пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200516
15.06.2005 | Народився 17.06.1930 р., в с. Кнісело, Жидачівського р-ну, Львівської обл.

Ювілей Михайла Гориня

   

Один з найвидатніших шестидесятників, організатор розповсюдження самвидаву, один із лідерів національно-визвольного руху 60 — 90-х років.

Батько Михайла Гориня був головою сільської «Просвіти», керував районною нелеґальною організацією ОУН, репресований польською владою. У грудні 1944 Горинь разом з матір’ю був депортований радянською владою до Сибіру. Вдалося втекти.

1949-55 навчався на відділенні логіки і психології Львівського університету. 1953 був виключений за відмову вступити в комсомол, але завдячуючи ректорові академіку Є.Лазаренку відновлений. Контактував з підпіллям ОУН, виготовляв і розповсюджував листівки.

Працював учителем логіки, психології, української мови і літератури, завідував районним методкабінетом, був інспектором Стрілківського райвно. З 1961 на науковій роботі. Організував першу в СРСР експериментальну науково-практину лабораторію психології і фізіології праці при Львівському заводі автонавантажувачів. Автор низки методичних розробок для вчителів і статей у галузі психології праці. Готував дисертацію.

У травні 1962 налагодив контакти з київськими шістдесятниками І.Світличним, І.Дзюбою, І.Драчем та іншими. Один з організаторів і член президії Львівського Клубу творчої молоді «Пролісок» (1963). Організував розповсюдження політичної літератури, яка видавалася за кордоном, та виготовлення самвидаву.

Заарештований 26.08.65 за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди, ст. 62 ч. 1 КК УРСР. Засуджений на 6 років таборів суворого режиму.

Хвиля 1965 принесла в мордовські табори пожвавлення: з’явився самвидав, був налагоджений вихід інформації, національні групи консолідувалися в акціях протесту. За пропаганду і розповсюдження самвидаву серед в’язнів у липні 1967 суд Зубово-Полянського району присудив Гореню 3-х років ув’язнення у Володимирській тюрмі, звідки він теж зумів передати інформацію про становище в’язнів.

Звільнений 26.08.71. У Львові, де мешкала сім’я, не прописали. З вересня 1972 працював кочегаром у котельнях Львова, з 1977 — психологом на заводі «Кінескоп». Гогинь допомагав політв’язням і їхнім родинам готувати заяви. У створеній в 1976 Українській Гельсінкській групі (УГГ) визначив собі місце в другому ешелоні. Брав участь у написанні її основоположних документів. Після арешту засновників УГГ бере на себе видання її Бюлетеня, підготував №№ 4-7.

Упродовж 1981 у Г. було 6 обшуків. Під час обшуку 23.03 йому підкинули сфабрикований від імені УГГ документ у зв’язку зі справою І.Кандиби, а 28 листопада — текст на 15 сторінках під малограмотною назвою «Соціальні дослідження механізму русифікації на Україні» (треба б «соціологічні»).

03.11 після 13-годинного обшуку Г. заарештували. 10-го дня стався серцевий напад. 25.06.82 засуджений за ст. 62 ч. 2 і ст. 179 КК УРСР на 10 р. позбавлення волі в таборах особливо суворого режиму та 5 р. заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом.

12.11.82 прибув до табору особливо суворого режиму ВС-389/36, с.Кучино Чусовського р-ну Пермської обл., де, нарешті, був прийнятий співкамерниками до УГГ.

Хворів запаленням нирок, гіпертонією, аритмією. У травні 1984 у Г. стався інфаркт міокарда. «Помилуваний» 02.07.87.

Уже в серпні Горинь разом з В.Чорноволом та П.Скочком відновив видання «Українського вісника»

11.08.88 УКДБ Львівської обл. винесло Гориню офіційне попередження у зв’язку з його «антирадянською діяльністю».

Улітку 1989 Горинь працює в Києві в оргкомітеті Народного Руху України (НРУ) за перебудову. На Установчому з’їзді (8-10 вересня) обраний головою секретаріату НРУ. Був головою Політради і співголовою НРУ. 1990 обраний депутатом Верховної Ради УРСР, працював у Комісії з питань суверенітету, очолював комісію національних меншин. Ініціював і організував найбільші загальнонаціональні акції: «Ланцюг єднання» між Києвом і Львовом 21.01.90, «Дитяча дипломатія» (поїздки дітей зі Східної України в Західну і навпаки на Різдво і Великдень), Свято козацької слави (Запоріжжя, літо 1990), Конґрес національних меншин (Одеса, листопад 1991), Ліґа партій країн Балто-Чорноморського реґіону (1994), 50-річчя Української Головної Визвольної Ради (1994).

Вельмишановний пане Михайло!

Від щирого серця вітаємо Вас з Ювілеєм!

Бажаємо довгих років життя та творчих успіхів!

Харківська правозахисна група

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори