пошук  
версія для друку
17.06.2005 | Ірина Ярошинськая

У Вінницькому СІЗО його катували...

   

— У Вінницькому СІЗО його катували так, що за 22 роки своєї адвокатської практики я ще такого не бачила, — заявила адвокат Людмила Романюк.

Поламане ребро, пробита голова, прищемлені і попечені пальці, злиті синці по всьому тілу зафіксували лікарі після його звільнення. Сьогодні потерпілийу психлікарні"

... “Я був безпідставно затриманий працівниками УБОЗу, знаходився у тюрмі, де мене катували сам не знаю за що

12.04.05 почалися знущання. Спочатку працівник обіцяв, що моїй дружині підкинуть наркотики, і її посадять у тюрму. А доньку зґвалтують та роздеруть. Мене побили, розбили губу, потім мені не давали дихати — защемили носа і рота.

15.04.05 мене били пластиковими пляшками, наповненими водою, били, поки я не втрачав свідомість. Потім накладали пластиковий пакет на голову, щоб я задихнувся. Палили пальці запальничкою, били кулаками по печінці і ребрах. Зламали ребро, що підтверджено рентгензнімком та довідкою лікаря. Гострі предмети заганяли під нігті, видавлювали очі пальцями та гребінцем. Таким чином в мене вибивали явку з повинною. Але я не підписував, тому що вважаю себе невинним.

Я просив не бити мене у ребра, які були ними поламані, а вони спеціально били мене саме в це місце. Від болю в мене перекривало дихання, я мало не задихався. Крім того, я хворію на туберкульоз, раніше переніс травму хребта. Все це завдавало мені нелюдських страждань.

Особи, які мене били, говорили, що їм заплатив за це директор заводу, і навіть назвали його прізвище. І запропонували: якщо я їм заплачу більше, то мене перестануть бити. Я не міг витримати цих знущань і змушений був під їхню диктовку написати явку з повинною, яку вони мені диктували. З мого почерку видно, в якому стані я знаходився при написанні цього документа. До того ж, явка написана російською мовою, якою я ніколи не розмовляю… Ці ж особи погрожували мені розправитись з дружиною і донькою. Я бачив, що ці особи мають велику підтримку від працівників тюрми та правоохоронних органів, про що вказують їх обізнаність з фактами та безкарність поведінки”.

Цю заяву Василя Івановича просто змусила написати його адвокат Людмила Романюк. Вона у своїй 22-річній практиці вперше зустрічається з таким і тому бачила: люди, які “замовили” його, не зупиняться. Тому вона прийшла у редакцію, щоб таким чином зберегти життя невинного чоловіка.

— 23 березня Василя Івановича, налагоджувальника верстатів одного з вінницьких підприємств, незаконно і безпідставно затримали, порушили кримінальну справу проти нього і, піддаючи жорстоким тортурам у СІЗО нашої тюрми, вибили явку з повинною, ніби він вкрав на заводі 5 виробів. Василь Іванович простий трудівник, пропрацював на цьому підприємстві 22 роки, має більше 50 рацпропозицій та винаходів, отримав патент на винахід машини, яка щороку приносить заводу прибуток у 100 тисяч гривень, нагороджений сотнями почесних грамот і відзнак від заводу та Вінницької облдержадміністрації. А ще цей чоловік разом з дружиною і сім’єю живе на одному поверсі з донькою директора заводу, яка працює у прокуратурі. Не хочеться в це вірити, але вимальовується картина — Василя Івановича садять у тюрму за сфабрикованою справою по крадіжці, йому ж інкримінують напад на сина директора заводу. Після суду його садять у тюрму, конфісковують усе майно, в тому числі, і квартиру, яку успішно забирає донька директора. А перед акціонерами звітують — ось, мовляв, дивідендів немає, бо такий-то розікрав завод. Тобто на нього хочуть повішати усі недостачі підприємства та замах на життя. Я не стверджую, що це так, лише з огляду на матеріали справи припускаю це в надії, що слідчі розберуться.

Але мені довелося стикнутися з таким тиском на тих самих слідчих, які із мольбою в очах дивляться на мене і кажуть, що нічого не можуть зробити. Тому я, бачачи ці жахливі порушення, ці нелюдські катування чоловіка, якими його морально зламали, принизили і розтоптали, терміново написала заяви у Генеральну прокуратуру та до Уповноваженої з прав людини.

Що справа замовлена, на мою думку, говорить і те, що до цього часу Василь Іванович був найкращим робітником, аж раптом по запиту слідчого з заводу приходить вкрай негативна характеристика. Зрозумійте, не буде такий простий чоловік розкрадати завод і замовляти сина директора. Для чого? Він простий чесний трудяга. Все життя працював на цьому заводі. Ніколи не мав ніяких приводів у міліцію. Аж раптом такий прихований монстр?

Також незрозуміло, для чого його було брати під варту, якщо не для того, аби морально зламати. Адже за законом є три підстави для затримання обвинуваченого у СІЗО: якщо особу застали на місці злочину, коли очевидці вказали на дану особу або коли при ньому буде виявлено сліди злочину. Всього цього у Василя Івановича не було.

Коли я почала приходити у СІЗО, була вражена. В перший же день Василь вийшов до мене з проламаним черепом і накладеними швами вздовж голови (шви накладали у міській лікарні №2). Запитала, що трапилось. Він, опускаючи очі, відповів, що впав сам. Але не може людина так впасти! Характер травми вказує на те, що його кинули з висоти головою вниз. За декілька днів у нього була розбита губа, прищемлений ніс. А сам Василь був на грані нервового зриву.

15, 16 та 17 квітня його просто катували, синяками вкрите все тіло. Я особисто на свої очі бачила ці залиті синцями руки, ноги, тіло! Він був психологічно пригнічений, заляканий подальшою розправою над сім’єю. Був переконаний у відсутності об’єктивності у розслідуванні справи. Байдужий до своєї долі, зневірений, боявся навіть мені говорити правду.

Я як адвокат, побачивши його стан, одразу звернулась з проханням провести медичне обстеження потерпілого на предмет встановлення важкості спричинених тілесних ушкоджень. Але тільки через 10 днів у тюрмі з’явився судмедексперт. Та навіть і через 10 днів на його тілі були в ділянці печінки, передпліччя, спини злиті синці. А міською лікарнею №1 була видана довідка, що у нього є перелом 9-го ребра зліва. Самі ж оперативні працівники казали, що це він так у бокс грав у камері. Але Василя за цей час провели через 6 камер! І всюди з нього робили боксерську “грушу”.

Ця кримінальна справа стала взірцем грубих порушень як норм закону, так і моралі. В законі є достатньо важелів, щоб виправити винну людину. Але методом покарання не є знущання над людиною, приниження її гідності, тортури та катування. В даному випадку це не прояв сили, це безсилля.

Додає дружина Василя Івановича:

— Мого чоловіка усі поважали на заводі. Він ніколи не ставив за мету матеріально збагатитися. Чоловіка любить вся його бригада. Бо коли потрібно допомогти кому, відстояти робітників, організувати дозвілля — він перший.

За заявою директора проти чоловіка порушили кримінальну справу ніби за крадіжку. Але ж я завжди вважала, що у нас добрі стосунки. І навіть коли директор робив ремонт у спільному тамбурі, то ми повернули половину коштів за той ремонт. Хоча лінолеум узятий із заводу, йому він нічого не коштував. Але ми старалися, щоб у нас були добрі стосунки.

За що ж мого чоловіка так катували? Бандитів так не катують, як мого чоловіка.

Не чоловік з іншими робітниками розікрали завод. Їм це не під силу. Але ці факти використовують навмисне, щоб чоловіка посадити, списати на нього усю недостачу, а потім позбавити нас квартири. Закон простих людей не захищає. Зараз мій чоловік після перенесених катувань і нервових зривів знаходиться на лікуванні у лікарні ім. Ющенка.

Редакція звернулась до директора заводу за коментарем:

— Я особисто не маю відношення до цієї справи. Звертайтесь в УБОЗ, бо саме його працівники затримали Василя Івановича, коли той у дворі заводського будинку продавав насоси. Певно, хтось з жителів і подзвонив у міліцію. Погана характеристика? Це відділ кадрів давав ту характеристику, а не я. Кажете, мене звинувачує, що я написав заяву? Ну, говорити можна будь-що.

Редакція готова вислухати інші сторони і точки зору.

(“33 канал”, м. Вінниця, №23, 1 червня 2005 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори