пошук  
версія для друку
11.08.2005

Заява Української Гельсінської спілки з прав людини 20 липня 2005 року

   

Необхідно ввести незалежний контроль за зняттям інформації з каналів зв’язку (в т.ч. прослуховування телефонів) органами державної влади

За минулі півроку в Україні систематично виникають скандали з приводу зняття інформації з каналів зв’язку (зокрема, прослуховування телефонів, мобільних телефонів, контроль над електронною поштою та Інтернет-комунікаціями тощо) відомих громадян. Практичного кожного тижня оприлюднюються відомості про незаконне прослуховування вищих посадових осіб. Нагадаємо, що зняття інформації з каналів зв’язку, як засіб оперативно-розшукової діяльності, може застосовуватися тільки у випадках, коли йдеться про тяжкі або особливо тяжкі злочини.

Значна частина цих повідомлень стосуються минулого, зокрема, подій до обрання нового Президента країни. Проте ми глибоко переконані, що змінюючи людей на посадах, і не змінюючи систему прослуховування в країні, неможливо досягти успіхів у цій сфері й уникнути незаконних прослуховувань бізнесменів, політичних і громадських діячів.

Необхідні системні зміни в сфері оперативно-розшукової діяльності. Для цього необхідно перш за все змінити українське законодавство. У відповідності до практики Європейського суду з прав людини та позитивної практики європейських демократичних країн необхідно запровадити, щоби:

1. Зняття інформації з каналів зв’язку (в т.ч. прослуховування) мало бути крайнім заходом (в Україні в минулі роки видано близько 40 тисяч санкцій на зняття інформації з каналів зв’язку, що приблизно в 40 раз більше ніж у США; крім того, відповідні отримані матеріали насправді дуже рідко використовуються як доказ у суді).

2. Зняття інформації з каналів зв’язку повинно проводитися протягом обмеженого терміну, визначеного в санкції суду (на сьогодні, максимальний термін не визначений законом, тобто за людиною можуть стежити без обмеження часу).

3. Правоохоронний орган, що здійснював зняття інформації з каналів зв’язку, повинен обов’язково протягом 10 днів після закінчення стеження повідомити особу, за якою стежили для того, щоби вона могла оскаржити ці дії правоохоронців у суді (на сьогодні, більшість людей ніколи не знають, що їх комунікації контролюються і за ними стежили, що порушує їхнє право на приватне життя).

4. Необхідно запровадити незалежний контроль за проведенням електронного стеження з боку Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або іншого органу влади, що не належить до правоохоронних.

5. Необхідно запровадити щорічний звіт правоохоронних органів про використання оперативно-розшукових заходів, які порушують права людини (зняття інформації з каналів зв’язку, негласний обшук), у якому обов’язково зазначаються загальна кількість наданих дозволів, їхня систематизація за підставами та аналіз ефективності таких заходів.

Ми вважаємо, що без прийняття цих законодавчих змін безпідставне стеження за громадянами буде тривати й надалі. Принаймні, про це свідчить досвід демократичних країн, що багато років назад позбулися цієї важливої проблеми.

Більшою мірою це питання можна вирішити за допомогою прийняття проект закону №4042-1 від 2 червня 2005 року „Про перехоплення телекомунікацій” (поданий народними депутатами України В. Лебедівським, О. Єдіним, О. Климпуш та А. Шкілем). Проте його прийняття активно блокується правоохоронцями, зокрема, СБУ. Крім цього необхідно також внести зміни до Кримінально-процесуального кодексу України, Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність” та низку інших законів України. До сьогодні, не існувало політичної волі щодо прийняття цих змін. Видається, коли всі сторони політичного процесу стають жертвами необґрунтованого контролю їхніх комунікацій (в т.ч. прослуховування телефонів, мобільних телефонів, перегляд електронної пошти тощо), вони мали би припинити подібну ганебну практику.

Тільки створення системи незалежного контролю за прослуховуванням телефонів та іншими формами електронного стеження може позбавити Україну такої ганебної практики втручання в приватне життя громадян та незаконного контролю комунікацій бізнесменів, громадських і політичних діячів.

Євген Захаров, Голова Правління

Володимир Яворський, Директор програм

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Коротка довідка:

Метою створення та діяльності Асоціації правозахисних організацій є реалізація та захист прав і основних свобод через сприяння практичному виконанню гуманітарних статей Заключного акту Гельсінської наради з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) 1975 року, інших прийнятих на його розвиток міжнародних правових документів, а також усіх інших зобов’язань України в сфері прав людини та основних свобод.

Засновниками Асоціації стали 15 громадських правозахисних організацій:

1. Вінницька міська громадська організація „Вінницька правозахисна група”

2. Всеукраїнське товариство політичних в’язнів і репресованих

3. Громадський комітет захисту конституційних прав та свобод громадян (м. Луганськ)

4. Екологічний клуб „ЕОЛ” (Одеська область)

5. Інститут економіко-соціальних проблем „Республіка” (м. Київ)

6. Конгрес Національних Громад України (КНГУ)

7. МГО Центр правових та політичних досліджень „СІМ” (м. Львів)

8. Міська громадська організація „За професійну допомогу” (Полтавська область)

9. Севастопольська правозахисна група

10. Харківська обласна спілка солдатських матерів

11. Харківська правозахисна група

12. Херсонська міська асоціація журналістів „Південь”

13. Херсонська обласна організація Комітету виборців України

14. Центр досліджень регіональної політики (м. Суми)

15. Чернігівський громадський комітет захисту прав людини

До Наглядової Ради Спілки увійшли відомі діячі правозахисного руху 60-х – 80-х років: Зиновій Антонюк, Микола Горбаль, Йосип Зісельс, Василь Лісовий, Василь Овсієнко, Євген Пронюк та Євген Сверстюк.

(http://zmina.kiev.ua/m/content/view/595/2/, 20.07.05)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори