Невеселі роздуми про боротьбу з трамадолом донецького осередку НСНУ
А от мені здається, Голові Донецького обласного комітету партії «Народний Союз «Наша Україна» – нема чого робити, інакше він поцікавився б, а чому такі ліки як трамадол і трамалгін користуються великим попитом. Можу дати голову на відсіч, що не тільки серед наркоманів. Ми вже писали про «Положення про обіг наркотичних речовин і прекурсорів», яке прийняла з якоїсь подачі наша Верховна Рада. Нагадаємо: до списку прекурсорів увійшли майже всі транквілізатори і легкі, і нелегкі: такі як рудотель чи клонозепам – що є протисудомним засобом.
Всі ці ліки, згідно з цим положенням, виписуються лікарями виключно за «рожевими рецептами» за двома підписами керівників лікарняного закладу (як правило, психіатричного), який має спеціальну ліцензію – дозвіл на призначення таких засобів. Терапевти, невропатологи та інші вузькі спеціалісти стогнуть, що межі медичної допомоги звужено, що, припустимо, хворому, який має виразку шлунку, призначити транквілізатор, як це робилось раніше, не можна. Також не можуть лікувати неврологічні хвороби невропатологи, які раніш дуже широко використовували транквілізатори у лікуванні неврологічних хворих. Всі – і лікарі, і хворі, давно від цього «у захваті». Всі питають один одного: чи депутати голосують, зовсім не вникаючи в проблему, коли приймають такі рішення? Чи Мінздрав, який підготував сумнозвісне Положення, просто підсунув цей документ до Верховної Ради, маючи на меті не проблеми лікування хворих, а проблеми ділків тіньового ринку транквілізаторів, які існують у кожному місті України? І це всім відомо…
В усьому світі такі засоби виписують лікарі, які своїм підписом і печаткою відповідають за призначення цих ліків хворому.
У деяких країнах Заходу саме прекурсори виписують невропатологи або психіатри відповідних лікарняних кас, але ніхто не відмовляє хворому в необхідних йому ліках тільки на підставі того, що їх потрібно виписувати на спеціальних «рожевих» бланках.
А в нас це звичайна ситуація, коли хворий не отримує потрібне лікування, навіть, коли відсутність препарату загрожує його життю. Саме про такий випадок з інвалідом армії, якому не виписують ампульований сібазон ми вже писали.
То, може, голові Донецького обласного осередку НСНУ і організаціям, що його підтримують, краще подбати не тільки про заборону трамадолу, а й про хворих, яким не дістатися необхідного для них лікування? Може, потужним громадським організаціям і партіям, перш ніж вчиняти такий галас, треба було поцікавитися, що насправді відбувається у такій небайдужій для населення галузі як медицина? Дізнатися, хто замовив цю музику з вільним продажем трамадолу і «засекреченням» банальних транквілізаторів? Хто винен у зникненні дешевих та ефективних ліків з ринку України, і чому так довго тягнеться справа з реформуванням медичної системи?
Якби в Україні, як у всіх нормальних країнах Сходу і Заходу була введена нарешті страхова медицина, якби почала працювати система лікарняних кас, ніяких проблем із трамадолом не було б. Точніше, вони б відійшли б у суто кримінальне поле, як проблеми з героїном. Але хтось дуже впливовий і дуже кмітливий, хто досі продовжує бути при владі (а нова влада чомусь вперто займається таким самоотруєнням із середини), не зацікавлений втрачати надприбутки і наводити системний порядок в медицині. Там, де є прозорість і порядок, не вловити рибку у каламутній водичці. І якщо витрачати громадську енергію і силу – то на системні перетворення. Люди втомилися, особливо в регіонах, де майже нічого не змінилося після Помаранчевої революції.
Інфляція знецінює доходи українців, лікування становиться все дорожчим відносно заробітної плати. Відсутність будь-якої системи в охороні здоров’я робить його ще й неефективним.
Проти цього треба протестувати – бо саме наша медицина найчастіше порушує найголовніше фундаментальне право людини – право на життя.
Якби саме так сформулювали проблему донеччане, їх можна було б підтримати. Але кричати «караул» через краплину, коли перед нами море – це дуже дивна позиція. Так, перед нами море невирішених проблем, і не видно, щоб хтось брався їх вирішувати. Тому життя і здоров’я кожного українця, в кого немає коштів на лікування за кордоном, в небезпеці.
Невже це не є тим наріжним каменем, на якому треба згуртуватися всім разом та вимагати від влади докорінних змін?