвичайно велику кількість позовів комунальників.

Ще одна серйозна проблема – незаконне відключення підприємствами ЖКГ електро-, газо-, тепло- і водопостачання від жилих приміщень малозабезпечених громадян. Воно здійснюється всупереч ст. ст. 22, 47 і 48 Конституції, чинному законодавству про прожитковий мінімум і про державні соціальні гарантії. До того ж, фактично, такого роду дії є протиправним посяганням на відповідні державні функції, а також на внутрішні та міжнародні зобов’язання України, яка за своєю Конституцією є соціальною державою.

Нарешті, в результаті масованого інформаційно-психологічного, судового та іншого тиску на населення, що в останні роки систематично чиниться житлово-комунальними службами та має певні ознаки терористичної діяльності, в суспільстві виникло нове й небезпечне соціально-психологічне явище.

Фахівці визначають його як особливий вид психічних розладів – «житлово-комунальну депресію». Вона є вельми небезпечним фактором, котрий суттєво дестабілізує внутрішній стан людини і суспільства, веде до масового поширення відчуття постійної тривоги, незахищеності, безнадійності, відчаю, власного безсилля й апатії, а також до зростання кількості проявів агресії та насильства, алкоголізму, самогубств і такого іншого.

Згідно даних соціологічного опитування, яке було проведене Інститутом соціальної і політичної психології АПН України напередодні президентських виборів і «помаранчевої» революції 2004 року, уперше за весь період спостережень (з 1997 року) серед чинників, що можуть спричинитися до участі населення в масових акціях протесту, головне місце посів мотив універсального, «неекономічного» змісту – порушення прав людини. При чому, згідно таблиці 3 «Мотивування респондентами своєї можливої участі в масових акціях протесту», яка наводиться у прес-релізі цього Інституту від 08.10.04, місця серед мотивів поділилися таким чином: 1 – порушення прав людини; 2 – стрімке зростання цін; 3 – невиплата зарплати (пенсії, стипендії); 4 – підвищення плати за житло й транспорт; 5 – корупція в керівних структурах; 6 – зловживання владою з боку місцевого керівництва; 7 – припинення водо-, тепло- та енергопостачання; 8 – збагачення не багатьох та зубожіння більшості. (Як можна бачити, практично всі перелічені мотиви, так чи інакше, мають відношення до житлово-комунальної проблеми.) А от фальсифікація результатів виборів Президента України, яку багато хто вважає основною причиною революції, опинилася лише на 9-му місці?

Сьогодні вже є підстави констатувати, що великі сподівання нашого народу на поліпшення умов свого життя після «помаранчевої» революції не виправдалися. Адже в країні, за великим рахунком, практично нічого не змінилося. Наприклад, нині у житлово-комунальній сфері продовжують чинитися ті ж самі порушення конституційних прав і свобод громадян із боку органів влади та підприємств ЖКГ, які чинилися і при попередньому «антинародному корупційному режимі». Знову активізувався й посилюється судовий та інформаційно-психологічний тиск на населення. Так само незаконно припиняється постачання води, тепла, газу та електроенергії до жилих приміщень і важливих об’єктів соціальної сфери. Знову лунає стара балаканина, що нібито задля покращення стану даної галузі, розвитку ринкових відносин та навіть захисту прав споживачів обов’язково потрібно підвищувати ціни і тарифи. Приймаються й відповідні управлінські рішення.

Усе це замість того, щоб реально працювати над ліквідацією різних «тіньових» схем отримання надприбутків, зменшенням штучних невиробничих витрат, уведенням режиму ефективного енергозбереження та точного обліку послуг, що надаються, впровадженням нових прогресивних технологій та розвитком здорової ринкової конкуренції.

Цілком зрозуміло, що такий екстенсивний шлях, як постійне та економічно необґрунтоване підвищення цін і тарифів, а також протиправне «вибивання» так званих «боргів» з малозабезпеченого населення, може призвести не до вирішення цієї проблеми, а лише до ще більшого її ускладнення та загострення суспільно-політичної ситуації у країні.

Події останнього часу свідчать, що ті, хто на протязі минулого десятиліття використовував житлово-комунальну сферу для прихованого отримання величезних надприбутків, при якому брутально порушувались права і свободи наших громадян, збираються й надалі чинити так само.

Отже, приходимо до висновку, що сьогодні в Україні, як і раніше: а) зберігається революційна ситуація; б) існує практично та ж сама мотивація населення до участі у масових акціях протесту, що була напередодні «помаранчевої» революції; в) має місце вельми значна незадоволена суспільна потреба в ефективному захисті конституційних прав і свобод громадян, особливо у житлово-комунальній сфері.

Способи вирішення проблеми

Отже, мусимо визнати – існує клубок питань у правовідносинах ДЕРЖАВА – ЖКГ – ГРОМАДЯНИ, що потребують нагального вирішення. Вони вийшли на рівень загальнонаціональної проблеми, яка має підставу вважатись однією з найвжливіших для влади, бо унеможливлює для громадян цієї країни використання ними гарантованих Основним Законом прав, а через свою подальшу невирішеність несе загрозу їх життєвим інтересам, а відповідно і національній безпеці. Для вирішення цієї проблеми пропонуємо дійовим особам нової української державної влади нижченаведене.

1. Проводити ефективну й послідовну соціально орієнтовану державну політику, яка має бути спрямованою на швидке підвищення рівня життя та значне покращення добробуту громадян України, насамперед, через обмеження монополізму і розвиток здорової конкуренції, державний контроль за тарифами і цінами (принаймні у межах гарантованого Конституцією прожиткового мінімуму) на товари першої необхідності, житло і основні соціальні послуги, встановлення розумної межі рентабельності підприємств та торгових надбавок, значне спрощення системи оподаткування, скасування ПДВ і т. п.

2. Зобов’язати органи державної влади і місцевого самоврядування, а також підприємства житлово-комунальної сфери суворо дотримуватися вимог ст. ст. 22, 46, 47, 48 Конституції та законодавства України про прожитковий мінімум і державні соціальні гарантії.

3. У найкоротший термін привести національну нормативно-правову базу у відповідність до норм Конституції та Закону України «Про прожитковий мінімум».

4. Негайно переглянути ціни і тарифи на житлово-комунальні послуги в сторону зменшення, в першу чергу, за рахунок виключення з них будь-яких невиробничих і нераціональних витрат.

5. Доручити правоохоронним органам (Генпрокуратурі, СБУ, МВС):

а) ретельно вивчити матеріали розслідувань, які проводилися в останні роки Антимонопольним комітетом України й ГоловКРУ, та відкрити на цій підставі відповідні кримінальні справи;

б) здійснювати в житлово-комунальній сфері постійний моніторинг щодо виявлення фактів незаконних зловживань (особливо приписок та інших форм шахрайства), що порушують конституційні права і свободи громадян, та належним чином на них реагувати.

6. Переглянути та скасувати судові рішення, які були прийняті за позовами до малозабезпечених громадян із порушеннями вимог Конституції, Закону «Про прожитковий мінімум» та цивільного законодавства України.

7. Визнати недійсними договори про реструктуризацію заборгованості населення за житлово-комунальні послуги, які були укладені з правопорушеннями, а також компенсувати понесені від цього громадянами збитки за рахунок правопорушників.

8. Запровадити в житлово-комунальній сфері суворий громадський контроль, до якого залучити широке коло громадських правозахисних організацій та незалежних громадських активістів, котрі мали би координувати свої дії з відповідними державними органами.

9. Розпочати активну пропагандистсько-масову роботу по роз’ясненню громадянам змісту конституційних прав і свобод та чинного законодавства України, по ознайомленню їх з ефективними засобами правового самозахисту.

10. Почати нарешті виконувати Постанову Верховної Ради України № 2456-III від 07 червня 2001 року «Про інформацію Кабінету Міністрів України про стан і формування цін та тарифів у житлово-комунальній сфері», що направлена на захист конституційних прав і свобод громадян.

30 травня 2005 р
Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори