пошук  
версія для друку
19.07.2005 | Олег Маховський

В’язниці потребують інвестицій

   

Днями в Києві відбувся круглий стіл “Досвід партнерства громадських організацій і державних структур у реалізації реформи кримінально-виконавчої системи України”. Після його завершення кореспондент “Вечірнього Києва” поставив кілька запитань голові Державного департаменту України з питань виконання покарань Василю Кощинцю.

– Василю Васильовичу, скільки нині в Україні засуджених?

– Щороку каральні заклади поповнюються 60 тисячами засуджених. Приблизно така ж кількість звільняється від покарання. Загалом у нашій державі налічується близько 400 тисяч осіб, які порушили закон. З них 151 тисяча (це переважно молодь) перебуває за ґратами. Ще 37 тисяч – у слідчих ізоляторах. Більш як 190 тисяч засуджених перебувають на обліку в підрозділах кримінально-виконавчої інспекції департаменту.

– Наведені цифри вражають. Одразу ж виникає запитання з розряду риторичних. Це нормальна кількість у пропорції до загальної кількості населення нашої країни?

– Переконаний, ідеального суспільства ви ніде, на жаль, поки що не знайдете. У будь-якій країні засуджених вистачає. Але порівняно з Європою в нас усе ж забагато тих, хто вчиняє злочини. У цьому плані випереджаємо навіть сусідів із Молдови. Тож на загрозливу для українського суспільства тенденцію просто мусимо звернути найприскіпливішу увагу. Каральні заклади сьогодні перевантажені. Скажімо, людину, яка порушила закон, не завжди варто ув’язнювати… До речі, Президент України Віктор Ющенко доручив підготувати законопроект щодо декриміналізації деяких діянь і поширення практики застосування покарань, не пов’язаних із позбавленням волі. Такий захід покликаний значно зменшити кількість ув’язнених. Це, в свою чергу, дасть змогу поліпшити умови утримання засуджених за ґратами.

– А які житлово-побутові умови засуджених?

– Більшість каральних закладів не відповідає навіть нормам, встановленим законодавством України. Про міжнародні стандарти годі й говорити.

Приміром, багато об’єктів, зведених п’ятдесят років тому, у критичному стані. Ну а столітні корпуси слідчих ізоляторів узагалі непридатні для утримання в них людей. Комплексного вирішення потребує також і питання розміщення засуджених до довічного ув’язнення.

– Василю Васильовичу, скількох українців засуджено до найвищої кари – довічного ув’язнення?

– 1182 особи. З них – 11 жінок.

– Що нині найбільше непокоїть керівника такої непростої й водночас потужної системи?

– По-перше, доля тутешнього виробництва. Підприємства каральних закладів мають застаріле обладнання. Відповідно їхня продукція неконкурентоспроможна. Як результат, понад 50 відсотків працездатних засуджених не забезпечені роботою. А отже, не можуть відшкодувати збитків потерпілій стороні. Окрім того, засуджений не має змоги оволодіти професією, що в подальшому житті (після звільнення) забезпечить йому легальні джерела до існування. Тому дуже хочу й роблю все можливе, аби в недалекому майбутньому так зване тюремне виробництво запрацювало на повну потужність.

Одним із першочергових завдань має бути законодавче врегулювання статусу підприємств кримінально-виконавчої системи, запровадження пільг в оподаткуванні. І, звичайно, наші виробничі площі також потребують інвестицій…

По-друге, мене дуже непокоїть кадрове забезпечення системи. Відповідна політика, на моє глибоке переконання, не повинна здійснюватися за так званим залишковим принципом. В органах і установах виконання покарань працює майже 50 тисяч осіб. Жодним чином не принижуючи честі й гідності цих людей, усе ж зауважу: нам потрібні фахівці, яких готуватиме спеціальний навчальний заклад. Прикро, але факт: департамент з питань виконання покарань – єдине в країні відомство, що не має такого закладу. Не має й власної науково-дослідної бази. А це вкрай негативно впливає на підготовку й підвищення кваліфікації тих же фахівців

– Який на вашу думку, вихід із ситуації з кадровим забезпеченням системи?

– Доводимо урядовцям доцільність повернення в розпорядження департаменту Київського юридичного інституту. Свого часу заклад, готуючи кваліфікованих фахівців для пенітенціарної системи, по праву вважався одним із провідних у колишньому СРСР. Тож нехай у цій галузі успішно попрацює й на незалежну Україну.

– Що можете сказати з приводу того, що злочинність з кожним роком молодшає?

– Лише додати сумної статистики. Нині більш як 3 тисячі засуджених неповнолітніх перебуває в спеціальних виховних закладах. Близько 2 тисяч – у слідчих ізоляторах. Ще 12 тисяч – на обліку в підрозділах кримінально-виконавчої інспекції. Ми, звичайно, вживаємо заходів щодо поліпшення умов утримання засуджених підлітків. Зокрема заклади, в яких вони перебувають, позбавляємо атрибутики колоній. Але найбільше проблем у них виникає після звільнення. Позбавлені батьківського піклування або ж узагалі сироти, молоді люди доволі часто не знаходять собі місця в сучасному суспільстві… Тому, на мій погляд, нам конче потрібно зміцнити систему соціального супроводу неповнолітньої юні та молоді як під час відбування покарання, так і після звільнення.

(“Вечірній Київ”, №114, 24 червня 2005 р)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори