пошук  
версія для друку
11.08.2005

Огляд публікацій української преси за темою «Права людини» (8-31 липня 2005 р.)

   

Ogljad07-05

Право на справедливий суд

Генпрокуратура: справа реабілітації політв’язнів не є нагальною

“Для нової влади принаймні має бути справою честі вирішити питання щодо реабілітації колишніх в’язнів – учасників акції “Україна без Кучми”. Я сподіваюся від пана Ющенка і від інших представників нової влади, що будуть зроблені реальні кроки, а не лише декларації. Маю надію, що хоча би впродовж року нас реабілітують”, — слова з інтерв‘ю політв‘язня Сергія Гальчика.

9 березня 2001 року у Києві на розі вулиць Банківської і Лютеранської сталися сутички між правоохоронцями і опозицією – учасниками акції “Україна без Кучми”. Тоді ж влада провела масові арешти. 18 чоловік було звинувачено в організації масових заворушень. Згодом Голосіївський суд Києва засудив їх до різних термінів позбавлення волі.

Що ж робить наша “народна” влада для реабілітації несправедливо засуджених людей? Недавно в нашу редакцію потрапила копія листа-відповіді В.А. Ющенка на запит народного депутата Андрія Шкіля, щодо кримінальної справи за фактом подій 9 березня 2001 року. В ньому йдеться про те, що після вивчення матеріалів справи Генпрокуратурою, було встановлено "порушення судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, неповноту і односторонність судового розгляду, неможливість засуджених отримати належну правову допомогу". Як зазначено у відповіді Президента, Генеральним прокурором вже подано клопотання про перегляд судових рішень із закриттям провадження у справі “у порядку виключного провадження”.

У відповіді зазначається, що Президент підтримує це клопотання перед головою Верховного Суду України і порушує питання щодо “розгляду клопотання у стислі строки та забезпечення відповідно до закону відновлення конституційних прав і свобод людини і громадянина та справедливості щодо зазначених громадян”.

Вихідний номер цитованого документу - 1-1/328 від 11 травня 2005 року.

Оскільки у клопотанні є прохання переглянути судові рішення “у порядку виключного провадження”, а також за підтримки самого Президента порушено питання про “розгляд клопотання у стислі строки”, ми думали, що ВСУ за більш як 2,5 місяці вже прийняв рішення щодо цього клопотання. За роз’ясненням ми звернулися до керівника прес-служби Генпрокуратури Олексія Олександровича Бабеля.

За його словами, клопотання вже подане у Верховний Суд і розглядається там. Уточнити дату подання він не зміг, посилаючись на відсутність людини, яка подавала документи. Щодо того, коли ж суд винесе якесь рішення, Олексій Олександрович сказав, що справа є не настільки нагальна і головне вже те, що вона розглядається.

Такі от колізії “народної” влади: Президент пише, що порушується питання про розгляд клопотання у стислі строки, натомість інші відомства вважають, що відновлення “конституційних прав і свобод людини і громадянина та справедливості щодо зазначених громадян” не є терміновою справою. Справи реприватизації "Криворіжсталі" та колишніх власників донецької фірми "Білий лебідь" для Генпрокуратури насправді є більш важливими, ніж проблеми людей, які отримали від двох до чотирьох років позбавлення років за боротьбу з режимом Кучми.

ЗМІНІ стало відомо, що вже у наступний понеділок за рішенням суду сім’ю одного з політв’язнів Руслана Зайченка мають виселяти з їх власної квартири (за несплату боргу за комунальні послуги, який утворився під час "відсидки" Руслана), а сім’я іншого політв’язня Олега Бойка змушена жити у однокімнатній квартирі без меблів, оскільки все домашнє майно, включно з диваном та телевізором було конфісковане ще 4 роки тому.

Ще чотири роки тому Парламентська асамблея Ради Європи визнала засуджених у "справі 9-го березня" політичними в’язнями. В Україні вони як при "антинародному", так і при "народному" режимах ходять у кримінальних злочинцях.

(http://zmina.kiev.ua/m/content/view/617/2/, 22.07.05)

Чи легко бути адвокатом? Режим Кучми не раз порушував справу проти Андрія Федура. Нині історія повторюється...

Наталія Лебідь

За часів Кучми Федур був “поганим”, тому що захищав не менш “поганих” Фельдмана та Замковенка. А ще тому, що вліз у справу Гонгадзе, яку опозиція, звісно, “вигадала” тільки для того, щоб підставити Кучму... Часи змінилися й зумовили значну переоцінку цінностей: те, що в Леоніда Даниловича вважалося чорним, знову стало білого кольору... Тут би жити й радіти (принаймні Федуру, який більше не вважається шахраєм), але...

Але чинна влада обвинуватила Бориса Колесникова у скоєнні злочину, а Федур взявся захищати колишнього донецького бізнесмена. І ось результат: проти адвоката знову порушено кримінальну справу. Принаймні на такому ланцюжку “причина – наслідок” наполягає сам Федур. “БЦ” поставила йому цілий ряд питань, відповіді на які ми пропонуємо увазі читачів.

Хотілося б підкреслити: цей матеріал не про те, винний чи не винний Борис Колесников, цей матеріал про вельми симптоматичне дежа вю... Адже хай би хто опинився на лаві підсудних – хоч би навіть сам Кучма (який туди ніколи не потрапить) – він має право на адвоката. А адвокат має право на роботу. Як і будь-хто в цій країні, де дію Конституції ніхто ще, здається, не відміняв...

“Це довготривале цькування... Я готовий захищати Федура від переслідувань”

Сергій Головатий, народний депутат, імовірний захисник Андрія Федура:

– Справу Федура я розцінюю як переслідування його з боку Піскуна, які мають місце вже тривалий час. Причому, ще починаючи відтоді, як Федур надавав допомогу Лесі Гонгадзе у справі захисту її сина... Проти нього й тоді порушували не одну кримінальну справу... І так само це було, коли він брав участь у захисті у справі Фельдмана. Ще з тих часів Федур продемонстрував те, що він категорично не погоджується з багатьма діями Піскуна. Тому все, що робить Піскун, я не можу оцінювати інакше, як довготривале, безперестанне цькування Федура за його професійну діяльність. І я готовий надати йому будь-яку свою посильну допомогу, щоб захистити від переслідувань Піскуна та його команди.

Адвокат Андрій Федур: “У мене немає опонентів, окрім Піскуна та Шокіна”

– Пане Андрію, за що проти вас порушили кримінальну справу?

– Я вважаю, що за мою роботу. Мабуть, я роблю свою справу професійно.

– А офіційно про що йдеться?

– Мова йде про втручання в чиєсь особисте життя. Не знаю, чи є в країні ще хоча б одна така кримінальна справа...

– У чиє саме?

– Пенчуків (постраждалі у справі Колесникова, які нібито обвинувачували його в тиску та спробах шантажу. – Ред.). Але, повірте, мені їхнє життя абсолютно не цікаве. А щоб я в нього ще й втручався – то це забагато честі.

– Так само кримінальну справу порушено й проти Раїси Богатирьової?

– Так. Вона теж утрутилася в чуже приватне життя. Дурниця відверта, але факт є факт. Щодо мене, можу сказати, що є така вимога: протягом двох місяців має бути завершено досудове слідство у цій справі, більше того, уже є суддя, який має мене засудити й винести обвинувальний вирок. Крім того, мене мають намір позбавити можливості займатися адвокатською практикою. Це, так би мовити, завдання максимум, і воно має бути виконане не пізніше ніж у вересні.

– Звідки така інформація?

– Як то кажуть, із джерел, що заслуговують на довіру.

– А що чути про вашу попередню кримінальну справу, за якою вас звинувачували в шахрайстві?

– Щодо цього, то я, слава Богу, вже давно не шахрай. Сама Генпрокуратура відмовилася від цих обвинувачень. Але тут варто звернути увагу на такий момент: Генпрокуратура заявила клопотання в суді, щоб закрити цю справу за строком давності, і суд на це пішов. Я ніколи в житті не погоджуся саме з таким формулюванням, бо я не скоював жодного злочину.

– Ви сказали, що вже знаєте навіть те, який буде вирок по вашій справі. Вам може загрожувати ув’язнення?

– Ні. За санкцією статті 182-ї, за якою порушено кримінальну справу, не передбачено позбавлення волі. Максимум – це обмеження волі на три роки. Але для мене важливо навіть не це, а тільки те, що я – ще раз повторюю – не скоював ніякого злочину.

– Ви вважаєте, що всю операцію проти вас спрямовано на те, щоб позбавити вас можливості займатися адвокатською практикою?

– Саме так.

– Вам закидають те, що ви взялися захищати саме Колесникова...

– Ви знаєте, навіть за правилами ведення війни, її мають спочатку оголосити. Адже ми постійно кажемо, що будуємо демократичну правову державу, відстоюємо європейські цінності... Мені хотілося б вірити, що сьогоднішня влада не вважає Колесникова своїм ворогом, бо за Конституцією він таким бути не може. А щодо закидів на мою адресу, то мені багато чого закидали й за попереднього режиму, і за нинішнього. Я захищаю Колесникова лише тому, що він не скоював цього злочину.

– До речі, про вашого підзахисного. Що нового в його справі?

– Прокуратура та МВС намагаються там щось винайти. Колесникова слід звільняти, але замість цього порушили справу проти його адвоката. Замість того, щоб притягнути до відповідальності винних фальсифікаторів, прокуратура внесла подання на продовження строку тримання Колесникова вже до дев’яти місяців... Здійснюється відверте свавілля...

– Вас захищатиме Сергій Головатий?

– Так. І я дуже вдячний Сергію Петровичу. Це була перша людина, що зателефонувала мені, тільки-но я отримав повідомлення про порушення проти мене кримінальної справи. Я з великою вдячністю прийняв цю підтримку...

– Те, що Головатий, член фракції БЮТ, тобто з провладних кіл, береться вас захищати, напевне, про щось свідчить?

– Сподіваюся, що захищати мене також погодиться Юрій Кармазін. Попередню розмову я з ним уже мав, хочу звернутися до нього ще раз... Маю надію, що мені нададуть допомогу й інші справжні юристи.

– Імовірно, що відставка Генпрокурора Піскуна, яку давно прогнозують, вплине на ситуацію, зокрема, і з вашою справою...

– Я глибоко переконаний, що таких добродіїв, як Піскун і Шокін (заступник Генпрокурора. – Ред.), близько не повинно бути на Різницькій! Я не можу тут зрозуміти Президента України: чому він не звільнив їх із посад і чому проти них досі не порушено кримінальні справи?

– Ваш прогноз: Піскун протримається на своїй посаді до наступних виборів?

– Ну, якщо справу Гонгадзе потрібно знищити, то тоді, безперечно, протримається...

– А хіба її досі не знищено? Вона в такому глухому куті...

– Я думаю, що в нас усе-таки є професійні, справжні слідчі, які, зокрема, працюють і в цій справі. Я б ніколи не прирівнював їх до Піскуна чи Шокіна... Щодо долі Піскуна, то тут усе залежатиме від Президента, бо парламент у нас якийсь безхребетний, там усі чомусь вважають, що про все можна домовитися... А щодо справи Гонгадзе – зауважте, про неї вже ніхто не говорить, усі переключилися на Колесникова – тут усе значно цікавіше: його адвокат — народний депутат Богатирьова... А у справі Гонгадзе де результати?! Їх немає не тому, що слідчі там такі вже погані... Коли та справа буде в суді? Знову мене відсторонять перед тим, як її направити до суду?

– На ваш погляд, Україна зовсім не просунулася вперед із дотриманням законності?

– Україна просунулася в напрямку сваволі, її стало більше, ніж було раніше... Я вам відверто скажу: я вже боюся не стільки притягнення до кримінальної відповідальності, скільки фізичного знищення.

– Вам хтось погрожував? Хто саме?

– У мене є лише одні опоненти. У мене немає ні з ким конфліктів на якомусь фінансовому грунті абощо... Сьогодні Піскун і Шокін чудово розуміють, що коли моя справа дійде до суду, то там я не мовчатиму, ось у цьому й полягає для мене небезпека.

(“Без цензури”, №27, 28.7.2005)

Свобода мирних зібрань

Заява правозахисників про порушення права на мирні зібрання у Севастополі

18 липня 2005 року представники іноземної країни та проросійських організацій незаконно припинили мирне зібрання громадян України в місті Севастополі при бездіяльності місцевих органів правоохоронців.

18 липня 2005 року активістами Всеукраїнської молодіжної громадської організації “Студентське братство” у встановленому Конституцією України порядку було повідомлено голову Севастопольської міської державної адміністрації, що з 17.30 години 18 липня (понеділка) по 25 липня 2005 року, студенти будуть проводити мирні збори із установленням наметів та пікетуванням правоохоронних органів та установ і об’єктів, які утримуються Російською Федерацією та знаходяться на вулицях Вороніна, Леніна, Пушкіна, Сєрова.

Організація проводила мала намір провести мирне зібрання з вимогою захисту законних прав громадян України, студентів та належного виконання угод між Україною і Росією щодо Чорноморського Флоту.

У повідомлені вказувалась кількість учасників акції – близько 200 осіб і містилося прохання забезпечити правопорядок протягом зазначення акції.[1] Крім того, цього ж дня і на адресу тієї ж самої посадової особи було подано повідомлення про те, що 18 липня 2005 року відбудеться мирна вулична акція організації “Студентське братство” — вулична хода та пікетування зі встановленням наметів на вулицях Суворова та Вороніна з вимогою належного виконання угод між Україною і Росією щодо Чорноморського Флоту[2]. У повідомленні були вказані: початок акції 12.30 год. і закінчення акції 10.00 год., 19 липня, а також кількість учасників – близько 100 осіб.

У вказаний у повідомленні термін, біля 40 студентів із “Студентського братства” пройшли по вулицях міста з державними прапорами України, співаючи національний гімн України. Коли вони підійшли до будинку штабу Чорноморського флоту РФ, то там вже знаходилося біля 50 активістів проросійських організацій з прапорами Російської Федерації. Міліція, яка була біля штабу, заборонила студентам рухатися далі, до будинку штабу, і не підпустила студентів до нього. Останні підкорилися вимогам міліції.

Вечором того ж дня студентам удалося поставити декілька наметів. Але з ранку наступного дня агресивно налаштовані представники проросійських організацій з російськими “трикольорами” накинулися на студентів, зірвали українські прапори і з застосуванням насильства прогнали їх від штабу Чорноморського Флоту РФ. Подальші спроби встановити намети біля штабу флоту Чорноморського Флоту РФ залишились безрезультатними. Через деякий час російські військові взагалі зруйнували намети[3].

Севастопольська правозахисна група (СПГ) та Українська Гельсінська спілка з прав людини заявляють, що вищезгадані факти свідчать про відверто грубе порушення прав громадян України – студентів Всеукраїнської молодіжної громадської організації “Студентське братство” — не свободу мирних зібрань, яке гарантується Конституцією України[4], а також статтею 11 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод[5].

Студенти намагалися здійснити виключно мирну акцію абсолютно законним шляхом. Вони мали намір мирно зібратися з метою походу в місті Севастополі до штабу Чорноморського Флоту РФ і публічно висловити свій протест із приводу неналежного виконання міжнародних угод з боку РФ – актуальної для України теми. Вони заздалегідь повідомили про це відповідні державні органи. Штаб Чорноморського Флоту РФ знаходиться в історичній частині міста. Місце, де студенти планували розмістити намети, є громадським місцем міста Севастополя і вони не перешкоджали руху транспорту. Вони не порушували громадського порядку, вони не посягали на права і свободи інших людей, рішення суду щодо обмеження прав студентів не було й немає й зараз.

За таких обставин, місцева влада Севастополя повинна була забезпечити студентам реалізацію права на мирні зібрання й забезпечити їхню безпеку. Відповідно до прецедентної практики Європейського Суду, навіть якщо та чи інша демонстрація (чи якийсь інший захід) може викликати незадоволення (образу) з боку опонентів, які не підтримують ці погляди, то і в такому випадку демонстрація має відбутися, і при цьому учасники такої демонстрації повинні бути захищеними від можливого насильства. Небезпека насильства з боку таких “опонентів” не повинна перешкоджати відкритому висловлюванню щодо важливих суспільних проблем. В умовах демократії право на проведення контрдемонстрації не може забороняти проведення демонстрації. Тобто, забезпечення права на мирні зібрання покладає на державні органи прийняття позитивних дій для його реалізації. Але у випадку із “Студентським братством” місцевою владою Севастополя не було прийнято таких заходів, і, таким чином, право на мирні зібрання, гарантоване статтею 11 Європейської Конвенції, було відверто порушене.

Крім того, місцева влада Севастополя не тільки не прийняла необхідних заходів для реалізації студентами права на мирні збори, а й чинить перепони в цьому, демонструючи відверто дискримінаційний підхід. Факти свідчать про те, що саме представниками проросійськи налаштованих громадських організацій було допущене насильство щодо студентів, їхнє побиття та образа. Саме вони відверто порушують громадський порядок. Але вони й досі пікетують штаб Чорноморського штабу РФ. Вони з російськими прапорами ходять по місту і пікетують суд[6], де розглядається справа за заявою місцевої державної адміністрації Ленінського району міста Севастополя „про обмеження права на проведення мітингу” саме щодо студентів із “Студентського братства”.

Державною адміністрацією Ленінського району було подано до суду заяву про обмеження права на проведення мітингу саме щодо Всеукраїнської молодіжної громадської організації “Студентське братство”, яка не порушила жодного закону України й громадський порядок. Тобто, страждають невинні в порушенні законів України, тобто, ті, хто їх додержується! Прикро, що роблять це саме ті органи, які, за Конституцією України, відповідають за дотримання і реалізацію прав людини й основних свобод у місті. Влада Севастополя відверто демонструє перевагу проросійським громадським організаціям. Це виключає рівне здійснення права на мирні збори в місті Севастополі в залежності від поглядів, від національності, від кольору прапору.

Севастопольська правозахисна група та Українська Гельсінська спілка з прав людини заявляють різкий протест проти порушення прав активістів “Студентського братства” на мирні збори та проти дискримінації студентів з боку місцевої влади за ознаками їх поглядів і національності.

Ми весь час звертали увагу на прояви порушень прав громадян і організацій, і особливо на факти дискримінації, які є найсоромнішими проявами недемократичності влади в Севастополі.

Ми робимо це й зараз, тому що факти порушень прав і дискримінації продовжують мати місце і набули системного характеру.

Ми звертаємося до громадськості України, до міжнародної спільноти і заявляємо про те, що в місті Севастополі порушується право на мирні збори і просимо приєднуватися до нас.

Севастопольська правозахисна група

Українська Гельсінська спілка з прав людини

[1] Повідомлення від 18.07.2005 року вих. № 194/05.

[2] Повідомлення від 18.07.2005 року вих.. № 192/05.

[3] Факти викладені на основі повідомлень ЗМІ та інформагентств (із “Севастопольської газети” №29 (650), 21-27 липня (тижневик), сайт ВВС, сайт “Української світлиці” і т.д.), а також зі слів студентів.

[4] Так, статтею 39 Конституції України передбачено, що громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.

[5] Стаття 11 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод визначає, що здійснення прав на мирні збори не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які встановлені законом і є необхідним в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою запобігання заворушенням і злочинам, для захисту здоров’я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.

[6] Ми не оспорюємо право “опонентів” на мирні збори, навіть якщо вони вітають порушення міжнародних угод з боку РФ на шкоду Україні, або підтримують таку політику, або закликають до невиконання цих угод. Це їх право та їх вибір. Але виникає питання до місцевої влади чому вона не застосовує частину 2 статті 39 Конституції саме до “опонентів” (особливо на тлі відкритої образи ними державних символів)?

(http://zmina.kiev.ua/m/content/view/633/2/, 26.07.05)

Практика правозахисту

Насилля в побуті, вбивства за журналістське слово

В оприлюдненому днями звіті за 2004 рік правозахисної організації "Міжнародна амністія" розкритиковано не лише США за "відбірне" нехтування міжнародних норм та випадки знущання з полонених. Дісталося у тому документі й Україні, де не було помічено прогресу порівняно з попередніми роками в подоланні таких явищ, як тортури у в’язницях, заборони демонстрацій, переслідування активістів політичних рухів, расистські випади та торгівля жінками.

Організація посилається, зокрема, на наведені Уповноваженим ВР з прав людини Ніною Карпачовою під час щорічного звіту парламенту дані про те, що в попередні два роки близько дванадцяти тисяч осіб скаржилися на тортури і вибивання показань слідчими, а також на те, що їм відмовляли у праві мати адвоката або лікаря за вибором. Згадано у звіті і про ухвалені останнім часом Європейським судом з прав людини рішення на користь шести в’язнів-"смертників" українських в’язниць, які скаржилися на жорстоке ставлення до них.

Попри інформування нашою державою Комітету ООН з прав людини про низку заходів з подолання побутового насильства і прийняття закону про запобігання йому, організацію центрів надання допомоги жертвам побутового насильства, консультативних і реабілітаційних пунктів, "Міжнародна амністія" таки зауважує "українську проблему" з секс-експлуатацією жінок, з біженцями і жебрацтвом людей.

Не обійдено увагою міжнародних правозахисників і притаманної пострадянським державам хвороби — утисків свободи слова. Тут посилаються, зокрема, на дані наших гостей з Ради Європи — еспертів, які ще у 2002 році зауважили в Україні випадки тиску на медіа, навіть спроби контролю Інтернету, підозрілі рішення щодо ліцензування теле- і радіостанцій і злочинів проти журналістів. Досі не доведені до логічного завершення справи убитих журналістів Гонгадзе і Александрова — у цій низці.

("Голос України", 27 травня 2005 р.)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори