пошук  
версія для друку
06.09.2005 | Іван Ілляш

Гуманоїди в мундирах. До уваги Генерального прокурора Святослава Піскуна

   

Був задум назвати це журналістське розслідування жорстко й помітно: "Звірі в подобі ментів". Але які вони, наші "герої"-погононосці, звірі? Ні, сатрапи, які калічать тіло і душу, — не звірі. Але й не люди. Вони, як на мене, гуманоїди: бездушні, нещадні, безжальні (продовжувати?) прибульці зі злої, кровожерливої інопланетної цивілізації. Наше лихо, що ці варвари — правоохоронці, найняті платниками податків захищати наше життя і спокій.

Сходження і падіння

Хай йому грець, тому плугові, який вивернув у квітні 2001-го з чорнозему чотири голови і стільки ж рук. З цієї страшної знахідки в Тетіївському районі Київщини почалося сходження на Голгофу і падіння в безодню фігурантів трагікомедії.

Звістка про маніяків з подачі керівництва обласної міліції долетіла до міністра, який узяв розслідування під особистий контроль.

Пінкертони рили куди тому плугові. Незабаром "вирили" безцінний для кар’єрного злету "скарб" — Олександра Рафальського, київського підприємця, якого в перші години без суду і слідства телебачення явило країні як досвідченого організатора й убивцю.

Це він, стверджували ласі до сенсації ЗМІ, у 1998-2001 роках умертвив із братками п’ятьох киян.

Мені доводилось читати сотні вироків, але такого бездоказового, на мій погляд, вердикту, який вийшов зі стін апеляційного суду Київської області (головуючий Н. Гурін, суддя Р. Гайдай), не пригадую. Утім, нічого на суд нарікати, коли слідство проведене односторонньо й неповно. В цьому переконані засуджені, їхні адвокати і юристи, що вивчали справу.

З чотирьох засуджених до різних строків ув’язнення (Рафальський — до довічного) Олександр єдиний, хто не визнав вини.

— Сина обмовили, і це в суді неодноразово визнавали "подільники" Сашка, — стверджує його мама Тамара Михайлівна. — Ви тільки подивіться протоколи судових засідань. Суд, переконана, зовсім не врахував свідчень обвинувачуваних, він узяв до уваги тільки "одкровення", дані ними слідчому...

"Скажи еще спасибо, что живой"

Про те, що коїться в міліцейських ізоляторах, знають не тільки тамтешні стіни і Ніна Карпачова. Схоже, окремі гуманоїди в мундирах ставлять метою доставляти до суду знесилених фізично і зломлених морально обвинувачуваних...

Але чому правоохоронці обрали жертвою Олександра — залишається загадкою для

нього, адвокатів і тих, хто знає цього киянина.

Розповідає Надія Харченко, дочка засудженого Володимира:

— Я виписалася з лікарні, де належало лікуватися ще амбулаторно, і, оскільки до Тетієва далеко, поїхала до хорошого знайомого сім’ї Олександра Рафальського, який наймав квартиру в Києві. 13 червня 2001-го опівдні подзвонили, господарка відчинила двері. Раптово на кухні з’явився чоловік і спитав, як моє прізвище. На зустрічне питання він ударив мене по обличчю, крикнувши, що багато балакаю. А в цей час інші незнайомці в цивільному мучили Олександра. Від удару по голові він упав, його підняли і почали сильно бити руками й ногами. Він навіть не намагався пручатися. Надівши наручники, нас відвезли в управління міліції, де продовжували знущатися. Мене били так, начебто я — здоровий чоловік, як Сашко, а не підліток. Про образи і приниження промовчу.

"13 червня 2001 року разом із співробітниками... Ш. і Б. мною... було проведено затримання гр. Рафальського... Під час затримання на квартирі підозрюваного останній намагався сховатися в санвузлі (туалет) і вилізти у вентиляційний вихід (? - Авт.). Згідно зі ст.13 Закону "Про міліцію" мною... був застосований прийом рукопашного бою".

(З пояснень командира батальйону "Беркут" капітана міліції Т.).

Такі ж пояснення дали Б., підполковник міліції, і Ш., лейтенант. Обидва офіцери обласного УБОЗу твердять, що не били Олександра смертним боєм, а лише застосували прийоми і спецзасоби (наручники).

А чому, добродії, ви не скористалися ефективнішим засобом типу "Черемха"?

Після цього Рафальський з вентиляційного люка сам би випав до ваших натренованих ніг. Як тарган випав би.

Після приборкання в квартирі, свідчать Надія та Олександр, погононосці продовжували вправи над ними в управлінні. "Я більше не бачив Надю, але чув через стіну її несамовитий крик і плач, — пише Рафальський. — А екзекуції наді мною, як виявилося, тільки почалися. До кабінету ввійшло троє, наділи наручники ще й на ноги, пристебнули до стільця і стали дубасити по голові, хворих нирках. Руками й ногами. При цьому вимагали писати явку з повинною.

Тоді тільки я довідався, що чекають від мене зізнання в убивствах і навіть у зґвалтуванні неповнолітньої... Наді Харченко".

Глумилися з беззахисного, за словами Сашка, від четвертої дня до 11-ї вечора.

У кабінеті бував і якийсь товстунчик у цивільному, котрий активно підключився до катувань (Сашко непритомнів п’ять разів) і, демонструючи силу й точність ударів, примовляв: "Учіться, доки живий. Він у мене заговорить".

Утративши на деякий час зір і слух, Рафальський уже нічого й не відчував.

Реагував на воду й нашатир. Навіть на систему "Лікар", рекомендовану, як розповідає засуджений, генералом, який зазирнув, відгукувався мляво.

Задихаючись у кульку, а потім у протигазі, жертва тільки стогнала і хитала головою: "Писати не буду".

Давши віддихатися, змити кров, гуманоїди вивели затриманого до машини. А тут підоспіла "Магнолія", яка й сповістила світові про піймання ватажка банди...

Його вивезли в Обухів. В ізолятор тимчасового утримання (ІТУ) Рафальського, який ледь дихав і фактично не міг пересуватись, не прийняли. У місцевій лікарні чергова лікарка відмовилась видавати довідку про можливість тримання його в ІТУ. Довідку, "підштукатуривши" садна й синці, дав лікар-чоловік. Міліціонери занесли побитого в машину, а потім в ІТУ. Цього разу там клієнта прийняли.

За 12 днів ходіння по муках Олександра переводили з одного ізолятора в другий — Обухівський, Тетіївський, Ставищенський. Медичну допомогу, запевняє страдалець, не надавали, їсти він не міг, та йому ніхто й не пропонував перші три доби. А биття тривало. Його продовжили мучителі з рідного Тетіївського райвідділу, як стверджує Рафальський у багатьох заявах про злочини

погононосців. До слова, реакція на них — така ж, як у тарганів на дихлофос.

У липні Тамара Рафальська й адвокат були на прийомі в Юрія Луценка. Відповіді на їхні скарги поки що нема. Єдиний, хто активно відгукується на звертання Рафальських, — Володимир Стретович, голова Комітету ВР з питань боротьби з організованою злочинністю й корупцією.

"Садист широкого профілю Г. після жорстокого побиття махав переді мною марлею з нашатирем і вимагав, якщо хочу жити, писати явку з повинною, — повідомляє Олександр Анатолійович. — Ми продиктуємо, сичав..."

На роздягненому догола незговірливому підозрюваному закріплювали дроти і підключали струм. Неодноразово, як стверджує Олександр.

17 червня викликали "швидку", її медпрацівники констатували: не госпіталізуємо — помре. Але як міліція може відпустити на лікарняне ліжко маніяка?! Сидіти на нарах! І якби не обурений "милосердям" колег начальник Ставищенського ІТУ, який викликав "швидку" в черговий раз, залишився б старший слідчий столичної облпрокуратури Василь Карман, що розслідував резонансну справу, без головного підозрюваного. А значить, кар’єра випорснула б із рук успішливого "слідака". До слова, це з його мовчазної згоди, як вважають Рафальський та інші засуджені, дійшли до такої сваволі гуманоїди.

Результат того садизму — тривале лікування Рафальського в лікарні, дві (!) операції.

Ще 19.07.2001 р., після настійних вимог, слідчий "здався" і призначив судмедекспертизу. Фахівець підтвердив: рани на голові, гематоми, синці на спині, руках і ногах могли бути отримані в період, зазначений у скарзі Рафальського. Його не могли бити кийком, але цілком можливо руками і ногами, зробив висновок експерт.

Достатньо, щоб знайти винних двоногих "гуманістів" і спитати за тортури? На мою думку, цілком. "Пошуки" тривали до середини вересня 2001-го. Почалося все й закінчилося службовою перевіркою.

Висновок: матеріали службового розслідування направити... до облпрокуратури, тобто Карманові. Старший слідчий скрупульозно і принципово вивчив їх і ухвалив відмовити в порушенні карної справи "за фактом завдання тілесних ушкоджень Рафальському О. А. у відношенні співробітників Б., Ш., Т.". Треба думати, найоб’єктивніше розслідування обмежилось опитуваннями цієї трійки і працівників ІТУ районів? Ніхто, виявилось, Олександра не бив, йому роз’яснювали тільки причини затримання і його права (до слова, під час цих "тихих бесід" адвокат не був присутній). Загалом Карман, мабуть, не став "розкопувати" сенсаційний факт, що підслідний не тарган, тому засвідчив у постанові: тілесні ушкодження одержані під час затримання, коли "Рафальський намагався втекти через вентиляційний отвір..."

25 червня 2001-го слідчий нарешті люб’язно допустив до захисту адвоката.

Закінчився перший етап страждань. Фізичних страждань. Розпочався і триває моральний — Олександр Рафальський ні на йоту не вважає себе винним у смерті людей, в тому числі любимої ним (збирались одружитися) Вікторії та її дочки... Він знає, кому "зобов’язаний" своїм поламаним життям. Він хоче знати, "кому сказать спасибо, что живой" (Володимир Висоцький).

Замість коментаря

Україна "засвітилася" катуваннями. Європейський суд з прав людини зобов’язав нашу суверенну виплатити побитому міліцією в 2000 році харків’янину вісім тисяч євро. Справа Олексія Афанасьєва проти України стала першим виграним у Європейському суді процесом щодо тортур у нашій країні. Справи Олександра Рафальського, Володимира Харченка і багатьох-багатьох інших на черзі?..

("Голос України", 2005.09.06)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори